Що є примусовою працею і де межа між обов’язком та примусом в умовах воєнного стану?

Спробуємо розібратися, де право, а де зловживання. Допоможе постійна експертка  –   суддя/суддя спікерка Господарського суду Луганської області, який функціонує у Харкові, сертифікована тренерка із міжнародних трудових норм Олена Фонова.

Олена Фонова – співзасновниця громадської організації Міжрегіональний експертний центр «Про Джастіс» Ця організація – партнери Харківського пресклубу.

Як працює базовий тест: “робота під загрозою покарання” + “не добровільно” за стандартами Міжнародної організації праці (МОП)?

Якщо говорити юридично точно, базова формула примусової або обов’язкової праці в міжнародних стандартах складається з двох “цеглинок”. Перша: робота або послуга “витребувана” від людини під загрозою покарання. Друга: людина не запропонувала себе добровільно. Це визначення закріплене у Конвенції МОП № 29.

І тут важливе уточнення: “покарання” не обов’язково означає кримінальну відповідальність чи силу. Це може бути будь-яка значуща санкція або загроза, яка змушує людину працювати всупереч волі: незаконне звільнення, погрози не виплатити зароблене, позбавити житла від роботодавця, зіпсувати репутацію, створити нестерпні умови, застосувати психологічний тиск. Суть одна: людина погоджується не тому, що хоче, а тому, що боїться наслідків.

Тепер про межу з “обов’язком”.

Конвенція МОП № 29 прямо перелічує ситуації, які не вважаються примусовою працею. Серед них, зокрема: обов’язкова військова служба суто військового характеру; робота за вироком суду за певних умов; роботи у випадках надзвичайних обставин; а також окремі “звичайні громадянські обов’язки” або дрібні роботи для громади за визначених умов.

Отже, межа проходить не за емоційним відчуттям “це важко”, а за двома питаннями: чи є свобода згоди і чи є свобода вийти з ситуації без незаконної або непропорційної “кари”.

Якщо згода формальна, але тримається на загрозі, це вже зона ризику примусової праці. Якщо ж робота прямо передбачена законом як виняток і застосована в процедурних межах, це може бути законним обов’язком.

Воєнний стан в Україні: коли залучення до робіт є законною “трудовою повинністю”, а коли може перетворитися на примусову працю?

У Конституції України є дуже чітка конструкція: примусова праця заборонена, але не вважаються примусовою працею військова чи альтернативна служба, робота за рішенням суду, а також робота або служба “відповідно до законів про воєнний стан або про надзвичайний стан”.

Тобто сам факт воєнного стану не “скасовує” заборону, але створює вузький коридор законних винятків. У Законі України “Про правовий режим воєнного стану” серед заходів правового режиму передбачена можливість запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до оборонної сфери і не заброньованих, а також залучати до суспільно корисних робіт для потреб оборони, цивільного захисту, функціонування економіки і критичної інфраструктури.

Де тут “червона лінія”, щоб це не перетворилося на примусову працю у сенсі зловживання? Вона стосується процедури і процедурі пропорційності.

Перше, процедура. Є урядовий Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану (постанова КМУ № 753), який описує, як це має бути оформлено, ким ухвалюється рішення, що доводиться до відома населення, і які гарантії застосовуються.

Друге, зміст робіт.Закон прямо орієнтує на роботи оборонного характеру, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, підтримку критичної інфраструктури. Якщо під “суспільно корисними роботами” фактично маскують приватну комерційну вигоду або примушують робити те, що не має зв’язку із заявленою метою, це вже виглядає як зловживання заходами воєнного стану.

Третє, гарантії.

Навіть у воєнний час залишаються вимоги щодо оплати, охорони праці, обмежень для окремих категорій, і загальний принцип: держава не може під гаслом “потрібно” робити “можна все”.

Тому практичний тест для читачів такий: чи є письмове рішення уповноваженого органу, чи визначені строки, види робіт, умови оплати, чи дотримані винятки та гарантії. Якщо ні, ризик переходу в незаконний примус різко зростає.

Військовополонені (військовослужбовці армії рф): чи є їхня праця примусовою, якщо утримання належне і їх готують на обмін?

Це питання складне морально, але юридично воно має конкретну рамку. До праці військовополонених застосовується Третя Женевська конвенція 1949 року. Вона допускає залучення полонених до праці, але дуже детально встановлює обмеження і умови.

Перший ключ: сама по собі праця військовополонених не є автоматично “забороненою примусовою працею”, якщо вона організована в межах Конвенції. Йдеться про можливість використання праці полонених, врахування їхнього  фізичного стану, віку, статі, звання, а також встановлені  правила щодо робочих умов.

Другий ключ: є види робіт, які дозволені, і є межі. Конвенційна логіка така: полонений не може бути змушений робити небезпечні або шкідливі роботи за межами дозволеного, а умови праці мають бути “придатними”, зокрема щодо харчування, одягу, спорядження, а також з урахуванням безпеки.

Третій ключ, про “кухонні роботи” і побут. Праця, пов’язана з утриманням табору, господарськими та побутовими потребами, у міжнародній практиці розглядається як потенційно допустима категорія за умови дотримання стандартів і заборон. Тобто питання не в тому, “чи можуть вони щось робити на кухні”, а в тому, чи дотримані вимоги щодо умов, тривалості, безпеки, заборони принижуючого поводження і чи не перетворюється “праця” на приховане покарання або експлуатацію.

І тепер до формулювання “доки їх ситно годують, готуючи на обмін”. Належне харчування є обов’язком держави, що утримує полонених. Воно не є “платою” за працю і не робить примус автоматично законним. Визначальне тут інше: чи дії відповідають саме Женевській рамці. Якщо так, це регульована праця військовополонених. Якщо ні, то ми вже говоримо про порушення міжнародного гуманітарного права, незалежно від того, як це подано в побутових поясненнях.

Повернімося до роботи цивільних громадян України у власній країні.  Якщо тиск або примус призвів до травм чи каліцтва: які маршрути захисту працюють?

Коли травма або каліцтво вже сталися, зазвичай є кілька паралельних правових “доріг”, і вони не взаємовиключні. Це важливо, бо люди часто роблять помилку: обирають лише одну і втрачають час та докази.

Перша дорога: охорона праці та розслідування нещасного випадку. В Україні обов’язок роботодавця забезпечити належні умови охорони праці прямо закріплений у Законі “Про охорону праці”, зокрема щодо створення умов праці відповідно до нормативних актів і функціонування системи управління охороною праці. Паралельно у трудовому законодавстві закріплено обов’язок створювати безпечні й нешкідливі умови праці. А порядок розслідування та обліку нещасних випадків регулюється постановою КМУ № 337.

Це можна подати як алгоритм: медична фіксація одразу, письмове повідомлення роботодавцю про подію, контроль за тим, щоб випадок не “сховали”, участь у розслідуванні, отримання актів і висновків. Плюс збір доказів: графіки змін, накази, повідомлення в месенджерах, свідки, відео, інструктажі з охорони праці, будь-які дані про примус до небезпечних робіт.

Друга дорога: контроль і скарги. Якщо був тиск, мобінг, примус, ви можете звертатися до органу, який здійснює нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, і або до суду, про що прямо говорить КЗпП у контексті мобінгу.

Третя дорога: судовий захист і відшкодування. У цивільному порядку може ставитися питання про відшкодування шкоди, зокрема моральної, якщо порушення трудових прав і протиправна поведінка спричинили страждання, приниження, втрату нормальних життєвих зв’язків.

Четверта дорога: кримінально-правова площина у випадках грубих порушень. Наприклад, КК України містить норму про грубе порушення законодавства про працю. Я навмисно не “розширюю” тут склад без вашого конкретного кейсу, але для слухачів важливо знати: якщо роботодавець діяв злісно, системно, з тяжкими наслідками, може постати питання не тільки про штраф, а й про інші види відповідальності.

У таких історіях виграє той, хто збирає докази з першого дня. Не “потім напишу”, а зараз: медичні документи, фото, листування, графіки, свідки, і чітка хронологія подій.

Детальніше слухайте:

Примусова праця під час воєнного стану. Подкаст «Градусник»