Повернення з чужини: чому Український Пантеон — це не про цвинтар…
Статтi | | 1,915 | Автор: Олена Зеленіна
Європа дала притулок українській еліті: політикам, науковцям, митцям. Інфографіка: Gemini.
Коли 28 червня 2026 року, у День Конституції, президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт про Національний Пантеон, стало зрозуміло: Україна наважується на складний, але необхідний акт історичного самоствердження. Йдеться про спробу зібрати під одним небом розвіяну вітрами еміграції інтелектуальну та політичну еліту — від володарів Руси та козацьких гетьманів до сучасних захисників.
«Ніхто й ніколи не буде наказувати нам, як жити і яких героїв шанувати», — ця теза звучить вагомо.
Проте за нею стоїть колосальний виклик. Бо Пантеон — це не просто архітектурний ансамбль у Києві з почесною вартою. Це відкрита книга нашої історії, кожну сторінку якої доведеться аргументувати.
Тіні Паризького Пантеону
та вибір нащадків
Досвід Старої Європи доводить: жоден національний некрополь не створювався в атмосфері цілковитого спокою. Напис на фасаді Паризького Пантеону — «Великим людям вдячна батьківщина» — сьогодні здається аксіомою.
Проте у XIX столітті ця будівля була епіцентром ідеологічних воєн: її то повертали Католицькій церкві, то знову перетворювали на світську усипальницю, залежно від того, хто перемагав — монархісти чи республіканці. Тіла деяких діячів вносили туди під фанфари, а вже за кілька років, під впливом нової політичної кон'юнктури, тихо виносили геть.
І найважча частина цього процесу — не камінь, а люди. Повернення праху на Батьківщину — це не юридична процедура, а тонка, іноді майже інтимна розмова з нащадками, де держави нерідко отримують відмову.
Коли Париж прагнув перенести до Пантеону Альбера Камю, його син Жан виступив категорично проти, нагадуючи, що батько за життя тримався осторонь будь-якого державного офіціозу.
Нащадки маркіза де Лафаєта (1757–1834) — видатного французького аристократа, який став легендою як «Герой двох світів», зігравши ключову роль в Американській війні за незалежність та у Великій французькій революці, – так само навідріз відмовилися віддавати прах предка, наполягаючи на виконанні його останньої волі — спочивати на приватному цвинтарі поруч із дружиною.
Українським дипломатам доведеться проявити неабиякий такт та психологічну гнучкість, стукаючи у двері родин Бандери, Скоропадського чи Коновальця, де пам'ять про предків плекалася десятиліттями без участі держави.
Крихкість простору
та електоральні стихії
Існує й інший, цілком раціональний острах. Протягом останнього століття українські терени надто часто ставали епіцентром руйнівних геополітичних штормів, у жорнах яких безслідно зникали цілі культурні пласти. Ми досі достеменно не знаємо, де спочивають Іван Мазепа чи Богдан Хмельницький. У часи, коли безпекових гарантій у світі стає все менше, заснування єдиного сакрального центру — це велика відповідальність та серйозний іспит на здатність держави захистити своє надбання від фізичного знищення.
Не уникнути й внутрішніх дискусій. Суспільство, схильне до гострих суперечок через минуле, неминуче проектуватиме на Пантеон поточні політичні пристрасті.
Крім того, ставки зростають і на зовнішній арені: Кароль Навроцький, який тривалий час опонував українським історикам у ролі очільника Інституту нацпам'яті, тепер є Президентом Польщі. Його безкомпромісна позиція щодо лідерів ОУН та УПА — це віднедавна офіційний курс Варшави на найвищому рівні, що вимагатиме від Києва філігранної дипломатії.
Це, мабуть, найглибше і найважче питання в усій цій дискусії. Якщо ми просто перенесемо прах історичних діячів у Київ, але притягнемо разом із ними сучасні політичні барикади, ми отримаємо не Пантеон єдності, а мінне поле.
Секрет тієї ж Франції чи Британії не в тому, що у них були «ідеальні» герої, а в тому, що вони навчилися переводити персонажів із площини сучасної моралі у площину історичного факту.
Мудрість зрілої нації:
як відшелушити минуле від сьогодення
Попри всі ризики, дискусії довкола Пантеону — це маркер здорового, притомного суспільства, яке позбувається байдужості.
Проте не варто тішити себе ілюзіями: українці ідеологічно розділені, і постаті рівня Симона Петлюри чи Степана Бандери для різних частин суспільства досі мають протилежні знаки «плюс» чи «мінус».
Головний іспит для нас зараз — це не просто побудувати меморіал, а навчитися сприймати цих діячів у контексті їхньої епохи, а не наших сучасних електоральних уподобань.
Кожен із них діяв у конкретних, часто екзистенційних історичних обставинах, керуючись ідеологічними мотивами свого часу. Завдання Пантеону — повернути їх історії, оцінюючи їхній внесок у державність, а не судити за мірками ХХІ століття.
Стара Європа давно пройшла цей шлях. Франція щороку з помпою святкує День взятия Бастилії — подію, яка відкрила шлях до кривавого терору, гільйотин та громадянської війни. У Паризькому Пантеоні поруч можуть лежати затятий республіканець і монархіст. Французи не шукають ідеальних святих; вони приймають свою історію як сукупність трагедій і тріумфів, що зрештою створили їхню державу.
Відомий французький мислитель та історик Ернест Ренан у своєму фундаментальному есе «Що таке нація?» вивів формулу, яка є ключем до розуміння Пантеону:
Спільна слава в минулому і спільна воля в теперішньому; усвідомлення того, що ви разом здійснили великі справи і прагнете зробити ще більше — ось головні умови для того, щоб бути народом. […] Але сутність нації полягає також і в тому, що всі індивіди повинні мати багато спільного, і водночас — усі вони мають щось забути.
Це «вміння забувати» — не про амнезію, а про здатність нації відшелушити від історичних постатей дрібні образи, внутрішні чвари та сучасні політичні оцінки заради головного — визнання їхньої ролі у фундаменті держави.
Українська концепція меморіалу має суттєву перевагу: вона не замикається виключно на мілітарній чи політичній історії. Тут передбачено місце для титанів науки, архітектури та мистецтва — від Серж Лифаря до Марії Башкірцевої. Це дає шанс створити простір не для ідеологічних дуелей, а для національного порозуміння.
Ми нарешті виходимо з парадигми історичної розсіяності. Україна стає достатньо зрілою, щоб не просто пам'ятати своїх видатних діячів на відстані, а повернути їх додому — без зайвого пафосу, але з глибокою, спокійною і дорослою повагою до власної складної історії.
Українська еміграція XX століття винесла на своїх плечах величезну частину нашої еліти — політиків, які рятували державну традицію від більшовизму, науковців та митців світового рівня.
Ось 10 найвідоміших постатей, які досі спочивають на чужині, із точним зазначенням місць їхнього упокоєння:
Політичні та державні лідери
1. Степан Бандера (провідник ОУН)
Де похований: Німеччина, Мюнхен.
Цвинтар: Мюнхенський лісовий цвинтар Вальдфрідгоф (Waldfriedhof). Його могила з великим кам'яним хрестом досі є об'єктом паломництва та, на жаль, частих актів вандалізму з боку російських спецслужб.
2. Симон Петлюра (Головний Отаман Армії УНР, голова Директорії УНР)
Де похований: Франція, Париж.
Цвинтар: Кладовище Монпарнас (Cimetière du Montparnasse). Похований у дільниці № 11, його могила доглядається українською громадою Франції, зокрема Бібліотекою імені Симона Петлюри в Парижі. (Цікавий факт: на цвинтарі Баунд-Брук у США встановлено символічний кенотаф на його честь).
3. Павло Скоропадський (гетьман Української Держави 1918 року)
Де похований: Німеччина, Баварія.
Цвинтар: Міське кладовище у високогірному містечку Оберстдорф (Oberstdorf) в Альпах. Він похований у родинному склі поруч із дружиною Олександрою та дітьми.
4. Євген Коновалець (засновник та перший голова ОУН, полковник Армії УНР)
Де похований: Нідерланди, Роттердам.
Цвинтар: Кроосвейк (Кrооswijk). Коновалець загинув у Роттердамі внаслідок теракту, організованого радянським агентом Судоплатовим, і відтоді спочиває на місцевому цвинтарі.
5. Володимир Винниченко (голова Директорії УНР, голова Генерального Секретаріату УЦР, письменник)
Де похований: Франція, Мужен (неподалік Канн).
Цвинтар: Міське кладовище Мужена (Cimetière de Mougins).
Видатні науковці та мислителі
6. Іван Пулюй (Фізик, електротехнік, першовідкривач Х-променів, перекладач Біблії).
Де похований: Чехія, Прага.
Цвинтар: Мальвазінки (Hřbitov Malvazinky). Видатний український вчений, який подарував світові фундаментальні відкриття, знайшов свій останній спочинок у Празі, де тривалий час працював ректором Празької політехніки.
7. Дмитро Донцов (головний ідеолог українського націоналізму, публіцист, філософ)
Де похований: США, штат Нью-Джерсі.
Цвинтар: Український православний цвинтар Саут-Баунд-Брук (South Bound Brook). Це місце часто називають «Українським Єрусалимом» або «Пантеоном української Америки».
Діячі культури та мистецтва
8. Василь Кричевський (патріарх української архітектури, творець українського модерну, автор малого Герба України — Тризуба)
Де похований: США, штат Нью-Джерсі.
Цвинтар: Саут-Баунд-Брук (South Bound Brook). Помер у Каракасі (Венесуела) у 1952 році, але згодом його прах перевезли до українського пантеону в США, як він і заповів.
9. Серж Лифар (Сергій Лифар — один із найвидатніших танцівників та хореографів XX століття, зірка Паризької опери).
Де похований: Франція, передмістя Парижа.
Цвинтар: Знаменитий емігрантський некрополь Сент-Женев'єв-де-Буа (Sainte-Geneviève-des-Bois). На його могилі, згідно з його волею, викарбувано лаконічний, але промовистий напис: «Serge Lifar de Kiev» («Серж Лифар із Києва»).
10. Марія Башкірцева (Світової слави художниця та майстриня епістолярного жанру)
Де похована: Франція, Париж.
Цвинтар: Кладовище Пассі (Cimetière de Passy). На її могилі зведено велику величну каплицю у візантійському стилі (визнану історичною пам'яткою Франції), всередині якої збереглися її мольберт, меблі та деякі картини.
Зверніть увагу: Повернення саме цих імен на Батьківщину є ключовим завданням майбутнього дипломатичного корпусу, який працюватиме в межах новоствореного законопроєкту про Національний Пантеон.
Найбільша концентрація знакових поховань — у Франції (Париж) та Німеччині. Саме ці країни стануть першочерговим та найскладнішим треком для українських дипломатів під час реалізації закону про Національний Пантеон.
Читайте також:
"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз