Тисячі нових файлів про вбивство Джона Кеннеді; тіньовий флот у нафтовому океані; Борис Джонсон і продовження війни; хто наступник військового злочинця?

Так... Старий анекдот згадався.  «Громада» продовжує тримати руку на пульсі нашого часу разом із журналістами світової преси...

Федеральне бюро розслідувань США виявило тисячі нових документів, пов’язаних із вбивством колишнього президента Джона Ф. Кеннеді, після того, як президент Дональд Трамп закликав оприлюднити секретні дані розвідки та правоохоронних органів щодо стрілянини в 1963 році.

ФБР заявило, що у результаті пошуку було знайдено близько 2400 нових інвентаризованих і оцифрованих записів, які раніше не вважалися пов’язаними зі справою про вбивство Кеннеді.

Минулого тижня Офіс директора національної розвідки надіслав Трампу рекомендації щодо секретних документів щодо вбивства, але офіс не оприлюднив подробиць плану та не повідомив, коли документи будуть опубліковані.

Зачарування вбивством Джона Кеннеді, як відомо 35-го президента США, триває шість десятиліть після цієї події.

Вбивство Кеннеді в Далласі, штат Техас, приписувалося Лі Харві Освальду. Міністерство юстиції та інші федеральні урядові органи підтвердили цей висновок протягом наступних десятиліть. 

Але опитування показують, що багато американців вважають, що його смерть стала результатом ширшої змови.

Роберт Ф. Кеннеді-молодший, син Роберта Кеннеді та племінник Джона Ф. Кеннеді, обраний Трампом на посаду керівника Департаменту охорони здоров’я та соціальних служб, заявив, що вважає, що Центральне розвідувальне управління причетне до смерті його дядька.

Агентство назвало це звинувачення безпідставним. Кеннеді-молодший також заявив, що вважає, що його батька вбили кілька озброєних осіб, що суперечить офіційним даним.

Документи можуть розкрити подробиці про вражаючий момент в історії США, але історики кажуть, що вони навряд чи підтвердять будь-яку з теорій змови навколо стрілянини Джона Кеннеді в Далласі в 1963 році.

Я підозрюю, що ми не отримаємо нічого надто драматичного в релізах або нічого, що фундаментально переверне наше розуміння того, що сталося в Далласі,

- сказав Фредрік Логевал, професор історії Гарварду та один із чотирьох істориків, опитаних Reuters. Він додав, що готовий бути здивованим.

Одним із відкриттів, які можуть містити документи, є те, що ЦРУ було більше обізнане про Освальда, ніж воно раніше розкривало.

 Для мене питання полягає не в тому, чи ЦРУ було співучасником, а в тому, чи було ЦРУ недбалим» 

 

— сказав Джеральд Познер, автор книги «Справа закрита: Лі Гарві Освальд і вбивство Джона Кеннеді», в якій робиться висновок, що Освальд діяв сам.

Познер додав, що його головні запитання щодо 2400 нових файлів: що це таке і як Бюро знадобилося 62 роки, щоб їх знайти?

Оприлюднення, яким би масштабним воно не було, ймовірно, залишить деякі розбіжності в сукупності знань щодо вбивства, сказала Еліс Л. Джордж, автор книги "Вбивство Джона Ф. Кеннеді: політична травма та американська пам'ять".

Отже, очікується, що теорії змови залишаться в силі:

Особливо серед людей, які дійсно інвестували в такий спосіб мислення. Ймовірно, це залишить їх там же, де вони зараз.

Володимир Зеленський в інтерв'ю Guardian спростував твердження, що Борис Джонсон зірвав можливу мирну угоду між Україною і Росією навесні 2022 року.

Джонсон не має жодного стосунку до рішення, сказав Зеленський, уперше прямо відповівши на ці заяви:

 Це не вкладається в логіку: від чого він мав нас відмовляти?

Кремль використав історію з Джонсоном, щоб припустити, що Україна відмовилася від мирної угоди за наказом Заходу на самому початку конфлікту. Сам Джонсон назвав ці твердження «російською пропагандою».

Українські та російські парламентарі провели кілька зустрічей у Білорусі та Туреччині, але умови, висунуті росіянами, завжди були каральними, каже Зеленський.

Це порушує права наших громадян, конституцію. Це була б повна зрада. Ми не будемо підкорятися ультиматумам Путіна,

- заявив Зеленський.

Журналіст Саймон Шустер, який написав біографію Зеленського, сказав, що, на його думку, наприкінці березня 2022 року український президент всерйоз намагався зустрітися з Путіним і домовитися про припинення конфлікту на основі проєкту угоди, досягнутої в Стамбулі.

Однак ключові питання територіального статусу залишилися поза увагою парламентерів, і поки тривали зустрічі, у міру відступу російських військ з околиць Києва стало відомо про те, що сталося в Бучі та інших містах, що викликало жах і лють в Україні і зробило будь-яку угоду набагато менш прийнятною.

Можливо, ще більш проблематичним був той факт, що, хоча кілька західних політиків закликали Україну укласти угоду, жоден із них не був готовий надати гарантії безпеки, щоб підкріпити її.

Контрабанда нафти - справа непроста, але настільки прибуткова, що будь-які перешкоди лише уповільнюють цей процес. Звичайно, влада може зробити нелегальну торгівлю менш вигідною, але в кінцевому підсумку нафта все одно надходитиме на ринок, розмірковує колумніст Bloomberg Хав'єр Блас.

І вона надходить. Росія, Іран і Венесуела - три найбільші нафтовидобувні країни, які перебувають під санкціями Заходу - продовжують видобувати близько 16 мільйонів барелів сирої нафти та інших нафтопродуктів на день. Припустимо, вони продають свою нафту з 20%-вою знижкою від ринкової ціни. Проста арифметика: це приблизно 1 мільярд доларів на день.

Автор сумнівається, що новий раунд санкцій і обіцянки більш жорсткого контролю за їх дотриманням зможуть зупинити нелегальну торгівлю.

Ці заходи створять додаткові складнощі, зроблять контрабанду більш трудомісткою і, можливо, менш прибутковою, змушуючи продавців пропонувати ще більші знижки. Але вони не призведуть до значного скорочення поставок, тим паче до їх повного зупинення.

Це провал санкційної політики, прикритий гучними заявами. Поки західні уряди не готові платити вищу ціну за нафту заради реального придушення чорного ринку, Росія, Іран і Венесуела зможуть і далі продавати свою нафту.

… «Громада» побачила, що цю думку захоплено підхопили російські видання.

Засновник російського опозиційного видання «Важные истории» Роман Анін оцінив шанси кандидатів у спадкоємці російського диктатора.

Перш ніж почати міркувати про те, хто найімовірніший наступник Путіна, мабуть, варто поставити собі більш загальне запитання: а чи є у нього взагалі наступник?

Думка про те, що Путін не збирається залишати крісло президента до самої смерті, доволі популярна серед деяких російських і західних дослідників російської влади.

Однак Анін з ними не згоден і пояснює - чому.

По-перше, Путін як ніхто інший розуміє устрій свого режиму, в якому владу поділено між кількома впливовими кланами його друзів, товаришів по службі по КДБ і спаринг-партнерів із дзюдо.

Усі 25 років, що він править Росією, ці клани боролися один з одним за сфери впливу, ресурси, а головним чином - за близькість до самого Путіна, який виступав арбітром у їхніх конфліктах.

Головна вразливість цієї моделі управління - її залежність від життя Путіна: у разі його смерті або навіть істотного ослаблення, порушиться баланс сил і почнеться неминуча війна всіх проти всіх.

Що старшим він стає і що довше відкладає питання транзиту влади, то вищим є ризик того, що один із кланів спробує перехопити владу, перш ніж це зробить хтось інший. Путін прекрасно це розуміє і не хоче повторення заколоту Пригожина.

По-друге, сценарій із наступником видається найімовірнішим, оскільки це зрозуміла і природна для Путіна процедура передання влади: він сам через неї пройшов 2000 року і, безумовно, вважає цей досвід успішним.   

Нарешті, по-третє, Путіну, на мій погляд, уже самому тісно в президентському кріслі. Його пропаганда, церква, оточення та інша прислуга переконували його всі ці роки, що він не просто президент, а батько нації із сакральною місією з порятунку Росії та відновлення її колишньої величі. І як особистість глибоко нарцисична він у це охоче повірив.

Президент - це робота, а батько нації працювати не повинен.

Він із висоти свого сакрального п'єдесталу спускає волю її провідникам і виконавцям на землі. Підготовка до будівництва цього п'єдесталу розпочалася, судячи з усього, 2020 року, коли Путін змінив Конституцію і наділив Держраду - дорадчий орган, який не мав до цього жодної реальної влади, - конституційним статусом і повноваженнями визначати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики Росії.

Кому в такому разі Путін міг би залишити у спадок президентське крісло?

На сьогоднішній день в Росії, на погляд оглядача «Важных историй», тільки одна людина відповідає всім цим вимогам - колишній охоронець Путіна Олексій Дюмін.

Протягом багатьох років Дюмін ні вдень, ні вночі не відходив від Путіна ні на крок; охороняв його спокій у тайзі і не давав потонути в океані; виконував найделікатніші доручення і був готовий пожертвувати собою заради нього. Путін довіряє йому беззастережно.  

Крім того, у Дюміна є значні заслуги перед Путіним. У 2014 році він очолив Сили спеціальних операцій (ССО), які зіграли ключову роль в окупації Криму.

 За цю операцію, а також, мабуть, за евакуацію колишнього президента України Віктора Януковича, Дюмін отримав звання Героя Росії.

Він же, судячи з усього, вів переговори з Євгеном Пригожиним під час військового заколоту і схилив ватажка ПВК «Вагнер» розвернути колону від Москви - інакше кажучи, врятував царя і вітчизну.

У травні минулого року Путін призначив Дюміна секретарем Держради: так колишній охоронець зайняв одну з найвищих позицій в ієрархії російського режиму.

За словами двох колишніх співробітників ФСБ, з якими поговорили «Важные истории», багато хто у спецслужбі вважає Дюміна головним кандидатом у наступники. Він не тільки відданий Путіну, але і як генерал-полковник набагато більше відповідає нинішньому і майбутньому образу Росії порівняно з іншими потенційними кандидатами.

Серед них політологи називали: 

• першого заступника керівника адміністрації президента Сергія Кирієнка;

• голову Рахункової палати Бориса Ковальчука, сина найближчого друга Путіна Юрія Ковальчука;

• заступника голови уряду Дмитра Патрушева, сина колишнього секретаря Радбезу Миколи Патрушева.

•  

Однак, як вважають «Важные итории», жодного з цих кандидатів не варто розглядати всерйоз на роль спадкоємця.

Тому незабаром - за історичними мірками - часу на Росію чекає своєрідний дуумвірат в особі батька нації, який сидить на п'єдесталі власної величі, і «героя-генерала», який віддано виконує його волю. Разом вони готуватимуть країну до нової великої війни. Тому що більше їм запропонувати нічого.

Як підкреслює The Times, через понад півстоліття після того, як Радянський Союз вивів першу людину на орбіту Землі, російська космічна програма бореться за актуальність, у той час як Китай та Індія освоюють космос.

Звільнення глави Роскосмосу Юрія Борисова після менш ніж трьох років роботи на цій посаді підкреслило невдоволення Кремля недавніми невдачами в освоєнні космосу. Успіхи в цій сфері традиційно є предметом національної гордості.

Західні санкції, спричинені війною проти України, завдають шкоди. А в цей час Китай відправляє астронавтів на космічну станцію «Тяньгун». Індія ж, відносний новачок, планує політ на орбіту Венери.

 Космічна діяльність, як і раніше, легітимізує авторитарне правління в Росії, як і десятиліття тому... Таким чином, це вкрай важливо,

 - каже старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Павло Лузін.

Путін також прагне зміцнити військовий потенціал Росії в космосі, включно з навігацією і спостереженням, хоча він і спростував заяви США, що Москва розробляє протисупутникову зброю з ядерною боєголовкою.

За даними російських ЗМІ, головною причиною зміщення Борисова стало невдоволення Кремля стрімко зростаючими витратами на будівництво Національного космічного центру вартістю 25 млрд рублів - величезного нового виробничого та офісного комплексу, який будують у Москві для розміщення в одному місці різних елементів російської космічної промисловості.

Будівництво центру мало завершитися 2023 року, але терміни вже кілька разів продовжували.

Політичний оглядач Андрій Перцев каже, що Путін насилу приймає той факт, що війна в Україні призвела до зростання цін на матеріали і скорочення робочої сили для будівництва.

Надоптимізм президента ґрунтується на передумові, що з російською економікою все гаразд і грошей у бюджеті має вистачати на все.

Водночас мільярдні доходи, що надходять у Росію від європейських і американських клієнтів за ракетні двигуни і послуги із запуску супутників, скоротилися до мінімуму.

За словами редактора сайту RussianSpaceWeb Анатолія Зака, ізоляція справила «руйнівний» вплив на галузь.

У результаті найамбітніші плани Росії щодо пілотованих і безпілотних польотів було згорнуто, а спільні підприємства із західними партнерами скасовано. Одним із них була місія марсохода 

ExoMars з Європейським космічним агентством.

Тим часом ініціативи, які просував Борисов, мали дивовижний вигляд: наприклад, план створення «величезного, циклопічного» вантажного космічного корабля з ядерною силовою установкою та спільний із Китаєм проєкт зі створення ядерного енергоблоку на Місяці.

Два роки тому великі надії покладалися на проєкт, який, як сподівалася Москва, мав повернути дух славних днів - відправка першої місії на південний полюс Місяця.

Путін говорив, що російські вчені-космонавти будуть «керуватися амбіціями наших предків». Роскосмос заявив, що запуск безпілотного корабля «Луна-25» доведе, що країна «є державою, здатною доставити корисне навантаження на Місяць», і «забезпечить Росії гарантований доступ до поверхні Місяця».

Місія закінчилася ганьбою - «Луна-25» вийшла з-під контролю на підльоті і розбилася. На жаль для Кремля, індійський апарат Vikram через кілька днів здійснив ідеальний спуск на південний бік Місяця.

Експерти кажуть, що ще одним джерелом роздратування в Москві є повільний прогрес у реалізації ініціативи «Сфера», яку Путін оголосив у 2018 році, щоб конкурувати з інтернет-провайдером Starlink Маска.

Минулого року Борисов заявив, що Росія хоче наростити виробництво супутників і до 2036 року мати 2600 супутників на орбіті, тобто в 10 разів більше. Але він визнав, що Москва сильно відстає від Вашингтона і Пекіна і може виробляти не більше 40 супутників на рік.

Аналітики в інтерв'ю The Times прогнозують, що Москва не зможе конкурувати з Китаєм або Індією в довгостроковій перспективі.

Запущений із космодрому Східний російський супутник зник. У Роскосмосі розглядають три версії НП. Супутник:

• попросив притулку в Америці;

   

• пішов у запій;

• був розіп'ятий на орбіті бандерівцями.

Читайте також:

«Місячна економіка»: видно ноги Одіссея, а на задньому плані – Земля…

Якщо вам подобається цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас. 

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: