Сумний фермер із коровою: Європа перед вибором: гармати чи... масло? Принц блакитної крові тепер... дворецький. Як дискредитувати Мерца...

Так... Вельми сумну карикатуру намалював художник журналу The Economist Пітер Шранк, ілюструючи статтю під назвою «Європейці сподіваються, що зможуть купити більше зброї, але збережуть своє масло...».

А тим часом генерал Сирський розповів французам про Курськ, британський принц пригрів китайського шпигуна, Баварія не повертає Пікассо законним спадкоємцям.

Цю та іншу інформацію в іноземній пресі «Громада» пропонує почитати разом.

Ваша оглядачка не розуміє, чому журналіст впливової французької газети Le Monde слова «інтенсивні бої» взяв у лапки. Якщо це французька іронія, то, гадаю, якщо йдеться про криваву війну, така іронія, навіть якщо вона гірка, не доречна.

Схоже, автор інтерв'ю з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським погано собі уявляє обстановку на фронті страшної війни, розв'язаної Кремлем.

Жорстокі бої на сході, цитує французький журналіст генерала Сирського, змусили російську армію «перекинути бойові частини з Курської області, які спочатку призначалися для другого російського наступу на Суми, на північ від Харкова».

Незважаючи на ці підкріплення, російська армія не просунулася вперед. Вона вирішила «перегрупувати війська» і «завдавати ударів уздовж усієї лінії фронту» з «концентрацією зусиль на захопленні Покровська і Курахового» - двох міст на Донбасі, на околицях яких останніми місяцями тривають запеклі бої.

Для генерала Сирського ці рішення і маневри російських військ були одночасно небезпекою і можливістю. Небезпека в тому, що «до середини літа вся лінія фронту від Харкова (на півночі) до Запоріжжя (на півдні) зазнала наступальних дій» Росії.

Можливість же полягає в тому, що в росіян «майже нікого не залишилося в районі Курська, у напрямку Сум».

Мені потрібно було одночасно зірвати наступ на Харків, трохи послабити тиск на всі фронти і запобігти відкриттю нового фронту біля Сум. Тому я прийняв рішення наступати там, де у ворога була слабка ділянка з дуже невеликим числом солдатів для охорони кордону, 

 

- вказує генерал.

Генерал вважає, що «операція “Курськ” - це успіх, досягнутий завдяки ефекту несподіванки відносно невеликими силами» України.

«Ворог так і не досяг поставлених ним цілей» за рік, а також ця операція дала змогу послабити навантаження на Запоріжжя та Куп'янськ, оскільки “значну частину своїх найкращих бойових частин” противник був змушений перекинути в Курську область.

Не бажаючи коментувати поточні політичні дискусії - від «плану перемоги президента Зеленського до перших заяв Дональда Трампа після його обрання, - за винятком нагадування про те, що під час війни військовий аспект плану завжди головний», Олександр Сирський пояснює, що він може тільки намагатися, як зробив це 2024 року під Харковом, зривати плани Москви.

- Ми дотримуємося оборонної стратегії перед обличчям агресії ворога, який перевершує нас за силою, озброєнням і чисельністю, - вказує генерал Сирський. - Наша головна мета під час оборони - завдати цьому ворогові максимальної шкоди на полі бою і знищити його військовий потенціал у глибині його власної території.

Кожні 6-12 місяців Росія виробляє достатню кількість військового обладнання, щоб створити армію розміром з німецьку, попереджає The Economist . Офіцери західної розвідки, схоже, вважають, що напад на союзника по НАТО в стилі України до 2030 року цілком можливий.

При этом обозреватель издания с иронией пишет:

Але не хвилюйтеся. Оскільки політики сперечаються про пенсії та соціальні витрати, а також бажають підвищити податки, реальність полягає в тому, що континент не бажає завдавати собі незручностей через щось таке дріб’язкове, як захист від потенційного загарбника.

Звичайно, європейці хочуть більше військових витрат; деякі вигадують безглузді фрази про розбудову «воєнної економіки». Але не дай Бог, щоб хтось змусив виборців страждати від цих витрат.

Економія на обороні не є чимось новим для європейців. Після закінчення Холодної війни скорочення військових бюджетів стало нормою.

До 2014 року сучасні 27 членів Європейського Союзу витрачали на оборону менше 1,4% свого сукупного ВВП — менше, ніж на алкоголь і тютюн.

Чисельність військових з тих пір зростала рівномірними, хоча й невидимими, темпами (так само, як випивка та педикюр вийшли з моди).

Цього року члени ЄС разом нарешті досягнуть цільового показника в 2%, встановленого НАТО, після того , як пан Путін вперше напав на Україну десять років тому.

Кілька великих країн, зокрема Італія та Іспанія, все ще знаходяться набагато нижче цього рівня. І цифра 2% виглядає мізерною тепер, коли Росія виділяє дві п’ятих свого бюджету (і понад 8% ВВП ) на оборону та безпеку.

 

З поправкою на витрати на оплату військ, Росія витрачає на свої збройні сили більше, ніж чотири головні військові держави Європи — Великобританія, Франція, Німеччина та Польща — разом узяті, 

 

- зазначає Гунтрам Вольф з Bruegel, брюссельського аналітичного центру.

Проблема в тому, що багато національних казначейств оголені, а політика на всьому континенті безладна, ніж будь-коли.

У Франції панує хаос; Німеччина перебуває на початку виборчої кампанії, яка, ймовірно, призведе до обрання нового канцлера лише після місяців створення коаліції.

Колективним діям на рівні ЄС перешкоджає той факт, що певні прем’єр-міністри, наприклад Віктор Орбан, поважають Кремль більше, ніж інші європейські лідери.

Усі знають, що їхнім арміям потрібно більше грошей, не в останню чергу для поповнення запасів, які відправляються в Україну.

Отже, як це можна зробити? Польща заявляє, що наступного року витратить на оборону 4,7% свого ВВП – це найбільше, ніж будь-який член НАТО . Але інші обмежені тим, що розширили свою національну кредитну картку: Франція, Італія та Іспанія мають відношення боргу до ВВП понад 100%.

За винятком країн, які межують з Росією, виборці, які пережили спочатку ковід, а потім і різке зростання цін на енергоносії, не налаштовані на зменшення соціальних видатків чи підвищення податків.

Не позбавляйте нас масла — ось суть нинішньої політики Європи.

Ще один спосіб збільшити витрати на оборону – зробити це на рівні ЄС . Координація військових закупівель між 27 членами дасть економію на масштабах під час закупівлі зброї.

Андрюс Кубілюс, який 1 грудня став першим в історії єврокомісаром з питань оборони, закликав передбачити в його бюджеті на майбутні семи роки 100 мільярдів євро (105 мільярдів доларів) на оборону.

Скромні 14 мільярдів євро на рік для блоку з ВВП у 18 трильйонів євро… Але навіть це може виявитися важким: для цього знадобиться або більший загальний бюджет ЄС (праві уряди не хочуть надсилати більше грошей до Брюсселя) або недорахування у існуючих одержувачів щедрості ЄС (тобто, засмучення лагідних фермерів, які забирають третину бюджету).

Можливо, натомість ці гроші могли б позичити члени ЄС колективно, як це було для фінансування фонду відновлення після пандемії обсягом 750 мільярдів євро у 2021 році?

Франція обговорила таку спільну облігацію, яка допомогла б уникнути проблеми фіскальних обмежень. Але більший борг на рівні ЄС є неприйнятним для «розсудливих» країн, таких як Нідерланди, які бачать звичайні запозичення як схему, за допомогою якої ощадливі жителі Півночі платять за марнотратних жителів Півдня.

Тому Європі потрібні хитрі трюки, щоб фінансувати військові речі, не перетинаючи різні червоні лінії.

Одна з ідей полягає в тому, щоб «коаліція бажаючих» у Європі залучила 500 мільярдів євро, створивши фонд, який, по суті, буде підкріплений обіцянками збільшення майбутніх витрат на оборону.

Британія могла б взяти участь у проекті, який використовуватиметься для створення арсеналів і підрозділів протягом десяти років. Оскільки це спільний борг, він не завдасть шкоди національним фінансам, але оскільки він знаходиться за межами ЄС, ощадливі люди, ймовірно, погодяться на це (і пан Орбан не зміг накласти вето).

На практиці додаткові 500 мільярдів євро підштовхнуть витрати до лише 2,4% ВВП ЄС (у той час як нова ціль НАТО - 3%).

І виникла б сварка через витрати. Хто вирішує, чи купувати комплект європейського виробництва (якому надає перевагу Франція, щоб забезпечити довгострокову «стратегічну автономію» ЄС ) , чи готову зброю з Америки (як багато інших хотіли б, щоб гарантувати доставку речей скоро), скажіть?

Зібрати гроші на оборону важко, виплатити їх може бути ще важче, робить висновок The Economist.

Європейські країни обговорюють можливість відправки військ в Україну в разі припинення вогню або укладення мирної угоди.

Як пише Reuters, переговори, що ведуться під керівництвом президента Франції Емманюеля Макрона, перебувають на ранній стадії, але вони вже виявили розбіжності з приводу можливих цілей і мандата такої місії і навіть з приводу того, наскільки доцільно порушувати це питання зараз.

В умовах, коли Київ відступає на фронті, європейські лідери не хочуть дати Путіну зрозуміти, що він зможе зберегти свої бойові досягнення.

Вони наполягають на тому, щоб зосередитися на збільшенні військової та економічної допомоги Україні і не бачать ознак того, що Путін готовий до переговорів.

Проте, за лаштунками деякі чиновники розглядають можливість надання європейськими країнами гарантій безпеки Україні, зокрема за допомогою десятків тисяч солдатів з країн ЄС на українській землі.

Стратегія Кремля, як стверджується, була розроблена в Адміністрації президента Росії і в МДІМВ.

Пропагандистська стратегія має кілька напрямків.

• Представлення німцям Мерца як «канцлера війни» і акцент на те, що він є колишнім топ-менеджером американського інвестиційного гіганта BlackRock.

   

• Навіювання громадянам Німеччини переконання в тому, що політика Мерца призведе до катастрофічних наслідків: Україна нібито настільки заборгує міжнародним фінансовим корпораціям за зброю і покриття витрат на війну, що буде змушена розплачуватися своїми природними ресурсами (рідкоземельні метали, зерно).

Кремль активно використовує армії тролів і своїх агентів у соціальних мережах, щоб просувати цей наратив, пише BILD .

У Німеччині до цієї кампанії долучилися партія «Альтернатива для Німеччини» (АдН) і рух BSW під керівництвом Сари Вагенкнехт.

Колишній голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини Август Ганнінг в інтерв'ю BILD зазначив: «Примітно, що обидві ці групи дують в одну дуду».

 

Принц Ендрю, герцог Йоркський (середній син покійної королеви Єлизавети II) не приєднається до решти членів королівської сім'ї на традиційне святкування Різдва в маєтку Сандрінгем. Таке рішення ухвалено на тлі чергового гучного скандалу за участю принца Ендрю.

Цього разу справа в його дружбі з людиною, яку влада Великої Британії вважає агентом Китаю.

Раніше він згадувався тільки під кодовим ім'ям H6, але в понеділок британський суд дозволив назвати його ім'я: це бізнесмен із Китаю Янг Тенбо, він також нерідко фігурує в документах під ім'ям Кріс Янг.

Зв'язки Тенбо з молодшим братом Чарльза III Ендрю спровокували скандал у Британії. Влада країни вважає, що Тенбо за завданням Пекіна брав участь в операції зі зближення з впливовими людьми в Сполученому Королівстві з метою здійснення на них впливу в інтересах Китаю.

Величезною частиною постімперського занепаду Британії стала захоплена капітуляція перед іноземними грошима – з Росії, Китаю, Близького Сходу та інших країн.

Лондон продав свої визначні пам’ятки на користь грошей, побудував розкішні нерухомості, які стоять порожніми, а сам допомагає офшорним коштам, і винахідливо працює над відмиванням грошей,

- журиться оглядачка Марина Гайд.

Щоб усе це полегшити, існує великий і добре оплачуваний клас послуг: від юристів до бухгалтерів, менеджерів із репутації та людей, які радять гроші, як залучити дітей до правильних шкіл, про що пам’ятно описує письменник і експерт з питань корупції Олівер Буллоу. наш новий статус «дворецького світу». Цілком так.

Навіть принц королівської родини тепер дворецький.

Німецькі експерти вже давно погоджуються, що Майкл Халтон, єдиний спадкоємець відомого колекціонера єврейського мистецтва, який був змушений тікати від нацистів, має вагомі аргументи для реституції. Але після багатьох років очікування у нього закінчується терпіння – і час.

78-річний Халтон є внучатим племінником Альфреда Флехтхайма, видатного діяча культури «бурхливих двадцятих», чий вишуканий смак до авангарду та заразливий ентузіазм зробили його творцем смаку Німеччини початку 20-го століття .

Йдеться про вишуканий бронзовий бюст Пікассо та дві цінні картини Пауля Клеє, які знаходяться у власності Баварського державного художнього фонду в Мюнхені.

 

Критики кажуть, що довге очікування Халтона є симптомом німецької політики реституції, яка загрузла в тяганини, і що запропоновані зміни, які мають бути впроваджені наступного року, представляють verschlimmbessern : роблять щось гірше, намагаючись це покращити.

Поважний тижневик Die Zeit назвав відмову Баварії повернути твори «особливо кричущою», але зазначив, що це лише верхівка айсберга, який становить «тисячі робіт у німецькомовних європейських установах вартістю сотні мільйонів євро».

Халтон, давній активіст боротьби зі СНІДом, спрямував несподіваний дохід від інших реститутованих картин серед скарбів свого двоюрідного дядька на дослідження ВІЛ.

За його оцінками, він пожертвував 1,4 мільйона доларів відділу досліджень ВІЛ Інституту Гладстона та ще 1,1 мільйона доларів на медичні дослідження в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско, крім внесків іншим благодійним організаціям.

Після 15 років спроб змусити уряд Баварії «визнати переслідування, страждання та розграбування моєї єврейської сім’ї під час Голокосту, я натрапляю на стіну», – сказав Халтон.

Читайте також:

Борець із «бойовими комарами»... Що відомо про ліквідованого російського генерала?