«Сміх, що розтанув серед плачу» (до сороковин композитора Ігоря Поклада)

В ніч  з 8 на 9 липня помер легендарний композитор Ігор Дмитрович Поклад. Закінчуються його земні митарства і він постане перед Божим престолом. І, вперше, раба Божого Ігоря по імені назве сам Господь і прийме в свої теплі руки Музику, якою земний скромний чоловік навчав говорити з небом тих, хто хотів відкрити найкраще в собі, у кого було світло в душі. Бо та музика була правда і одкровення, світло і любов, святе і грішне, земне і небесне. В її простоті  – безмежна досконалість і глибина. Тільки неймовірно щедра душа здатна подарувати світу такі безцінні багатства.

Якось я вже згадувала випадок, який трапився зі мною і моїми друзями в нічному Амстердамі. Серед багатьох музичних гуртів нашу увагу привернули музиканти, які  професійно виконували  всесвітньо відомі хіти. І як же приємно було почути «Скрипка грає». В тодішньому Амстердамі так мало знали про Україну. Чорнобиль, Шевченко (футболіст)  –  і все. Отож, сповнені гордості, ми підійшли до музикантів і запитали, чи знають вони, хто написав цю музику. Височезний афро нідерландець, піднявши  вказівний палець до неба, відповів: «Звичайно знаємо, таку музику пише Бог!»

Не порахувати, скільки найсвітліших і найніжніших емоцій подарувала мені музика Ігоря Дмитровича. В моєму мирному життєвому просторі час від часу звучали його пісні, в перші дні війни ми слухали з чоловіком  рок  оперу «Цар Ірод» (Володимир Самарцев – народний артист України, соліст Луганської філармонії, як і дружина, освіту здобув у Харкові, закінчив Харківський інститут мистецтв – нині національний університет мистецтв імені І.П.Котляревського. – прим. Громада.груп) . І вже тоді було зрозуміло, хто він, Ірод  сучасності. Глибока і пророча музика.

Але найзнаковішою для мене  є  «Коляда» у виконанні студентського хору ім. Павлюченка.

Це був страшний 2014 рік. Луганськ. Неймовірно спекотне літо  і, майже три місяці, величезне місто без електрики, води, зв’язк. Ситуація нестерпна, а після смерті чоловіка  –  повне фізичне і моральне виснаження. І ось на 9-ий день після похорону, з'являється світло. Можна ввімкнути кондиціонер, холодильник, приготувати їжу. Але жодних бажань. Ввімкнула комп'ютер, почала шукати музику, яка мала б створити  живий фон і розбудити якісь позитивні емоції. Переглядала улюблені альбоми, але ні на чому не могла зупинитися. І раптом, після безкінечних пошуків, натрапила на «Коляду». Літо, спека, здавалося б,  до чого тут ця музика?  А я послухала її  один раз, другий, а потім ще і ще. І з кожним разом, життя по краплині поверталося в мою душу і тіло. Це була не просто музика, її вібрації  занурювали мене у глибину де було щось таке рідне, тільки моє і давали іскорку надії. Вперше, за 9 страшних днів, з'явилося відчуття, може навіть егоїстичне: «Ти жива і це добре, треба зібратися і йти далі».  Тепер слухаю цю музику тільки на Різдво і лише у виконанні цього колективу.

Мені пощастило знати Ігоря Дмитровича особисто. Наше знайомство відбулося років за 5 до війни. На той час у мене було вже декілька десятків пісень із професійними та самодіяльними та композиторами. І багато текстів  які, на мою думку, могли б стати піснями. Але, впродовж десятка років, я не могла наважитися показати свою поезію  композитору такого недосяжного рівня. 

На моє здивування, Ігорю Дмитровичу сподобалися мої вірші. Ми почали співпрацю.  Вперше Ігор Дмитрович запросив мене до себе, коли була готова музика до «Романсу прощання». Я страшенно хвилювалася, але коли піднялася на потрібний поверх, мене зустріли привітний симпатичний чоловік і  блондин-лабрадор. І одразу, немов камінь з душі звалився. Відчувалося, що це дім, в якому живе любов. Музика, поезія, собаки  –  все  зійшлося.

Коли розповіла, що років 10 не наважувалася показати йому свої поезії, Ігор Дмитрович пожартував: «І даремно. За 10 років ми змогли б багато чого сотворити!»   Чотири рази ми зустрічалися в цій затишній оселі. Щоразу, коли народжувалася музика до моїх віршів,  Ігор Дмитрович показував мені її, запитував, чи збігається його бачення з моїми відчуттями. Це мене дивувало, адже я на той час мала досвід роботи з різними композиторами і таке ставлення до автора тексту було більше винятком, ніж правилом, тим більше, коли твій співавтор така величина.

Інтелігентний, освічений, надзвичайно цікавий співрозмовник.  Говорили про життя,  культуру,  літературу, живопис, про виконавців  –  класиків і сучасних. Особливою була робота над піснею  «О, Музико». Пам'яті Володимира Івасюка. Ігор Дмитрович  згадував про свої зустрічі з Івасюком, наголошував, що такі таланти незамінні і українська музика втратила генія, який зміг би зробити те, чого не зробить ніхто.

До початку  2013 року ми зробили три пісні. Четверта і остання  залишилася незавершеною. Якось, я показала Ігорю Дмитровичу текст «Ти схожий на ніч»:

 Ти схожий на ніч, Ти зморений птах, що не зміг відлетіти у теплі краї, Ти смієшся не так, ти танцюєш не в такт,  Ти незваним приходиш у сни мої.

Прочитавши цю першу строфу, Ігор Дмитрович сказав, що може вийти гарна пісня. Він написав заспів, але приспів йому захотілося зробити іншим і він показав мені «рибу»  –  мелодію, на яку я мала написати текст. Він віддав мені ноти і я поїхала в свій, тоді ще мирний,  Луганськ. А потім  сталися страшні й важкі події у моїй родині,   у житті Ігоря Дмитровича та Світлани. Незважаючи на купу власних проблем, вони підтримували мене,  коли я, майже на рік, опинилася в окупації.

(Олександра виїхала з Луганська на Полтавщину. 2025 року родина Покладів у  Ворзелі під Києвом теж пережила окупацію. – прим. Громади).

Потім розпочалася якась містика, перед кожною сумною подією, що відбувалася в житті сім'ї Покладів з точністю до одного дня, мені снилися віщі сни. Вони були яскравими і символічними. Я нікому про це не розповідала, просто молилася. Знала, що Ігор Дмитрович тяжко хворіє і Світлана просто неймовірними зусиллями продовжує його життя. Але я була впевнена, що найгіршого не трапилося, бо мені нічого не снилося в ту ніч. Хоча, чи ж може щось наснитися, коли ти зовсім не спиш?!

Ніч з 8 на 9 липня 2025 року була дуже гучною в нашому регіоні. До другої ночі літало і гуло,  як зазвичай, а от після другої сильні вибухи повністю перекреслили сон. Ввімкнула телевізор, спробувала читати, а потім почала писати строфу за строфою, навіть не розуміючи,  про що і для чого. Просто потік свідомості. А вже на ранок рідні і друзі надіслали повідомлення: «Ігор Дмитрович помер».

Шок і спустошення. І ще страх. Відходять Люди-Велети. Це так, немов з фундаменту прекрасного і величного храму випадають і розсипаються великі камені. І десь там, серед них, отой, наріжний. І щоб там не сталося, треба його зберегти. Вічна світла пам'ять великому Українцю Ігорю Покладу. Доземний уклін і шана Героям, які боронять наше життя і нашу культуру від страшної чуми.  Це той вірш:

 Ніч з 8 на 9 липня

 

Цей світ витискає  тебе  із себе,

І все, що не вдієш   –  не до  ладу.

Він каже: «Вже вицвів твій клаптик неба

Й по свіжому сліду ловці бредуть.

Цю ніч перебудь   –  потім буде спокій

А зможеш – пройди по важкій росі.

Бо ж небо не спустиш – воно високе,

До нього дотягуються не  всі!

Мовчи і дивися, як хтось зникає  –  

Йому вже не треба твоїх ідей.

Бо навіть безкрайнє доходить краю

Безглуздо від ночі ховати день.

І серцем нікого вже не закриєш,

Руками безвихідь не розведеш.

Попросиш води – дощ на ранок змиє

Цю ніч, в якій розпач не має меж.

Розвидниться скоро, тоді й побачиш

І коника, й пташку, і саранчу,

І день, що дістався тобі на здачу,

І сміх, що  розтанув   серед плачу.

 

Від редакції. Пісня «Кохана» стала першим хітом студента Ігоря Поклада. Її й досі переспівують, існує  варіант для жіночого голосу – «Коханий». Незабутні й «Дикі гуси», «Скрипка грає». Класикою стала й музика до мультфільмів про козаків. Ми ж  разом із  авторкою спогадів обираємо «Романс прощання» на музику Ігоря Поклада і слова Олександри Самарцевої.

«Романс прощання» виконує співачка і поетеса з Харкова, яка через війну змушена жити й працювати не в рідному місті, Люцина Хворост. «Теплі зернятка слів на багатті обвугляться», але  музика Маестро звучатиме знову й знову.

Люцина ХВОРОСТ — Романс прощання