Срібні роси від крові червоні

 Тернопіль. Цього літа у тернополянки, поетеси – піснярки,  заслуженого діяча естрадного мистецтва України  Олександри Карої  незвичайний ювілей – п»ятнадцять років  з виходу її першої поетичної збірки. За освітою механік, за покликанням – поетеса з активною життєвою  позицією.

  Поет-пісняр Іван Кушнір і Олександра Кара 

Найновіше видання поетеси    «Срібні роси від крові червоні»  не перекладене на міжнародні мови,  як і попередні  23, але про них знає світ. Книжки пані Лесі давно стали чудовим інструментом для добрих справ: їх  розігрують як лоти, щоб зібрати кошти для ЗСУ або соціальних ініціатив,  беруть на фронт з гуманітарними  вантажами. Є видання тернополянки   і на  закордонних  українських книжкових полицях, як, наприклад,  на італійському острові Іскія  в єдиній тут   Антонівській муніципальній бібліотеці, де відкрили  поличку з ініціативи  асоціації «Об»єднані заради України», яку очолює Леся Петруняк. З Тернополя сюди книжку привезла військовослужбовця 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Зоя Головатюк. 

 Розповсюджує книжки Олександри Карої і її посестра, яка активно займається розбудовою української діаспори, волонтерством та культурною дипломатією в Європі, Галина Маловшек – голова Товариства українців у Словенії «Берегиня», координаторка  Міжнародного Штабу Допомоги Українцям (МШДУ) у Словенії,  директорка закордонного представництва міжнародного журналу «Business Woman», засновниця та керівниця власного інформаційного агентства «Берегиня Галини Маловшек». Саме вона робить книжки з України гостями Європейських заходів, що нещодавно були в Мілані, Словенії. Збірка віршів «Срібні роси від крові червоні»  займає гідне місце і в книгозбірнях Німеччини, Чехії, Нідерландів та інших країн, де цінують талант землячки.

Мені випала честь тримати в руках чи не всі книжки авторки, які з  2011 року стали гостями моїх авторських літературних радіопрограм Тернопільської телерадіокомпанії. Це були збірки : «Сонце в долонях», «Моя Голгофа», «Орлині крила», «Мед і дьоготь», «Сила борщівської сорочки» та інші, з якими вона ставала на крило поетичного злету. З 2014 року риторика її віршів наповнилася  філософським баченням розвитку воєнної загрози, особливими наголосами на  важливості протистояння і єдності проти нашого одвічного ворога, що втілилося у збірці «Україна моя». 

Книжку  «Грааль» поетеса присвятила 24 механізованій бригаді , побратимам свого сина Віктора, який воював в АТО. Про воїнські звитяги і страждання, які приніс рашист на нашу землю, йдеться у збірках воєнного часу: «Справа честі», «У пам»яті не зітреться ніколи», «Крило війни», «Болить мені», «На відстані грому», «Пір»їна слова…», «У кожного своя весна». За словами поетеси, нові збірки народжувалися, ніби хто надиктовував: «Хай горить твоя свічка»,  «Червоне – то любов, а чорне - то журба», «Зазираю у день», «Мої гердани», «Сталева воля», присвячена  105 –й бригаді територіальної  оборони.

 Творчі зустрічі з поетесою – завжди свято. Олександра Кара (в центрі)з фольк-гуртом «Золоті журавки»

І ось двадцять четверта збірка – «Срібні роси  від крові червоні», присвячена захисникам України та матері, яка вистояла, переживши втрати чоловіка і обох синів, що стояли на захисті інтересів України.Так вплелися  особисті переживання Олександри Карої  в  долю  поневоленої в широкомасштабній війні України. Злишилася вічна рана від втрати синів, але  жінка  втрималася за слово, за людей, за внуків, у яких хотіла бачити світле і мирне майбутнє. Свої вірші військової тематики поетка називає не «мовою, а серця болем». Збірка наповнена емоціями від незворотних  втрат,горя, розлуки, але і наповнена вірою, надією , любов»ю та прагненням до перемоги. Поетеса роздумує про понад  12 років  війни з ворогом, який плюндрує нашу землю віками,  «століттями темряву сіють».У передмові авторка пише, що ворог розуміє тільки позицію сили,  а наша незламність стає  «осиковим кілком» у груди окупанта : «не старайся, вражино, роками виростають у нас лиш титани. Бог дав міці, бо визріла доля, найдорожчою є тільки воля».

Рефреном звучать фрази  про «роси, червоні від крові»: «Не срібні, а червоні наші роси. Це кров людська, що ллється на траву. Ми просимо у Бога, дуже просим, Щоб сили дав нам вистоять в бою». 

« Волошки блакитні, червонії маки -   Немов би печалі  тривожнії знаки. Щорічно вони все ж нагадують людям: це пам»ять загиблим…хай квітнуть повсюди». Головний емоційний посил збірки поетеса сфокусувала в словах: «Не пробачимо і не забудемо»: «Пекельний сум, скривавлена душа, немов встромив москаль ножа у груди. Для нього ми ціною… ні гроша.Не простимо й ніколи не забудем». 

 

Це і біль,  і гнів,   скорбота і обіцянка пам'ятати про злочини та ніколи не йти на компроміси з агресором. «Уже ніколи більше не пробачим «Братам» отим, що зі страшного сну». У віршах немає лайливих слів, але «байстрюки катів осатанілих» мають заслужені імена, як і «страшна земля, що виродків зродила»: « нелюди-манкурти полонили неньку», « плішивий кровожера, вуркаган», «збутись треба кацапів , ізгоїв, завойовників, смердів гнійних», «гнати з батьківщини північних варягів», «щоб не топтав  наш край табун заброд», «Не може захлинутись звір ніяк», «то ж лусни ти, потворо», «Зарубай на наносі , москалю проклятий, тебе проклинають в кожній нашій хаті». «Але проклинати ворога, - замало. Треба щоденними вчинками, стійкістю та підтримкою одне одного наближати день Перемоги», - каже поетеса і закликає:« Робімо все, на що стає нам сил…,Тому що називаємося – тил». 

 

Олександра  переконана, що кожен крок по рідній землі — це обітниця не здаватися. Навіть коли навколо попіл, у серці живе залізна воля та віра в завтрашню весну: «Щоб тільки попіл… і сама руїна, воскреснемо, як ти, Господь, для нас. Улюблена земля – це Україна, її облюбував Всевишній наш». «Лиш би вдалось…Господи, дай сил І не відмов народу в допомозі».

Я не називатиму нагороди Олександри Карої за всі 15 років від видачі першої книжки,  бо їх багато. У скарбничці відзнак  є ювілейна медаль Української Всесвітньої Координаційної Ради «200 років з дня народження Т.Шевченка», пам»ятна медаль «За вірність заповітам Кобзаря». 

Як поетеса-пісняр має  медаль та диплом Міжнародної літературно-мистецької премії ім.М.Сингаївського,  медаль та диплом лауреата літературної премії «Гілка золотого каштана», медаль «За служіння мистецтву». В роки широкомасштабної російської агресії за свою активну життєву позицію, створення позитивного іміджу та просування інтересів України у світі  нагороджена дипломами  і Всесвітніми орденами «Культурна дипломатія», «Кредо». Олександрі Карій присвоєно почесне звання  з врученням диплому  і Золотої зірки «Господар України», орден «Сила жінок». 

   Олександра Кара і Людмила Островська 

Поетеса не хвалиться нагородами, хоч це висока оцінка її праці на різних рівнях, а з пієтетом говорить про   книжки, які дають їй крила і дорожчі за найбільше багатство.

              «Тексти моїх творів є  частиною  мого внутрішнього світу, - каже письменниця. –  Це своєрідна терапія, бо зі словами на папір лягають глибокі емоції, а твір   ніби стає твоїм  продовженням, передаючи думки тим , хто читатиме сьогодні чи через роки. Це, як слід в історії, якого торкнуться майбутні покоління. Моя правнучка виросте і буде знати, що її прабабуся задокументувала  для неї той день, в якому жила, про що думала, чого прагла». 

А я додам, що 15-річчя свого видавничого стажу Олександра Кара відзначить виходом у світ 25 книжки, де буде понад триста сторінок і понад сто пісенних текстів, які  співають у всьому світі. Є ще матеріали для нових видань. Так твердження письменниці про те, що слово – зброя, яка надихає тих, хто тримає справжню зброю, має конкретне втілення в її безперервній   творчості.

          Портрет Олександри Карої створила українська художниця Наталя Басараб