Фото Валентини Черкасової
Нарешті, після кількох публікацій щодо вкрай незадовільної реалізації загальнодержавного процесу із засудження та заборони пропаганди російської імперської політики та відповідної деколонізації топонімів у Чугуєві (посилання наприкінці тексту), редакція субсайту отримала офіційну відповідь від заступниці міського голови — керуючої справами Чугуївського виконкому Людмили Макаренко.
Не відділили зерна від полови
У надісланому коментарі, зокрема, підкреслюється нібито належна увага з боку керівництва громади до зазначеної важливої ідеологічної теми, до якої безпосередньо залучені «історики, освітяни, спеціалісти у сферах архітектури та музейної справи і депутати міської ради».
Втім, переважна більшість недолугих рішень тутешньої топонімічної комісії, про які саме йшлося в попередніх публікаціях, навіть чомусь не згадується, проте й тоді, коли коментар на певні факти отримано, з думкою опонентів можна погодитися не завжди.
Наприклад, запекло відстоюються такі топонімічні назви, як вулиця та провулок калмицькі, а також площа та вулиця уланські.
На захист такої позиції надається інформація, що, мовляв, калмики поселилися тут ще на початку вісімнадцятого століття, інтегрувалися у місцеве середовище, а таким собі вбивчим переконливим аргументом, на думку авторів цього листа, є той факт, що у калмицькій слободі народився всесвітньо відомий земляк Ілля Рєпін.
«Тому збереження історичної назви — це данина пам’яті про внесок калмицького компоненту у формування соціокультурного середовища м. Чугуєва, яке стало важливим чинником становлення особистості Іллі Рєпіна», — такою пафосною цитатою, напевно, ще з радянських часів (у тональність можна б додати байки про «споконвічні братерські узи», «єдиний радянський народ» тощо) переможно декларується висновок місцевої топонімічної комісії на користь збереження існуючої назви.
Втім, її членам варто було б детально пояснити землякам — а який такий «внесок калмицького компоненту» насправді зберігається хоча б на згаданих вулиці та провулку і чим представники цього народу, який на той момент характеризувався примітивним кочівницьким способом життя за тисячі кілометрів звідси, мав прислужитися благословенній Слобожанщині? Так, насправді поганих народів не існує взагалі, але ті самі калмики, що населяли Чугуїв, насамперед мали розмити українську ідентичність, їх було послано царським урядом заради увічнення тут імперської великодержавної політики й вони безпосередньо причетні до зросійщення українців. Немає нічого дивного в тому, що Рєпін згадував калмицьку слободу, в якій народився та жив, проте ні схвальних, ні образливих відгуків про цей народ, наскільки відомо, не висловлював. Тож маніпулятивно притягувати за вуха постать великого митця, творчість якого, напевно, була б значно більш українською за духом, якби сюди не нагнали войовничих загонів кацапів, калмиків, татар як завойовників-наглядачів.
Те ж саме стосується й башкирів, на честь яких є не лише вулиця та провулок, а й цілий мікрорайон! Уславлення згаданих етносів сьогодні на нашій землі особливо цинічно, адже і калмики, і башкири у складі російської армії люто руйнують та плюндрують Україну, знищують наш народ…
Ще одна майже поетична ода на честь уланів (також позичена із совкового минулого) у листі присвячена начебто їхньому славетному минулому, ба більше — участі у повстанні проти російського сатрапа! Насправді ті самі улани виступили лише за ліквідацію нелюдських умов утримання у військових поселеннях, залишаючись «верноподдаными царя и отечества». У підсумку, за що боролись, на те й напоролись — зловісний поплічник імператора Аракчєєв, ідейний натхненник створення таких поселень, зокрема чугуївського, на чолі війська приборкав повстання і жорстоко покарав непокірних холопів. Надалі чугуївські улани (це назва легкої кінноти татаро-монгольської орди, запозичена послідовниками-кацапами) вірою та правдою служили російській імперії, не раз придушували народні повстання, зокрема за кордоном, пишалися титулом «11-й уланский чугуевский ее императорского величества государыни цесаревны великой княгини марии федоровны полк».
Тож отакий, нічого сказати, «героїчний спадок» увічнено в топоніміці Чугуєва, уявіть собі, у 2015 році, в розпалі АТО!!!
Схожа історія, щоправда, з детективним присмаком, і з назвою центральної вулиці старонікольска, на якій до того ж розташовуються офіси чугуївських можновладців.
Адже до жовтневого перевороту 1917 року вона іменувалась просто нікольська (пізніше — миколаївська думська, а з 1919 року перейменована на радянську, потім — ім. карла лібкнехта).
Тож дореволюційну назву з додатком старо- (цікаво б дізнатися, хто автор такого дивовижно оригінального перетворення?) їй повернуто, знову не повірите, того самого 2015 року! Отакої! Надзвичайно актуальна трансформація саме у процесі декомунізації!
Найбільше дивує, ні — обурює, залізобетонна завзятість чугуївських можновладців, які попри численні заклики схаменутися, покаятися та виправити помилки, вперто захищають ворожі проімперські наративи. Аби таку міцність — та справді на благо громади…
Вже лишень минулого літа, одним з останніх Чугуїв змінив назву вулиці «червоного ката», генерала ватутіна на абсолютно нейтральну Юнацьку (принаймні, добре, що не на Пенсіонерську).
А ось сусідній однойменний провулок перейменовано вже згідно з відповідним розпорядженням голови Харківської обласної військової адміністрації. Відтак, нарешті на мапі райцентру з’явилося славетне ім’я справжнього героя, випускника Чугуївського піхотного училища, полковника УНР, визволителя українського Криму Петра Болбочана. До цього чугуївська місцева влада, здається, свідомо уникала вшанування цієї особистості, тож мали б радіти такому рішенню, та ба… Якби голова ХОВА побачив той провулок зі стихійними смітниками серед навколишніх ярків на околиці міста, то, напевно, ніколи б не дозволив отак плюндрувати високе ім’я справжнього патріота! Отже, маємо уланську в центрі, а Болбочана — на брудних задвірках…
Ще з відповіді Л. Макаренко відомо, що тільки планується демонтувати меморіальну плиту з присвятою більшовикам за пам’ятником І. Рєпіну, а також анекдотичний «знак якості» з символікою ссср, проте жахливу велетенську фігуру біля колишнього заводу паливної апаратури, що тримає той знак, залишать. Мабуть, вважають за мистецький витвір…
Жодним словом не прокоментовано, коли щезнуть з міського середовища ганебні логотипи — «жигули» (місцева мережа шинків), «ямщик» (служба таксі), інші численні чужорідні назви. Ще з радянських часів на дошці пошани в центрі міста красується портрет земляка, героя радянського союзу Василя Музикіна.
Це звання йому присвоєно за «героїзм, проявлений при штурмі лінії Маннергейма у березні 1940 р.». Ницість цього факту в тому, що в тій війні радянські червоноармійці-агресори абсолютно нахабно атакували незалежну Фінляндію, дістали відчайдушний опір з боку крихітної в порівнянні з велетнем-ссср північної країни, втім, так і не поневолили мужніх скандинавів. Зазнавши величезних утрат, радянські окупанти вдовольнилися лише окупацією Карелії, десятої частини країни-Суомі, яку, до речі, страшенно занапастили з того часу. Як вам ця історія, що нагадує? Тож чи варто пропагувати такий «подвиг» земляка, тим паче, що Фінляндія надзвичайно активно допомагає нині Україні у смертельному двобої вже з російським кровожерним агресором?!
У листі за підписом Людмили Макаренко є й обнадійлива фраза — процес деімперіалізації в Чугуєві триває,
проте надто засмучує результат діяльності тих «істориків, освітян, спеціалістів у сферах архітектури та музейної справи і депутатів міськради», що залучені до цієї важливої справи. Бо їхній світогляд не завжди збігається з реаліями сьогодення та прагненнями українців-патріотів.
Посилання з цього аналітичного циклу:
Російські топоніми — услід за кораблем!
Топоніми — сакральна кодова ознака чи порожній звук?
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз