Олексій Алмазов: «Евакуювали і крилатих, і хвостатих, і навіть рогатих!»

Олексій Алмазов — громадський діяч, який разом з однодумцями у 2022 році першим в Україні розпочав евакуацію людей з найбільш обстрілюваних населених пунктів. Сьогодні за його плечима і за плечима його побратимів-волонтерів — тисячі евакуаційних місій. Інколи вивозили людей з самого пекла, інколи — не тільки людей.

Евакуація — справа витратна

Олексій Алмазов — віце-президент по гуманітарних питаннях ВО «Українські рубежі». Каже, що його громадська організація створена для здійснення культурних, гуманітарних та освітніх проектів. Один з напрямків діяльності — евакуація населення з прифронтових територій:

— Раніше ми здійснювали декілька проектів, пов’язаних з евакуацією. Але наразі донорів нема, що пов’язано з загальною тенденцією зниження фінансування гуманітарних проектів в Україні. Тому ми зараз здійснюємо евакуацію на волонтерських засадах, а не в межах якогось профінансованого проекту. Намагаємося знайти якісь кошти методом фандрайзингу, але поки що це не дуже успішно. Тож, працюємо як волонтери, а якесь пальне нам час від часу надає Координаційний гуманітарний центр. Хоча це й неправильно.

— Чому?

— Кожна евакуація — це експлуатація автомобілів, які треба ремонтувати, обслуговувати тощо. А ще при кожній евакуації бувають потрібні витратні матеріали. Вода, наприклад, бо зараз жарко і людям хочеться пити. А ще деяких людей «захитує» під час поїздки, отже, ми маємо надати їм необхідні пігулки, на борту мають бути і інші медичні засоби, які можуть знадобитися, і всі вони час від часу втрачають термін придатності, отже, їх треба постійно замінювати, а це — знов-таки потребує коштів, яких немає. А ще серед евакуйованих можуть виявитися діти, отже, десь мають бути заготовані солодощі, щоб їх заспокоїти.

— Фактично, ваша організація, мабуть, однією з перших почала перейматися питаннями евакуації після початку повномасштабного вторгнення в Україні?

— Перших евакуйованих ми прийняли 24 лютого 2022 року в Світловодську десь о 20:00. Тобто ми заздалегідь зрозуміли, що війна неминуча, і з нашими польськими партнерами ще в грудні 2021 року почали готувати приміщення для прийому вимушених переселенців. І коли війна дійсно почалася, ми виконали задумане і почали щоденно приймати людей, перевозити їх до себе. Наш шелтер був транзитним, тобто людину привозили туди з «гарячої точки», вона мала можливість декілька днів пожити, за необхідності отримати якісь документи, якщо вони були втрачені, отримати якусь необхідну медичну та психологічну допомогу — і їхати далі. Або до родичів, або у якесь безпечне місце в Україні, або за кордон — до Польщі і там вже вирішувати, що робити далі.

— Тобто ви зустріли війну вже підготованими?

— Наскільки це було можливо — так. Ми заздалегідь за допомогою спонсорів привели в порядок наші автівки, і перших переселенців вивозили на особистих машинах наших волонтерів… Але дуже швидко ці автівки порозсипалися, бо їздити приходилося по дуже поганих дорогах, і їздити багато, а машини вже на початку цієї місії були не новими. І тоді нам допомогли наші польські друзі, а гроші на це були зібрані не тільки в Польщі, але й Німеччині, Данії, інших країнах. Ще один мікроавтобус нам подарувала Литва. Так ми получили достатньо мікроавтобусів для своєї гуманітарної діяльності.

— Якщо проаналізувати всі ці роки війни, скільки вам вдалося евакуювати людей?

— Це неможливо підрахувати, бо ніхто не вів ніяких списків, адже це було часом недоцільно, оскільки людей збирали під обстрілами і вивозили з реальним ризиком для свого життя. Можна відповісти лише по деяких етапах нашої роботи. Наприклад, коли працював шелтер (зараз він вже не працює, бо припинилося фінансування), через нього пройшло близько двох тисяч переселенців, значна частина з яких була нами відправлена в Польщу. Однак це не значить, що за період діяльності шелтера ми евакуювали тільки 2000 осіб, оскільки частина евакуйованих просила вивезти їх, наприклад, до Харкова, до Полтави, а декілька десятків людей — навпаки, самі діставалися шелтера, щоб знайти тимчасовий прихисток і харчування. Ще один етап нашої роботи розпочався з деокупацією Вовчанська, Липців, всього цього району. Ми почали вивозити звідти людей, бо там було все заміноване, жити було неможливо. Зі Старого Салтова, наприклад, ми змогли вивезти декількох людей, коли бої за його звільнення ще тільки починалися. Нам вдалося знайти дорогу і прорватися туди, організувати вивіз людей. Там ми евакуювали приблизно тисячу людей. А ще в нас майже одночасно відбувалася евакуація з міста Херсон. Там було не до підрахунків, орієнтовно ми вивезли біля 400-500 осіб в дуже напруженому режимі. Херсонців вивозили в Дніпро, отже тамтешні волонтери більш точно знають кількість евакуйованих, бо вони їх приймали, годували, знаходили їм тимчасове житло тощо.

— Що відбувалося потім?

— Коли почався новий наступ ворога на Харківську область (на Вовчанськ та Липці), це було 10 травня 2024 року, ми підключилися до роботи і знову возили звідти людей, чергували, а потім з Липців майже всі люди були евакуйовані. Хоча насправді там і зараз залишилися деякі мешканці, приблизно 25 осіб, що мене особисто дивує, бо там справді пекло. Люди відмовляються виїжджати і живуть у постійному ризику… Потім нас попросили взятися за інший напрямок — вивозити людей не з прифронтових зон, а з транзитних пунктів на місця розселення. І ще в Донецькій області, коли біля Торецька розпочалося загострення, ми їздили евакуювати населення звідти до Харкова та Краматорська.

— Сьогодні тільки в Харківській області оголошено евакуацію з 352 населених пунктів. Наскільки гострою є проблема виконання цього рішення?

— Насправді плани реагування на цю ситуацію складені, є врахування тих змін, які відбуваються на фронті, бо все насправді залежить від загострення бойових дій. Наприклад, навіть в багатостраждальному Куп’янську є люди, які відмовляються виїжджати, а погоджуються лише коли їм стає абсолютно нестерпно. Звідти вже давно б усіх повивозили, якби вони погодилися. Але, на жаль, доки будинок не підірвуть вороги, щоб жити стало ніде, багато людей нікуди не їдуть. І продовжують жити в небезпеці…

— Ви і зараз їздите за ними майже на передову, як на початку війни?

— Ні, зараз ситуація змінилася і підходи до евакуації — теж. Тепер ми маємо право евакуювати мешканців тільки з третьої лінії евакуації. Це обумовлено тим, що прифронтові зони тепер контролюються FPV-дронами, і контроль цей настільки пильний, що туди тепер виїжджають тільки броньовані машини. А в нас таких автівок нема — звичайні мікроавтобуси. Ми тепер підхоплюємо евакуйованих вже на безпечній території або працюємо над перевезенням людей з місць тимчасового прихистку на місця постійного проживання. Виїжджаємо, коли нас про це просить Координаційний гуманітарний центр. Хоча потреба в більш активній нашій роботі є, ми не можемо її зараз виконувати, бо поки що не вдалося знайти фінансування на ремонти та обслуговування автотранспорту.

Люди та тварини

— В перші дні повномасштабної війни ви надавали багато гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям. Чи продовжуєте ви робити це зараз?

— З тих пір робота з гуманітарною допомогою стала більш упорядкованою. Пройшла спеціалізація громадських організацій, які нею займаються. Одні з них розподіляють харчові продукти, інші — гігієнічні засоби, треті — їжу для тварин і так далі. Ми в цьому не задіяні, ми надаємо допомогу в конкретних кейсах, коли є ці кейси. Наприклад, коли люди не можуть отримати гуманітарну допомогу, знайти житло, знайти прихисток, якщо вони евакуювалися з тваринами. І ми з самого початку взялися допомагати саме таким людям, тобто людям з тваринами. Тому коли ми отримуємо інформацію про таких людей — знаходимо їм безкоштовне житло (тобто людей, які готові надати їм прихисток), надаємо допомогу, намагаємося вирішити усі проблеми, які заважають їм знайти собі притулок. В деяких випадках люди не можуть отримати допомогу, бо в них немає документів, це також наш кейс, ми допомагаємо таким людям відновити папери, щоб отримати доступ до державних та недержавних благодійних програм. Хочу підкреслити, що ми — не єдина громадська організація, яка надає такі види допомоги, отже, якщо ми через якісь обставини не можемо взятися за якусь конкретну ситуацію — є колеги, які прийдуть на допомогу замість нас, і навпаки, ми радо долучаємось, якщо колеги не можуть впоратися, тут у нас повна взаємопідтримка і злагодженість дій.

— Яких тварин за ці роки вам доводилося евакуювати разом з родинами переселенців?

— Були папуги, черепахи, півні, про собак та кішок зовсім мовчу, бо це була і є звичайна практика. А одного разу ми виїжджали в Липці, коли там вже зовсім було все погано і йшли бої. Вже евакуація людей звідти закінчилася, але ми поїхали, бо дізналися, що за однією адресою господарі зачинили тварин в будинку. І ми поїхали, щоб їх врятувати. І рятували всю живність, яку бачили на своєму шляху. В нас набралося 16 котів та дві собаки. Ми б зібрали більше, але по нас пристрілявся ворог, нас помітили з дрону і нам прийшлося терміново від’їжджати.

— Чи були влучання у ваш транспорт?

— Були спроби влучити, але влучань, на щастя, не було. На нас під час однієї з місій скидали з дрону вибухівку. Але, на щастя, цей пристрій впав на м’яку траву та пісок і не вибухнув. Не спрацював…

Не змогли взяти корів, а верблюда — не вмовили

Олексій розповідає, що сьогодні найчастіше доводиться евакуювати мешканців населених пунктів на куп’янському та великобурлукському напрямках. Також є запит на евакуацію через Краматорськ на Харків мешканців деяких населених пунктів Донецької області, але поки що це рішення остаточно не прийняте.

Питаю у волонтера:

— Які є основні проблеми в цій роботі для вашої громадської організації?

— Головна проблема — відсутність фінансової підтримки. Бо якщо ми перейдемо на режим щоденної евакуації, як це було раніше, нам потрібна підтримка водіїв, які працюють по 8-10 годин на добу на евакуації, мають за щось жити. Звісно, на волонтерських засадах вони теж можуть працювати, але не кожен день. А також водіям треба харчуватися в дорозі. Про ремонт транспорту я вже казав, і про технічне обслуговування. Страхування автівок — це теж розходи, які треба зробити, щоб техніка могла виїхати на трасу. Витратні матеріали.

— На що ще вам потрібні гроші для роботи по евакуації тварин?

— У тварин — майже все, як у людей. Їх теж захитує, нудить, вони можуть почати блювати в дорозі, тим більше, що переважна кількість цих собак та кішок ніколи не подорожувала, це — сільські тварини, і вони не звикли до транспорту. Отже, ми повинні мати переноски, щоб тварини були, якщо це можливо, покладені в них. Також в нас заздалегідь придбані заспокійливі препарати для кішок та собак. Їжа для тварин, адже дорога може бути довгою. Це не дрібниці, адже у разі непродуманості подібних моментів в дорозі можуть виникнути дуже серйозні проблеми.

— Як тварини переносять дорогу? Чи були випадки, щоб вони починали битися, або кидатися на волонтерів?

— Ні, подібних проблем в нас не виникало, зазвичай вони спокійно відносяться до нас, розуміють, що ми хочемо їм допомогти.

— Яких найбільш екзотичних тварин доводилося транспортувати?

— В одній з місій нам прийшлося взяти в мікроавтобус… 8 кіз. Тварини зовсім не екзотичні, навіть милі, але потім довелось робити кілька хімчисток салону, бо ми ніяк не могли позбутися цього подразливого запаху… А була ситуація — попросили евакуювати верблюда. Ми не взялися, бо для цього потрібен спеціальний транспорт. Чоловік , в якого жила ця тварина, евакуювався, але через бойові дії вона втекла, прибилася до здичавілого стада корів, які вільно гуляли навколо Липців і по сусідніх селах. Спеціальний транспорт і волонтерів врешті знайшли, декілька разів намагалися його упіймати — але він був агресивний і нікого не підпускав до себе. Я не знаю, чи вижив він минулої зими (а це було ще восени минулого року), чи загинув десь, більше я про нього нічого не чув… Корів теж шкода було, але в наші мікроавтобуси вони не влізають — отже, евакуювати їх ми були безсилі. Щодо папуг — возили ми і їх багато. Тут важливо слідкувати щоб клітка була міцною і надійно замкненою, бо птах полетить і зловити його буде складно, а то й неможливо (таке, на жаль, траплялося).

— Як людина, яка знається на темі евакуації, що б ви могли порадити тим людям, які проживають на прифронтових територіях, та вагаються, їхати чи не їхати?

— В будь-якій ситуації слід вміти оцінювати ризики. Чому там, на прифронтових територіях, знаходяться бійці ЗСУ — це зрозуміло. Вони виконують свій обов’язок, захищають нашу державу. Навіщо там знаходяться мирні люди — взагалі незрозуміло. Кожної миті може «прилетіти» — і ситуація буде значно гіршою. Це буде та сама евакуація, тільки тепер вже медичним транспортом і з реальним ризиком нікуди не доїхати. Краще виїхати, поки це ще безпечно. Можна взяти з собою домашніх улюбленців, тварин, можна знайти собі безпечне місце проживання і знов жити повноцінним життям, не ховаючись по півдоби по підвалам. Треба розуміти ще одне. Ми виїжджали свого часу в дуже «гарячі» місця. Але наступає момент, коли ми вимушені констатувати, що не можемо дістатися в той чи інший населений пункт. Бо там постійно стріляють, бо зруйновані усі дороги та мости, бо потрібна всюдихідна техніка, а в нас — звичайний транспорт. І може настати мить, коли вже жодна зі служб не зможе до вас дістатися, щоб евакуювати… Не доводьте до цього — вчасно евакуюйтеся!

— Деякі люди бояться, що їх вивезуть кудись і кинуть напризволяще…

— Такого точно не буде. Нам на Харківщині пощастило — в нас створений Координаційний гуманітарний центр, який об’єднав зусилля і громадських організацій, і влади, і державних структур на кшталт поліції та ДСНС. І цей центр постійно опікується ситуацією з вимушеними переселенцями: їх приймають, надають тимчасовий прихисток, пропонують усі види необхідної допомоги: медичної, психологічної, юридичної, потім — підбирають постійне житло. Якщо дістатися до нього можна звичайним транспортом — допомагають з квитками. Якщо ні — волонтерські організації на кшталт нашої перевозять до місця призначення комфортним сучасним транспортом.

Олексій каже, що допоки в організації немає сталого фінансування, єдина їхня надія — на донати. Задонатити сміливців-волонтерів можна, якщо перерахувати гроші на їхній рахунок. В коментарі до платежу вони просять вказати "На евакуацію".

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм