Нобелівська премія з літератури-2024: історичні травми на тлі крихкості життя

Це цитата з одного з творів Хан Канг, південнокорейської письменниці, яка отримала Нобелівську премію з літератури за 2024 рік:

«за її інтенсивну поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя».

У наших книжкових інтернет-магазинах я знайшла лише один роман Хан Канг українською мовою. Це «Вегетаріанець».

Цей роман отримав світове визнання і Міжнародну Букерівську премію 2016 року. Історія корейської жінки середнього віку, яка одного вечора раптом вирішує більше не їсти м’яса.

Цикаво: сама вегетаріанка в романі мовчить, її історія натомість розповідається у трьох різних оповідях її чоловіка, її швагра (свояка) та її старшої сестри (у такому порядку). Їхні різні реакції, від огиди до сексуального захоплення та отруйної заздрості, різко контрастують із власною німою відмовою жінки відступити чи визнати будь-яку провину за ганьбу, яку вона завдала своїй родині. Через ці відповіді ми отримуємо гострий портрет патріархального суспільства, одержимого кар’єризмом і жорсткими часом тиранічними соціальними нормами та умовностями.

Якщо почитати відгуки читачів на цей роман на книжніх сайтах, то, принаймні ті, хто наважився написати про своє враження, сприйняли книжку з огидою - з такою самою, як персонажі роману його героїню.

«Вегетаріанця» я не читала, проте читала роман польської письменниці українського походження Ольги Токарчук, лауреатки Нобелівської літературної премії 2018 року.

Нагромадження образів насильства, дурості, жорстокості, загострення мови ворожнечі відчайдушно намагаються заглушити «хорошими новинами» - але й вони не можуть заглушити в нас болісного почуття, яке важко передати словами: з цим світом щось не так. Це почуття, запатентоване колись невротичними поетами, стає нині загальною епідемією невизначеності, занепокоєнням, що просочується звідусіль...,

- сказала Ольга у своїй нобелівській промові.

Тоді ми ще уявити собі не могли, що зовсім скоро гряде жахливого масштабу війна в Європі.  Але, виходить, що ось це передчуття наростаючих ненависті і ворожнечі до людей, які побажали жити по-іншому, вже пронизує світову літературу.

«Людські вчинки». Гванджу, Південна Корея, 1980. Після жорстоко придушеного студентського повстання хлопець шукає тіло свого друга, свідомість шукає покинуте тіло, а жорстока країна шукає свого голосу.

Жертви і ті, хто втратив близьких, стикаються з цензурою, запереченням, прощенням і відлунням агонії первинної травми. «Людські вчинки» - це універсальна книга, надзвичайно сучасна і глибоко позачасова.

Як і в її останньому романі «Ми не розлучаємось», який планується опублікувати англійською мовою в січні 2025 року, «Людські вчинки» жахливо й абсолютно переконливо дивляться на не таке вже й далеке минуле своєї країни.

Як і в багатьох інших її роботах, межа між злочинцем і жертвою, тілом і душею, або навіть між живим і мертвим, коливається, що відображається в мові, одночасно прямолінійній і тонкій. У цьому та кількох інших романах Хан надає нового значення вислову «жити з минулим», яке розглядається як залишки реальності, від якої не можна ані соромитися, ані протистояти їй. 

«Уроки грецької мови» - цей короткий, але насичений і психологічно проникливий роман є інтимним портретом двох людей, які втратили або перебувають у процесі втрати найважливіших зв’язків, що об'єднують їх із зовнішнім світом.

Після пережитого домашнього насильства, героїня-кореянка втратила дар мови, тоді як герой-німець поступово втрачає зір через спадкову хворобу. Щоб відновити здатність спілкуватися, жінка відвідує курси давньогрецької – оскільки мова, якою більше ніхто не розмовляє, як вона думає, не зашкодить їй,  – а чоловік, який втрачає зір, є її вчителем грецької.

У своєму роді ніжна історія кохання, роман простежує їхні спроби якщо не подолати, то принаймні спробувати знайти спільну мову в їхній спільній втраті. Це також книга про мову, про те, як слова можуть допомогти нам надати форму та сенс нашому зовнішньому та внутрішньому світу, а також розірвати та знищити те, що є найделікатнішим у всіх нас: нашу ідентичність.

Сюжет мене зацікавив, я б почитала, коли книжка буде перекладена і видана в Україні.

Зацікавив мене і сюжет з історії Південної Кореї. «Ми не розлучаємося/Не можна попрощатися» 2021-го, останній на сьогодні роман Канг, написаний про повстання на Чеджу в 1948-1949 роках.

Повстанці виступали проти поділу на Північну і Південну Корею, під час тих подій загинуло 10% населення острова Чеджу. Може бути цікаво, тому що ця трагедія нагадує мені те, що відбувається на Донбасі.

Хан Канг - представниця другого покоління в родині, яке звертається до минулого.

Її батько  південнокорейський письменник Хан Син Вон (1939) був безпосереднім свідком страждань корейців, які зазнали на собі наслідків ідеологічних конфліктів, громадянської війни та періоду воєнних диктатур.

У своїх творах Хан Син Вон прагнув показати не тільки страждання, яких зазнав корейський народ, а й стійкість духу корейського народу навіть у скрутні часи.

Відповідаючи на запитання Фонду Нобеля, з якого зі своїх романів вона радить почати знайомство з її творчістю, письменниця відповіла:

- Я думаю, що кожен письменник любить свою останню книгу. Тож моя остання книга «Ми не розлучаємося»,  ще вона називається «Я не прощаюся, або неможливе прощання». Я сподіваюся, що ця книга стане початком. І «Людські вчинки» безпосередньо пов'язані з цією книгою. А потім «Біла книга» , яка для мене дуже особиста. Тому що вона досить автобіографічна. А ще є «Вегетаріанець». Але я відчуваю, що можна почати з «Ми не розлучаємося».

Андерс Олссон, голова Нобелівського комітету:

У своїй творчості Хан Канг протистоїть історичним травмам і невидимим наборам правил і в кожному зі своїх творів викриває крихкість людського життя. Вона має унікальне усвідомлення зв’язків між тілом і душею, живим і мертвим, і у своєму поетичному та експериментальному стилі стала новатором у сучасній прозі.

Дочка письменника Хан Син Вона - Хан Канг народилася 1970 року в Кванджу, у десятирічному віці переїхала до Сеула. Вивчала корейську літературу в престижному сеульському Університеті Енсе. 

Крім літератури Хан всерйоз захоплюється музикою та образотворчим мистецтвом, що знайшло відображення в багатьох її творах, зокрема в романі «Твої холодні руки», де йдеться про стосунки між скульптором і моделлю. А на додаток до збірки есеїв «Тихо заспівані пісні» кореянка записала цілий музичний диск.

Лауреатка Нобелівської премії з літератури, південнокорейська письменниця Хан Канг, відмовилася від святкувань та пресконференції через війни у світі.

Південнокорейська письменниця вирішила не проводити пресконференцію з приводу її нагородження Нобелівською премією на знак поваги до тих, хто страждає від триваючих глобальних конфліктів. Йдеться про російсько-українську війну, а також протистояння між Ізраїлем та ХАМАС.

Вона сказала: «Будь ласка, не святкуйте, будучи свідками цих трагічних подій. Шведська академія дала мені цю нагороду не для того, щоб ми насолоджувалися, а для того, щоб зберігати ясний розум».

Читайте також:

Нобелівська премія з хімії-2024: геніальні інструменти природи і... людини. До чого тут розробки Георгія Асєєва з Харкова?