Привид Дем'янюка в бельгійській вітальні: чому 90-річних більше не милують?

Цей процес — не просто історична ретроспектива. Це маніфест невідворотності покарання, який звучить особливо гостро сьогодні, коли світ спостерігає за злочинами нового тоталітаризму.

Етьєн Давіньйон у Комісії Лумумби у 2001 році: "Чи обговорювали Лумумбу в Парижі?" - "Я не пам’ятаю". 

Бельгійські ЗМІ (наприклад, Le Soir та La Libre Belgique) зараз пишуть про це в тональності «запізнілого прозріння».

Видання підкреслюють, що це перший в історії Бельгії випадок, коли високопоставлений чиновник постане перед кримінальним судом за злочини колоніальної епохи. Преса називає це «кроком до національного зцілення».

Якщо раніше говорили лише про «моральну відповідальність» Бельгії (як постановила парламентська комісія у 2001-му), то тепер газети пишуть про кримінальні воєнні злочини. Давіньйону закидають три конкретні пункти: незаконне затримання та переведення військовополоненого, позбавлення права на неупереджений суд і «поводження, що принижує гідність».

Водночас адвокати графа в інтерв'ю заявляють, що процес «абсурдний» через вік підсудного і те, що події відбувалися 65 років тому. Преса цитує їхні аргументи про «надмірну тривалість розгляду», але суддівська палата ці доводи відкинула.

Важлива деталь, яку помітили ЗМІ: суд пішов навіть далі вимог прокуратури й включив у справу не лише вбивство Лумумби, а й страту його соратників — Моріса Мполо та Жозефа Окіто.

Навіть моє покоління, що чимало побачило на своєму віку, не надто інформоване про смерть Патріса Лумумби. Ми знаємо, що Патріс Лумумба був харизматичним політиком та відіграв ключову роль у здобутті Конго незалежності від Бельгії.

На цьому історичному фото зображено Патріса Лумумбу під час історичної промови – проголошення незалежності Демократичної Республіки Конго від Бельгії 30 червня 1960 року в Леопольдвілі (нині Кіншаса).

В СРСР ім'ям цієї людини було названо престижний столичний університет, де навчалися студенти переважно з країн, як їх тоді називали, — «третього світу».

Патріс Лумумба, перший прем'єр-міністр Демократичної Республіки Конго під час інтерв'ю. Історичне фото з відкритих джерел.

Зізнаюся, вашу авторку здивувала фотографія репортера агентства Франс Прес. Точніше, підпис під фото: члени почесної варти несуть труну, в якій знаходяться єдині відомі останки – зуб убитого героя боротьби за незалежність Конго Патріса Лумумби, 27 червня 2022 року.

Боже мій, зуб у труні! Чому тільки… зуб? Що ж це було за вбивство?

Історія загибелі Патріса Лумумби — це одна з найпохмуріших сторінок деколонізації. Західні історики (зокрема Людо де Вітте у книзі «Вбивство Лумумби») детально реконструювали останні години політика.

Патріс Лумумба під час арешту в січні 1961 року. Фото: Архів універсальної історії.

Після усунення від влади внаслідок перевороту, Лумумбу, який шукав підтримки у боротьбі за цілісність країни, передали до рук його найлютіших ворогів у бунтівній провінції Катанга.

Там, під наглядом бельгійських офіцерів, його катували, а потім розстріляли. Але те, що сталося далі, виходить за межі людського розуміння. Щоб назавжди стерти пам'ять про лідера, який міг стати символом опору, бельгійський поліцейський комісар Жерар Соет та його брат отримали наказ знищити докази.

Тіло Лумумби та двох його соратників ексгумували, розчленували та розчинили в бочках із сірчаною кислотою. Соет пізніше зізнавався, що вони працювали два дні, поки від людей не залишилося нічого, крім попелу та кількох фрагментів.

Комісар залишив собі «трофей» — зуб Патріса Лумумби у золотій коронці. Зуб був конфіскований у дочки поліцейського бельгійською владою після того, як у 2016 році родичі Лумумби подали скаргу до суду з вимогою до Бельгії повернути до Конго дорогу рекліквію.

Офігеть…Тільки уявіть собі, як бельгійський поліцейський комісар, як якийсь вождь дикого племені тумба-юмба, зберігає вдома в скриньці зуб поваленого ворога!

Лише у 2022 році Бельгія офіційно повернула цей єдиний фрагмент родині загиблого для гідного поховання.

Людо Де Вітте не розуміє того факту, що судове розслідування так довго триває: «У мене вже все було в книзі 26 років тому». Джерело: блог Людо Де Вітте. Фото: Тіне Шумакер

Бельгійський граф не спускав гачок і не був присутній на місці страти Патріса Лумумби. Його роль була куди менш «видовищною», але куди більш функціональною: він забезпечував логістику, координацію та політичне прикриття процесу, перетворюючи усунення лідера Конго з хаотичного акту насильства на налагоджену державну операцію.

Патріс Лумумба, лідер боротьби за незалежність та перший прем'єр-міністр Демократичної Республіки Конго, який виступає під час політичної кризи у 1960 році.

Обвинувачення не приписує аристократу особистого вчинення вбивства. Його провина — у створенні умов, за яких це вбивство стало неминучим. Як виявилося, у сучасній юридичній парадигмі статус «архітектора» або «диспетчера» злочину важить не менше, ніж провина безпосереднього виконавця.

Молодий Етьєн Давіньйон: «Лумумбу досі не нейтралізовано». 

Для Давіньйона, який прожив блискуче життя, отримав титул графа від короля та очолював найпотужніші корпорації, цей суд — крах репутації на фінішній прямій. Всі інші фігуранти справи вже мертві. 

Але правосуддя не закрило папку. Це важливий урок для світу: час не є ліками проти відповідальності. Статус, вік чи минулі заслуги не можуть бути щитом, якщо на руках — кров і санкціонування катувань.

Судовий процес над бельгійським графом — далеко не єдиний випадок, коли Феміді доводиться струшувати пил з архівів півстолітньої давнини. В останні десятиліття світ все частіше спостерігає за «судами над тінями», де на лаві підсудних опиняються глибокі люди похилого віку. Це створює важливий прецедент: біологічний годинник людини може йти швидше, ніж годинник юридичної відповідальності.

Правова система Європи в останні роки демонструє безкомпромісність: навіть якщо підсудному майже сто років, сама наявність судового вердикту визнається важливішою, ніж фактичне відбування терміну.

• Володимир Катрюк (Канада): уродженець України, який довгий час жив у Канаді та займався бджільництвом, у віці 93 років потрапив під пильну увагу через звинувачення у причетності до трагедії в Хатині. Він помер у 2015 році, буквально за кілька тижнів до того, як Слідчий комітет офіційно зажадав його видачі, залишившись в історії як один із найрозшукуваніших нацистських злочинців.

• Йозеф Шютц (Німеччина): у 2022 році німецький суд засудив до п'яти років в'язниці 101-річного колишнього охоронця концтабору Заксенхаузен. Суд підкреслив: навіть через 80 років особиста участь у машині терору вимагає правової оцінки, незалежно від того, скільки років залишилося підсудному.

Шютц став найстарішою людиною, що постала перед судом за пособництво у вбивствах часів Другої світової. 

• Ірмгард Фурхнер (Німеччина): у серпні 2024 року Федеральний суд Німеччини поставив крапку у справі 99-річної колишньої секретарки коменданта концтабору Штуттгоф. Вона стала першою за десятиліття жінкою з цивільного персоналу нацистів, чий обвинувальний вирок (співучасть у 10 505 вбивствах) був підтверджений у вищій інстанції. Суд відхилив апеляцію захисту, постановивши: робота з документами, що забезпечують функціонування «конвеєра смерті», робить людину повноцінним учасником злочину, скільки б років не минуло.

• Грегор Форманек (Німеччина): у грудні 2024 року суд у Франкфурті-на-Майні ухвалив безпрецедентне рішення, зобов'язавши 100-річного колишнього охоронця Заксенхаузена постати перед судом. Раніше його визнавали «недієздатним за станом здоров'я», але прокуратура наполягла на перегляді, довівши, що його когнітивні здібності дозволяють усвідомити суть звинувачень. Форманек помер у квітні 2025 року, не доживши лише кілька днів до вироку, але сам факт відновлення процесу над сторічним старим став потужним сигналом: діагноз «старість» більше не є автоматичним імунітетом.

У цих сучасних процесах прокурори використовують нову юридичну логіку (так званий «прецедент Дем'янюка»).

Джона Дем'янюка вивезли з дому на інвалідному візку імміграційні агенти.

ДОВІДКА «Громади»

Справа Івана (Джона) Дем'янюка (2011) — судовий процес у Мюнхені, що створив найважливіший правовий прецедент: для засудження за злочини проти людяності не потрібно доказів особистої участі в конкретному вбивстві. Достатньо підтвердженого факту служби в «системі знищення» (концтаборі), що автоматично робить суб'єкта співучасником масових злочинів. Цей вердикт скасував багаторічну практику пошуку «прямих доказів» і відкрив можливість для судів над будь-якими функціонерами злочинних режимів, незалежно від їхнього віку та посадових обов'язків.

Тепер не потрібно доводити, що конкретний дідусь особисто натискав на гачок. Достатньо довести, що він був «частиною машини» — охоронцем, писарем або кухарем у місці, де чинилися масові вбивства.

Цікаво, що у 2011-2012 роках ваша авторка була учасницею бурхливих дискусій у соцмережах, які тоді набирали популярності. Пам'ятаю досі, що багато вихідців із СРСР, які живуть у Німеччині та Ізраїлі, захищали Дем'янюка, мовляв, раз його провина «не доведена», значить рафіновані ліберальні європейці неправі!

Багато хто тоді плутав два різні процеси. Перший (у 80-х в Ізраїлі), де Дем'янюка прийняли за «Івана Грозного» з Треблінки, закінчився виправданням через брак доказів щодо особистості. Другий (у Німеччині у 2011-му) судив його вже як охоронця із Собібору. Емоції підігрівалися тим, що для багатьох юристів «старого гарту» ідея карати за «присутність у системі» здавалася небезпечним прецедентом.

Аргумент «я просто виконував накази системи» (або «я просто був там») більше не працює — ні для охоронця концтабору, ні для графа в колоніальній адміністрації.

Всі нові процеси над престарілими воєнними злочинцями об'єднує одне: суспільство поступово відмовляється від концепції «пробачити і забути» заради історичної справедливості. Якщо злочин деформував хід історії, то вік злочинця стає лише технічною деталлю процесу, а не приводом для амністії.

Джуліані Лумумба було лише п'ять років, коли вбили її батька. Дівчинка дізналася про це, перебуваючи у вигнанні у Єгипті. За кілька місяців до вбивства Джуліану разом із братами та сестрами таємно за підробленими паспортами вивезли до Каїра з Конго, де вже знятий з посади прем'єра її батько перебував під домашнім арештом.

Джуліані Лумумба.

У своєму останньому листі до дружини Лумумба пише:

«Ні жорстокі напади, ні жорстоке поводження, ні тортури ніколи не змушували мене благати про пощаду, бо я волію померти з високо піднятою головою, непохитною вірою та найбільшою впевненістю в долі моєї країни, ніж жити в рабстві та зневажати священні принципи».

Він також зазначив, що історія в майбутньому розсудить на його користь.

Дивлячись на справу 93-річного графа, неможливо не провести паралель із сучасністю. Світ змінюється. Міжнародна правова машина, хоч і повільно, але невпинно рухається вперед.

Патріс Лумумба.

Ті, хто сьогодні підписує накази про ракетні удари або катування українців, мають бачити перед собою не велич своєї імперії, а старого, самотнього графа на лаві підсудних, якого правосуддя наздогнало вже тоді, коли він почав збиратися у вічність.

Сьогодні ми бачимо, як путінський режим у самому серці Європи повторює методи минулого століття: викрадення, позасудові страти, катування та намагання стерти ідентичність цілого народу.

Ідеологи Кремля та виконавці їхніх наказів у Бучі, Маріуполі чи катівнях Херсонщини можуть плекати ілюзію, що вони «переможуть» або просто «перечекають». Що через десятиліття світ забуде, а вони помруть у своїх ліжках, оточені пошаною. Але приклад Давіньйона доводить зворотне: злочини проти людяності не мають терміну давності. Навіть якщо кат доживе до ста років, він почує стукіт молотка судді.

Правда завжди виринає на поверхню. Навіть якщо тіло розчинили в кислоті, один єдиний зуб може стати свідком, що зруйнує стіну брехні.

Патріс Лумумба став іконою антиколоніалізму. Його вбивці — лише рядками у протоколах воєнних злочинців. Це шлях, який чекає на кожного тирана? І тут ваша авторка змушена поставити знак питання…

Читайте також:

«Час чує нас»: Брістоль, Ізюм та крах анонімності. Що чекає на Бенксі після викриття?

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.