Топ-ІПсО тижня (05.10 – 11.10. 2026): «Дорогий Владімір Владімірович, куди нас виселяють?»; німецька республіка на Сумській та «парад голубів» на мінімалках

— І що каже розвідка? Де той дизель?

Володимир Васильович ледь помітно посміхається:

— Перші 300 тисяч тонн вже згоріли на НПЗ у Рязані, другі 500 тисяч чекають на наші дрони в Новоросійську, а решту росіяни зараз розливають у відра вручну.

— Чудово. Передайте партнерам, що наша знижка на російську нафтопереробку залишається незмінною — 100% безповоротної детонації.

Страх і паніка минулого суботнього ранку — так звана «дизельна угода» між Путіним та Трампом. Більшість оглядачів уже назвали її «ножем у спину України».

Мінфін США видав Генеральну ліцензію № 135, якою тимчасово вивів з-під санкцій транзакції, доставку та імпорт російського дизельного палива. У Білому домі це пояснили прагненням «радикально знизити ціни на пальне» для американських споживачів, а Трамп заявив про обіцянки Москви поставити мільйонні партії дизелю.

Водночас кремлівські медіаресурси, Z-канали та окремі західні оглядачі почали розганяти тези про тиск на Україну з вимогою в односторонньому порядку припинити удари по російських НПЗ та підготовку до «територіальних поступок».

Економічна мильна бульбашка: США самі є одним із найбільших експортерів дизеля у світі.

Заявлені обсяги поставок із РФ — це крапля в морі для американського ринку. Ринок відреагував на цю новину лише символічним падінням цін на 1%, що підтверджує відсутність підґрунтя для реального економічного обвалу.

Світове споживання дизеля (і порівняльного палива) за оцінками ринкових аналітиків становить близько 4 млн тонн на добу. Ще раз — НА ДОБУ! Тобто 300–500 тис. тонн на місяць — це 0,25–0,4%. Взагалі ні про які ціни тут не йдеться і вплинути на них це в принципі не може.

Цікаво, що ліцензія не означає прямих виплат Кремлю — зарахування на рахунки Центробанку РФ, Мінфину чи Фонду національного добробуту в США залишаються під суворою забороною.

Що це означає? А те, що фінансову вигоду від угоди матиме обмежене коло осіб, і про цих персонажів неважко здогадатися: россійськи нефтемагнати та родина Трампа.

Справа не у дизелі, а в інформаційно-психологічному вкиду. Кремль використовує заяви Білого дому як елемент торгу, аби розсинхронізувати санкційний фронт США та Європи й посіяти зневіру серед українців. Змусити Київ відмовитися від ефективних ударів по російській нафтопереробці та сформувати психологічний тиск напередодні можливих перемовин.

На початку жовтня 2026 року в українському політичному просторі та ЗМІ розгорівся гучний скандал, який уже охрестили «парадом голубів миру».

На тлі затяжної війни низка публічних осіб та політиків (зокрема народні депутати Олексій Гончаренко та Данило Гетманцев) практично синхронно виступили із заявами про необхідність шукати шляхи до завершення бойових дій.

Найбільш радикально висловився Олексій Гончаренко, який заявив, що Україна«програє війну», опублікував власний «мирний план» із пропозиціями поступатися в питаннях НАТО, мови та церкви, за що був виключений із фракції «Європейська солідарність».

Теза про те, що Україна «програє війну», є маніпулятивною та хибною, оскільки вона підміняє поняття складного виснажливого протистояння та відсутності швидкої перемоги фактичною поразкою.

На полі бою зберігається стратегічний паритет: ЗСУ стримують переважаючі сили противника, успішно знищують його логістику та військову інфраструктуру в глибокому тилу, витіснили ворожий флот із Чорного моря та нарощують технологічну перевагу через власне виробництво дронів і ВПК.

Отже, називати поточний етап «поразкою» — це політична спекуляція та деморалізуючий нарратив, який ігнорує реальний баланс сил, стійкість суспільства та відсутність у противника можливості досягти своїх головних військово-політичних цілей.

Ані Гончаренко, ані Гетманцев жодним словом не пояснюють, яким саме чином можна домовитися з агресором. Проста відмова від вступу до НАТО чи скасування законів про мову ні на йоту не зупинять ракетні удари та не вирішать проблему виживання держави. Росія вимагає віддати чотири українські області — і ніякі внутрішні поступки чи мовні дискусії цього апетиту не зменшать.

Заяви про те, що Україна «програє» і мусить приймати будь-які умови, ідеально лягають у кремлівську концепцію примусу до капітуляції. Пропаганда РФ миттєво використовує такі внутрішні політичні демарші для власних ІПсО, намагаючись переконати західних партнерів, що українське суспільство нібито втомилося і готове здавати території.

Для Гончаренка і Гетманцева — це спроба зіграти на щирій втомі суспільства від затяжної війни заради власних політичних дивідендів, абсолютно не зважаючи на те, що реальних механізмів «миру за п'ять хвилин» із цинічним агресором не існує.

Мережі фейкових акаунтів випустили чергову шизофренічну «сенсацію»: виявляється, Україна нібито готується таємно передати Харків під управління Німеччини (а за іншими версіями — Франції) у рахунок сплати боргів за військову допомогу!

Пропагандисти лякають місцевих жителів «іноземною протекторатурою», «втратою суверенітету» та вигадують марення про утворення якоїсь «Слобожансько-німецької» чи то «Слобожансько-французької республіки».

Мабуть, за логікою авторів фейку, мадам Ле Пен уже пакує валізи, щоб особисто очолити барикади біля Держпрому, а німецький канцлер терміново вчить харківський сленг і пояснює комунальникам, що помножить їх на нуль, якщо вони неправильно покладуть плитку на Сумській.

Рівень геополітичного абсурду тут зашкалює так, що навіть Геннадій Адольфович у своєму стилі сказав би: «Мєндєль, ну шо ви нам тут шось розповідаєте за європейський протекторат? У вас мітла в руках чи американський паспорт? У нас тут лавочки нові ставлять, а ви нам французьку республіку натягуєте! У вас обличчя скучне, вам ніхто грошей не дасть!».

Це юридична та логічна маячня: жодна країна НАТО чи ЄС не має ані претензій, ані правових механізмів для «анексії» чи «взяття в заставу» українських міст. Західна допомога надається в межах офіційних міждержавних угод і програм, де немає жодного пункту про «торгівлю територіями».

Але z-пропаганда просто міряє всіх за власною міркою імперського загарбництва. Оскільки самі окупанти здатні лише захоплювати та грабувати чужі землі, вони намагаються переконати своїх читачів, що й західні партнери України діють так само.

Посіяти паніку та зневіру серед жителів Харкова й області, підірвати довіру до міжнародних партнерів України, а також створити чергову «виправдовувальну» казку для внутрішнього російського споживача — мовляв, РФ воює не з Україною, а «захищає Харків від загарбання НАТО».

У мережі з'явилося відео! Група біженців із Луганської, Донецької, Харківської областей, а також із Курської області записала жалісливе відеозвернення, що починається зі слів: «Дорогой Владимир Владимирович...».

Люди просять «царя-батюшку» зупинити їхнє масове виселення з пунктів тимчасового розміщення (ПВР) у Тульській області через закриття цих центрів за регіональною постановою. Виселяють їх «на мороз» без жодних компенсацій, житла, тимчасової реєстрації (а отже — без пенсій, виплат, меддопомоги й роботи), залишаючи дахом над головою лише невелику кількість пільговиків.

Рівень політичного інфантилізму тих, хто щиро вірить, що бункерний диктатор перейматиметься долями якихось біженців, просто вражає.

Люди тікали від війни, яку розв’язала Росія, опинилися в її глибинці й чомусь щиро здивувалися, що російській владі на них начхати. У країні, де своїх «двохсотих» та безхатьків ніхто не рахує, біженці з чужими паспортами виявилися нікому не потрібним баластом, який просто викидають на вулицю, як непотрібний мотлох.

Особливо «пощастило» вихідцям із Харківщини: через відсутність російської прописки вони взагалі стають «невидимками» для російської системи соціального захисту.

Ця історія — ідеальний дзеркальний показ того, як Кремль насправді ставиться до тих, кого роками обіцяв «захистити». Зворушливі сльози на відео та скарги в російську прокуратуру (яка, звісно, мовчить) чудово ілюструють реальну цінність папірців із обіцянками «русского мира».

Для нас це чергове наочне нагадування та суворе попередження: на території агресора на вас не чекає нічого, окрім цинічного використання, забуття та викидання на смітник. А для самої Росії подібні скандали — це ще один штрих до картини розвалу тилової соціальної системи, РФ де ресурси йдуть виключно на війну, а проблеми біженців нікого не хвилюють.

На тлі чергових масованих повітряних атак ворожі пропагандистські ресурси та Telegram-пабліки активно розганяють нову хвилю паніки: мовляв, Росія готує серію ударів, які повністю знищать дата-центри та «всю цифрову інфраструктуру», внаслідок чого Україна залишиться без інтернету та мобільного зв'язку.

Атакувати українські дата-центри, щоб залишити країну без інтернету, — це приблизно така сама безглузда ідея, як бомбити заправні станції, щоб повністю позбавити Україну пального.

У нас тисячі незалежних провайдерів, численні оптоволоконні маршрути до Європи, точки обміну трафіком та резервні канали.

Знищення окремого вузла чи сервера не означає зупинки мережі — трафік миттєво йде іншими маршрутами. На відміну від жорстко централізованого російського «суверенного інтернету», який держава контролює через обладнання Роскомнагляду, українська мережа побудована за принципом децентралізації.

Росіяни чудово розуміють ці технічні реалії, але продовжують тиражувати міфи про неминучий «цифровий колапс», намагаючись видати локальні пошкодження комунікацій за повне зникнення зв'язку.

Справжньою ціллю цих атак і вкидів є не сервери чи дата-центри, а наш страх.

Кремль прагне посіяти паніку, що завтра зникне інтернет, зупиниться звичне життя, а Україна нібито не витримає тиску.

Колапсу не буде — будуть ушкодження, які оперативно лагодять, але головне, що ми маємо зберегти, — це наша віра в те, що ми вистоїмо.

Ми вже п'ятий рік бачимо у Фейсбуці коментарі на кшталт «Росія непобедима, а Украине скоро конец». Якщо не лінуватися і заглянути на профіль такого коментатора, найчастіше можна побачити закриту сторінку з підписом: «Тільки його друзі бачать, чому він ділиться у своєму профілі». Хоча правильніше було б написати: «Тільки його роботодавці…».

Першою великою структурою, яка поставила тролінг на конвеєр, була знаменита «фабрика троллей» на вулиці Савушкина в Петербурзі (до тисячі співробітників у дві зміни по 12 годин). Норма райтера становила 120–135 коментарів за зміну, а зарплата на початку «СВО» сягала 60–80 тисяч рублів на місяць (за невиконання — штрафи).

Після загибелі Пригожина структуру переформатували під контроль заступника глави адміністрації президента РФ Кирієнка. Ключовим підрядником стало АСП («Агентство социального проектирования»), націлене на зовнішні аудиторії — Україну та Європу.

У 2024 році АСП відчиталося про 33,9 млн коментарів лише за чотири місяці (понад чверть мільйона на день). Фейсбук залишається однією з їхніх головних мішеней.

Сучасні кремлеботи набагато небезпечніші за попередників: вони активно використовують штучний інтелект, маскуються під українців (зокрема під воїнів ЗСУ), громадян колишнього СРСР або Європи, а за володіння українською мовою отримують надбавку (допомагають і вбудовані транслятори).

• Студенти та випускники гуманітарних вишів (філологи, історики), яким легко дається текст, а зарплата вища, ніж у початківця-журналіста чи вчителя.

   

• Люди у фінансовому глухому куті (з кредитами, іпотеками, безробітні, жінки в декреті).

   

• Провокатори за покликанням, яким просто подобається влаштовувати перепалки, але тепер за це ще й платять.

   

• (Самі працівники таких офісів зізнаються: жодної щирої віри у «величиє» там немає — у курилках вони відверто сміються і з методичок, і з довірливих користувачів).

   

Жодна ознака сама по собі не є стовідсотковим доказом, але їх сукупність видає систему.

• Профіль найчастіше закритий або порожній (котики-квіточки, рецепти) без ознак реального життя.

   

• Друзі відсутні або є такими ж порожніми акаунтами.

   

• У коментарях чітко лунає методичка Кремля за принципом «кому це вигодно?».

   

• Бот ніколи не відповідає на прямі запитання, а з'їжджає на пропагандистські кліше, переходячи на демагогію чи особисті образи.

   

Найрозумніше — не реагувати взагалі. Будь-яка ваша емоція чи відповідь збільшує охоплення їхнього коментаря та підіймає його в алгоритмах. Найкраща гігієна стрічки — скаржитися Фейсбуку на дезінформацію, мову ворожнечі й образи, а не годувати тролів власною увагою.

(За матеріалами аналітичних розслідувань Süddeutsche Zeitung, Delfi, VSquare та Мін'юсту США, узагальненими київським журналістом Леонідом Сапожниковим).

Читайте також:

«Ієрихонські труби» над Лондоном, Киевом та Харковом: повітряний терор та розвіяний міф про "непереможність"…

 Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.

Кремль діє підступно: там, де не може перемогти на полі бою, намагається перемогти в головах. Команда Харківського пресклубу, продовжує тримати інформаційну оборону, фіксуючи правду, яку неможливо стерти жодним фейком.