Повернутися до життя: як Superhumans допомагає долати наслідки війни

Володимир Малихін живе в Харкові. На захист України він став наприкінці 2022 року, а вже влітку 2023-го під час боїв біля Кліщіївки отримав важке поранення.

Того дня першим на протипіхотній міні підірвався його побратим. Володимир кинувся на допомогу: наклав турнікет, зробив усе, щоб урятувати товариша. Коли ж відійшов лише на кілька кроків, наступив на ще одну міну, яку після вибуху присипало землею.

Після поранення ногу довелося ампутувати — значною мірою через те, що турнікет був накладений максимально високо.

Зараз, осмислюючи те, що сталося, Володимир вважає: якби у 2023 році вже діяли сучасні протоколи надання домедичної допомоги, можливо, ногу вдалося б урятувати. Або принаймні ампутація не була б такою високою. Але життя назад не повернути.

Сьогодні Володимир Малихін пересувається за допомогою сучасного мікропроцесорного протеза.

У центрі Superhumans у Львові чоловік уже втретє.

Спочатку він проходив тут реабілітацію та отримав свій перший протез. Згодом йому знайшли спонсора й виготовили біонічний протез. Цього разу Володимир приїхав на технічне обслуговування — так зване ТО. Адже сучасні протези — це високотехнологічні пристрої з мікропроцесорами, датчиками та сенсорами. Вони замінюють втрачену кінцівку й відтворюють природні рухи, але водночас потребують регулярного технічного обслуговування.

Протез Володимира відправили до Німеччини на обслуговування. Сам він тим часом проходив черговий етап реабілітації та заміну куксоприймача.

Попри все, війна не забрала в чоловіка бажання жити й допомагати іншим. Сьогодні Володимир працює на двох роботах: три дні на тиждень — тренером і реабілітологом. До нього приходять люди з різними запитами: хтось відновлюється після травм, хтось хоче схуднути або набрати фізичну форму. Ще три дні на тиждень він працює автомаляром.

Найбільша підтримка для нього — родина. У Володимира є дружина та шестирічний син. «У нього тільки-но випав перший молочний зуб», — ділиться чоловік і широко усміхається.

Загалом у всеукраїнському центрі воєнної травми Superhumans багато усміхнених людей. Із неабияким почуттям гумору також.

«Я би посадив дівчат на колінка, тільки в мене колінок нема», — жартує один із ветеранів, який саме проходив реабілітацію в Центрі. Яскравий чоловік у рожевому костюмі та шапочці з вушками, доволі медійний. Його можна було побачити поруч із президентом Володимиром Зеленським під час відкриття центру в Одесі 4 липня 2026 року, а також у тіктоках на підтримку Superhumans.

Редакторка «Вістей Зміївщини» та сайту Громада.Зміїв Тетяна Логвіна мала змогу побувати в центрі Superhumans на Львівщині завдяки участі у проєкті IDEM Institute «Media Hub для журналістів: ветеранські ініціативи, реінтеграція, сильні історії».

Екскурсію Центром нам проводить менеджер із медіа Андрій Іщик. Йому раз у раз «заважають» і працівники, і пацієнти. Серед останніх переважна більшість — чоловіки-ветерани. Але тут проходять реабілітацію також жінки та діти з-поміж цивільних.

Завдяки цьому своєрідному «броунівському руху» я стала краще розуміти і сам процес, і людей, які проходять через важкі поранення на фронті, ампутації кінцівок та протезування. А головне — перестала боятися ставити запитання…

Перший корпус Superhumans Center офіційно відкрився 14 квітня 2023 року у Винниках, на території Львівського обласного госпіталю ветеранів війни. Хоча приймати пацієнтів тут почали ще у 2022-му. Сьогодні в Україні працюють три центри мережі — у Львові, Дніпрі та Одесі.

За даними офіційного сайту Superhumans, на момент останнього оприлюдненого оновлення мережа прийняла понад 3500 пацієнтів. Тут провели понад 2900 операцій та виготовили понад 3600 протезів. Адже є люди, яким потрібно два, а іноді й три протези. Черга на отримання допомоги влітку 2026 року становила близько 800 осіб.

Усі послуги Superhumans для пацієнтів безоплатні. Фінансування забезпечують міжнародні донори, благодійні фонди, український бізнес та приватні пожертви.

Серед найбільших партнерів Центру — The Howard G. Buffett Foundation та Cargill. Дніпровський центр відкрили за підтримки уряду Нідерландів, одеський — за підтримки Франції.

У Superhumans є власна лабораторія протезування. Тут не просто встановлюють готовий виріб, а індивідуально підбирають комплектуючі, виготовляють куксоприймач, збирають протез, проводять примірку та налаштування.

Водночас значна частина високотехнологічних комплектуючих — іноземного виробництва. Центр співпрацює з компаніями з Німеччини, Ірландії, Великої Британії та США. Але біонічні кисті виробляють і в Україні!

Коли нам показували протези, виготовлені в Центрі, серед них було чимало прикрашених різноманітними наліпками. А влітку на вулицях наших міст можна побачити ветеранів, які чіпляють до протезів ще й маленькі іграшки.

З одного боку, наліпки допомагають зробити протез особистою річчю, додати йому індивідуальності та характеру.

Іграшки ж — це ще й спосіб емоційно наповнити протез, зробити його частиною власного стилю та прийняття нового тіла. Крім того, вони допомагають налагодити контакт із дітьми, які спочатку можуть лякатися протеза або не розуміти, що це таке.

А це важливо, бо ветеранів та ветеранок з ампутаціями в нас менше не ставатиме. Тож пристосовуватися до життя в Україні після травми потрібно не тільки їм, а й нам.

Варто також зауважити, що Superhumans допомагає не просто отримати протез, а й відновити слух, обличчя, рухливість, психологічний стан та можливість повернутися до роботи й самостійного життя.

У Центрі у Винниках є басейн, музична студія, власна радіостудія, клуби за інтересами тощо.

Тривалість реабілітації залежить від рівня ампутації, стану кукси, загального фізичного стану людини та кількості втрачених кінцівок. Вона може тривати від двох-трьох тижнів до трьох-чотирьох місяців.

До речі, протезування нижніх кінцівок значно простіше, ніж верхніх. Хоча «штучні» ноги — це теж високотехнологічні пристрої, які потребують особливого догляду, правильного використання, а деякі моделі — ще й регулярного заряджання.

Нога переважно виконує опорну та рухову функції. Сучасні протези дозволяють відновити здатність стояти, ходити, бігати, підійматися сходами. Для цього потрібно навчитися тримати баланс, правильно переносити вагу тіла та відпрацювати ходу.

А от рука значно складніша з погляду відновлення функцій. Вона забезпечує десятки різних рухів: захоплення та утримування предметів, обертання, точну моторику пальців, письмо, роботу з дрібними деталями.

Біонічна рука має не просто повторювати рухи, а й реагувати на сигнали м'язів. Людині потрібно навчитися керувати кожним доступним рухом. Це значно складніший і триваліший процес.

Superhumans приймає не лише військових, а й цивільних, які отримали поранення внаслідок російської агресії на території України. Допомогу можуть отримувати й діти.

Наразі порядок звернення до Центру такий:

1. Заповнити анкету на офіційному сайті: Superhumans — стати пацієнтом.

2. Протягом трьох робочих днів після подання заявки представники Центру мають зв'язатися з людиною, повідомити про подальші кроки та орієнтовний час очікування.

3. Пройти первинну зустріч із фахівцями.

4. Узгодити дату госпіталізації або огляду лікарів.

5. Прибути до Центру для початку роботи.

Якщо виникли труднощі із заповненням анкети, можна зателефонувати за номером 0 800 40 22 22.

Денис Кривенко родом із Кропивницького. До війська він пішов добровольцем 18 березня 2022 року. Каже, що потрапив до лав ЗСУ лише з третьої спроби: спочатку його не взяли, потім завадили сімейні переживання, а згодом довелося ще й переконувати лікарів військово-лікарської комісії, що він готовий служити.

Важке поранення змінило його життя. Лікарі говорили, що через високі ампутації обох ніг єдиним варіантом для нього стане крісло колісне. До того ж він має ампутацію лівої руки. Але Денис вирішив довести насамперед собі, що це не вирок.

Сьогодні він проводить на протезах до 18 годин на добу. Самостійно живе на другому поверсі будинку без ліфта, прибирає, готує, займається спортом і навіть їздить на квадроциклі.

«Неможливе — можливо, якщо працювати над собою», — переконаний він.

Денис не лише відновився сам, а й допомагає змінювати систему. Він є амасадором безбар’єрності Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України. Каже, що почав із простого — звернув увагу на недоліки доступності навіть у будівлі самого міністерства. Адже пандус має бути не просто встановлений, а справді зручний і безпечний для людини на кріслі колісному.

Крім того, Денис є тестувальником сучасних протезів та комплектуючих. Він співпрацює з українськими розробниками, випробовує нові рішення у повсякденному житті та ділиться своїми зауваженнями, щоб протези ставали якіснішими й зручнішими для інших людей.

До реабілітаційного центру він приїздить регулярно. Тут не лише проходить необхідні заняття, а й власним прикладом підтримує інших пацієнтів. Каже, що кожній людині потрібно дати шанс спробувати ходити на протезах, адже лише тоді вона зможе зрозуміти власні можливості.

«Я показую хлопцям, що можна жити активно. Просто для цього потрібно не здаватися», — говорить Денис.

Цей матеріал створено в рамках проєкту IDEM e.V. за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.