Прокуратура повертає землю чи вибиває її з-під ніг підприємців?

Ця новина обійшла інтернет: Харківська районна прокуратура повертає громаді земельну ділянку розміром в 2,8 гектарів, яка була передана в оренду приватному підприємцю. Здавалося б, треба тільки радіти такому втручанню правоохоронців. Але автор вирішив знайти того, в кого планується вилучити цю землю.

Яків Ротань — людина, відома в харківських ділових колах. Він був одним з засновників, та ще й досі є очільником деревообробного підприємства. Також цей чоловік відомий своїм патріотичним духом, небайдужістю до людських проблем, мужнім характером. Незважаючи на пенсійний вік, він і сьогодні продовжує працювати, надавати робочі місця харків’янам…

Багато хто з патріотичних осередків Харкова знають цю людину як активного учасника обох Революцій — Помаранчової та Гідності. А коли на Майдані Свободи врешті решт заходилися зносити Істукан леніну — саме він одним з перших приніс кувалду і був серед тих, хто очистив місто від застарілого непотребу.

15 років тому назад пану Ротаню та його сину прийшла в голову ідея зробити на самому кордоні міста Харкова унікальне місце відпочинку — своєрідне «рибальське подвір’я». Сам він дуже полюбляє ловити рибу і знає, що в місті мешкає багато любителів риболовлі. Для втілення в життя своєї мрії підприємець обрав невеличку річечку, яка протікала неподалік від Олексіївського жилмасиву, а ділянкою, яку він вирішив взяти в оренду, насправді було суцільне болото, непридатне для будь-якого господарчого використання (в договорі оренди було прописано пряму заборону на капітальне будівництво).

Яків Ротань пояснює:

— Наше деревообробне підприємство було одним з перших у Харкові, ми почали працювати ще наприкінці 80-х років. За цей час ми завоювали велику повагу у суспільстві та в ділових колах. Наші двері та вікна стояли і в Харківській облдержадміністрації, і в будівлях підрозділів МВД, СБУ тощо. І, звісно, не тільки в офіційних установах — нашу «столярку» брали і в багатоквартирні будинки, і в приватні оселі. Спочатку ми працювали тільки по Харкову. Потім додалися Київ, Одеса, інші міста. Врешті решт надсилали свою продукцію і закордонним споживачам… Звісно, війна завдала цьому бізнесу багато збитків, але ми продовжуємо працювати, хоча вже маємо не ті обсяги… А тоді, 15 років тому, в мене виникла ідея зробити щось корисне для суспільства, для громади, а не тільки для себе і своєї фірми. Ця рибальська садиба мала стати приємним місцем відпочинку для багатьох людей. По моїх розрахунках, там одночасно могли б відпочивати біля 50-100 осіб, а десь для десяти-двадцяти харків’ян це мало б стати місцем роботи… Адже комусь треба було б прибирати на цій території, обслуговувати клієнтів, з іншого боку, щоб у водоймі водилася риба, треба було залучати фахівців-біологів, які б слідкували за режимом користування, вчасно проводили б зариблення, підгодовували б мальків тощо.

Малоданилівська селищна рада віддала підприємцеві болото в оренду на 50 років без вагань або коливань, адже, як він згадує, ніяких інших претендентів на цю землю не існувало в природі. Планувалося виконати декілька меліоративних робіт, щоб можна було спорудити зручні місця для рибалок, будиночки для відпочинку, підходи до води. Планувалося трішки загатити річечку і зробити невеличке озеро. Підприємець підкреслює:

— Я дійсно люблю цю землю. Я живу там, неподалік, і тому для мене це не просто болото, для мене це — прекрасна природа, де не треба щось кардинально змінювати — тільки внести декілька штрихів, щоб було зручно відпочивальникам, і багатства флори та фауни збереглися. Там бігають зайці, лисиці, косулі. Там так співають навесні соловейки, кують зозулі! Там багато іншого птаства, дуже чисте повітря, ось чому я взявся за цей свій проект. А ще тому, що багато хто з інших людей не цінував цю красу — очерети підпалювали, між ними висипали сміття тощо. Отже, перше, що прийшлося зробити — захистити цей клаптик землі парканом…

Наше законодавство навіть орендарю землі не дає права будувати щось на власний розсуд. А тим більше, коли мова йде про прибережні зони, меліоративні роботи, можливі гідрологічні та гідрогеологічні наслідки. Щоб почати будівництво, Яків Ротань мав спочатку пройти сім кіл пекла, але не вважав це якоюсь прикрою обставиною:

— В таких випадках дуже великий ризик чимось нашкодити, щось зробити не так, як треба. Тому я сумлінно виконав всі вимоги фахівців. Навіть залучав науковців, які бурили свердловини та з’ясовували склад ґрунтів, вивчали геологічні та гідрогеологічні особливості тієї місцевості. І тільки після ретельного обстеження я замовив проектну документацію. Врешті решт все було виготовлено та спроектовано…

І тут сталося непередбачуване: річечка… пересохла. Зникла, причому обміліла вщент вона вище за течією, ніж орендовані підприємцем землі. Болото лишилося болотом, але в болоті ж риби не спіймаєш! Отже, потрібно було шукати якийсь інший вихід, створювати нові проекти, можливо, будувати якусь штучну водойму… На пошук цього варіанту теж пішло декілька років.

Десь зо п’ять років тому (ще до війни) Якова Ротаня запросили до керівництва громади і повідомили, що поруч з його орендованою ділянкою ведеться активне будівництво, зокрема, житлових будинків. Отже, у громади виникла потреба збудувати дорогу. Але ця дорога має пройти саме через орендовані підприємцем землі. Він погодився, оскільки наявність поруч дороги не перешкоджає його планам на створення рекреаційної зони. Пан Ротань згадує:

— Ми повністю узгодили наші позиції, але жодного папірця не підписали. Потім довго нічого не відбувалося, аж раптом я побачив будівельні роботи, які ніяким чином не були зі мною узгоджені. Я почав хвилюватися, питати, що коїться, навіть поліцію викликав, адже за моїм розумінням будь-яке будівництво на моїй території має бути як мінімум узгоджене зі мною, або я маю отримати хоча б попередження. Адже зноситься паркан, який я зводив за свої кошти і, фактично, своїми руками, відбуваються інші дії… Зрештою до мене звернулися представники керівництва громади і повідомили, що в них вже є проект будівництва дороги, і я маю добровільно відмовитися від частини землі, яка потрібна громаді. Я погодився, але попросив, щоб мені надали якогось листа або якусь документацію, яка саме ділянка їм потрібна. Адже не я цю дорогу будую, і було б дивно, щоб ініціатива надходила саме від мене. На тому й порішили ніби… І раптом я дізнаюся, що прокурором району порушено кримінальне провадження, щоб мій договір оренди визнати незаконним. І ця справа вже знаходиться у суді… Коротко так.

— Тобто яка ваша принципова позиція, ви проти цієї дороги чи ні?

— Я з самого початку не проти дороги, я навіть написав офіційного листа, що я готовий виділити ту ділянку, яка потрібна під дорогу, і віддати громаді, щоб все було як годиться: і дорога, і тротуари, і освітлення. Я згодний віддати частину своєї ділянки і під саму дорогу, і під ті елементи, які роблять дорогу безпечною.

— А скільки грошей ви вже вклали в цю ділянку?

— Я 15 років повністю сплачую податок на землю. Тільки за цей рік я заплатив 38 тисяч гривень податку. За проектну документацію я заплатив біля 150 тисяч гривень. На будівництво паркану навколо цієї ділянки я витратив 200 тисяч гривень. Але загалом всі витрати порахувати наразі дуже важко. Адже декілька разів траплялися аварії, і автомобілі пробивали паркан, а я його відновлював. А ще декілька разів починалися пожежі в очеретах. А я мешкаю поруч — і власноруч їх гасив. Тобто я сам, як обслуговуючий персонал, постійно приходив туди і вирішував ті проблеми, які виникали.

— Зараз прокуратура планує відібрати у вас цю землю. А чи обіцяє вона повернути вам ті затрати, які ви понесли на обслуговування цієї ділянки?

— Ніхто на цю тему навіть слова мені не сказав! Ні коли все було тихо-мирно, ні зараз, коли почалися судові тяжби. Ані прокурори, ані виконавці навіть не обмовилися про це.

Яків Ротань зізнається, що, незважаючи на те, що він є патріотом і України, і Харківщини, у нього від цієї ситуації «опускаються руки»:

— Йде війна, пошкоджені виробничі приміщення нашого підприємства, частина робітників роз’їхалася. І в цей момент в мене віднімають землю, в яку я вклав не тільки гроші — свою душу. Якби не війна, а раніше — якби не пересихання річки, сотні людей вже б відпочивали на цьому об’єкті. Але трапилися проблеми. І замість допомоги я, як підприємець, бачу фактично протидію моєму бізнесу, який насправді не «бізнес», а бажання зробити щось корисне та приємне для суспільства. Я хотів, щоб цю природу побачили люди, щоб вони насолодилися відпочинком з вудкою або спінінгом, щоб в них був гарний настрій та позитивні емоції. Я думав, що тут, поруч з містом Харків, вдасться зробити умови для якісного та недорогого відпочинку. Збирати фанатів риболовлі, проводити якісь заходи… І отримати замість підтримки у цій діяльності — судовий позов. Та ще й під час війни! Це знесилює!

Яків Ротань каже, що вже декілька разів суди переносилися. Прокуратура наполягає на тому, щоб відібрати в підприємця геть усю орендовану землю. Жодного слова про компенсацію збитків там немає. Підприємець вважає позов безпідставним та принизливим:

— Виробництво меблів та інших дерев’яних виробів — це бізнес, якому я присвятив життя. А створенню цієї оази поруч з містом я присвітив душу. Я не розглядав це як спосіб заробити гроші, я розглядав це як спосіб зробити якусь користь для міста, яке я обожнюю. І якщо цю мрію, цю надію відберуть — я не знаю, як жити далі…

Куди і до чого веде загадкова дорога?

Для того, щоб розібратися в ситуації, автор звернувся за консультацією до експерта-юриста, правозахисника, який згодився надати коментарі на умові анонімності, оскільки відчуває небезпеку для свого життя у зв’язку з ситуацією, яка склалася на цьому болоті:

— У цієї справи є інший, дуже тривожний аспект. Почнемо з того, що в кінці минулого року було визнано незаконним звернення прокуратури до суду в інтересах громади. Це, як з’ясувалося, не входить в повноваження цього державного органу! І всі розраховували на миттєву реакцію місцевих представників Офісу Генерального прокурора на безапеляційне рішення стосовно фактичного права власності на земельну ділянку. Але ж ні! Спроби відібрати землю у підприємця продовжилися. Та є ще один факт, який здається дуже тривожним. Справа в тім, що будівництво цієї дороги створює ще один, найкоротший маршрут до центра міста Харків від кордону ворожої держави. Ніякого іншого розумного пояснення початку цього будівництва немає. Більш того, надмірне укріплення болотистого дна дає можливість переправляти з одного берега на інший не лише вантажні автомобілі, але і броньовану техніку. Не треба пояснювати, що коли йде війна подібні питання мають бути під постійним контролем і суспільства, і держави. А звідкіля брались матеріали для будівництва, якщо до них не мав стосунку орендар землі? Хто фінансував автомобільний та інженерний транспорт? Хто виконував не фінансовані з бюджетних коштів роботи на чужій землі? І вже зовсім диким є теперішнє продовження будівництва, в якому звинувачують… саме пана Якова! Що сьогодні висипають і втрамбовують у настил дороги, яка будується невідомо на яких засадах? Питання, на які досі ні в кого немає чітких відповідей. А якби правоохоронці взялися за це питання — впевнений, знайшли би багато чого несподіваного для себе…

Можливо, ця публікація зацікавить СБУ чи інші відповідальні структури і вони проведуть хоча б поверхню перевірку фактів і документів цього підозрілого будівництва…

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм