Село Борівської громади перейменоване Верховною Радою в межах декомунізації

Більшість географічних назв, які виникли в період радянщини, несуть на собі чіткий відбиток несмаку, дурної пропаганди, неповаги до українських народних традицій та бажань місцевого населення. Сотні сіл заради пропаганди совдепу зараз вже незрозуміло чого називали «першотравневими», тисячі господарств мали дурнуваті найменування на кшталт «червоного бідняка» або «червоного незаможника». Найбільш дурнуваті назви повикорчовували з топонімічних мап самі комуняки ще за часів свого правління. А деякі лишаються ще й зараз, і їх ще прийдеться змінювати в майбутньому.

Радянський староста Калінін, наприклад, любив називати своїм прізвищем села, селища, міста, містечка та станції залізниці. Коли цей любитель слави нарешті відійшов до пекла, інші червоні почали масово перейменовувати все це калінінське божевілля, бо нарахували по колишньому СРСР більше тисячі подібних назв! У країни червоних рад взагалі завжди було погано з уявою, а смаку не існувало ніколи. Все це робилося настільки нахабно та нелюдяно, що сьогодні навіть не віриться. Прикладом подібного радянського безладу може слугувати, наприклад, місто Артемівськ, назване на честь такого собі Артема, якого насправді йменували Федір Сергєєв. Маленька деталь про Федіра Сергєєва — цей пан свого часу втік до Австралії, де набув підданства Її величності Королеви Британії. І ніколи в житті не відмовлявся від цього підданства (мабуть, про щось знав чи здогадувався). Через чотири роки після повернення додому з Австралії цей пан загинув у залізничній катастрофі і так і не встиг скористатися вдруге своїм британським громадянством… Але був перетворений на таку собі ікону комуністичної ідеології. Отже, його іменем назвали одразу… два міста у сусідніх — Донецькій та Луганській областях. Тисячі людей потерпіли від цього дурного перейменування, опиняючись серед ночі не в тому «Артемівську». А історичні назви цих міст — Бахмут та Кипуче — були повернені їм лише в минулому десятиріччі.

Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» було прийнято Верховною Радою України ще у 2015 році. Цей закон дозволяв усім населеним пунктам позбутися дурнуватих назв радянщини рішеннями місцевих рад та закликав до активності в цьому плані самі громади. Завдяки цьому в країні змінилися назви десятків міст, сотень селищ та тисяч сіл. У 2023 році вийшов ще один Закон — «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який надав ще більше повноважень для того, щоб громади могли позбутися ненависних назв минулого. Прикладом таких недолугих назв можуть слугувати назви районів міста Харкова. Жоден харків’янин за всі ці довгі роки не сказав: «Я їду в Московський район» чи «я живу у Фрунзенському районі». Натомість усі казали народні назви районів: «Салтівка», «Я живу на Баварії», «Олексіївка» тощо. Це був своєрідний спротив насильно нав’язаним чужим назвам, які не мали аж ніякого відношення до історії та сьогодення обласного центру. Наразі усі ці чужорідні назви відмінені, вони поступилися тим, якими реально користувалися всі ці роки харків’яни.

Врешті, черга затверджувати перейменування дійшла до Верховної Ради України. На відміну перейменувань у попередні історичні епохи, ці зроблені з обов’язковим врахуванням пропозицій місцевих органів самоврядування, громадської думки, позиції військових адміністрацій та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

В ході засідання Верховної Ради 19 вересня було прийнято постанову, яка передбачає перейменування 328 населених пунктів в різних регіонах країни. За це рішення проголосували 281 народний депутат.

Одне з перейменувань — селище Першотравневе Борівської громади. Після підписання відповідного указу Президентом воно матиме назву Степи. Про це повідомляє Борівська селищна рада. До речі, тільки в Харківській області до сьогодні збереглося 11 однойменних сіл. Так-так, одинадцять сіл мали таку саму назву, як і це селище, а одне з них також було розташоване в Ізюмському районі (Савинська громада) — відтепер воно матиме назву Затишне.

Щодо назви Степи — то вона є історичною. Саме під такою назвою цей населений пункт з’явився на мапі у 1923 році. Щоправда, тоді він був ще не селом, а хутором. Отже, сьогоднішнє перейменування насправді є поверненням до народної, справжньої назви, яку дали своєму поселенню самі поселенці багато років тому.

Щодо інших перейменувань, які стосуються Харківщини, то найрезонанснішими з них є перейменування Красноградського району області на Берестинський, адже місто Красноград віднині матиме назву Берестин. А місто Первомайський матиме назву Златопіль.

Також нові назви отримали 26 населених пунктів області:

— селище Горького Богодухівського району — на селище Щасливе;

— село Мічурінське Богодухівського району — на село Симиренківське;

— село Первухинка Богодухівського району — на село Лісове;

— селище Першотравневе Богодухівської міської територіальної громади Богодухівського району — на селище Мандричине;

— селище Першотравневе Золочівської селищної територіальної громади Богодухівського району — на селище Рідне;

— село Першотравневе Богодухівського району — на село Карлівка;

— село Олександрівка Золочівської селищної територіальної громади Богодухівського району — на село Клинова-Новоселівка;

— село Цепочкине Богодухівського району — на село Бардаківка;

— село Первомайське Ізюмського району — на село Янохіне;

— селище Першотравневе Борівської громади Ізюмського району — на селище Степи;

— село Першотравневе Ізюмського району — на село Затишне;

— село Червоний Шлях Ізюмського району — на село Сіверське;

— село Першотравневе Зачепилівської селищної територіальної громади Красноградського району — на село Молодіжне;

— село Першотравневе Красноградської міської територіальної громади Красноградського району — на село Мирне;

— село Олійники Красноградського району — на село Мотузівка;

— село Первомайське Куп’янського району — на село Мирне;

— село Першотравневе Куп’янського району — на село Мануйлівка;

— селище Панютине Лозівського району — на селище Лиманівка;

— селище Першотравневе Харківського району — на селище Наукове;

— село Стара Московка Харківського району — на село Джерельне;

— село Коробочкине Чугуївського району — на село Коробчине;

— село Першотравневе Зміївської міської територіальної громади Чугуївського району — на село Велетень;

— село Першотравневе Печенізької селищної територіальної громади Чугуївського району — на село Затока;

— селище Чкаловське Чугуївського району — на селище Пролісне.

Нагадуємо, що офіційне перейменування населених пунктів відбудеться лише після підписання відповідного указу Президентом України.

В суспільстві точаться думки, що такі перейменування зараз не на часі, що вони заплутують населення, вимагають зайвих витрат тощо. Інша думка — що прибирати сміття в хаті на часі завжди, що б там не трапилося. І топонімічне сміття також має бути прибране. Всі ці нескінченні «першотравневі», «первомайські», «московські» та інші подібні назви залишалися чорними плямами минулого бруду на білій скатертині нашого Слобожанського краю. Як частина чужої історії, вигаданої та брехливої. Як визнання того, що старовинне батрацьке ярмо ще й досі висить на нас та наших дітях. Ні, перейменування само по собі не вирішує усіх проблем, та навіть не полегшує становища мешканців. Але гідність — це поняття нематеріальне. Це щось, що за гроші не купиш, але здобувати можна ціле життя… Не можна здобути Свободу та Незалежність з каменем минулого рабства на шиї. Не можна бути незалежною державою з назвами, які були привезені іноземними загарбниками. Ці два погляди співіснують в суспільстві зараз. Хочеться сподіватися, що обидві точки зору будуть почуті й при підготовці майбутніх топонімічних змін.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм