Топ-ІПсО тижня (10.08. – 16.08. 2026): голодний Харків, Вікторія Боня по-київськи, «Чушь собачья» та  Дракула-рукодільник

Сміх сміхом, але після заяви Лаврова про війну та дідів російський ринок пережив найбільше з 2022 року падіння. Це фінансове піке — яскравий маркер того, як ворожа пропаганда спотикається об власний самообман.

Поки Кремль намагається продати своїй (і нашій) аудиторії ілюзію «нескінченного ресурсу» та «гранітної стійкості», реальні цифри показують протилежне: затяжна війна вимиває останні резерви, а риторика про «подвиг дєдів» лякає вже навіть російських інвесторів.

У сьогоднішньому огляді розберемо, якими черговими маніпуляціями, фейками та інформаційними вкидами ворог намагається замаскувати це економічне та геополітичне провалля.

Поки харків'яни спокійно обирають свіжу їжу в місцевих супермаркетах чи городину на ринках, у паралельній реальності російського агітпропу Слобожанщина вже «голодує».

Пропагандистське видання «Газета.ру» вибухнуло черговим описом апокаліпсису: "Полки магазинов пустеют: на Украине объяснили дефицит товаров ударами России".

За версією авторів, перелякані українці вигребли з полиць усе — від хліба й яєць до туалетного паперу та алкоголю. А як «беззаперечний доказ» наводять цитату зі свого ж пропагандистського ресурсу «Украина.ру»: мовляв, усе пропало, а порожні стелажі супермаркети сором'язливо заставляють пляшками з «Кока-Колою».

Звісно, для кожного харків’янина, який щодня заходить у «Сільпо» чи «АТБ», ці пасажі викликають лише гомеричний сміх. Проте цей дезінформаційний продукт зліплений за класичними лекалами ИПсО.

«Замкнуте коло» джерел. «Газета.ру» посилається на «Украина.ру», ті — на «анонімних очевидців у соцмережах», а анонімні акаунти — на стелю. Жодної назви конкретного магазину чи вулиці, жодного прямого підтвердження.

Маніпуляції з візуалом. Для «підтвердження голоду» зазвичай використовують архівні фото часів пандемії 2020 року, кадри перших днів великої війни 2022-го, або ж фотографії відділів пізно ввечері під час санітарної переоблікової паузи чи ротації асортименту.

Перекручування банального мерчандайзингу. Коли супермаркет виставляє на один стелаж більше води, поки чекає на розвантаження нової фури з бакалією, пропагандисти кличуть це «маскуванням тотального дефіциту».

Харківський ритейл і логістика пройшли таке загартування обстрілами, блекаутами та генераторними режимами, яке жодній російській «Газеті.ру» навіть не снилося. Місто, яке вистояло у найважчі дні 2022 року, сьогодні має повністю налагоджені прямі поставки, резервні логістичні хаби та автономне живлення у більшості торгових точок.

Локальні затримки окремих позицій через перебудову маршрутів трапляються, але вони миттєво перекриваються. Жодного системного дефіциту чи «пустоти» немає й близько.

Пересічному росіянину намагаються продати ілюзію «ефективності» ракетних ударів: мовляв, цивільні в Україні вже «піддаються і голодують». Насправді ж голодує лише уява російських фабрик фейків.

Якщо раніше кібератаки були спрямовані переважно на державний сектор та інфраструктуру, то тепер ворожі спеціалісти дедалі частіше атакують пересічних громадян, граючи на їхніх соціальних потребах.

За даними порталу «Накипіло», 13 серпня харків'яни масово почали отримувати фішингові листи нібито від популярної рекрутингової платформи Lobby X. У повідомленнях йдеться про те, що резюме адресата нібито пройшло успішний відбір, і для призначення співбесіди пропонують «заповнити анкету».

У цій кампанії зловмисники використали порівняно нову, але вкрай небезпечну технологію психологічного маніпулювання — соціальну інженерію в поєднанні з технікою ClickFix:

Імітація довіри. Жертву переводять на підроблений сайт, який зовні копіює інтерфейс Lobby X. Проте домен не має жодного відношення до офіційної платформи, що підтвердили представники сервісу.

Фейкова перевірка CAPTCHA. При переході на сайт користувачу пропонують пройти стандартну «перевірку на робота». Насправді під час натискання кнопка незапобіжно копіює шкідливий скрипт у буфер обміну вашого пристрою.

Самостійне інфікування. Останнім кроком шахраї пропонують користувачеві «для завершення перевірки» відкрити командний рядок (Terminal/PowerShell) і вставити туди нібито скопійований код. Таким чином користувач власноруч запускає вірус, який відкриває хакерам доступ до пристрою, паролів та персональних даних.

НАВІЩО це потрібно?

Вибір бренду Lobby X та орієнтація на Харків не випадкові. У регіоні, де через постійні обстріли та економічну турбулентність чимало людей шукають нову роботу чи віддалену зайнятість, пропозиція працевлаштування — це ідеальна «наживка».

Використання військово-рекрутингового та цивільного бренду Lobby X дозволяє хакерам цілити як у цивільних фахівців, так і у людей, які шукають вакансії в силах оборони.

• Перевіряйте доменне ім'я сайту у адресному рядку браузера.
• Пам'ятайте: жодна легітимна CAPTCHA чи система перевірки не вимагає від вас копіювати команди та запускати їх у командному рядку операційної системи.

• Якщо ви випадково натиснули CAPTCHA на такому сайті, але команду в консоль не вставляли — негайно закрийте сторінку та скопіюйте будь-який довільний текст (наприклад, один символ чи слово), щоб очистити буфер обміну від шкідливого коду.

   

На тлі масованих атак на українську інфраструктуру ворожі Telegram-канали та пропагандистські ресурси запустили чергову панічну фейкову хвилю. Поширювалися повідомлення про те, що «Укрзалізниця» нібито повністю зупиняє продаж квитків через «тотальний колапс енергосистеми та залізничного сполучення».

Як зазначає фактчекінговий проєкт StopFake, для переконливості пропагандисти додавали до текстів підроблені скріншоти нібито з офіційного застосунку та сайту перевізника з повідомленнями про «помилки системи» та «призупинення обслуговування».

Щоб надати вкиду максимального резонансу, роспропаганда використала чутливу тему вступної кампанії та зв'язку регіонів. Зокрема, у маніпулятивних дописах стверджувалося, що квитки на популярний поїзд Харків — Львів повністю «заблоковані», а сотні харківських абітурієнтів, які вступили до західноукраїнських вишів, нібито «опинилися в пастці й не знають, як дістатися на навчання».

Ця маніпуляція є класичним прикладом інформаційного тиску на цивільне населення.

АТ "Укрзалізниця" дійсно вводило обмеження продажу квитків на окремі напрямки з Дніпра в момент загострення безпекової ситуації та пошкодження залізничної інфраструктури, однак після стабілізації ситуації їх продаж на дальнє сполучення було відновлено, повідомила компанія у коментарі агентству "Інтерфакс-Україна".

Мета фейку: створити ілюзію «інфраструктурної катастрофи», зіграти на хвилюваннях батьків і студентів перед початком навчального року та посіяти транспортну паніку.

Російський чиновник Кирило Дмитрієв відродив наратив про зрив ранніх мирних переговорів між Росією та Україною, заявивши, що у 2022 році колишній прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон зірвав проект мирної угоди у Стамбулі після того, як отримав пожертву у розмірі 1 млн фунтів стерлінгів (1,17 млн ​​євро) від виробника військових дронів.

Російська пропаганда вже понад чотири роки поспіль розкручує один із своїх улюблених наративів: мовляв, навесні 2022 року Україна й Росія «майже підписали мир», але раптово прилетів тогочасний прем'єр Британії Борис Джонсон і «заборонив Зеленському миритися».

Цей міф регулярно реанімують у росЗМІ (зокрема, чергові хвилі цитування відбувалися як у 2024 році, так і зараз).

Нинішній сплеск інтересу ворожого агітпропу не випадковий: у квітні Борис Джонсон знову відвідав Україну, побував безпосередньо в зоні бойових дій та зняв 90-хвилинний документальний фільм "Boris Johnson: Into Ukraine's Kill Zone" ("Борис Джонсон: У  зоні ураження в Україні"), прем'єра якого відбулася 24 липня 2026 року на британському телеканалі Channel 5.

Вихід стрічки та активна публічна позиція британського політика викликали справжню лють у Кремлі, знову запустивши конвеєр фейків про «совершенный Джонсоном срыв мира».

Нова заява Бориса Джонсона, опублікована виданням «Хвиля», розставляє крапки над «і» у звичній для експрем'єра експресивній формі: «Це повна, абсолютна нісенітниця (чушь собачья)».

Ілюзія «майже підписаного миру». Публікації реальних чернеток тогочасних консультацій (зокрема аналіз Die Welt) доводять: жодного готового договору не існувало. Росія вимагала фактичної капітуляції: тотального нейтралітету, делімітації та катастрофічного скорочення Збройних Сил України, що робило б повторний напад лише питанням часу.

Суб'єктність українського народу, а не «наказ Лондона». Джонсон чітко підкреслює: «Не було ні в Європі, ні на всьому Заході лідера, який сумев би заставити українців перестати битися за свою країну». Джонсон приїхав у Київ не із «забороною», а з позицією Британії: якщо українці готові чинити опір капітуляційним вимогам Кремля — Лондон буде поруч. Decision-making (прийняття рішень) залишалося виключно за Україною.

Злочини в Бучі як точка неповернення. Кремль свідомо «забуває», що дипломатичний трек Стамбула остаточно розвалився не через приїзд британського прем'єра, а після того, як світ і українське суспільство побачили наслідки російської окупації в Бучі, Ірпені та Гостомелі. Після цього домовлятися про «мир на вимогу агресора» стало неможливо ні політично, ні морально.

Заява Джонсона та його новий документальний фільм лише підтверджують базову істину: причиною провалу будь-яких мирних угод 2022 року була абсолютна неготовність Росії припинити загарбницьку війну. А спроба перекласти вину за продовження опору на тих, хто захищає свій дім, — це класичний маніпулятивний трюк агресора.

У соціальних мережах і на російських сайтах масово поширюють інформацію про те, що за публікацією німецької газети Die Zeit, саме Україна могла стояти за спробою організації теракту в аеропорту Лейпцига у ФРН. Київ нібито планував операцію під чужим прапором із метою дискредитації Росії.

У своїй публікації німецька Die Zeit розглядає серію диверсій у європейських логістичних хабах і прямим текстом називає саме Російську Федерацію та її спецслужби найімовірнішим організатором і виконавцем цих провокацій.

У тексті німецькі журналісти згадують, що слідчі зобов'язані відпрацьовувати всі теоретично можливі версії подій (зокрема перевіряти гіпотетичні ризики провокацій з боку третіх сторін), аби мати беззаперечну джерельну базу в суді.

Але російська пропаганда використала перевірений прийом — «висмикування з контексту з елементами фантазії»:

Пропагандисти підхопили цю суто формальну процесуальну обставину, повністю приховали головний висновок статті про провину РФ і роздмухали її до масштабу «німецьке слідство офіційно підозрює Україну».

На тлі розслідувань щодо гібридних атак РФ на європейську інфраструктуру Кремль намагається завдати превентивного інформаційного удару та посіяти сумніви.

Сформувати у пересічного європейського читача думку, нібито «Україна втягує Європу у пряме протистояння за допомогою провокацій».

Проте перевірка першоджерела показує: німецькі журналісти та слідчі чудово розуміють, чиї вуха стирчать із диверсійних операцій у Лейпцигу.

У серпні 2026 року український шоу-бізнес та медіапростір вибухнули черговою гучною дискусією. Приводом стало резонансне інтерв'ю співачки Олі Полякової журналістці Раміні Есхакзай, яке миттєво вийшло за межі світської хроніки й перетворилося на гостру суспільно-політичну полеміку.

Співачка зробила низку емоційних і табуйованих заяв: від різкої критики «бусифікації» та методів ТЦК до порівняння атмосфери в українському суспільстві з «концлагерем» (говорила українською, але вжила це русифіковане слово) через тотальний страх висловлювати власну думку та загрозу миттєвої «отмени» (культури скасування) в соцмережах.

Інтерв'ю спричинило справжній розкол серед лідерів думок та українських артистів.

Табір критиків: публіцист Віталій Портников жорстко розніс метафору про «концлагерь», нагадавши, що справжні концтабори та катування відбуваються на окупованих Росією територіях, а не в українському соцмережевому просторі, де артистів критикують за публічні обійми з росіянами.

 Стендапер Антон Тимошенко та блогерки Юлія Сливка й Алена Мандзюк звинуватили співачку в трансляції російських пропагандистських наративів про «несвободу в Україні».

Табір підтримки: актриси Ольга Сумська, Ксенія Мішина та співачка Камалія підтримали Полякову, погодившись із тезою про те, що рівень хейту та агресії в соцмережах став токсичним і руйнівним.

Сама Раміна Есхакзай наголосила, що завдання журналіста — показувати гостя справжнім, а не погравати очікуванням аудиторії.

Цікавий акцент у цю дискусію додала журналістка Наташа Влащенко. Вона порівняла сучасний стан українського шоу-бізнесу з тотальним «осовковенням» і комсомольським страхом перед цькуванням, зауваживши, що більшість артистів зараз бояться будь-якого кроку без схвалення піарників чи «реакції Threads/Instagram».

– Подібні внутрішні скандали — це ідеальна пожива для російських ИПсО, – коментує для «Громади» психологія Ангеліна Тимченко.

Ми що у концлагері живемо?

 

– Ворожі пропагандистські ресурси вже підхопили фрагменти інтерв'ю, перекрутивши: «Україна — це концлагер».

Російські ЗМІ масово цитують саме цю фразу Полякової, видаючи суб'єктивне відчуття естрадної виконавиці за «визнання українських зірок» про «тоталітарний режим у Києві».

Емоційні заяви публічних осіб під час виснажливої війни миттєво стають зброєю в руках ворога. Межа між висловом власного болю чи втоми від соцмережевого тиску та ненавмисним підігруванням ворожій пропаганді сьогодні є як ніколи тонкою.

P.S. Вікторія Боня по-київськи? Хто забув, хто така Вікторія Боня, «Громада» розповідала про неї тут.

Історія інформаційних атак та створення вигаданих страшилок під виглядом «чистої правди» набагато давніша, ніж здається на перший погляд.

Чудовим прикладом є середньовічний фейк про Влада Цепеша (Дракулу), деталі якого описував наприкінці XV століття ієромонах Єфросин у «Сказанні про Дракулу-воєводу» (авторство якого приписують дипломату Федору Курицину).

У цих переказах правитель Валахії постає в абсолютно сюрреалістичному образі: перебуваючи в угорському полоні, він нібито «саджав на кіл мишей» і водночас... учився шити й заробляв цим на життя у темниці.

Звідки ж узявся цей образ Дракули-рукодільника?

Медійна кампанія XV століття. Угорський король Матвій Корвін та німецькі купці із Трансільванії активно замовляли й поширювали брошури про «ісчадіє пекла». Історії про прибиті до голів шапки послів, спалення жебраків та обіди серед посаджених на кілок жертв чудово продавалися південною та центральною Європою століттями.

Суміш фольклору та політики. Водночас у самому «Сказанні» проявляється й інший боковик — спроба виправдати жорстокість «боротьбою зі злом і корупцією», де за крадіжку чекала кара незалежно від статусу (звідси й відоме румунське зітхання: «Ех, де ж ти, Дракула!»).

Історія з Дракулою показує, що механіка дезінформації не змінилася за пів тисячі років.

Додайте до розповіді відрізані голови птиць або «пусті полки й голод у Харкові» — і читач перестане ставити запитання до джерел.

Створити гіперболізований образ (чи то «безжального кровопивці», чи то «воскреслого полковника із того світу») завжди простіше, ніж пояснювати складну економіку чи логістику.

Російський агітпроп XXI століття не винайшов нічого нового. Він лише переніс середньовічні казки про «доповіді з того світу», «колапси залізниць» та «пусті магазини» з берестяних грамот у Telegram-канали. І єдина дієва зброя проти цього — тверезий глузд, перевірка фактів та хороша іронія.

Читайте також:

Повернення чи остаточний вихід: чи ризикує повоєнна Україна опинитися у порожній хаті?

Для нас з вами важливо бачити не лише заголовки, а й процеси за ними. Помічати зв'язки між подіями, які зазвичай розглядають окремо. Не приймати готові інтерпретації і не переказувати загальноприйняті наративи — а розбиратися самостійно, у фактах, мотивах та наслідках.

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: