Птах, який прискорюється стрімкіше гонщика

Тож вирішила поділитися власними не тільки зимово-осінніми, а ще весняно-літніми спостереженнями. Бо вперше побачила на рідній Харківщині дятловий вибір  «майданчика для будови» і  працю над яблуневою хаткою. Тож поділюся і фото з різних сезонів, але з одного й того ж місця. Радіус фотополювання – старий садок і луки через дорогу. Як дятел ховається до вербового гнізда, помічала й раніше. Старих верб на луках досі вистачає, тож їхні не такі й цупкі для обробки стовбури підходять птахові, про якого є загадка «Будує хатку з одним долотом, а двері в хатці одразу з вікном».

Коли дятел різко вистукує по дереву, голова його витримує навантаження, як у льотчика, космонавта або професійного автогонщика. Птах досить полохливий і чуткий, близько роздивитися себе не дає. Хіба що на безпечній висоті або занадто захоплений. З нашої старої ялинки він охоче обробляє шишки. Бувають і на шишки, як і на яблука чи вишні, врожайні й так звані проміжні роки. Прикмета «багато шишок – люта зима»  в наші дні не працює. Ялина теж повинна перепочивати. З маленькою шишкою дятел навіть може перелітати на зручнішу гілку іншого дерева, заштовхувати шишку,  ніби в лещата, у заглибину в корі та вилущувати насінини.

Поснідати шишкою і пообстежувати старі колоди – залишки сусідського сараю – звичний зимовий розклад дятла. Для його дзьоба доступні й волоські горіхи, яких досить багато на Харківщині. Хоча дерева ці не люблять раптових великих морозів. Морозний вітер з просторих лук повбивав за минулі зими чимало гілок, особливо в молодших кронах. Наш єдиний горіх вивищується над частиною будинку і активно підгодовує в холоди дятлів і синичок. Якщо синиці чекають розбитих молотком  горіхів і визбирують шматочки ядерець із годівниці, то дятлам достатньо підібрати з водостоків на даху не змитий дощами додолу черговий плід. Розлущити його таким долотом і вибрати смачну серединку не забере у птаха багато часу. Аби тільки чотирилапа небезпека не насувалася.

Триколірна кішка вважається в селі найкращою полювальницею на мишей. Але такі спритниці можуть підстерегти й  задушити дятла. Здобич кішки часто приносять на поріг. Відчиняєш двері весняним ранком – а під дверима рівненько викладена миша. Здається, якби захотіла, кішка їй би подарункову стрічечку на хвості вив’язала. Мовляв, радійте, господарі! Новий день – новий сюрприз.  І справа не в голоді тваринки, а в азарті. Якось довелося від цієї ж киці рятувати білку, яка  цупить у дятла й синиць горіхи і носить у своє дупло в сусідньому провулку Поезії. Втім, це вже інша історія. Згадалася білка між іншим, як згадуємо далеких родичів десь у інших куточках України та бажаємо їм подумки безпечного неба над головою.

Не тільки на землі, а й у небі для дятла існують свої загрози.

Полювання на дятла – не така вже й виняткова справа для яструба. Він може навіть наздогнати значно більшого фазана (їх після заборони полювання на період воєнного стану побільшало на Харківщині). Сови, соколи, а ще пугачі й сичі можуть загрожувати дятлам. Тому вони такі обережні у виборі дерева, яке стане домом для їхніх нащадків. На різних континентах існує багато різновидів цих птахів – від півметрового королівського до карликового. Той більше 8 сантиметрів не виростає. У США гніздиться кокардовий дятел, який занесений до Червоної книги як вид, що перебуває під загрозою. Кокардовому дятлу потрібно кілька років, щоб у сосновому дереві створити свій дім. Причому обирає він сосни пострункіше. Дупло може бути на висоті до 10 метрів. Але в наших широтах його не зустрінеш. Міжнародну популярність має дятел великий строкатий. Саме він на моїх фото. Кокардовий ніколи б не вибрав яблуню та ще й  на висоті всього півтора метра не видовбував би дупло.

В особливо спекотний день пташенята під вечір визирали з дупла і мовчки розтуляли ширше свої дзьоби, щоб вдихнути свіжого повітря від политого поряд квітника. Мабуть, їхнє дупло перегрівалося, як квартира під дахом старої п’ятиповерхівки. Пташата в нашій яблуні підсюркували, вимагаючи постійної добавки з комах і жучків  так, що й сирена повітряної тривоги здавалася мені чимось нереальним. Ось головні звуки дня – сюрчання маленьких дятлів. Окреме видовище, коли молоді дятли випурхують із гнізда після наполегливого пінькання когось із батьків. Далеко відлетіти ще не можуть, шукають порятунку на гілках, які поближче.

Погоджуюся з тими психологами, які до великої війни радили ходити до лісу й дослухатися до дятлів-барабанщиків. Мовляв, саме ці лісові звуки та шум вітру у кронах заспокоюють найкраще, приносять умиротворення й нові сили для чергової «кузні буднів» із хаосом звуків і емоційною виснажливістю завдань. Під час війни не ризикую йти до зимового лісу на Харківщині, щоб послухати  роботу дятлів. Занадто багато саме лісових масивів мінується дистанційно.

Так збіглося, що у давні мирні часи останнього харківського студбатівця (тобто студента-добровольця, який 1941 року пішов на фронт) я слухала й записувала під звуки великої грози. Коли поверталася до редакції садом Шевченка, злива вже вщухла, а грім десь перекочувався в небі досить далеко.  На центральній алеї, яка вела від університету, була майже порожньо. Перебирала подумки жорстокі факти війни, переказані літнім фронтовиком  далекої війни. І  раптом звук, схожий на кіношну автоматну чергу. Завмерла на мить. Черга повторилася неначе з неба, над мокрими каштанами. Пошукала поглядом і побачила у прихистку вуличного ліхтаря майже над собою…дятла. Повільно увімкнула диктофон і птах знову видав «автоматну чергу». Під майже не чутний грім він стрімко барабанив об метал. Можливо, там ховалися біля світильника дрібні метелики чи ще якісь комахи? Але від мирної грози повернімося в нашу неспокійну зиму.

Якщо у вас є садок,  дятел може прилетіти і до вас. Особливо, на старі дерева. Придивіться до них ще до кінця зими. Можете помітити на стовбурі намічену новобудову дятла. Навесні (дай Боже сили ЗСУ) побачите, як він зосереджено і швидко видовбує  і розширює дупло. Коли птах полетить обідати, прилаштуйте антикотячий дашок з металу чи пластику, щоб котячим пазурам ніяк було зачепитися. Вхід прямим стовбуром знизу  теж краще убезпечити. Наприклад, обмотати частину стовбура металевим дротом. Тільки не робіть це на очах у дятла. У гнізді ще немає кладки яєць, тож може полетіти на пошуки іншого старого дерева.  Але попереду у вас період, коли яблуня озветься голосами малих невситимих пташенят. Батьки невтомно тягатимуть усіляких комах, а згодом наполегливо будуть викликати пташенят із дупла, щоб училися літати. Чекаю і я, чи будуть нові голоси у старому гнізді навесні. Потім і літо з плодами, осінь із прискіпливими дятловими перевірками дерев, що готуються до зими. І хай буде веселка над вашим листопадовим садом.

Пишуть, що десь в Америці дали антинобелівську (Шнобелівську) премію за дослідження «Чому не болить голова у дятла». На будь-які узагальнення в цій публікації не зазіхаю. Про здоров’я у дятла перепитати не можу. Але те, що він обстежив нашу стару ялину й збайдужіло полетів без обіду, по-своєму втішно. Хоч там шкідники не зимують, бо в людському світі їх, на жаль, ще так багато.