Психологічний фронт: як у Харківському військовому шпиталі допомагають бійцям повернутися до життя

Війна змінює людину швидше, ніж вона встигає це усвідомити. Ще вчора — позиції, зброя, постійна загроза життю. Сьогодні — лікарняне ліжко, тиша і необхідність заново навчитися жити зі своїм досвідом. У військовому шпиталі Харкова цей перехід не залишають на самоплив — тут із бійцями працює команда фахівців з реабілітації, серед яких важливу роль відіграє психологічна служба.

Ігор Суханов, психолог, офіцер відділення реабілітації відновлювального лікування, щодня працює з військовими, які щойно вийшли з найгарячіших точок фронту. За його словами, до шпиталю потрапляють пацієнти вже після так званих стабіків (стабілізаційних пунктів) — це третя ланка медичної допомоги, де лікують найгостріші стани. Тут працюють вузькопрофільні спеціалісти, які мають досвід саме з бойовими травмами.

«До нас часто потрапляють люди, які ще вчора були в окопах із автоматом у руках. І хоча фізично вони вже в більш безпечному місці, психологічно — все ще там», — пояснює пан Ігор.

Між фронтом і тишею

Найпоширеніші проблеми, з якими стикаються військові, за словами Ігора Суханова — це порушення сну, підвищена тривожність, постійна напруга. Нервова система не встигає «перемикнутися» з режиму виживання. Людина може бути в палаті, але думками — на полі бою. Саме тому перше завдання психолога — стабілізувати стан. Дати зрозуміти: тут безпечно, тут можна відпочити. У шпиталі пацієнти зазвичай перебувають від кількох днів до двох тижнів — це перший цикл реабілітації.

«За цей час ми можемо зробити дуже багато. Використовуємо, зокрема, EMDR-терапію — сучасний метод роботи з травмою, який дозволяє досить швидко знизити її вплив. Якщо стан не надто складний, людина вже за два тижні отримує результат і навіть може повернутися до служби», — каже психолог.

Найвразливіший момент

Окрема і надзвичайно складна частина роботи — допомога пацієнтам після ампутацій. У такі моменти людина стикається не лише з фізичною втратою, а й із глибокою психологічною кризою.

«Наше завдання — допомогти прийняти нову реальність. Пояснити, що це не кінець, а початок іншого життя. Саме в перші дні людина найбільш вразлива, і від того, як ми з нею попрацюємо, залежить її подальший стан», — говорить Суханов.

Психологи починають працювати з пацієнтами одразу, щойно ті здатні контактувати — навіть якщо це лише письмове спілкування. Це дозволяє запобігти розвитку глибших розладів у майбутньому.

За науковими даними, посттравматичний стресовий розлад може формуватися протягом 3–6 місяців після травматичної події. Якщо ж почати роботу одразу, цей процес можна значно полегшити.

«Фактично ми допомагаємо вирішити проблему за кілька місяців, яку інакше людина могла б долати роками», — додає він.

Руйнування стереотипів

Попри очевидну важливість психологічної допомоги, у суспільстві досі живий стереотип: мовляв, справжній чоловік, а тим більше військовий, має справлятися сам.

Ігор Суханов визнає: ще кілька років тому недовіра до психологів була значно більшою. Це спадок радянського мислення, де будь-яка допомога в сфері психіки сприймалася як щось небезпечне або стигматизоване. 

Сьогодні ж, за словами фахівця,  ситуація поступово змінюється. Військові частіше мають досвід спілкування з психологами ще в підрозділах, і це полегшує подальшу роботу.

«Але все одно є ті, хто закривається. Приблизно 20% не готові працювати з психологом за жодних умов. І тут важливо знайти підхід», — каже він.

Психологія не по протоколу

Сучасна військова психологія значно відрізняється від класичних уявлень. Тут не працює суха дистанція і складна термінологія.

«Іноді перша зустріч — це просто жарти. Я можу взагалі не говорити про психологію, а просто встановлювати контакт. Людина має побачити, що перед нею — не “спеціаліст”, а жива людина, якій можна довіряти», — пояснює Суханов.

Такий підхід допомагає швидше зняти напругу і перейти до глибшої роботи. Використовуються прості й ефективні методи: дихальні вправи, м’язова релаксація, елементи когнітивно-поведінкової терапії. Важливо не просто пояснити техніку, а виконати її разом із пацієнтом.

Реакція оточення може або допомогти, або ще більше травмувати

Психологічна підтримка важлива не лише в шпиталі. Ігор Суханов також пояснює, як діяти звичайним людям, якщо вони стали свідками, наприклад, флешбеку у військового. Головне, за його словами — не панікувати і не намагатися різко «вивести» людину з того стану. Краще спокійно говорити до нього, намагатися встановити контакт. І категорично — не сміятися! Навіть якщо людина поводить себе дивно і кумедно.

«Людина може виглядати відсутньою, але вона все розуміє. І реакція оточення може або допомогти, або ще більше травмувати», — підкреслює він

 

Командна робота

Психологи — лише частина великої системи. У шпиталі працює близько 30 людей у реабілітаційній команді: лікарі, спеціалісти, волонтери. Разом вони щомісяця допомагають приблизно 400 пацієнтам. Втім, навіть це — лише частина реальної потреби.

Справжня сила — в довірі

Історії, з якими працюють психологи, — це не про слабкість. Це про надлюдський досвід, який неможливо просто «перетерпіти». І саме тому психологічна допомога є не менш важливою, ніж фізичне лікування.

Стереотип про те, що військові не потребують підтримки, поступово руйнується — і це один із ключових кроків до їхнього повноцінного відновлення.

«Вчіться довіряти тим, хто хоче вам допомогти, і не забувайте про людяність», — говорить Ігор Суханов.

У цих словах — проста, але критично важлива істина. Бо іноді найважливіша битва відбувається не на фронті, а всередині людини. І виграти її значно легше, коли поруч є ті, хто готовий підтримати.