Що сказав би доктор Стрейнджлав? Кінець війни 9 травня; чверть століття в Кремлі як шлях до катастрофи; ненажерливий інтелект...

Рональд Рейган одного разу назвав Кана «гігантом», а Генрі Кіссінджер його роботу - «справді великою».  

Чому про нього сьогодні згадала поважна швейцарська газета? Про це та багато іншого в огляді світової новорічної преси.

Військові стратеги знову обговорюють роздуми людини, яку останні десятиліття пам’ятали лише як схожу на бомбочку карикатурну фігурку з пузком: Германа Кана (1922 – 1983), американського футуролога та найпопулярнішого теоретика ядерного стримування часів Холодної війни.

З тих пір, як Володимир Путін погрожував застосувати ядерну зброю у війні в Україні, уряди на Заході спантеличені: чи все це лише риторика та блеф? Або чи може російський диктатор порушити табу, якщо його загнали у глухий військовий кут? –

задається питанням історичний оглядач швейцарської газеті «Neue Zürcher Zeitung» (NZZ) Марк Трібелхорн.

Занадто довго суспільство не могло це зрозуміти. Віра в «баланс терору» (вираз «Balance of Terror» означає паритет або стабільність між двома конкуруючими сторонами, - авт.) занадто сильна.

І мислення «все або нічого» є надто жорстким, якщо колись трапиться ядерне пекло. Його теза, яка зробила його відомим і сумно відомим, полягала в тому, що ядерна війна — це реальна можливість, її можна виграти, і вона не обов’язково призведе до зникнення людства.

Є ступені жахливості, – сказав Кан, – є ступені жахливості.

До речі, коефіцієнт інтелекту Кана був легендарним: у армійському загальному класифікаційному тесті, який діагностує, чи він придатний, його IQ був настільки сенсаційно високим, що про це повідомили Роберта Оппенгеймера, батька американської атомної бомби. Тоді «Супергеній» Кан тимчасово працював у команді, яка займалася розробкою водневої бомби.

Перш за все, він переосмислив війну в атомну еру: з холодною раціональністю, математичними формулами, теорією ігор і стохастикою (випадковістью, - авт.).

У 1960 році заяви Кана були опубліковані у формі книги: «Про термоядерну війну» на 650 сторінках і одразу стали темою для розмов політиків і військових — на Заході та за «залізною завісою».

Кан підрахував американцям, що ідея небажання вести ядерний конфлікт ні за яких обставин може мати прямо протилежний ефект від задуманого: це призведе до політичного шантажу.

Використовуючи моделі, Кан показав, що за умови належної підготовки, тобто великих інвестицій у цивільний захист, ядерна війна аж ніяк не означатиме кінець США чи людства.

Після досвіду Кубинської ракетної кризи 1962 року, яка завдяки великій удачі та ядерній загрозі Джона Ф. Кеннеді закінчилася легко, Кан представив ще одне дослідження: «Ескалація — політика зі спіраллю руйнування».

Для цього він вивчав війни в історії людства та розробив драбину ескалації, яка включала 44 сходинки – до Армагеддону. Цим Кан хотів дати зрозуміти, що конфлікти відбуваються за певними правилами і що залежно від сценарію, навіть ядерне зіткнення можна було б врегулювати крок за кроком.

Наскільки впливовим був Герман Кан, стало очевидним у 1967 році, коли США та НАТО змінили свою доктрину на «стратегію гнучкого реагування», яка діяла до кінця Холодної війни.

У 1961 році він залишив корпорацію Ренд і заснував власний аналітичний центр - Інститут Хадсона.

Після закінчення Холодної війни його ядерні стратегічні дослідження в кращому випадку сприймалися як документи божевільного духу часу.

Тепер це може змінитися: з огляду на нове суперництво великих держав між США та Китаєм, а також на російський неоімперіалізм, з огляду на непередбачувані ядерні держави, такі як Північна Корея чи, можливо, незабаром Іран, та відсутність контролю над озброєнням.

Колишній верховний головнокомандувач НАТО Джеймс Ставрідіс вже вдався до допомоги Германа Кана: у його бестселері «2034: роман про наступну світову війну» сюжет закінчується застосуванням стратегічної ядерної зброї по великих містах.

Що спонукає чотиризіркового адмірала писати трилер?

Відповідь Ставрідіса:

Я думаю, що сьогодні не вистачає уяви про можливість ще однієї світової війни». Або, як сказав би Герман Кан: «Ви повинні думати про немислиме.

Таку думку висловив кореспондент Sky News Івор Беннетт, який працює в РФ.

Я думаю, що Кремль сподівається завершити переговори до 9 травня, коли відзначатимуть 80-ту річницю перемоги Радянського Союзу над нацистською Німеччиною. Мета полягатиме в подвійному святкуванні,

- сказав журналіст.

На його думку, у 2025 році повномасштабну війну в Україні буде остаточно зупинено, а «переговори здаються неминучими». При цьому Росія за будь-якого варіанту завершення війни заявлятиме, що це для неї перемога, вважає Беннетт.

Але проблеми Володимира Путіна на цьому не закінчаться. Зі зростаючою інфляцією, падаючим рублем і слабкою продуктивністю економіка стане полем битви.

Чудове резюме до 25-річчя Путіна в Кремлі оглядача швейцарської Neue Zürcher Zeitung Андреаса Рюеша.

Російські правителі або вмирають на своєму посту, або їх скидають. Тому було великою несподіванкою, коли напередодні Нового 1999 року президент Борис Єльцин добровільно звільнив місце для наступника,

Путін майже несміливо стояв поруч з Єльциним, який, незважаючи на вік, все ще був схожий на ведмедя - людину, яка провела Росію через десятиліття криз. Єльцин здійснив перехід від радянської командної економіки до капіталізму, але не зумів провести демократичні реформи. Тепер Путін повинен був продовжити цю роботу.

«Бережіть Росію», - сказав Єльцин, йдучи. Його побажання не було виконано.

 

Путін привів країну до катастрофи,

-  вважає автор .

Історія навряд чи оцінить його правління милосердно. Це пов'язано з тим, що Путін відрізняється від попередніх тиранічних правителів Росії в одному ключовому відношенні. Такі фігури, як цар Петро або радянський диктатор Ленін, беззаперечно підпорядковували країну своїй волі, але вони використовували владу для глибокої модернізації Росії.

Путін же займається не відновленням, а руйнуванням. Навіть якщо він вийде з протистояння з Україною з територіальними придбаннями, він не може запропонувати країні жодних сприятливих перспектив.

Економічно виснажена, принизливо залежна від Китаю і відрізана від свого природного партнера Європи так, як не було вже кілька століть, Росія йде дорогим хибним шляхом.

Проте одне досягнення слід визнати: Путін утримує владу довше, ніж більшість російських правителів до нього. Після закінчення нинішнього терміну правління він перевершить за цим показником усіх радянських лідерів і всіх російських імператорів із кінця XVIII століття.

Можна було б розпізнати небажаний розвиток подій уже 2000 року. Однак західні лідери воліли не помічати того, що відбувається.

Вашингтон і Лондон описували Путіна як прямолінійного, щирого політика, з яким вони не завжди згодні, але з яким можна працювати разом.

 

Коли 2001 року в Бундестазі він німецькою мовою закликав до демократії та вихваляв «доброзичливий норов» Росії, Берлін був у захваті.

 

«Тільки у хвору, запалену уяву» може прийти думка, що Росія здатна напасти на іншу країну, сказав тоді Путін під час чергової закордонної поїздки. Слова, які дивно звучать сьогодні.

Уряди країн Східно-Центральної Європи не дозволили засліпити себе. Але їхній історично обґрунтований страх перед Росією був відкинутий на Заході як алармістський.

Прийняття бажаного за дійсне керувало політикою Заходу щодо Росії протягом багатьох років, незважаючи на дедалі ворожіший тон Москви.

Ділові інтереси і розбещуючий вплив російських грошей лише малою мірою можуть пояснити ці прорахунки. Головна причина, ймовірно, криється в нестачі уяви - з точки зору Заходу, Холодна війна закінчилася тріумфом ліберальних ідей.

Те, що Москва має зовсім інший погляд на світ, не приймає реорганізацію Європи 1991 року і може наважитися застосувати грубу військову силу для забезпечення зони впливу, тривалий час залишалося за межею уяви.

Ще одну роль зіграло те, що Путін - майстер вивертати правду і розповсюджувач теорій змови - і донині має свою аудиторію.

За допомогою величезного пропагандистського апарату й армії платних інтернет-тролів кремлівський бос також впливає на думки на Заході, особливо в антиамериканських або - як не парадоксально - пацифістських колах.

Його головний винахід полягає в тому, що Росії загрожує НАТО і тому вона змушена захищатися військовим шляхом. Наскільки він сам у це вірить чи просто вважає цю теорію корисною, можна тільки припускати.

Враховуючи чутливість Росії, альянс не розмістив жодного великого підрозділу на своєму східному фланзі.

Небезпека, якої боявся Путін, була зовсім іншого роду - вона стосувалася не Росії, а його режиму.

Путіну потрібна захисна стіна з лояльних Москві сусідніх держав не як буфер проти уявних армій НАТО, а для того, щоб стримувати вірус демократичних вимог.

Путін втовкмачує своєму народу жахливі послання: Америка хоче перетворити Росію на колонію «і перетворити нас на масу бездушних рабів», заявив він в одній зі своїх войовничих промов.

У 2025 році є ризик ще однієї помилки - можливість пошуку миру з Путіним.

Війна вже давно стала для кремлівського правителя випробуваним засобом закручувати гайки репресій і представляти свій режим як оплот, що не має альтернативи. Навряд чи йому вдасться обійтися без зовнішньої агресії. Великі шанси, що його недооцінюватимуть навіть через 25 років.

Компанії, інвестори та суспільство готуються до шоку від попиту з боку штучного інтелекту.

Як звертає увагу читачів Bloomberg Markets, дослідники підрахували, що для обробки одного запиту ChatGPT потрібно майже в 10 разів більше електроенергії, ніж для традиційного пошуку в Google.

Новітні продукти ШІ покладаються на так звані великі мовні моделі, або LLM, які отримують мільярди слів тексту - від зібрань творів Вільяма Шекспіра до останніх прогнозів Федеральної резервної системи.

Моделі виявляють закономірності та асоціації і розробляють мільярди і мільярди так званих параметрів, які допомагають їм імітувати людську поведінку. Використовуючи ці моделі, ChatGPT і подібні до них створюють новий контент - звідси і термін генеративний ШІ.

Ресурсоємна природа ШІ створить переможців і переможених. У тих, у кого найбільше ресурсів, будуть найпередовіші системи ШІ.

Видання наводить детальний погляд на все, що потрібно індустрії ШІ для підтримки працездатності її моделей.

• Ще 1000 терават-годин електроенергії

   

ШІ здебільшого живе і працює в центрах обробки даних, що гудуть від материнських плат, чипів і пристроїв зберігання даних. Попит на електроенергію в цих центрах наразі перевищує доступну пропозицію в багатьох частинах світу.

Лінії електропередач і підстанції - найбільш недооцінені ланки в ланцюжку ШІ. Усі нові центри обробки даних повинні будуть бути підключені до мережі, яка вже застаріла, перебуває під навантаженням і вразлива за поганої погоди.

• Мільярди літрів води на день

Кожен ват електроенергії, що подається на сервер, генерує тепло. Занадто висока температура може зруйнувати обладнання та уповільнити роботу систем.

Bluefield Research підрахувала, що центри обробки даних споживають понад мільярд літрів води на день, включно з водою, що використовується для вироблення енергії.

У Вест-Де-Мойні, штат Айова, мережа центрів обробки даних Microsoft, яку використовувала OpenAI, перетворила технологічного гіганта на найбільшого споживача води в регіоні, що споживає більше, ніж саме місто.

• Удвічі більше пропускної здатності інтернету

   

Великі мовні моделі, що лежать в основі генеративного ШІ, навчаються, перетравлюючи величезні обсяги даних через Інтернет, а користувачі інструментів ШІ, своєю чергою, тільки збільшать попит.

Генеральний директор AT&T Inc. Джон Стенкі заявив, що попит на бездротовий зв'язок у мережі вже зріс на 30% на рік і не сповільниться зі зростанням використання ШІ.

Попит на послуги центрів обробки даних різко зріс ще до ChatGPT, здебільшого тому, що компанії все частіше переміщують обробку даних за межі своїх майданчиків і звертаються до віддалених хмарних сервісів. І кожна велика країна хоче мати власні домашні ШІ-хаби, що запускає глобальні перегони за інфраструктуру.

• Чіпи, чіпи, чіпи

Графічні процесори, або GPU, є робочими конячками для навчання моделей ШІ. Центр обробки даних може використовувати сотні або навіть тисячі таких процесорів, кожен з яких коштує більше, ніж сімейний автомобіль. Практично кожна велика технологічна компанія зіткнулася з нестачею цього типу чіпів, коли бум генеративного ШІ тільки почався.

• Кремній, сталь, кварц і мідь

Напівпровідники містять золото, срібло, алюміній і олово. Але два маловідомі метали для чіпів стали потенційними вузькими місцями: галій і германій.

У грудні Китай оголосив про заборону на експорт металів у США - частина технологічної війни, що загострюється.

Мідь присутня в усьому, включно з чіпами, центрами обробки даних, електрообладнанням та охолоджувальними пристроями, що потенційно створює умови для зіткнення між вимогами ШІ, відновлюваною енергією та електротранспортом.

• Більше людей, ніж ви думаєте

Шведська фінтех-компанія Klarna Bank AB викликала фурор, заявивши, що її помічник на базі ШІ виконує роботу, еквівалентну роботі 700 штатних агентів з обслуговування клієнтів.

Глобальні дослідницькі та аналітичні компанії попередили, що зайнятість у таких секторах, як фінанси, юриспруденція та обслуговування клієнтів, сильно постраждає. Міжнародний валютний фонд підрахував, що ШІ може замінити або доповнити майже 40% робочих місць у всьому світі.

Але самі компанії ШІ сьогодні безпосередньо наймають мільйони людей. Серед працівників ШІ є фахівці з інформатики, архітектори даних, дослідники, математики, інженери-програмісти, проектувальники мікросхем, менеджери з продуктів і програм, а також юристи з дотримання нормативних вимог. І це не кажучи вже про армії внутрішніх аналітиків, маркетологів і продавців.

Технологічні інвестори та стартапи у сфері ШІ нарікають на брак належним чином освічених і досвідчених кандидатів.

• Більше (хороших) даних, ніж може бути у світі

Генеративним моделям ШІ потрібні високоякісні дані так само, як людям потрібна їжа.

Великі мовні моделі «навчаються» шляхом приймання тексту, розбитого на невеликі одиниці, звані токенами.

Оцінки того, скільки саме токенів сукупних текстових даних існує у світі, коливаються від кількох трильйонів до тисяч трильйонів.

Дивно, але цього достатку даних може бути недостатньо, щоб підтримувати розвиток ШІ так швидко, як дехто сподівається.

Деякі з найпотужніших у світі розробників моделей ШІ, як-от OpenAI, уже стикаються з тим, що стає дедалі важче знаходити нові, невикористані джерела високоякісних даних для навчання, створених людиною, для вдосконалення своїх моделей.

Читайте також:

Цей рік в історії: спокуса Змії, що змінює шкіру...