«Ти випив самогону з кварти», а ще чому німці хочуть знати про Чорнобиль

1 травня 2022 року письменниця Юлія Ілюха писала:

«У Харкові я всюди ходжу з рюкзаком, у якому є змінний одяг, зубна щітка, антиперспірант, павербанк та зарядка для телефона. Я могла би видатись туристкою, якби у цьому місті не було війни. Якби у бордовій сумочці в мене не лежав кровоспинний турнікет, а в рюкзаку–  ще 2 запасних.

У квартирі, де я прожила  5 років, за ці два місяці я була кілька разів. Усі з них  –  не більше ніж по пів години, бо квартира  –  на Салтівці. Гучно там завжди. Я скидала сукні з тремпелів у клітчасту барабашовську сумку і рахувала прильоти і виходи. Одному разу ми з товаришем ховались під сходами, бо літало у дворі. Я вперто вертаюсь полити квіти та забрати дещо з речей, але не знаю, чи повернусь колись у цю квартиру на Салтівці.

У мене немає дому. Але є рюкзак, на який син наклеїв жовту котячу лапку. Вона мене захистить.

А ЗСУ - це, звісно, любов».

Ці нотатки Юлія Ілюха повторила  навесні 2026 року, коли вже в різних містах Європи проходили презентації її прози, перекладеної з української різними мовами. Письменниця – учасниця міжнародного проєкту «Мистецькі містки». Онлайн-зустрічі відбуваються між містами й маленькими поселеннями, де продовжують жити або куди  переїхали з розгортанням антиукраїнської агресії люди, які пишуть книжки і музику, співають, створюють картини, а зараз постійно волонтерять, збирають кошти для потреб української армії, вимушених переселенців. 

Посилання на ютубканал «Мистецьких містків» і черговий запис творчої онлайн-зустрічі – далі у публікації.

«Наш вечір — про вдячність за кожен подих, любов до ближніх, захоплення художнім словом і музикою, про надію й силу духу».

 

Так анонсувала спілкування його ведуча поетеса і науковиця, дослідниця української поезії Антоніна Тимченко.

«Ми перемогли відстань, але  досі чекаємо на нашу перемогу, тому продовжуємо збирати кошти». Цю думку ведучої підхопила письменниця і освітянка Ольга Халепа, яка розповіла про справи волонтерів Харківщини, де й сама продовжує жити і працювати.

Мета волонтерського збору цього разу спрямована на купівлю детектора дронів для 36 ОБМП.  Ціль: 26 000 ₴. Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/NF3o3zBKN. Номер картки банки 4874 1000 2740 9773 Номер ПриватБанк: 5168745120448201

«Так сходить сніг у квітні, як згорають мости і кораблі.

Так хан розбите військо забирає з повсталої землі»,  –  читала із давніх, але символічних своїх віршів  Лариса Вировець –  засновниця харківського літературно-пісенного  клубу «Апостроф»  (існує як об’єднання україноцентричне  з 2007 року,  а тепер віртуально).  Пані Лариса постійно монтує випуски під назвою  «Мистецькі містки».  

Афішу «Мистецьких містків» прикрасили прапори вісьмох країн, в яких перебувають зараз учасники та організатори..

З Каунаса (Литва) виходила на зв’язок літераторка Леся Мудрак, яка про харківських літераторів сказала: «Ідемо поряд по життю творчому вже десятиліттями» і почитала поезо-прозові тексти, написані в попередні роки. Кому самотньо саме зараз, послухайте згодом продовження думки Лесі Мудрак «Панічно боїмося самотності».

Майже одночасно з «Мистецькими містками»  звучала органна музика у Львові, доки учасники онлайн-концерту  переглядали відео з композицією  Олександра Гоноболіна  «Хмари світла» у виконанні Олени Мацелюх.

Львівський музей історії релігії запросив того дня  на літературно-музичний перформанс, де поезія Лесі Українки поєдналася в діалозі з органною музикою.

Долучився до «Мистецьких містків»  поет, прозаїк, журналіст, художник, який може малювати обома руками, Олесь Івченко. Із його рядків:

«Вертаймось в місто, ми до нього звикли. Назад – до алкоголів і безсонь. Кістки мостів і хмарочосів ікла, і біль, прикладений вночі до тисяч скронь».

«Вже не потрібні ні плачі, ні оди. На вулицях і площах – справжній дім».

Рубрика «Молодий автор»

Наймолодша учасниця цієї весняної програми - Софія Халепа, студентка  Лозівського коледжу мистецтв, живе на Харківщині.

«Розумний чекав сильних морозів, а дурний ішов, провалюючись крізь тонкий лід».

«Моя невпевнена жорстокість, недобита слабкість…твердість у погляді та мокрі вії…все полетіло десь по вітру тієї темної весни».

Настрій, пронизаний тривогою і непевністю воєнного часу, який молода авторка переживає у прифронтовій області, збалансували піснями.

Згадали народженого у квітні поета і громадського діяча Анатолія Перерву. Помер він  у рідній Вербівці на Харківщині 2018 року.

Пісня на слова А.Перерви «Ластівка» (музика і спів – Микола Воловик) стала містком до монологу й співу під гітару Ігоря Жука.

«Я тесля, Маріє, я вмію тримати стамеску…Сіріло. Ти спала. Я був ще твоїм чоловіком, та вже потихеньку тобі помолився, Маріє»,  –  співав пан Ігор. Його дружина письменниця  Ірен Роздобудько теж мала б взяти участь у «ММ», але збіглося із «Книжковою країною». Тож мені залишається згадувати, як у 80-х роках тодішня донецька літстудійка Ірен читала свої вірші в письменницькому клубі Харкова. Тоді на моє запитання для радіорепортажу, хто з харківських  поетів їй запам’ятався, назвала вона Таню Шамрай, які було тоді всього лише трішки за 20-ть.

 Люцина Хворост підготувала пізнавальне повідомлення про класика Максима Рильського. Що запам’яталося з розповіді мені? Ось поет нарешті потрапив до Франції у складі радянської делегації. Збулася мрія юності чи вже настав час розчарування?  «Достобіса старовини. Я вже не встигаю це фіксувати»,  –  записував класик.

Актор і волонтер Микола Мох прочитав строфи Рильського з уже хрестоматійним протиставленням дійсності й нездійсненного поривання у мандри до власної вигадки чи усталених образів-стереотипів:

«Ти випив самогону з кварти. І біля діжки в бруду спиш, А там десь — голуби, мансарди, Поети, сонце і Париж!» 1920 рік.

Ведуча  події Антоніна  Тимченко під  час ефіру згадала сайт Харківської організації  НСПУ з безкоштовними електронними версіями книжок харківських літераторів (і тих, хто залишається в Харкові, і тих, хто не пориває з ним зв’язків поза Україною), літературними новинами й анонсами.

Заходьте за цим посиланням, якщо це вас зацікавило:

https://kharkiv-nspu.org.ua/

Серед квітневих публікацій є на письменницькому сайті  приурочена до чорнобильських роковин – про долю і поетичну творчість ліквідатора наслідків техногенної катастрофи на ЧАЕС, полковника у відставці Віктора  Пінченка, уродженця і нинішнього мешканця Нововодолазької громади на Харківщині.

«Доступ. Спроба портрета офіцера і поета Віктора Пінченка». Відео з презентації у Харкові

Міжнародний проєкт «Мистецькі містки» охоплює різні події. До них активно долучається одна з координаторок творчих онлайн-зустрічей Наталія Грайворонська –  харківська письменниця, яка з дітьми-школярами нині мешкає в Котбусі (ФРН).

Наталія Грайворонська розповіла:

«Мене запросили почитати тексти про Чорнобильську трагедію, написані пострадянськими письменниками. Звісно, нерозумно оминати свідчення і думки тих, хто жив у той час поблизу.

Читати російською я не думала апріорі. Зійшлися посередині (трохи прози і поезії).

Схопилася за нагоду достукатися до ерудованої німецької публіки, яка відвідує котбусівський літературний салон Eck51.

Заходи, дискусії, фільми, фото- і графічні виставки   –  так  світ відзначає вже сорокову річницю Чорнобильської трагедії.

Для українців це не події «сивої давнини», з яких «ми повинні взяти урок про дотримання правил безпеки чи алгоритмів». Саме так, на жаль, міркує німецька наукова еліта і журналісти.

Для українців, що живуть у війні, де ворог щодня ставить під сумнів подальше існування ї́хньої батьківщини, це не набір цифр і фактів. Ми  ошелешили німецьку авдиторію небезпекою, що причаїлася під самісіньким носом: зруйнований саркофаг Чорнобильської АЕС, окупація та утримання співробітників як заручників на Запорізькій, постійні шахедні атаки на Хмельницьку атомну.

Що зараз робити з мордором  –  ось про що треба думати і діяти на випередження. Потім буде пізно. Як ілюстрації постапокаліптичного життя звучала на зустрічі в салоні поезія Ліни Костенко, уривки з роману Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніки майбутнього» в перекладі Оксани Забужко і спогади самих українців.

Сподіваюсь, літературний салон з нашою появою став більше, ніж просто книжки про минуле. Німці говорили, що дрижаки таки бігали від того, що вони чули.

Поряд зі мною  на фото керівниця громадської організації «Ukrainische Community» Лілія Ройсс.

У березні 2024 року була закладена «українська клумба»,  і небайдужі українці разом з пані Лілією опікуються її облаштуванням. Шість магнолій від України на знак подяки за прихисток і клумба в синьо-жовтих кольорах розташовані в середмісті Котбуса, напроти молодіжного театру .

На Чорнобильські читання ми запросили і найбільш несоціалізованих мешканців міста. Це наші біженці з вадами слуху, тому що Котбус спеціалізується на допомозі таким людям з інвалідністю.

От для них пані Лілія Ройсс і перекладала з німецької на українську, а перекладачка жестової мови вже тлумачила далі.

Пані Лілія читала уривок з роману Світлани Алєксієвич німецькою для німецькомовної аудиторії і ділилася власним досвідом пережитого.

Фраза з того вечора від удови ліквідатора-чорнобильця:

 «Іноземцям не зрозуміти, як це, коли твоя кохана людина розпадається в тебе на очах». Але ми мусимо їм все одно говорити».

Наталія Грайворонська планує вести одну з наступних міжнародних зустрічей проєкту «Мистецькі містки». Стежте за анонсами, долучайтеся до підтримки ЗСУ.