Рідна Печеніжчина — нескорена, не знищена!

Про пережите, сьогодення і майбутнє унікального куточка на Слобожанщині ділиться начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров.

— Пане Олександре, погодьтеся, що у переважної більшості людей Печеніжчина насамперед асоціюється з улюбленими водосховищем та лісовими масивами на його узбережжі. Це місце — справжній рай для рибалок, грибників, туристів, відпочивальників. А в якому стані наразі уся ця краса, інфраструктурні об’єкти рекреаційної сфери, чи запрошуєте охочих насолодитися перебуванням у природному довкіллі?

— Із глибоким смутком змушений не запрошувати гостей на відпочинок до нашого заповідного куточка… Зрозумійте правильно, адже на протилежному від Печеніг березі водосховища пів року стояли ворожі війська, територія там густо замінована, небезпека чатує повсюди — на узбережжі, в акваторії, в лісі. Сапери не встигають повністю очищати довкілля від вибухонебезпечних знахідок, бо заплямовані смертоносним залізяччям обшири надзвичайно великі. На жаль, цей процес триватиме не один рік, отож ризикувати здоров’ям та життям наразі не варто.

Бази відпочинку також пошкоджені й законсервовані до кращих часів. Минулого літа на протитанковій міні підірвався грейдер, упорядковуючи територію біля однієї з них, добре, що водій відбувся лише переляком…

Після деокупації ворог ще кілька разів намагався підірвати греблю Печенізького водосховища, наносячи удари ракетами С-300.

Було частково пошкоджено гідровузол, втім, не критично, і зараз він діє у штатному режимі. Отож вдалося уникнути найтрагічнішого й не повторити гірку долю Червонооскільского на Харківщині та Каховського водосховищ…

— Навіть важко уявити, що відчували мешканці Мартової, Артемівки, Нового Бурлука та ще шістьох маленьких сіл вашої громади, які зненацька, буквально у перші дні війни були окуповані сатанинською ордою й понад пів року жили практично в цілковитій ізоляції. Як вони почуваються нині, чи багато з тих, хто встиг евакуюватися, повернулися додому?

— Війна сплюндрувала долі всіх українців, утім, страждання тих, хто змушено опинився під російським чоботом, викликають особливий щем. Віроломні варвари накоїли багато лиха — знущались, катували і грабували земляків. Зокрема, новобурлучани пережили чотири ротації одіозних бурятів, котрі вбили місцевого жителя, вчиняли самосуд, поводилися вкрай агресивно й зухвало. Так відбувалося скрізь. Люди зізнаються, що виживали тільки завдяки присадибному господарству, підтримці одне одного, сподіванням на звільнення з боку ЗСУ. Рашисти мало того, що, втікаючи, прихопили силу-силенну награбованого майна, так ще й страшенно запаскудили і замінували усе навколо, тож вичищати від наслідків «русского міра» доведеться чимало.

Згодом усе відновимо, але найважче — вилікувати душевні рани, нормалізувати психологічний стан краян. Ми приділяємо особливу увагу саме цьому питанню й, само собою, налагоджуємо звичний уклад життя, розв’язуємо побутові питання.

Попервах в окупації землякам дозволялося виїжджати до інших регіонів України, але згодом умови суттєво ускладнились, особливо щодо чоловіків призовного віку. Загалом, у найзапеклішу фазу війни звідси виїхало десь до п’яти тисяч осіб, тобто половина мешканців довоєнної громади, переважно — із Печеніг, бо саме наше селище найбільше потерпало від ворожих обстрілів. Утім, після деокупації, що відбулась у вересні 2022 року, більшість з них повернулися додому й наразі громада налічує понад вісім тисяч осіб.

— Зрозуміло, чому саме Печеніги зазнавали таких інтенсивних ворожих атак, адже вони не лише адміністративний центр та найбільший населений пункт громади (понад п’ять тисяч населення перед війною), так ще й розділяло вас з агресором майже нічого — акваторії водосховища та Сіверського Дінця!

— Справді, відстань мінімальна, рашисти гатили чим завгодно — артилерією, «Градами», крилатими ракетами. Лише зловісні С-300 уразили селище дев’ять разів… Наше ПВО відчайдушно відбивалось, а у відповідь ЗСУ діяли максимально обережно — щоб не пошкодити мирні об’єкти, домівки тощо, бо це наше, рідне. Ворог цим користується, ховається серед мирного населення, нищить усе підряд — лише в Печенігах повністю зруйновано 21, пошкоджено 298 домоволодінь, 100 квартир, розбито центр дитячої та юнацької творчості, пошкоджені ліцей ім. Г. Семирадського, центр зайнятості, Будинок культури, підприємство «Фінпрофіль» та інші об’єкти, загинуло 13 цивільних осіб (серед них одна дитина), травмовано 18. Ось така гірка статистика, і за кожною окремою історією — трагічні долі земляків, розпач і страждання їхніх рідних, друзів, сусідів. Тож пам’ятаймо і збережімо правду для нащадків…

Особливо скрутно мешканці нашої громади, втім, як усі співвітчизники, почувалися на початку війни, але швидко сконцентрувалися, згуртувалася, створили гуманітарний штаб і почали активно діяти. Дев’ятеро наших сіл опинилися в окупації, а Печеніги разом із Кицівкою та П’ятницьким — хоча й на нашому боці, та все ж у певній ізоляції. Бо мости в Кицівці й Кочетку були зруйновані, до того ж автотраса прострілювалася ворогом з Малої Рогані, тож логістичні артерії виявилися дуже ненадійними і вразливими. У цій ситуації героїчно поводилися працівники Печенізької селищної ради, численні волонтери-добровольці, які, ризикуючи життям, доправляли гуманітарну допомогу населенню, а також місцеві медики, комунальники, само собою — рятувальники та інші соціальні служби, які гідно виконували свої професійні обов’язки.

А вже після деокупації на території громади життя потроху налагоджується, як уже зазначав, більшість краян повернулися додому, активно відновлюються пошкоджені об’єкти. Завдячуючи численним благодійним організаціям, зокрема іноземним, до нас шеренгами (траплялося — до 20 вантажних фур одночасно!) доставлялися необхідні будматеріали на десятки мільйонів гривень, які отримали власники понад пів тисячі пошкоджених приватних домоволодінь усієї громади. Отак відбудовуємося, в тому числі успішно реалізовано масштабний проєкт реконструкції ліцею ім. Г. Семирадського, відновлено низку інших важливих об’єктів. 

— Хоча війна триває, але ж рашистів звідси витурили, ми впевнені у нашій майбутній перемозі, тож які перспективи в аграрній, провідній галузі Печеніжчини напередодні весняно-польових робіт?

— Наші сільгоспугіддя виявилися густо замінованими, ворог також дуже пошкодив господарські споруди та майно, вивіз багато техніки. Дуже постраждало тваринництво, зокрема, трапилося пряме влучання у ферму, багато худоби загинуло. Фермери змушені самостійно (аби не очікувати в черзі на саперів) розміновувати поля, на жаль, кілька тракторів підірвалися на мінах, зазнали ушкоджень механізатори. Наразі 95% ланів обробляються, але проблем саме у хліборобів надзвичайно багато.

Мало того, що їх пограбували окупанти, і попередні два роки вони просто не мали змоги працювати, так ще й сьогодні, напередодні посівної, банкіри відмовляють їм у кредитах, бо не влаштовує, бач, застава. А звідки тій взятися? Непоодинокі приклади, коли фермери закладають власну нерухомість, усе, що мають, відчайдушно ризикують, аби придбати насіння, засоби захисту рослин, добриво, паливо. При цьому розраховують на сприятливі погодні умови та ціну на вирощену продукцію, аби ще й оновити техніку, розрахуватися з працівниками та власниками паїв, сплатити державі податки. Додамо ще й відчутний кадровий дефіцит, особливо гострий під час війни, смертоносні повітряні ворожі «сюрпризи» будь-якої миті, необнадійливі перспективи щодо експортних поставок урожаю й цілком зрозуміло, що без гарантованої державної підтримки у стратегічній галузі не обійтися. Тож ситуація направду складна…

Проте, маємо й добру новину: власник двох сільськогосподарських підприємств — ТОВ «Печенізьке» і ТОВ «Агрофірма«Шанс» Борис Калиновський під час війни (!) започаткував переробку молочної продукції, отже в асортименті фірмового кафе-магазину дуже популярні серед місцевих свіжі, смачні та екологічні сметана, молозиво, масло, десерти, декілька різновидів сирів тощо.

Планується розширення обсягів та асортименту продукції, а також торговельної мережі. На початку війни Борис Калиновський безкоштовно надавав молоко мешканцям селища, постійно дбає та забезпечує продукцією підопічних Центру надання соціальних послуг.

Аналогічний приклад маємо в родинному бізнесі Володимира та Віталіни Іваненків, де за рахунок державного мікрогранту «Власна справа», наданого центром зайнятості, успішно втілено проєкт створення коптильного виробництва. Так само в центрі селища можна придбати цю продукцію — м’ясні й рибні делікатеси, і таку тенденцію намагаємось активно підтримувати.

У продовження цієї надзвичайно актуальної для нашої місцевості теми повідомлю, що завдяки державній підтримці на Печеніжчині реалізуються понад сорок проєктів з підтримки присадибного родинного господарства, самозайнятості населення — це утримання свійської худоби, бджолярство, городництво та садівництво, усе, що допомагає людям підвищувати власний добробут у сільській місцевості.

— Які масштабні проєкти реалізуються у вашій громаді, що плануєте ще зробити, які найболючіші проблеми слід розв’язувати передусім?

— Відстань від крайньої межі нашої громади до російського кордону — 36 км. Сподіваємося, що потужна атака «шахедами» Мартової 6 березня, внаслідок якої пошкоджені як об’єкти комунальної власності, так і приватні домоволодіння (при цьому лише чудом не постраждали люди), була останньою на Печеніжчині. Проте, знаючи підступного сусіда, повинні готуватися до найгіршого сценарію.

Тож мова поки не про масштабні проєкти, а насамперед про відновлення, стабілізацію ситуації. Зроблено перше, по-справжньому комфортне укриття в Печенігах, у селищі потрібно таких ще декілька. Так само слід облаштувати об’єкти укриття в інших населених пунктах, передусім у навчальних закладах, більшість з яких ще слід відновити після руйнівних атак. Обсяги чималі, тож активно діємо.

А ось у Новому Бурлуку здійснили капітальну реконструкцію місцевого фельдшерського пункту, встановили там сучасне обладнання, створили належні комфортні умови для персоналу та пацієнтів.

Значно привабливіший вигляд після реконструкції має аналогічний об’єкт у Кицівці, подібні перетворення плануємо в решті медустанов громади. Зроблено це за рахунок міжнародних благодійних організацій, тож працюємо в цьому напрямі, залучаємо до позитивних зрушень також вітчизняних інвесторів, підключаємося до державних програм розвитку, намагаємось якомога активніше використовувати позабюджетні кошти.

Завдяки плідній взаємодії з харківським осередком екстреної медицини маємо чудову нагоду регулярно проводити виїзні приймання громадян групою висококваліфікованих лікарів у мобільному медпункті з найсучаснішим обладнанням. Тож краяни відтепер можуть не лише діагностувати стан здоров’я та отримати фахові рекомендації, а й залучитися до певних лікувальних процедур.

У нашій громаді нині 998 дітей, і надважливо створювати для них належні умови для гармонійного розвитку та змістовного дозвілля. Цьому передує створення сучасних освітніх просторів, що сприяє соціалізації, творчій та спортивній активності юного покоління.

Проблемних питань вистачає, зокрема, скоро гостро відчуватиметься дефіцит лікарів та педагогів, фахівців у деяких інших сферах, слід ефективніше використовувати рекреаційне багатство краю, активніше розвивати зелений туризм тощо.

Пріоритетні принципи діяльності громади — максимальна допомога ЗСУ, економічний розвиток, залучення позабюджетних коштів.

Війна змінила звичний стан життєдіяльності громади, проте не зламала нашого духу, прагнення до свободи. Багато земляків доблесно воюють з російським агресором на фронті, а ми в тилу всіляко підтримуємо захисників Вітчизни, намагаємось якомога більше допомогти їм задля такої бажаної Перемоги!

Фото надані Печенізькою СВА

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti https://www.facebook.com/gromada.grp

Інстаграм: https://www.instagram.com/gromada.group.news/

Читайте також:

Telegram: Contact @gromada_group