Росія терміново шукає "нового Орбана", загроза для «Залізного купола» та нашестя "кокаїнових бегемотів"

Сказали, що ми просто проводимо «деорбанізацію» Європи, бо він став занадто дорого коштувати в обслуговуванні. Тепер ми просто провели «планове скидання баласту» в бік Брюсселя. Нехай тепер вони його годують!

Поки в московських кабінетах намагаються вдати, що втрата головного «адвоката» в ЄС — це лише хитра багатоходівка, світові видання не стримують емоцій. Поразка Віктора Орбана та тріумф Петера Мадьяра стали головною темою тижня, перетворивши Угорщину з «проблемної дитини» Європи на головну сенсацію.

Ну а якщо серйозно, то Москва шукатиме ходи до Мадьяра. Дехто вважає, що та легкість, з якою Орбан здався, говорить про те, що Путін вирішив, що підтримка старої своєї маріонетки обійдеться йому дорожче, ніж покупка нової.

Москва спробує підібрати ключі до нової угорської влади, впровадити туди своїх людей, але на це потрібен час, а його Кремль якраз не має.

Брюссель, Прага, Софія — політична карта Європи змінює обриси. Довгий час здавалося, що у Кремля в Євросоюзі є один непорушний форпост — Будапешт. Проте епоха «абсолютного взаєморозуміння» з Віктором Орбаном змушує Москву нервово озиратися на всі боки в пошуках нових фаворитів.

Газета The Telegraph задається питанням: хто тепер стане головним порушником спокою в Брюсселі?

Першим у списку претендентів на вакантну роль «адвоката Кремля» стоїть Братислава. Роберт Фіцо, який повернувся до влади на хвилі націоналістичного популізму, багато в чому нагадує свого угорського колегу.

Він так само охоче підриває догми ЄС і входить до закритого клубу трьох лідерів співдружності, які не побоялися зустрітися з Володимиром Путіним після лютого 2022 року. Словаччина, затиснута в лещата залежності від російських енергоносіїв, здається ідеальним кандидатом.

Але тут є нюанс. Між Фіцо і Путіним немає тієї особистої «хімії», яка роками вибудовувалася з Орбаном.

 Для словацького прем'єра російська риторика — це швидше зручний інструмент внутрішньої політики, ніж глибока ідеологічна спорідненість.

До того ж, як і всі колишні країни соцтабору, Словаччина залишається «чистим отримувачем» дотацій із бюджету ЄС. А в Брюсселі чудово навчилися використовувати чекову книжку як гамівну сорочку.

Трохи далі, у Празі, зачаївся Андрей Бабіш. Чеський мільярдер і політик-важковаговик уже встиг продемонструвати солідарність із Фіцо та Орбаном, відмовившись гарантувати багатомільярдний кредит Києву.

Його готовність повторювати тези Москви — наприклад, про роль Бориса Джонсона у зриві мирних переговорів 2022 року — пестить слух Кремля.

Проте Бабіш — прагматик до мозку кісток. Попри гучні заяви, він не поспішає згортати чеську програму закупівлі боєприпасів для України і публічно клянеться у вірності НАТО.

Справжня інтрига зріє на півдні. Болгарія, виснажена політичним хаосом, завмерла в очікуванні восьмих за рахунком виборів за п'ять років.

Румен Радев, відомий своїм євроскептицизмом і симпатіями до Москви, має всі шанси на перемогу.

Для Кремля це було б «бінго», якби не одне «але»: Болгарія — найбідніша країна союзу. Будь-який різкий крен у бік Москви може миттєво позбавити Софію європейського фінансування, на якому тримається її економіка.

Найбільший ризик — і найбільша надія — для Москви ховається за дверима Єлисейського палацу. Франція готується обрати наступника Макрона. І хоча протеже Марін Ле Пен, Жордан Барделла, вже почав називати Росію «багатогранною загрозою», намагаючись позбутися токсичного шлейфу прокремлівської партії, Москва уважно стежить за кожним їхнім кроком.

Те саме відбувається і в Німеччині, де керівництво «Альтернативи для Німеччини» намагається приборкати своїх найбільш радикальних прихильників, які називають Польщу більшою загрозою, ніж Росію.

Європа 2026 року виглядає для Кремля заманливо, але оманливо. Нові «друзі» можуть голосно критикувати Брюссель, але коли справа доходить до вибору між ідеологією та європейським бюджетом, прагматизм поки що перемагає.

Видання Рolitico зазначає, що Мадяр почав налагоджувати контакти із президентом Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн.

Для нової адміністрації Петера Мадяра пріоритетом номер один після перемоги на виборах є розблокування 18 млрд євро фондів ЄС, заморожених через відступ Віктора Орбана від демократії. Також політик хоче отримати доступ близько 16 млрд євро європейських оборонних позичок і скасувати штраф у розмірі 1 млн євро на день, що накладається за невиконання Угорщиною міграційного законодавства.

Втім, Брюссель, йдеться у статті, не дарма передасть ці кошти новому лідерові.

Для Брюсселя ключовою політичною метою є скасування Будапештом вето щодо життєво важливого кредиту ЄС у розмірі 90 млрд євро Україні та підтримка нового пакету санкцій ЄС проти Росії. Єврокомісія також хоче, щоб Угорщина перестала чинити опір початку офіційних переговорів про її вступ до Євросоюзу.

Роками американське фінансування системи "Залізний купол" було одним із небагатьох питань, що об'єднували демократів та республіканців. Це вважалося гуманітарним актом — фінансуванням технології, яка збиває ракети й рятує життя цивільних. Проте станом на квітень 2026 року цей консенсус остаточно розвалився, прогнозує Yerusalem Post.

Цікаво, що нинішня хвиля критики з боку лівого крила Демократичної партії США (так званого "The Squad" на чолі з Александрією Оказіо-Кортес) змінила акценти. Якщо раніше Ізраїль звинувачували лише в порушенні прав людини, то тепер додався прагматичний економічний аргумент.

Джеремі Бен-Амі, президент ліберального лобі J Street, заявив прямо: ВВП Ізраїлю на душу населення вже вищий, ніж у Великої Британії, Франції чи Японії.

"Чому американські платники податків мають субсидувати оборонний бюджет процвітаючого союзника, коли США самі стикаються з фіскальним тиском?" — пише він.

Прогресисти більше не закликають просто "заборонити" систему. Вони пропонують перевести відносини у формат "нормальних": США продовжують продавати технології "Залізного купола" Ізраїлю, але Ізраїль має купувати їх за власні гроші, як це роблять інші заможні союзники Вашингтона. J Street вже оновила свою програму, закликаючи повністю згорнути субсидії до 2028 року.

Проте не всі погоджуються з такою логікою. Рон Хасснер, професор із Берклі, зазначає, що атаки на суто оборонну систему — це небезпечний прецедент. На його думку, якщо позбавити Ізраїль засобів захисту, це лише спровокує більш масштабні та агресивні наступальні дії з боку ЦАХАЛу, адже у країни не буде "права на помилку" під час ракетних обстрілів.

Цю думку поділяє і конгресмен Річі Торрес, який назвав заклики до дефінансування "Залізного купола" небезпечним популізмом:

"Захист цивільних не має бути предметом політичних торгів. Дефінансування Купола не принесе миру, воно лише призведе до більшої кількості жертв серед мирного населення".

Для України цей кейс є тривожним сигналом. Якщо навіть така "безперечна" допомога, як оборонна ППО для стратегічного союзника, стає об'єктом внутрішньополітичних ігор у США, то будь-яка інша військова підтримка може опинитися під загрозою залежно від того, хто переможе на виборах 2028 року.

Бо аргумент "багатої країни, яка має платити сама" — це небезпечний вірус, який може поширитися і на інші напрямки.

Марлу Свеню Лібіх заарештували в Чеській Республіці після тривалих пошуків. Суд має вирішити питання про можливу екстрадицію до Німеччини.

Як пише Frankfurter Allgemeine Zeitung, давній праворадикальний екстреміст Свен Лібіх, який тепер користується ім'ям Марла Свеня Лібіх після юридичної зміни статі, відмовляється від екстрадиції з Чеської Республіки до Німеччини.

Наступним кроком має стати ​​рішення чеського суду щодо екстрадиції Лібіха до Німеччини. Наразі неможливо передбачити, скільки часу це займе.

Після багатомісячних пошуків по всій Європі, Лібіха було заарештовано кілька днів тому в Шенбаху поблизу Аша (Чеська Республіка) та взято під варту поліцією. У разі екстрадиції Лібіха буде доставлено до Хемніца, Німеччина. З цього моменту юрисдикція матиме саксонські судові органи.

Лібіх не з'явилася до жіночої в'язниці в Хемніці наприкінці серпня, щоб розпочати відбування покарання. Раніше, в липні 2023 року, Лібіх – тоді ще чоловік на ім'я Свен – був засуджений районним судом Галле до одного року і шести місяців позбавлення волі без випробувального терміну за підбурювання до ненависті, наклеп та образу. Його апеляція та подальший перегляд вироку були безуспішними.

Бельгія знову згадує події 40-річної давнини. Історія Давида Ван де Стена, який у дев'ятирічному віці став свідком страти всієї своєї родини на парковці супермаркету Delhaize, залишається відкритою раною для всієї країни. 28 вбитих, десятки поранених і — нуль засуджених.

Анатомію жаху досліджує швейцарська NZZ: чому це не було звичайним бандитизмом?

Криміналісти та історики виділяють кілька аспектів, які роблять цю справу унікальною та підозрілою.

Надмірна жорстокість при мізерній здобичі: банда вбивала дітей, пенсіонерів та випадкових перехожих заради сум за нинішніми мірками в 15–20 тисяч євро. Це нелогічно для професійних злочинців, якщо тільки гроші не були лише прикриттям.

Військова підготовка: свідки описували дії трьох основних учасників («Гіганта», «Вбивці» та «Старого») як ідеально злагоджені маневри. Вони діяли холоднокровно, професійно володіли зброєю та використовували тактику, притаманну спецпризначенцям.

Саботаж слідства: це найстрашніша частина. Протягом десятиліть докази зникали, балістичні звіти приховувалися, а ключові свідки раптово помирали. В Бельгії це назвали «війною поліцій» (guerre des polices) — конфліктом між жандармерією та кримінальною поліцією, який більше нагадував свідоме перешкоджання правосуддю.

Давид Ван де Стен переконаний: його сім'я не була випадковою жертвою. Його версія про те, що мати знала про якісь незаконні оборудки еліт, перегукується з головними неофіційними теоріями, пов'язаними з чутками про оргії за участю вищого керівництва країни та королівської родини. Вбивства могли бути способом залякування свідків або шантажу.

Найпопулярніша серед аналітиків версія. Вважається, що банда складалася з праворадикальних елементів усередині силових структур. Мета — створити в країні атмосферу хаосу та терору, щоб змусити суспільство вимагати «залізної руки» та посилення повноважень поліції.

Це приклад того, як реальний кримінал може бути використаний (або створений) для політичних маніпуляцій.

Навіть зараз, у 2026 році, коли термін давності для таких злочинів у Бельгії скасовано, а нагорода за інформацію становить 250 000 євро, стіна мовчання залишається непохитною. Це свідчить про те, що коріння цієї банди справді йшло у такі «високі сфери», де пам'ять і страх живуть довше, ніж самі вбивці.

Чи не здається, що цей «бельгійський вузол» дуже схожий на методи, які використовували радянські або східноєвропейські спецслужби в той самий період (середина 80-х) для розхитування внутрішньої ситуації в країнах НАТО?

А ось це  – класичний приклад того, як «ехо» кримінального минулого перетворюється на екологічну катастрофу сучасності. Пабло Ескобар помер понад 30 років тому, але його «причуди» продовжують тероризувати екосистему Колумбії.

Те, що у 1980-х починалося як приватний зоопарк із чотирма завезеними бегемотами, сьогодні перетворилося на неконтрольовану популяцію у 170 особин, які стали найбільшим інвазійним видом на планеті за межами Африки, констатує Sky News.

Міністерка довкілля Ірен Велес офіційно підтвердила: уряд змушений вдатися до відстрілу (купірування) близько 80 тварин. Попередні гуманні методи — стерилізація та спроби передати бегемотів у зоопарки інших країн — виявилися занадто дорогими та неефективними. Стерилізувати розлюченого півторатонного звіра в дикій річці Магдалена — це логістичне пекло, вартість якого вимірюється тисячами доларів за одну особину.

Прикро, але для колумбійської природи бегемоти — це не милі герої мультфільмів, а біологічна загроза.

Екскременти такої кількості гігантів змінюють рівень кисню в річках, що призводить до масової загибелі риби. Бегемоти вже розселилися на 100 км від колишнього маєтку Ескобара «Наполес», заходячи на ферми та лякаючи місцевих жителів.

План уряду вже викликав шторм обурення серед зоозахисників. Проте науковці з Національного університету Колумбії невблаганні: якщо не вжити радикальних заходів зараз, до 2030 року популяція зросте до тисячі особин, і тоді екосистему річки Магдалена буде втрачено назавжди.

Це історія про те, як один каприз диктатора може змінити біоценоз цілого континенту.

Колумбія опинилася перед вибором: залишитися країною «кокаїнових бегемотів» чи врятувати власну унікальну природу ціною жорстокого, але необхідного рішення.

Читайте також:

Ребус для України. Петер Мадьяр: архітектор нової Угорщини чи дзеркальне відображення Орбана?

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.