Рідні харківського льотчика Леоніда Тимошенка, який похований у Скрипаях, збирають підписи під петицією про присвоєння йому звання Героя України

Його батько був військовим льотчиком, і дід був військовим. Тому свій вибір Леонід Тимошенко зробив свідомо. Тим більше, що про небо він мріяв з дитинства.

«У Льончика (так ласкаво називає його мама Людмила Тимошенко) були організаторські здібності, а ще він любив готувати. Я намагалася його відмовити від вступу до військового вишу. Хотіла, щоб він вступив на факультет ресторанного бізнесу.  Але він хотів бути тільки військовим, і готував себе до цього з 12-ти років. Займався кульовою стрільбою в ТСОУ, їздив на змагання. Сам знайшов дитячий військовий табір, організований полком «Азов», і поїхав туди…»

За пів року до великої війни, у червні 2021 року, молодий лейтенант Леонід Тимошенко закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба в Харкові і, як один з кращих випускників, отримав направлення до Херсонщини, в ту саму Чорнобаївку, в 11-у окрему бригаду армійської авіації «Херсон». 

Офіцер у складі екіпажу вертольоту Мі-8 у січні 2022 року виїхав у відрядження до зони проведення Операції об’єднаних сил на Донбас, а точніше — в  Краматорськ.

24 лютого 2022 року його екіпаж мав відправитися на ротацію в тил.  Але саме в той день почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Леонід за день до вторгнення попередив родину, яка мешкала в Харкові, щоб вони зібрали документи та найнеобхідніші речі, та виїхали до села — до Скрипаїв, що у Слобожанській громаді. Там родина ще з десять років тому купила дачу.

«Син любив з нами їздити в село. Разом з батьком копав фундамент під будинок. Навчився дрова рубати і траву косити», — розповідає Людмила Тимошенко.

 

І от це місце стало прихистком для родини Тимошенків, бо в Харкові залишатися було вкрай небезпечно.

«Ми жили в 14-поверховому будинку, — каж пані Людмила. — Чоловік напередодні збирався на риболовлю. А о 5-й ранку нас розбудили вибухи: бомбили аеродром у Чугуєві. І ми зрозуміли: почалася справжня війна».

Батьки Леоніда, його дідусь, сестра з чоловіком, свати — дев’ятеро людей загалом — виїхали в Скрипаї. А сам він залишився на Донбасі виконувати бойові завдання. В екіпажу Мі-8 просто не було іншого виходу.

Перші дні пілоти ховали «пташку» і в ній же фактично жили — взимку, в залізному вертольоті!

Трохи згодом їх перевели в інше місце дислокації.

«Спілкування з Льончиком було дуже коротким, — розповідає далі пані Людмила. — Ми ж не знали  тоді, чи прослуховуються телефони, що можна говорити, що ні. Інколи він просто надсилав мені повідомлення: «+» – значить, все нормально».

Слід сказати, що Мі-8 — вертоліт, що широко використовується для виконання багатьох цивільних і військових завдань. Тож завданнями екіпажу було — не лише перевезення людей та вантажів, а й вогнева підтримка піхоти, знищення ворожої техніки та живої сили. Подеколи виконували по 5-8 вильотів за добу. Це — колосальне навантаження на пілотів, буквально на межі людських сил. А особливо для молодих хлопців, які потрапили на війну фактично після університету.

Вертольоти, та й літаки, на початку війни літали на завдання парами. Першим вилітав більш досвідчений екіпаж, другим, відповідно, молодший. Ворог швидко зрозумів цю тактику і, побачивши першу «пташку», чекав на другу.

15 березня 2022 року склад екіпажу вертольоту Мі-8, до якого входив і Леонід Тимошенко,  під час виконання бойового завдання з підтримки підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України в районі селища Олександрівка (в районі Донецька) знищив близько 15 одиниць ворожої техніки та 30 осіб особового складу ворога.

Уже повертаючись із бойового завдання, вертоліт Мі-8 був уражений російською ракетою. Екіпаж устиг попередити побратимів — екіпаж ведучого вертольоту — про пуск ракети, чим врятував йому життя, але сам загинув — збитий вертоліт впав і згорів.

Це сталося напередодні запланованої ротації екіпажу в тил, що мала відбутися 16 березня. Знову — 1 день, який вартував життя молодим хлопцям.

Того ж дня побратими доставили тіла загиблих українських льотчиків у Дніпро.

Як згадує Людмила Тимошенко, тоді, 15 березня 2022 року, фактично на самому початку повномасштабного вторгнення, неможливо було знайти волонтерів, які б погодилися привезти тіло їхнього сина з Дніпра. Та й поховати Льончика в Харкові на той момент також було неможливо.

Тому родина ухвалила рішення зробити це власними силами та поховати Леоніда Тимошенка в селі Скрипаї Слобожанської громади — там де вони мешкали на той час і де переважно мешкають на сьогодні.

Чин поховання відбувся 17 березня 2022 року  — без військових почестей і під канонаду вибухів. Вибухи лунали і на 9-й день, і на 40-й — фронт проходив зовсім поряд.

У травні 2022 року Леоніду Тимошенку було присвоєне чергове військове звання старший лейтенант (посмертно) — відповідний наказ видав Командувач Сухопутних військ.

Нагороджений орденами Данила Галицького та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У листопаді 2023 року сестра Леоніда — Вероніка Тимошенко — зареєструвала на сайті Президента петицію «Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Тимошенку Леоніду Олександровичу, старшому лейтенанту Збройних сил України, штурману-льотчику вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації «Херсон».

У ній, зокрема йдеться:

«Мрія дитинства забрала Леоніда назавжди. Він присвятив своє життя служінню народові України та небу. У Леоніда залишились батьки. За особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, Тимошенко Леонід Олександрович гідний присвоєння звання Герой України (посмертно)».

За два місяці до того, у вересні 2023-го, звання Героя України (посмертно) було присвоєне командиру екіпажу вертольоту Мі-8 майору Олександру Борису.

Людмила Тимошенко вважає, що заради справедливості таке звання має отримати кожен з чотирьох членів екіпажу збитого вертольоту. Вони виконували спільну справу і загинули як герої в перші дні великої війни.

Саме тому вона закликає підписати петицію всіх небайдужих.

Леонід Тимошенко народився 5 грудня 2000 року у Харкові, загинув 15 березня 2022 року на Донеччині. Йому був лише 21 рік.

Найменше, що ми — жителі Зміївської та Слобожанської громад — можемо зробити, це — поставити свій підпис під петицією, адже штурман-льотчик вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації «Херсон» старший лейтенант Леонід Тимошенко тепер і назавжди — наше земляк.

На порталі електронних петицій ця розміщена за номером 211150. Станом на 19 січня вона набрала  23629 голосів з 25000 необхідних. До завершення строку збору підписів залишилося 37 днів.

Фото надані Людмилою Тимошенко.