СВО у Фінляндії: Червона армія «через 3 дні буде в Гельсінкі». Капітуляція України ім'ям Маннергейма: чи можна повернутися в Європу 85-річної давнини?

Для українців постать Маннергейма цікава тим, що свою службу в армії він починав в одному полку із відомим українським історичним діячем – гетьманом Павлом Скоропадським. І вони епістолярно спілкувалися до 1940-х років.

Але сьогодні мова не про це. А про те, чого вчить і чого не вчить наших сучасників досвід Маннергейма, особистість якого, безумовно, вражає!

Цього року, до речі, виповнюється 85 років від дня початку радянсько-фінської війни, що увійшла в історію як «Зимова війна».

Загалом радянська влада тричі намагалася поглинути Фінляндію (повернути споконвічно «російські землі») - у 1918, у 1939 і в 1944 роках. І тричі Маннергейму вдавалося захистити її, завдавши переважаючим радянським силам нищівної поразки.

У грудні 1917 року Фінляндія - на той момент Велике Князівство Фінляндське - стала першою територією колишньої Російської імперії, яка оголосила про незалежність. При цьому уряд більшовиків на чолі з Леніним не став цьому опиратися.

Взагалі більшовики з перших днів революції декларували право націй на самовизначення. Ба більше, Ленін особисто вручив текст декрету про визнання Фінляндії прем'єр-міністру республіки Перу-Евінду Свінхувуду. 

А всього за кілька тижнів той самий Ленін пообіцяв фінським соціал-демократам військову допомогу в їхній боротьбі проти законної влади. Тим самим багато в чому спровокувавши громадянську війну у Фінляндії.

Громадянська війна тривала в країні кілька місяців і коштувала фінам одного відсотка населення - майже 36 тисяч людей загинули в боях, були розстріляні або померли від хвороб і голоду в полоні.

Отже, фінських соціал-демократів було розгромлено, проте перемога «білих» над «червоними» зовсім не привела Фінляндію до правої диктатури.

Навпаки, в наступні двадцять років вона стала повноцінною парламентською демократією, і навіть соціал-демократи, які програли в кривавій міжусобиці, взяли активну участь у її політичному житті. Лише через сім років після закінчення громадянської війни лідер соціал-демократів обійняв посаду прем'єр-міністра.

Багато в чому, до речі, підґрунтя для такого розвитку було закладено ще за часів Російської імперії, у складі якої Фінляндія мала широку внутрішню і зовнішню автономію, включно з власним парламентом, органами місцевого самоврядування, поліцією, судами, а в окремий період - і власною армією.

Спроби розгойдати ситуацію з обох полюсів політичного спектра провалилися - компартію взагалі заборонили у Фінляндії до 1944 року, а спробу правих радикалів 1932 року повторити в себе марш Муссоліні на Рим уряд жорстко припинив.

Після цього і фашистська організація «Рух Лапуа» також потрапила під заборону. Взагалі в цьому випадку фінська влада поставила знак рівності між фашистами і комуністами.

До речі, український закон про «декомунізацію», як ми пам'ятаємо, аналогічним чином забороняє не тільки пропаганду комуністичних, а й нацистських символів.

Керівництво Фінляндії, звільнившись від радикалів усіх мастей, провело успішні реформи, економіка різко пішла вгору, доходи населення зросли, і політична ситуація стабілізувалася.

Здавалося, ніщо не затьмарить майбутнє Фінської республіки, але в Європі вже оформилися сили, готові поділити весь життєвий простір на сфери впливу, в яких малі держави взагалі не мають жодного права на існування.

Як відомо, у серпні 1939 року СРСР і Німеччина уклали Пакт про ненапад. Відповідно до Секретного протоколу східні області Польщі, Бессарабія, Латвія, Естонія та Фінляндія входили до сфери інтересів СРСР.

І незабаром Гітлер і Сталін поділили Польщу. А СРСР ввів свої війська в країни Балтії. Настала черга Фінляндії.

Пакт «про взаємодопомогу», на кшталт тих, що Москва підписала з країнами Балтії, у Гельсінкі відхилили. Тоді Сталін запропонував Маннергейму делімітацію кордону, обмінявшись територіями.

Цікаво, що Кремль був готовий віддати фінам карельські землі, щоправда, абсолютно не освоєні економічно, а натомість захотів стратегічно важливу частину Карельського перешийка.

І попросив у довгострокову оренду півострів Ханко, що контролює вхід у Фінську затоку Балтійського моря.

Таким чином, кордон від Ленінграда відсунувся б на 30 км північніше, а Фінська затока ставала внутрішньою водоймою СРСР.

Сталіну приписують фразу:

Ми не можемо зрушити Ленінград, отже, потрібно зрушити кордон.

Сьогодні це звучить вражаюче, але голова Комітету оборони Фінляндії Маннергейм, колишній офіцер російської імператорської армії, схилявся до поступок Сталіну, розуміючи, що його маленькі збройні сили не встоять перед ордою Червоної армії. Однак парламент категорично відмовився йти на домовленості з Кремлем.

Сталін не міг зрозуміти впертості фінів. Навіть коли йому пояснили, що його пропозиція не знайде більшості голосів в Едускунті (парламенті), подейкують, він аж усміхнувся у свої вуса. І саркастично запропонував у відповідь врахувати також його голос і голос В'ячеслава Молотова.

До речі, так само Путін не звертав уваги на те, як голосують українці на виборах. А після анексії Криму і війни на Донбасі українське суспільство різко відвернулося від Росії. І ні про яку зустріч окупаційних військ із квітами не могло бути й мови.

Як ми знаємо з підручників, почалася радянсько-фінська війна з «класичної» провокації на кордоні. Сталін діяв за гітлерівським зразком нападу на Польщу.

30 листопада 1939 року розпочалася «спеціальна військова операція», під час якої, як очікувалося, частини Червоної армії за лічені дні розіб'ють незрівнянно меншу за чисельністю і слабкіше озброєну фінську армію.

Наші війська за три дні будуть у Гельсінкі, і там уперті фіни змушені будуть підписати договір, який вони відкидали, будучи в Москві,

- впевнений був голова Раднаркому В. Молотов.

Радянська авіація піддала бомбардуванню Гельсінкі та деякі міста півдня Фінляндії.

Ваша оглядачка не може втриматися від паралелей, які напрошуються самі собою!

У перший день бомбардування Гельсінкі було вбито щонайменше 250 осіб. Сильно постраждали три райони фінської столиці. Технологічний інститут був абсолютно зруйнований. Один розрив був настільки сильним, що одразу було зруйновано три великі будівлі.

Ми не будемо описувати перипетії Зимової війни (1939-1940), нагадаємо лише, що взяти Гельсінкі за три дні не вдалося, а «фінські трудящі» і не думали зустрічати окупантів із квітами.

Радянські війська зазнавали важких втрат, а багато країн, незважаючи на війну, що триває в Європі, почали надавати Фінляндії значну допомогу грошима і зброєю; серйозним ударом виявилися запроваджені проти СРСР санкції та кампанія осуду у світових ЗМІ. Західні політики всіх поглядів і напрямів (за винятком комуністів) стали на бік Фінляндії.

Зимова війна обернулася для Радянського Союзу величезними людськими та репутаційними втратами.

Важливо, що під керівництвом Густава Мннергейма країні з чотиримільйонним населенням вдавалося успішно воювати з супердержавою, населення якої перевищувало тоді 170 млн осіб.

Дії путінської Росії щодо України напрочуд схожі на дії СРСР щодо Фінляндії. Події, що відбуваються, часом, схожі до деталей...

Зі спогадів Карла-Густава Маннергейма:

Російський піхотинець хоробрий, наполегливий і задовольняється малим, але безініціативний... В історії воєн можна зустріти лише рідкісні приклади такої наполегливості та стійкості... Щоправда, тут зіграв певну роль політичний терор, але все ж пояснення слід шукати у тяжкій боротьбі російського народу з природою, боротьбі, яка згодом перетворилася на незрозумілу для європейців здатність терпіти та переносити скруту, на пасивну хоробрість та фаталізм, що мали й мають і продовжують мати вплив на політичний розвиток.

 

Сьогодні події 1939-1940-х років знову стали актуальними на тлі російської агресії проти України, адже занадто багато паралелей є і в політичній, і у військовій мотивації учасників обох конфліктів.

Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, мемуари Маннергейма були видані в перекладі українською мовою і прочитані уважно багатьма істориками, політологами і, на жаль, політтехнологами.

На жаль, тому що політологи та історики у своїй роботі керуються аналізом усієї політичної історії у взаємозв'язку подій, а політтехнологи - тими методичками, які вони самі складають, зважаючи на інтереси своїх замовників, видираючи з контексту тільки те, що відповідає їхньому пропагандистському конструкту.

Один із політтехнологів, який багато років «спав» і нарешті прокинувся, раптом повсюдно завів собі акаунти і нещодавно дуже вразив вашу оглядачку тим, що дуже вкрадливо і навіть витончено розмістив у соцмережах коментар про... Маннергейма.

Мовляв, Манергейм увійшов в історію не лише як герой війни, а і як людина, яка уклала зі Сталіним угоду. В нас за це його б в якийсь 'миротворець' внесли. А фіни йому вдячні. Де вони і де ми? А відстояв незалежність Манергейм в кінцевому рахунку саме тому, що уклав угоду. Почитайте його спогади…

Натяк більш ніж прозорий. Ось укладемо з Путіним угоду, віддамо Кремлю захоплені території (Фінляндія за підсумками війни втратила 20% своїх земель). І заживемо! Як фіни...

А чому ж тоді сьогодні фіни поспішили в НАТО?

Та то пусте... В НАТО фіни увійшли через 80 років після тої війни. До того дотримуючись нейтралітету, міркує коментатор

І думав, що наповал убив усіх таким ось аргументом: Кекконен, фінський президент з 1956 по 1981 рік, проводив цю політику. Його совєти вважали своїм. Хоч він в 1940 році був одним з двох депутатів, які висловились проти мирної угоди.

В нас його б теж диванні воїтелі записали в зрадники . А фіни шанують. Тому вони там. А ми тут,

- гордо и уж совсем недвусмысленно заключил он.

Скажу відверто, мене схвилювало зростання акцентів на темі домовленостей Фінляндії та СРСР за підсумками Зимової війни.

Кажуть, першим цю думку озвучив побіжний ексрадник Офісу президента Олексій Арестович - персонаж із бурхливою авантюристичною біографією. Досить сказати, що він свого часу, якщо вірити Вікіпедії, неодноразово брав участь у конференціях «Міжнародного євразійського руху» ідеолога рашизму Олександра Дугіна. Після цього інші факти з його біографії можна не згадувати.

Наприкінці січня 1940 року відомий письменник і військовий оглядач газети New York Post Флетчер Пратт звернув увагу на зміну характеру повідомлень від фінського командування.

Проаналізувавши всю інформацію, Флетчер Пратт дійшов невтішних для фінів висновків:

Радянська перевага в кількості солдатів і силі артилерійського вогню вже починає даватися взнаки... Чим більше війна перетворюється на позиційну, тим гірше для фінів і тим краще для більшовиків.

А головний підсумок його аналізу свідчив:

Фіни страждають від нестачі живої сили.

Здається, тут навіть аналогії зайві з деякими сучасними статтями у «Вашингтон пост» або «Нью-Йорк таймс» про розвиток подій у російсько-українській війні.

Втрати Фінляндії становили близько 26 тисяч осіб - істотно для маленької країни (населення Фінляндії 1939 року становило 3,7 млн осіб). Однак радянські втрати виявилися в три з гаком рази вищими за фінські, і майже вдвічі - за втрати вермахту під час завоювання всієї Західної Європи.

У повітрі, при співвідношенні кількості бойових літаків 26:1 на користь радянських ВПС, втрати склали 8:1 на користь фінів.

На морі, з 354 транспортів, що пройшли за час війни у фінські порти, Балтійський флот зумів атакувати лише 11, потопивши з них п'ять.

І все ж, після прориву «лінії Маннергейма» 28 лютого 1940 року шлях на Гельсінкі було відкрито...

Фінляндії довелося поступитися великими територіями, більшими, ніж реально зайняла в боях Червона армія, і прийняти низку інших умов. З іншого боку, Радянський Союз не домігся головної мети - повністю підпорядкувати Фінляндію.

Виграш фінів полягав у самоповазі. Якщо ми вистояли в такій війні, то в мирному житті нам ніщо не страшне.

Тому фінські інтелектуали характеризують події тієї війни як «травму, одягнену у форму подвигу».

Радянсько-фінська війна продемонструвала технічну й управлінську слабкість Червоної армії та виснажила Фінляндію. Чи могла б вона завершитися війною «до останнього фіна»?

Ні, не могла, бо продовжити Сталіну завадив Гітлер.

У повідомленні зі Стокгольма на початку березня радянська розвідка доповіла Сталіну, що Фінляндія зможе чинити опір не довше трьох тижнів.

За оцінкою професора сучасної історії Гельсінського університету Кіммо Рентола в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, у Сталіна цих тижнів якраз і не було.

Він побоювався втручання Англії та Франції, бомбардування нафтопромислів Баку британською авіацією з баз в Іраку та Сирії, а найбільше - примирення між Заходом і Німеччиною. СРСР, за висловом Молотова, «поспішив вийти з небезпечної зони». Гітлер, навпаки, визнав, що «Росія - глиняний колос без голови», і не витримає удару великої сучасної армії.

Коли Гітлер напав на Радянський Союз, фіни діяли заодно з німцями. Період між війнами вони так і називали «тимчасовим миром». Для них це було можливістю реваншу. Однією з найтрагічніших сторінок в історії Другої світової війни стала блокада Ленінграда, яка коштувала СРСР мільйон життів.

Контекст кожної історичної події завжди унікальний.

Стійкість сучасних кордонів Фінляндії - результат Ялтинських домовленостей. За інших обставин Радянський Союз ніколи б не залишив Фінляндію в спокої.

Ситуація, в якій сьогодні опинилася Україна, історично і політично інша. Прихильники «фінського варіанту» пропонують нам повернутися в Європу 85-річної давності.

Але ж це неможливо! Немає сьогодні в демократичній Європі на Путіна свого... Гітлера. Зате цілком очевидно, що вторгнення Росії в Україну замислювалося, як початок глобальної війни. Не випадково Кремль наполегливо повторює, що «воює з НАТО». Путін - це Гітлер сьогодні.

Нам дуже потрібен перепочинок, але і Путін ним скористається повною мірою. Завдяки «фінському варіанту» відмови від українських територій, він збереться з силами і за рік-два продовжить знищувати Україну і вбивати українців.

Хто йому завадить? Захід?

Він перестане допомагати нам, тому що допомагають тільки тим, хто не здається і відстоює свої інтереси.

Як казав Карл Густав Маннергейм:

Новий час - нові обов'язки. І все ж, як і раніше, всі основні питання вирішуються залізом і кров'ю.

Читайте також:

Рекорд абсолютного максимуму: річне підвищення температури в Україні відбувається приблизно втричі швидше, ніж загалом на планеті...