Серце воїна. Як кішка Рудя з Липців «воює»  на фронті…

Історія про воїна та його кішку, яка прибилася до нього під час воєнних дій у безлюдному селі, та допомагає йому та його побратимам зберігати емоційний баланс і бойовий дух у суворих умовах війни.

Майже три роки кішка Рудя «воює»  на фронті разом з військовим, до якого  вона прибилася на лінії зіткнення на Харківщині.

Його звати Орест. Знаю його ще з дитинства, коли він мешкав у сусідньому будинку. Три роки він на війні. Бачилися позаминулого року, під час короткої його відпустки, коли він приїжджав з Харківщини до Львова на Різдво. У його рідній батьківській оселі. Високий, атлетичний, інтелігентний. Мужній. Навіть, здалося мені, суворий.

Велике свято дещо затьмарювалося тим, що наступного дня він мав  вирушати на Схід. До свого бойового підрозділу.

Він боронив  тоді північний кордон Харківщини  на Липецькому напрямку, за 10 кілометрів від ворожого кордону. З Липців окупанти нещадно обстрілювали багатостраждальну Салтівку під час вторгнення і окупації. На цьому напрямку тоді було гаряче. І ми всі дуже переживали за нього.

Та і залишився він мені в пам’яті непохитним воїном. Ми розпитували його про війну, але він був дуже стриманим. Неговірким. Мабуть, не хотів  правдою війни засмучувати близьких, шкодував їхні нерви та емоції. І ми це розуміли.

Аж раптом недавно довідалася про Рудю.

Історія мужнього дорослого воїна і кішки, яка втратила дім, але не втратила віру в добрих людей, дуже зворушила.

Одного разу він побачив її. У Липцях залишилося багато безпритульних котів, яких господарі  залишили під час евакуації. Під час наступу рашисти буквально зрівняти село з землею. Залишилися лише зруйновані  обстрілами рештки будинків та згарища…

-  Коли село перетворилося на пустку, тварини почали шукати людей, — розповідає Орест. Ми домовилися з ним про розмову після його повернення з нуля.  - У пошуках тепла і їжі вони почали приходяти до нас. Прибилося одразу кілька котів, яких ми прихистили, стали їх годували.

Серед них була Рудя.

Так назвав її Орест за рудий її колір. Зовнішній вигляд кішки і сумні її очі свідчили  про те, що їй чимало дісталося за час війни…

Біль, страх, відчай, спустошеність – цей стан відчувають не тільки люди, але й тварини, які змушені переживати  під час війни страшні випробування.

Вона виглядала так, ніби втратила все. Її забули чи не взяли в евакуацію. Чи загубили, чи просто викинули, рятуючись від війни, невідомо. Але серце в Ореста тьохнуло…

Рудя виділялася серед  інших безпритульних котиків. І не лише за розміром. Бо була значна більшою за інших. Вона вирізнялася поведінкою.

-  Рудя поводилася дуже інтелігентно, – розповідає Орест. -  Попри те, що довгий час жила на вулиці. Ніколи не біжить першою їсти. Сяде і чекає. Потім неспішно й акуратно їсть сама. І це попри голод.

Так тривало майже  рік.

Безпритульні котики знайшли тепло і їжу у захисників. А потім надійшов наказ  про передислокацію  підрозділу для виконання бойових завдань на Запорізькому напрямку.

-  Коли ми виїжджали з Липців, я взяв всіх котів, що знаходилися на той час біля нашого розташування, - розповідає військовий. -  Заніс в машину трьох котів, хотів їх всіх вивезти, забрати з собою, щоби врятувати. Адже самі вони без їжі та води не виживуть. Але двоє котів вискочили з машини… Не знаю, що зараз з ними.

Рудя залишилася. Ніби, щось для себе вирішила.

- Як я заніс її в машину, так вона і сиділа, - згадує військовий.

Разом з ним вона дісталася на лінію зіткнення на Запорізькому напрямку, де зараз служить Орест.

На новому місці Рудя швидко освоїлася. Гуляє вільно, але нікуди не тікає. Коли Орест на нулі, Рудя спить на його ліжку. Чекає… Коли Орест повертається, вона вже сидить на порозі, ніби знає, що вже час.

Відчуває шкірою, котячим серцем чи ще чим, що він вже близько. Як побачить, йде назустріч. Тішиться, що господар повернувся живий і неушкоджений, що знову з нею. Муркоче, і щось розповідає  йому про своє, котяче...

Котики стали невід’ємними учасниками цієї жорстокої війни.

Пухнастики підтримують українських військових на передовій, створюють відчуття якогось дивного затишку навіть в окопі, гамують душевний, а іноді й фізичний біль зовні кремезних чоловіків, в кожному з яких живе добре й чутливе серце, яке відгукнулося свого часу на котячу біду.

Восени  2024 року Орест дістав поранення. Майже чотири місяці він провів на лікуванні у шпиталях. Запоріжжя, Харків, Львів. Потім реабілітація у Трускавці.  

-  Звичайно, скучав за Рудею, - зізнається захисник. – Питав про неї у побратимів. Вони казали, що чекає. Це, знаєте, така взаємність. Я знаю, що я їй потрібний, вона потрібна мені.

Вона насправді чекали на нього усі ці довгі місяці…

-  Рудя зустріла мене  біля в’їзду на територію розташування, 

 

- розповідає військовий. 

Мабуть, відчула, що він повертається.

-  Вона вмощується  спати в ногах, притуляється, щоби зігріти, чи зігрітися самій. Хоча Рудя й доглядає за собою, доводиться часто прати постільну білизну, - сміється Орест.  – Недавно ще одна кішка прибилася до нашої «хати». Вони не дружать, але ладять між собою. Рудя  не змінює свої звички, спочатку пропускає до миски з їжею кішку, а потім вже їсть сама.

Місцева киця також не проти спати на ліжку.

-  Я намагаюся толерантно пояснити, що втрьох трохи затісно на вузькому ліжку, але це не завжди виходить, - жартує військовий.

До війни Орест працював директором банку, потім мав логістичний бізнес. Має три вищі освіти. Закінчив економічний факультет лісотехнічного інституту, що у Львові, тернопільську академію народного господарства за спеціальністю банківська справа, львівський університет – юридична справа.

В перші дні війни він пішов на війну добровольцем.

-  Коли в твоїй країні війна, кожен чоловік має стати на захист  її зі зброєю в руках, - переконаний він. -  Воювати сьогодні мають всі. Адже йдеться про існування України, як держави, про існування українців, як народу. Тому усі, хто може тримати зброю, мають боронити Україну, щоби ми відстояли свою Незалежність.  

Боже, зупини цю кляту війну. Будь ласка, збережи життя захисників і котиків…

У статті використано офіційні фото Генштабу ЗСУ та фото кішки Руді.

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Або ви з нами, або проти нас: яким країнам ми найбільше довіряємо? Хто в антилідерах?

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: