Суцільний Пунтленд: Трамп у кузові з котлетами, палаючий тил РФ та «Печерський суд» у Вашингтоні

Бухгалтер у шоці: — Але пане президенте, звідки тут 300?! Нас же перевірка з'їсть!

Трамп (поплескуючи його по плечу):

 — Не хвилюйся! 60 мільярдів — це зброя, а решта 240 — це моральна шкода, яку я отримую щоразу, коли даю інтерв'ю і згадую про ці гроші! А тепер іди й вистави рахунок Євросоюзу!

Чергова заява Дональда Трампа в інтерв'ю Real America's Voice про те, що Джо Байден нібито «віддав Україні боєприпасів на 300 мільярдів доларів», знову підриває фактичну базу ультраправих медіа.

Міф про "$300 мільярдів" став для американської правої риторики чимось на зразок священного Грааля. Реальні обсяги військових поставок США були в рази меншими, а левова частка виділених Вашингтоном коштів фактично залишалася в самих США — на фінансування власних оборонних заводів.

Проте у світі Трампа ця цифра виконує важливу роль: вона виправдовує перед американським платником податків розворот політики бізнесового прагматизму, де Європі відводиться роль покупця, а США — головного збройового касира.

А тим часом заяви Вашингтона про розрядку навколо Ірану впираються в жорстку реальність. Foreign Policy та Al Jazeera зазначають, що дипломатичний вихід гальмують політичні розклади сторін, а Livemint пише про нищівний удар санкцій по логістиці та економіці регіону.

Responsible Statecraft зазначає, що угода США з сомалійським Пунтлендом про розширення бази в Босасо свідчить про новий тренд — перехід від глобальної безпеки до точкового захисту критичних проток через загрози з боку хуситів і вплив Китаю.

Попри співзвучність із «Путінлендом», сомалійський Пунтленд (самопроголошена держава у східній частині Сомалі) не має жодного стосунку до Кремля. Тамтешні «дипломати» займаються значно зрозумілішим бізнесом – морським піратством та вимаганням викупу за захоплені судна й вантажі, а США розгортають там військові бази, щоб контролювати Червоне море, а не московські наративи.

Окрім ключових геополітичних зсувів і фейкових «лендiв», у цьому випуску ми також розберемо інші не менш показові теми тижня.

Німецьке видання Frankfurter Rundschau розбирає геополітичний і військовий детектив навколо Ілона Маска, його супутникової мережі Starlink та меж українських далекобійних ударів.

Київ намагався добитися від Маска скасування географічних обмежень (geofencing) для супутникового зв'язку, щоб використовувати його для наведення далекобійних дронів на військові цілі в глибині Росії — зокрема на пускові установки та аеродроми. Проте мільярдер знову категорично відмовив, повторюючи свої тези про «небезпеку ескалації» та необхідність мирних переговорів.

Конфлікт спалахнув із новою силою на тлі дефіциту дороговартісних ракет до систем Patriot.

Україна прагне застосувати асиметричну стратегію: замість того щоб збивати російські ракети над власними містами, знищувати їхні носії ще на землі («бити по стрільцях, а не по стрілах»). Використання Starlink дало б змогу розширити зону точних ударів на понад 500 км.

Питання розблокування порушувалося на найвищому рівні — від зустрічей на рівні глав держав до прямих неформальних контактів із Маском, але позиція бізнесмена залишається непорушною.

Аналітики підкреслюють головну аномалію цієї ситуації: оперативними можливостями та оборонною стратегією суверенної держави одноосібно керує приватний техномагнат. Для України Starlink залишається одночасно і незамінним «рятівним колом» на передньому краї, і жорстким обмеженням для операцій у тилу ворога.

Українська розвідка вважає, що російська супутникова система «Рассвет», створена за зразком Starlink, будується швидше, ніж очікувалося, констатує Bild.

Вона використовується у тому числі для військового зв'язку та управління дронами. Перші 16 супутників мережіпущені в космос у березні 2026 року.

До кінця 2026 року кількість супутників «Рассвета» має зрости до 156; до кінця 2027 року — до 292, а до 2035 року — до 924. Для порівняння: у Starlink зараз понад 10 000 супутників на навколоземній орбіті. Це означає, що для постійного та суцільного покриття над Україною російська мережа поки що занадто мала. Однак Київ побоюється, що у довгостроковій перспективі Росія зможе усунути слабкість своєї системи зв'язку.

Військовий експерт, австрійський полковник Маркус Райснер пояснює, чим небезпечний для України «Рассвет». За його даними, з 16 запущених російських супутників 12 досягли своєї орбіти. Вони вже забезпечують «щодня як мінімум два стабільних вікна зв'язку над Україною, кожне тривалістю понад годину», заявив Райснер BILD.

«Російські далекобійні дрони тепер знову і все частіше здатні атакувати цілі глибоко на території України», — попереджає Райснер. Це збільшує навантаження на «вже й так перевантажену українську протиповітряну оборону».

Британський телеканал Sky News у своєму щоденному спецвипуску War Briefing розібрав виклики для української ППО на тлі того, як Росія продовжує нарощувати випуск крилатих та балістичних ракет, незважаючи на західні санкції.

Промислове масштабування ворога: російський ВПК пристосувався до санкційного тиску за рахунок сірого імпорту мікроелектроніки через треті країни та переходу заводів на цілодобовий режим роботи. Це дозволяє РФ не лише поповнювати витрачені запаси, а й накопичувати ракети для комбінованих масованих ударів.

Математика виснаження: головна проблема для України полягає в диспропорції вартості та доступності. Витрачати дефіцитні й дорогі протиракети західного зразка (насамперед для систем Patriot та SAMP/T) на масовані атаки з кожним місяцем стає дедалі складніше через дефіцит постачання від союзників.

Експерти наголошують, що єдиною робочою альтернативою для України стає асиметрична відповідь — активізація власної програми далекобійних дронів та ракет для знищення російських складів, НПЗ та заводів-виробників ще до того, як ракети опиняться на пускових установках.

Інформаційне агентство Associated Press випустило масштабний інтерактивний спецпроєкт із детальною картографією та візуалізацією українських ударів углиб території РФ. Видання зібрало в єдину систему супутникові знімки, геолокації та цифри збитків за останні місяці — від палаючих НПЗ у Татарстані й Тюменській області до аеродромів і складів боєприпасів.

Вихід такого фундаментального лонгріду саме зараз у найпопулярнішому та найконсервативнішому медіа США — це не просто журналістський підсумок, а чітко розрахований політичний сигнал.

На тлі втоми від війни та постійних закидів про «стагнацію на фронті», AP дає західному читачеві й політику незаперечні докази. Карта демонструє: українська стратегія асиметричної війни — це не поодинокі відчайдушні акції, а методична, системна кампанія, яка реально підриває паливний ринок та воєнну логістику агресора.

Довгий час у Вашингтоні та європейських столицях перенесення бойових дій на російську територію було головним табу через страх «ескалації». Коли AP присвячує цій темі інтерактивний спецпроєкт, воно остаточно нормалізує цей процес для світової спільноти: удари по тилах ворога — це природна, законна й єдино можлива відповідь на агресію.

Порівнюючи радіуси ураження українських дронів із потенційними можливостями західних далекобійних систем, проєкт наочно показує: білі плями на карті Росії залишаються не через брак цілей, а через політичні вагання союзників. Це пряма адвокація зняття останніх обмежень на використання західної зброї.

Карта AP чітко показує: покрити скляним ковпаком усю інфраструктуру Кремль не здатний, а збитки для паливного й військового секторів РФ стають системними та незворотними.

Лонгрід від AP — це потужна медійна адвокація української стратегії.

Французька Le Monde зазначає: в Італії напередодні виборів підтримка України перетворюється на головну лінію розколу. У країні, де значна частина суспільства традиційно скептично ставилася до перевооруження, політичні сили всіх флангів починають активно розігрувати «антивоєнну карту».

Урядова «Ліга» Маттео Сальвіні піддає сумніву використання пільгових європейських кредитів за програмою SAFE, а експрем'єр Джузеппе Конте («Рух 5 зірок») відкрито називає російську загрозу «сфабрикованою» і будує кампанію навколо гасла про «війну, за яку безпідставно платять італійці».

Проте Італія — лише один з елементів небезпечної тривожної тенденції. Аналогічні процеси зараз набирають обертів у Німеччині та Франції:

Німеччина: Ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (AfD) та лівопопулістський «Союз Сари Вагенкнехт» (BSW) фактично синхронізували свої методички. Вони успішно капіталізують страхи німецького виборця перед ескалацією, вимагають припинення постачання зброї Києву та закликають до «негайного відновлення дешевшого імпорту російського газу».

Франція: Права партія «Національне об'єднання» (Марін Ле Пен / Жордан Барделла) та ліві з «Нескореної Франції» Жака-Люка Меланшона постійно атакують уряд, звинувачуючи його в «спустошенні французьких арсеналів» та втягуванні країни у безпосередній конфлікт із Москвою.

Параліч прийняття рішень в ЄС: синхронне зростання рейтингів популістів у «Великій трійці» Євросоюзу (Німеччина, Франція, Італія) загрожує блокуванням як нових пакетів військової допомоги, так і спільних оборонних ініціатив Брюсселя.

Шанс для кремлівської дипломатії: Росія робить ставку саме на внутрішньополітичні виборчі цикли на Заході. Популісти фактично безкоштовно виконують для Москви роботу з розмивання європейської єдності, пропонуючи загорнуту в «патріотичну обгортку» капітуляцію під виглядом «переговорів».

Ситуація в Італії — це тривожний маркер для всієї Європи. Коли питання підтримки України з форми загальноєвропейського консенсусу перетворюється на інструмент боротьби за крісла у національних парламентах Римa, Берліна та Парижа, під загрозою опиняється не лише допомога Києву, а й здатність самого Євросоюзу гарантувати власну безпеку.

Свіжий матеріал у Le Monde висвітлює нову фазу протистояння між Вашингтоном та міжнародними інституціями. Правозахисні неурядові організації та юридичні групи подали позов проти Дональда Трампа та посадовців його адміністрації через жорсткі санкції, запроваджені проти посадовців Міжнародного кримінального суду (МКС).

У чому суть юридичного та політичного конфлікту?

Адміністрація Трампа застосувала економічні санкції та заморожування активів проти суддів і прокурорів МКС, які видавали ордери на арешт або розслідували дії посадовців Ізраїлю та військовослужбовців США.

Позивачі (серед яких американські та міжнародні правозахисні групи) стверджують у суді, що такі дії порушують Першу поправку до Конституції США та виходять за межі закону про надзвичайні економічні повноваження (IEEPA).

Вони наголошують: санкції створюють нищівний «залякувальний ефект» (chilling effect), оскільки американські юристи, експерти та НУО опинилися під загрозою кримінального переслідування лише за співпрацю з МКС чи публікацію звітів про порушення прав людини.

Правозахисники застерігають, що використання механізму «національної надзвичайної ситуації» для покарання міжнародних юристів відкриває скриньку Пандори. За такою логікою будь-який наступний президент зможе запроваджувати санкції проти будь-яких закордонних інституцій чи екологічних груп, чия позиція суперечить офіційній лінії Білого дому.

Це абсолютний класичний «печерський правовий прецедент», тільки масштабований до рівня супердержави.

Береться стандартний інструмент, створений для боротьби з наркобаронами, терористами або «злодіями в законі» (у випадку США — це закон IEEPA про надзвичайні економічні заходи, у випадку українських/пострадянських реалій — ухвала районного судді про забезпечення позову), і легким рухом руки накручується на політичну доцільність.

Коли якийсь заурядний суд умовного району заморожує рахунки міждержавного концерну чи арештовує майно міністра за позовом двірника — це смішно. Але коли президент США через механізм «загрози національній безпеці» накладає персональні санкції на міжнародних прокурорів за те, що вони занадто уважно читають міжнародні конвенції, — це той самий «райсуд», тільки з ядерним клеймом і глобальним охопленням.

Судова система починає працювати як кийок: головне — не встановити правду, а створити такий параліч і «залякувальний ефект», щоб юристи й адвокати тупо боялися брати папери до рук.

Парадокс у тому, що США десятиліттями вчили весь світ «верховенству права» та повазі до міжнародних інституцій, а в результаті застосували проти них чистісіньку ноу-хау методику правового нігілізму.

Світові видання (із посиланням на розслідування The Washington Post) розкривають деталі приголомшливої спецоперації, якою супроводжувався відліт Дональда Трампа із липневого саміту НАТО в Анкарі.

Через серйозну загрозу з боку Ірану американські спецслужби вдалися до справжнього шпигунського маскараду.

Аби непомітно пересадити Трампа, посадовці провели його на публіці на борт стандартного Air Force One. Проте за кілька хвилин президента та кількох помічників через протилежні двері завантажили в автоліфт (кейтеринговий контейнер для доставки їжі на борт) і секретно переправили на інший, менший військовий літак (C-32A).

Журналісти прес-пулу та частина співробітників Білого дому навіть не підозрювали, що летять на борту-«пустушці» без президента. Наказ опустити всі шторки на ілюмінаторах репортерам пояснили «заходами безпеки».

Сам Трамп гостро віджартувався на запитання про небезпеку: «Загроза існує завжди, я в їхньому списку номер один. Але якщо підірвуть мене — ви полетите разом зі мною!»

 

…Сценарій, гідний комедійного шпигунського бойовика: президент США ховається в машині для розвезення бортового харчування, а журналістів використовують як декорацію для плутанини іранської розвідки. Цей епізод наочно демонструє не лише рівень напруги у протистоянні з Тегераном, а й те, на які вигадливі трюки готові йти спецслужби, коли йдеться про безпеку глави держави у нестабільному регіоні.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди

Читайте також:

Тінь і симфонія Персеїд над Слобожанщиною: про що заговорить серпневе небо над Харковом?

Якщо Ви хочете бути в курсі, про що пише світова преса, читайте наші щотижневі огляди щосереди.