По Червоній площі та Хрещатику. Стяги та паради

Це ідеальна ілюстрація того, як будь-який символ, навіть найшляхетніший, стає пасткою, коли він закриває очі. Коли знамя перетворюється на пов’язку, ти вже не несеш ідею — ти стаєш її заручником.

В центрі Лондона на площі Ватерлоо-Плейс з'явилася нова скульптура, яку пов'язують із вуличним художником Бенксі. Вона зображує чоловіка в костюмі, який крокує з постаменту, а його обличчя повністю закриває розвиваючий прапор.

Ми всі пам’ятаємо військові паради у священний день 9 травня. Для тих, хто реально пройшов Другу світову, справжніх свідків трагедії, ці паради були найважливішою подією року, живим зв’язком із їхньою молодістю та шансом побачити сучасну армію і відчути гордість за свою країну-переможницю, яку поважав весь світ.

Вони не відривалися від телевізорів, бо для них це було про їхню долю та Перемогу і про віру в те, що війна ніколи більше не повториться, адже ніхто більше не наважиться піти зі зброєю проти такої військової сили.

Але для їхніх дітей та онуків ця картинка поступово стала «пластиковою». Ритуал поглинув сенс. Поки на екрні крокували війскові коробки, молодь пакувала сумки й їхала на шашлики.

Це був здоровий імунітет проти анахронізму, який з роками перетворювався на агресивний культ, де за пафосом уже не було видно людини — лише натовп під шматком тканини.

Пам'ятаю паради в Україні 24 серпня до повномасштабного вторгнення.

БТР-4Е «Буцефал» розробки Харківського КБ з машинобудування  (92-га окрема механізована бригада). 

Це не була некрофілія минулого чи поклоніння ідолам на трибуні. Хрещатиком ішла армія, яка після 2014 року тут і зараз тримала фронт.

У 2014 році головною вулицею столиці проїхали близько півсотні одиниць військової техніки, у тому числі новітні зразки харківських БТР, а також бронеавтомобілі KRAZ Cougar та КрАЗ-Спартан.

БМ «Булат» (виробництво: Харківський бронетанковий завод) на параді. 24 серпня 2016.  

Потім рушили реактивні системи залпового вогню «Бастіон-01» та «Бастіон-02» і найбільш потужні РСЗВ — «Смерч», комплекси зенітно-повітряної оборони «Оса», «Точка-У».

Замкнули колону ЗРК С-300.  Ті самі, які вдалося переховати напередодні вторгнення та котрі почали збивати ворожі літаки над Харковом.

Маршем пройшли 14 парадних розрахунків загальною чисельністю близько півтори тисячі військовослужбовців Збройних Сил, Нацгвардії, МВС та Державної прикордонної служби.

Символічним стало проходження зведеної «коробки», до котрої увійшли 120 учасників бойових дій на сході України.

Учасники військового параду з нагоди Дня Незалежності України, у Києві, 24 серпня 2014 року. 

Частина техніки та особового складу після завершення параду вирушили до зони АТО.

Того ж дня також пройшов морський парад, у котрому брали участь кораблі ВМС України та прикордонників, в Одесі.

 Це було про справжність, про патріотизм із відкритими очима. Такий парад давав відчуття: «Я людина зі знаменем, але я бачу куди йду і за що стою». Це була демонстрація сили, яка захищає, а не ідеології, яка засліплює.

Проблема виникає тоді, коли прапор стає важливішим за того, хто його несе. Як тільки прапор починає диктувати, куди тобі дивитися, ти перетворюєшся на героя Бенксі — впевненого, але сліпого. Іронія в тому, що найкривавіші війни починали саме такі «люди в костюмах», які настільки захопилися величчю свого стяга, що перестали бачити прірву під ногами.

Проте скульптура Бенксі застерігає нас від тонкої межі. Коли прапор стає важливішим за людину, коли ритуал поглинає сенс, а гордість перетворюється на фанатизм — постать втрачає зір.

Історія вчить, що найстрашніші війни починалися саме тоді, коли народи, засліплені своїми знаменами, переставали бачити обличчя «іншого» і дорогу, яка веде до пропасті.

Справжній патріотизм — це здатність тримати стяг, не дозволяючи йому закрити очі на правду та людяність.

1994 – 1997

Перший парад відбувся 24 серпня 1994 року на честь 3-ї річниці Незалежності. Приймав президент Леонід Кучма.

Особливість: без військової техніки. Наступні три роки паради не проводилися.

Епоха «важкої броні» (1998 – 2004)

Повернення техніки: у 1998 році на Хрещатик вперше виїхала бойова техніка.

Масштаб: у 2001 році (10-та річниця) відбувся наймасштабніший парад за участі 18 підрозділів, 173 одиниць техніки та авіації.

Зміна формату: у 2003 – 2004 

Паради знову стали пішими, без залучення важкого озброєння.

Демократизація та заборона (2005 – 2013)

Парад без зброї: Віктор Ющенко змінив концепцію на користь «людяності» — у 2005 році Хрещатиком крокували лише військові оркестри та ветерани.

Останній «старий» масштаб: у 2008 – 2009 роках техніку повернули, зокрема вперше продемонстрували нові зразки українського ОПК.

Українські зенітно-ракетні комплекси 9А33БМ3 Оса-АКМ під час параду до Дня Незалежності в Києві, Україна, у 2008 році. 

Режим Януковича: у 2011 – 2013 роках паради були офіційно скасовані під приводом «економії коштів», що пізніше розцінювалося як планомірне послаблення армії.

Парад як символ війни та гідності (2014 – 2018)

Прямо на фронт: у 2014 році, під час запеклих боїв на Донбасі, техніка з параду одразу вирушила в зону АТО. Це докорінно змінило сприйняття свята.

Декомунізація сенсів: у 2018 році було впроваджено нове військове вітання «Слава Україні! — Героям слава!» та змінено радянські назви частин на почесні імена історичних постатей.

Новітній період (2019 – сьогодні)

Хода Гідності: у 2019 році замість офіційного параду відбулася «Марш Захисників» — масовий рух ветеранів та волонтерів без державного пафосу.

30-річчя (2021): останній масштабний парад перед великою війною. Вперше було залучено техніку країн НАТО та проведено морський парад в Одесі.

Після 2022 року традиційні паради призупинені. Головним «парадом» стала виставка знищеної російської техніки на Хрещатику, що символізує перелом у війні та зміну ролі армії в суспільстві.

Читайте також:

Приватизація минулого: коли пам’ятник стає заручником майбутнього

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.