Нюрнберзький трибунал готували ще під час війни. Тому він став можливим. Чи не запізнилися з новим трибуналом у Гаазі?

У листопаді 1945 року почався процес над нацистами. Проходив він у західнонімецькому місті гітлерівських з’їздів і парадів Нюрнберзі. Нині це місто-побратим Харкова. У Нюрнберзі ХХІ століття іноземцям неохоче розповідають про Палац правосуддя, навіть дорогу до нього будуть показувати абсолютно по-різному. 

Нюрнберг у 1927 - 1938 роках був містом імперських партійних з'їздів. Після 1933 року на честь приходу нацистів до влади  головне партзібрання назвали "з'їздом перемоги", далі були "єдності та сили", "свободи", "честі", "праці", "Великої Німеччини". На 1939 рік було призначено "з'їзд миру". Він мав відкритися  2 вересня, але 1 вересня почалося гітлерівське вторгнення  в Польщу. 

На яскравих туристичних мапах 2006 року, які сувенірами  розвозили до різних країн вболівальники чемпіонату світу з футболу (ігри проходили і в Нюрнберзі)  серед історичних місць Палац правосуддя не було позначено. Зберігаю і я кілька таких щедро ілюстрованих знімками подарункових мап. 

Натомість місце нацистських маніфестацій із смолоскипами стало великим простором для літніх симфонічних концертів.

Симфонічний оркестр слухають, сидячи з кошиками їжі на траві або стільчиках. Нюрнберзький Klassik Open Air вважається найбільшою європейською подією класичної музики під відкритим небом. Концерти перетворилися у ХХІ столітті  на справжній вечірній пікнік при свічках і бенгальських вогниках.

За стипендіальною програмою для журналістів і літераторів я ще в мирні часи, 2006 року, побувала в Нюрнберзі. Від 1050 року місто згадувалося як Nuorenberc (Скеляста гора). Тож устигла побачити й невисокі гори тамтешньої Франконії,  і здолати гори нової інформації.

Один із днів ми – гості з кількох побратимських міст (від США до Китаю) присвятили знайомству з Документаційним центром. Так добудували й використали вже через роки після закінчення Другої Світової війни невтілений нацистами палац з’їздів. Тепер це сучасний величезний музей, де можна слухати хоч промови Гітлера, хоч спогади старих німців, які свою дитячу участь у шкільних маршах перед основними партійними парадами продовжували згадувати під відеозапис як найважливішу, найпам’ятнішу подію свого життя.

У Документаційному центрі є велика кав’ярня і дозволяється ходити залами з кока-колою, а головне – з класичними імбирними пряниками (їх випікали і для делегатів партійних з’їздів 30-х років, бо це ще середньовічна нюрнберзька кулінарна класика – Lebkuchen). В окремій кімнатці можна сидячи переглянути хроніку Нюрнберзького суду 1945-46 років.

Отакий пролог до розмови про Нюрнберзький процес, який відбувався майже 80 років тому. Як завжди, у подкасті бере участь наша постійна експертка, юристка Олена Фонова. Її перший коментар до такого мого запитання.

 – Чи були жінки на Нюрнберзькому процесі, зокрема, і в радянській делегації?

 – Під час Нюрнберзького процесу (1945–1946) участь жінок у юридичних ролях була обмеженою, що відображало загальну ситуацію з гендерною рівністю в юридичній сфері того часу. Жінки переважно працювали як перекладачки, стенографістки, помічниці або журналістки. Відомості про жінок-юристок, які брали участь у процесі, обмежені, і їхні імена рідко згадуються в офіційних джерелах.​

У складі радянської делегації жінки також були присутні, переважно в ролі технічного персоналу. Існують згадки про жінок, які працювали над підготовкою матеріалів для обвинувачення, але їхні імена не завжди відомі або підтверджені.​

Загалом, хоча жінки не обіймали провідних юридичних посад на Нюрнберзькому процесі, їхній внесок у забезпечення ефективної роботи трибуналу був важливим. Це свідчить про поступове розширення ролі жінок у юридичній сфері, навіть в умовах обмежених можливостей того часу.​

– Сайт DW (Deutsche Welle, Німецька хвиля) 2021 року розповідав про незвичну театральну прем’єру саме в Палаці правосуддя, де актори спробували показати історичну подію через приватні, особисті історії. Вистава мала назву «Зала номер 600, у пошуках слідів». Один із акторів розповідав, як його прабабця – фанатка Гітлера зберігала у дубовій скрині «Майн Кампф» і чавунне панно із зображенням фюрера. Скриню її нащадки приховали в гаражі, завалили камінням. «Замкнули Гітлера». Актор розповів глядачам, що 2021 року вони дістали скриню і відкрили її. І це – кінець вистави про «пошук слідів».

Умовна «скриня Гітлера-Сталіна» відкрита зараз в рф. Німкені шаленіли, слухаючи Гітлера з трибуни в Нюрнберзі, росіянки вірять своєму бункерному кумиру. Які закони тут спрацьовують – психологічні, пропагандистські?

 – Це дуже глибоке й болісне питання, яке торкається не лише історії, а й природи людини, сили ідеологій і меж між пам’яттю та відповідальністю.

Вистава «Зала номер 600. У пошуках слідів», про яку писала DW, — справді дуже символічна. Через інтимну розповідь актора про прабабусю, фанатку Гітлера, яка зберігала реліквії нацизму, театр перетворився на спосіб осмислення спадку тоталітаризму. Коли вони "відкрили скриню" у 2021 році, це стало не просто театральним жестом, а актом чесного погляду в минуле.

А тепер — до вашого запитання: чому знову «відкривається скриня», тільки вже в Росії?

Які закони тут спрацьовують?

Психологічні

• Потреба в сильному образі "батька". У часи кризи люди часто шукають прості відповіді, стабільність і фігуру, яка зніме з них відповідальність. Саме тому культ особи — такий потужний інструмент.
• Нерозв’язані травми. Як у родинах, що замовчують трагедії, так і в країнах, які не проговорили злочини минулого, виникає схильність до повторення. У росії ніколи не було Нюрнбергу для Сталіна. Не було катарсису.
• Колективне витіснення провини. Невизнання агресії або злочину веде до створення паралельної реальності, в якій "за нами правда", "весь світ проти нас", "нас змушують виправдовуватись".
•  

Пропагандистські

• Міф про "велич". Пропаганда формує наратив про «славне минуле», яке «потрібно відновити», не розділяючи перемоги й злочини. Так "перемога у війні" затінює ГУЛАГи, а сьогодні — виправдовує нову агресію.
• Фальсифікація історії. Те, що було жахом (репресії, війна), у підручниках і телевізорі стає героїкою.
• Дегуманізація іншого. Як у нацистській Німеччині, так і в сучасній Росії, ворог зображується не як інша точка зору, а як "неповноцінний", "загроза для нації".

Скриня Гітлера-Сталіна — це метафора для невивчених уроків. Якщо її не відкрити свідомо й чесно, вона відкриється сама — вибухом, війною, катастрофою.

І ще одна важлива річ: вистава в Нюрнберзі показала, що з минулим можна          працювати — боляче, але чесно. Театр тут став не втечею, а способом наблизитись до правди. Те, чого бракує сучасній росії.

 – Поет-харківець Олександр Бобошко, інженер-радіоелектронник за фахом, усім своїм життям пов’язаний із Салтівкою, написав у новій збірці віршів 2025 року про нашу дійсність:

«Довірився  загал  ні-січню-ані-липню.// Це  крок  у  небуття  чи  шлях  до  перемог?// Навряд  чи  розбереш: прорвались, а  чи  влипли».

Зарано говорити, що ми «влипли» з можливістю дочекатися суду над рашистами, міжнародного трибуналу.

У Харкові 29 березня 2025 росіяни завдали удару безпілотником по військовому шпиталю. Процитую Генштаб: «Факт умисного, прицільного обстрілу армією рф української медичної установи поповнив довгий перелік підлих та цинічних злочинів, вчинених росіянами від початку неспровокованого вторгнення в Україну. Воєнні злочини не мають термінів давності.

Відповідні докази будуть передані до органів міжнародного кримінального правосуддя». Далі були Кривий Ріг, Суми. Знову жертви, загибель дітей,  руйнування.

Але чи не запізнилися із створенням саме такого спеціального трибуналу для рашистів? Хто спроможний їх судити за умови, що війна таки закінчилася на користь України?

 – Це дуже важливе й болюче питання.

Чи запізнилися зі створенням трибуналу?

Ні, не запізнилися.  

Нюрнберзький трибунал розпочався лише через пів року після капітуляції Німеччини. Підготовка до нього — політична воля, збір доказів, узгодження процедур — тривала вже під час війни. І саме тому він став можливим.

Сьогодні міжнародна спільнота має величезний багаж рішень, судових прецедентів і технічних механізмів (МКС, Гаазький трибунал по Югославії, Руанді тощо), але бракує головного — єдності й політичної волі країн-лідерів, аби створити окремий спеціальний трибунал за злочин агресії проти України.

Україна разом із партнерами вже кілька років просуває ідею такого трибуналу, і робота триває:

? створено Міжнародний центр переслідування злочину агресії в Гаазі (ICC);

? працює Реєстр збитків, завданих агресією рф (у Раді Європи);

? зібрано тисячі доказів СБУ, ОГП, ГУР, міжнародними командами.

Але спеціальний трибунал — поки що лише ініціатива.

Хто може судити?

1.   Міжнародний кримінальний суд (МКС)  вже видав ордери на арешт Путіна і Марії Львової-Бєлової;

але не має юрисдикції на злочин агресії,  тому що, щоб Міжнародний кримінальний суд мав юрисдикцію щодо злочину агресії у нашому випадку, має бути виконано одну з двох умов. Перша —рф повинна ратифікувати Римський статут МКС разом із Кампальськими поправками щодо злочину агресії. Друга — Рада Безпеки ООН повинна передати ситуацію в Україні на розгляд МКС. Але ми розуміємо, що обидва ці варіанти наразі нереалістичні. Відтак, МКС не має і не може мати юрисдикції у цій справі. Саме тому створення спеціального трибуналу може стати необхідним і доречним доповненням до роботи МКС. Він міг би зосередитися саме на злочині агресії проти України, тоді як МКС продовжував би розслідувати інші три категорії злочинів, зокрема, злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини.

2.   Спеціальний міжнародний трибунал

Це окремий суд за зразком Нюрнберзького — рішення мають ухвалити ООН або коаліція держав.

Він має судити не лише "виконавців", а й вище керівництво рф — за сам факт нападу на Україну.

Якщо війна закінчиться перемогою України –

це ключовий момент. Перемога означає:

·               політичну перевагу в міжнародних інституціях;

·               моральне право вимагати правосуддя;

·               більшу готовність союзників ухвалити сміливі рішення (трибунал, репарації, санкції).

Але важливо: не можна чекати завершення війни, щоб почати. Правосуддя — це процес, який починається зі збору доказів і формування рішень вже зараз. Як сказав Генштаб, «воєнні злочини не мають терміну давності» — це правда. Але справедливість вимагає не тільки часу, а й дії.

Тому Україна посилено працює над цим питанням.

Спеціальний трибунал, який західні країни планують створити для переслідування за агресію проти України, не судитиме Володимира Путіна заочно, поки він обіймає посаду президента рф.

Це ж стосується й прем'єр-міністра рф Михайла Мішустіна та міністра закордонних справ Сергія Лаврова, повідомили Euronews два європейські чиновники.

Переслідування можливе лише за умови фізичної присутності обвинувачених у суді — малоймовірний сценарій, зважаючи на позицію росії, яка не визнає своєї агресії злочином і відмовляється співпрацювати з Заходом.

Заочне судове розслідування можливе лише після того, як Путін залишить пост президента.

Ці умови прописані в проєкті угоди між Україною та Радою Європи, яка надасть правову основу трибуналу. У березні завершено технічну підготовку документів: угоди між Україною і Радою Європи, статуту трибуналу та порядку його управління. Підписання планується в Києві 9 травня, однак дата залежить від політичного схвалення.

Заочне судочинство стало компромісом між країнами-членами, хоча багато хто вважає його єдиним реальним шляхом забезпечити бодай якусь справедливість, з огляду на відмову росії співпрацювати. Критики ж називають це символічним кроком із сумнівною легітимністю.

Після підписання документів угоди буде винесено на голосування Парламентської асамблеї Ради Європи, де очікується підтримка більшістю у дві третини. Позаєвропейські демократії, як-от Канада, Японія та Австралія, також планують приєднатися до ініціативи.

Трибунал буде розміщено в Гаазі, поруч із іншими міжнародними судовими інституціями. Міжнародний кримінальний суд уже видав ордер на арешт Путіна за депортацію українських дітей, проте не має юрисдикції щодо злочину агресії в цьому випадку, бо росія не є учасницею Римського статуту.

Ідею створення спецтрибуналу просуває президент Зеленський, адже агресія — це злочин керівництва, і саме вона відкрила шлях до воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.

Прем’єрка Естонії Кайя Каллас наголосила, що відповідальність за агресію має настати ще до закінчення війни: 

Без покарання за агресію немає покарання за злочини

Попри наявні перешкоди у вигляді імунітету лідерів, у Раді Європи переконані, що трибунал стане дієвим інструментом міжнародної справедливості.

Р.S. Скорий суд рідко буває справедливим. Давнє спостереження. Але й інша приказка є про суд: як почнеться тяганина, не раз упріє чуприна.

Поки що залишається  змиритися з іще однією сентенцією: Найбільший злочин – безкарність.

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини

Слухайте також:

 Чи можливий новий трибунал для воєнних злочинців після Нюрнберзького процесу? Подкаст «Градусник»