На Шевченковому святі в Берліні. Фото із ФБ-сторінки Антонії Цвід
Подкаст «Градусник» доповнив презентацію волонтерки, письменниці Антонії Цвід.
Чверть століття існує всесвітній день поезії. Щороку його відзначають 21 березня. Такий день внесений до календаря ЮНЕСКО, щоб привернути увагу людства до поезії як джерела відповідей на численні духовні питання. Часто саме на день поезії припадає весняне рівнодення. Душевної рівноваги і весняної енергії шукали учасники презентації в Берліні, у Центральній спілці українців Німеччини.
Головна учасниця події – авторка поетичних і прозових книжок Антонія Цвід приурочила до 210-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка представлення своєї нової роботи «Таємниці Тараса Шевченка».
Ще у грудні 2022 року при тотальному відключенні світла читала я публікацію Антонії в журналі «Київ». Назва відволікала від жахіть дійсності, звучала довго й романтично – «Таємниці Тараса Шевченка: кохані жінки: міфи і правда: письменницькі розвідки». Приписка наприкінці про майбутнє продовження була з мотиваційного переліку (дочекатися-дочитати-пережити війну).
Після журнального оприлюднення книжка вийшла у Львові. Вона стала ключовим виданням у «Благодійному турі Європою» для Антонії Цвід, яка після повномасштабного розгортання війни живе і працює в Берліні.
Мета поїздок волонтерська, а ще «підтримати дух українців», як каже сама Антонія.
2023 року літераторка була бажаною гостею малих і великих аудиторій у Франції, Німеччині, Чехії, Польщі, Італії, Греції, Угорщині й, звичайно ж, рідної України.
Літературознавці ще в 90 роках називали Антонію Цвід серед найяскравіших представниць сучасної європейської філософсько-еротичної поезії. Відтоді вийшло два десятки її поетичних і прозових книжок, а журналістська робота у поєднанні з філософсько-любовними віршами привели до задуму й створення трилогії «Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка».
Антонія – володарка численних міжнародних і всеукраїнських літературних відзнак. Її твори увійшли до антології «Niebo zlote ci otworze. Perly liryki europejskiej» (Варшава). Переклад з польської звучить так: «Я відкрию тобі небо золоте. Перлини європейської лірики». Антонія була єдиною сучасною поетесою поряд із Сафо, Петраркою, Байроном та різномовними класиками інших століть.
Свої виступи Антонія називає поезотерапією, а також «Театром однієї поетеси».
Духовні колиски для неї – Сумщина і Волинь. Народилася у селі Малий Самбір Конотопського району Сумської області. Деякий час у юності жила і вчилася у Харкові, бо батько наполіг, щоб здобула спершу будівельну професію. Згодом закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Належить Антонія Цвід до Національної Спілки письменників України, Cвітового поетичного об’єднання «Poetas del Mundo» (поети світу) і Центральної спілки українців Німеччини.
Як проходило зібрання у Берліні, Антонія розповіла: «Розпочали співом «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні бандуристки Ольги Каспрук, якій підспівували всі присутні. Людмила Млош, голова ЦСУН, мовила вступне слово і розпочалося дійство, в якому взяли участь співаки, музиканти і талановиті діти, які читали твори Тараса Шевченка.
Я розпочала блоком віршів, присвячених Тарасові Шевченку, рідній нашій мові і героїчним українським воїнам; пом'янули полеглих хвилиною мовчання.
Перед переходом до розмови про долю і кохання Тараса Шевченка навколо моєї книги, пролунав фрагмент подкасту Ірини Мироненко з Харкова, а саме майстерне читання актором Анатолієм Подорожком епізоду з мого роману «Возлюбленик муз і грацій» про невеселе сватання Тараса Шевченка до юної актриси Катерини Піунової.
На завершення, як зазвичай, пролунав блок моєї любовної лірики, що гарно вітається слухачами".
Як більше десятиліття писалися і трилогія, і її доповнення – «Таємниці Тараса Шевченка»? Письменниця перечитувала його щоденники і спогади сучасників, шукала підтвердження власних здогадів в архівах. Конструювала діалоги свого героя з жінками, важливими в його долі, фіксувала подробиці вбрання та інтер’єрів, вигляд імперської столиці й українського села ХІХ століття.
Події однієї із частин великої оповіді розгортаються у Нижньому Новгороді. Про них і йшлося у черговій серії подкасту «Градусник».
Поет відбув заслання, у його планах з’являється Харків, намір супроводжувати туди юну актрису Катерину Піунову. Читається, ніби кіносценарій майбутнього історичного серіалу: «14 січня 1858 року. Квартира Піунових. Шевченко заходить з книжками. Назустріч вибігає радісна Катря». Тарас Григорович клопочеться про місце для неї на харківській сцені. Спливають зимові дні, змінюються записи у щоденнику, який він веде російською мовою, бо все оточення таке, вимагає суспільної маски навіть на самоті. Українською він намагається достукатися до фантазії Катерини Піунової, вчить її цій мові перш за все для гри в українських п’єсах, поблажливо дозволених на ту пору (мода на Малоросію існує паралельно із зневагою до неї). Вчить із неприхованим сподіванням чути цю мову в їхньому спільному домі. Можливо, саме харківському. Але сватання провальне, батьки йому відмовляють, а згодом Тарас Григорович дізнається, що запрошенням до Харкова Катерина знехтувала, вибрала не його, 44-річного, а молодого актора й Казань замість Харкова. Щоденник фіксує: «Дрянь госпожа Пиунова! От ноготка до волоска дрянь!» .
Антонія Цвід ще зіштовхує своїх персонажів на зимовій вулиці, але Шевченко робить вигляд, що не помічає актрису. «Їхня любов згасла, як та свічка від першого пориву вітру».
У Берліні немає пам’ятника Шевченку. Лунають думки, що після перемоги його варто було б спорудити на кошти від літературно-мистецьких вечорів. Українці, які давно живуть за кордоном чи й народилися там, уже й зараз долучаються до різноманітних волонтерських і гуманітарних проєктів. Запропонувала і я Антонії Цвід для її «Благодійного туру Європою» болісний сучасний приклад. «Фронтовий Кобзар» оформлював для військових іще періоду АТО художник з Харкова, воїн-доброволець Сергій Пущенко. Він загинув під Києвом навесні 2022 року.
Робота над виданням почалася для митця ще 2015 року. У колажах він використав фото бійців добробатів, воїнів ЗСУ, фронтових кореспондентів. Книга вийшла в Харкові, у видавництві «Майдан» 2020 року.
Зверніть увагу на цитовані рядки Шевченка із поезії «Доля», написаної у Нижньому Новогороді, в лютому 1858 року, тобто невдовзі після розриву з Катериною Піуновою.
«Ходімо дальше. Дальше слава, а слава – заповідь моя».
Видання було підготовлене у співпраці з Інститутом літератури ім. Т.Шевченка НАН України, з яким активно контактує Антонія Цвід. Цікаво, що Інститут було засновано в Харкові 1926 року. Тоді його очолив історик Дмитро Багалій. Деякий час заклад мав назву НДІ Тараса Шевченка.
Добре було б перевидати той «Фронтовий Кобзар» і передати у передові підрозділи.
Можливо, невипадково одним із Шевченкових портретів на зустрічі в Берліні було зображення поета в обладунках сучасного захисника України.
Слухайте також:
Подкаст «Градусник». Як Шевченко з актрисою Піуновою до Харкова не доїхав
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз