Топ-ІПСО тижня (16.02.– 22.02.2026): «садовий равлик» хвалиться перемогами, «темники» Медведчука та Манафорт повертаються…

Альтман повільно повертається у кріслі, що крутиться, на його обличчі з'являється загадкова усмішка: — Спокійно. По-перше, це приголомшливий набір даних для нашої нової моделі. По-друге, напиши твіт: "Сьогодні ми випускаємо 01-Military. Ми навчили ШІ міркувати, тому наші 10 роботів для початку пояснять мільярду китайських, чому їхнє існування — це галюцинація…"

…Ну а, крім жартів, генеральний директор OpenAI Сем Альтман на нещодавній міжнародній конференції з ШІ в Нью-Делі всерйоз заявив про війни майбутнього:

Ймовірний страх полягає не в тому, що китайська армія відправить мільярд людиноподібних роботів, які маршируватимуть вулицями і придушуватимуть армію США... Справжній страх — це дещо інше. Це новий вид війни, яка ведеться в інтернеті, де можна впливати на населення, зламувати інфраструктуру та дестабілізувати суспільства. Це здається набагато правдоподібнішим…

Начальник Головного оперативного управління Генштабу РФ Сергій Рудський заявив, що з початку 2026 року російські війська нібито захопили близько 900 квадратних кілометрів та 42 населені пункти. Також, за його словами, у 2025 році армія РФ захопила понад 6700 квадратних кілометрів і більш як 300 населених пунктів.

Куп’янська громада. Оцінка контролю місцевості. 

Але реальні дані суттєво відрізняються від заяв російської сторони.

Згідно звіту аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), зазначають, що підтверджені успіхи армії РФ значно скромніші.

За їхніми підрахунками, з початку 2026 року російські війська захопили суттєво менше, ніж заявляє російське командування.

У Запорізькій області у 2026 році українські війська повернули під контроль території і відбили низку позицій.

У 2025 році Росія змогла захопити лише 0,8% території України і втратили при цьому майже півмільйона своїх солдатів.

Просування настільки повільне, що Генеральний секретар НАТО Марк Рютте порівняв Росію із садовим равликом. Агресивна війна також створила серйозне навантаження на російську економіку, зробивши темпи військового просування Росії нестійкими в довгостроковій перспективі.

За оцінкою ISW, російська влада подає захоплення невеликих прикордонних сіл як значні перемоги, щоб створити враження неминучої переваги РФ і вплинути на позицію західних країн щодо підтримки України.

Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо пригрозив Володимиру Зеленському припинити аварійні постачання електроенергії Україні, якщо Київ не відновить транзит російської нафти до Словаччини трубопроводом "Дружба" з 23 лютого.

Пізніше прем'єр Угорщини Віктор Орбан заявив, що його країна також може приєднатися до енергетичної блокади України.

Нагадаємо, що постачання по "Дружбі" призупинено з 27 січня після російського удару по ділянці трубопроводу на українській території.

Це приклад «дипломатії шантажу», де реальні економічні інтереси та політичний тиск маскуються під захист національних інтересів та миротворчість.

Фіцо вибудовує логічний ланцюжок так, ніби Україна є агресором в економічних відносинах. Ігнорується першопричина (війна та санкційний тиск на РФ) та контекст (удар по трубопроводу).

Увага фокусується виключно на діях Києва, які подаються як «недоброзичливі» та «безпричинні».

Фіцо називає відмову від підтримки України «миром». Це маніпулятивна зв'язка: якщо ви проти його умов, значить, ви «за війну». Ігноруються будь-які альтернативні шляхи вирішення (реверс із ЄС, компенсації, ремонтні роботи). Створюється відчуття безвиході та прямої залежності виживання України від волі Братислави та Будапешта.

Словацька та угорська аудиторія бачить лише «злий умисел» Києва, а інформація про удар РФ повністю замовчується або девальвується.

Той факт, що Орбан приєднався до риторики Фіцо трохи пізніше, створює ефект масованого тиску.

Мета — змусити Україну відновити транзит, використовуючи загрозу блекауту як важіль і створити розкол всередині України між владою (яка ухвалює рішення щодо транзиту) та народом (який страждає від відключень світла).

P.S. Київ готовий офіційно поскаржитися до Європейського союзу на Угорщину та Словаччину, якщо вони втілять свою погрозу про енергетичну блокаду України. Про це йдеться у заяві Міністерства закордонних справ України. При цьому в МЗС зазначили, що Будапешт і Братислава діють на шкоду власним енергетичним компаніям, які постачають Україні електроенергію на комерційній основі.

Напередодні річниці вторгнення аналітики EUvsDisinfo виокремили п’ять основних фейкових наративів, які російська пропаганда системно просуває, щоб виправдати війну проти України.

• «ЄС хоче продовження війни»

Кремль просуває тезу, що Євросоюз нібито затягує війну через «русофобію» або мілітаризацію. Насправді ЄС послідовно виступає за справедливий мир із гарантіями суверенітету та територіальної цілісності України.

• «Росія воює з НАТО, а Україна – лише проксі»

Цей наратив подає РФ як жертву «колективного Заходу». У реальності саме Росія розпочала неспровоковане вторгнення, а Україна обороняється за підтримки партнерів відповідно до міжнародного права.

• «Санкції зруйнували економіку Європи»

Пропаганда говорить про «економічний крах» ЄС через санкції. Водночас обмеження запровадили у відповідь на агресію Росії, а дані свідчать про серйозний тиск на російську економіку. У 2025 році ЄС навіть випередив Китай і став другою економікою світу за ВВП.

• «Україна та її влада корумповані»

Кремлівські ресурси поширюють фейки про продаж західної зброї чи розкрадання допомоги, а також вигадані історії про «таємні покупки» Зеленського. Доказів цьому немає – багато таких «новин» створюються спеціально для дезінформації.

«Україна – терористична держава з нацистами при владі»

Пропаганда називає українську владу «нелегітимною» та «нацистською», щоб виправдати агресію. Насправді Україна веде законну оборону, а звинувачення у нацизмі чи тероризмі – типова дискредитаційна тактика кремля без жодних підстав.

Все частіше і частіше в соцмережах (причому, в акаунтах людей, які раніше не були помічені в прокремлівських настроях і навіть були місцевими депутатами від проєвропейських партій) з'являються публікації, які явно сплановані передвиборчими штабами.

Основні теми: влада допустила війну в Україні або, навпаки, не змогла забезпечити потужний контрнаступ; «руки геть від російської мови»; українці в ЄС потрібні лише для того, щоб «мити туалети»; українська промисловість у «повному занепаді»; захід України «жирує» на тлі страждань прифронтового населення.

Якщо піар працює на створення іміджу, то передвиборчі маніпуляції в інтернеті (особливо в Telegram та TikTok) спрямовані на дискредитацію опонентів та створення штучних розломів у суспільстві.

Наприклад, вкиди, спрямовані на протиставлення військових та цивільних. Мета — створити запит на «партію військових» або, навпаки, дискредитувати військових лідерів як «недосвідчених політиків».

Раптове та агресивне пожвавлення суперечок навколо використання мови, імміграції за кордон. Це класична технологія «розділяй і володарюй», що дозволяє мобілізувати радикально налаштований електорат.

Поширення фейків про те, що влада вже «здала» території чи інтереси країни в обмін на збереження крісел, що має викликати лють у патріотичного сегмента.

Використання «ботоферм» для створення штучного «народного гніву» або «народної підтримки» у коментарях под постами політиків та теми, які виділила ваша оглядачка, не нові. Це фундамент, на якому будувалася інформаційна політика Віктора Медведчука з початку 2000-х і аж до закриття його телеканалів у 2021 році.

Сьогодні ці тези адаптовані під формат соцмереж і приведені у відповідність до актуального внутрішньополітичного порядку денного. Вони нікуди не поділися, вони просто еволюціонували.

«Темники Медведчука» (від фрази «теми тижня») — це неофіційні директиви для ЗМІ, які активно впроваджувалися в український медіапростір на початку 2000-х років (період 2001–2004 рр.).

Вважається, що їх головним архітектором був Віктор Медведчук, який обіймав тоді посаду глави Адміністрації президента Леоніда Кучми. Вивчення «темників» Медведчука дозволяє бачити «скелет» будь-якої сучасної пропаганди.

Методи практично не змінилися: змінилися лише платформи (з ТВ на Telegram та соцмережі), але логіка централізованого управління смислами залишилася колишньою.

Якщо під постом раптово з'являються тисячі однотипних коментарів з вимогою чи підтримкою — це ознака роботи технологічного штабу. Подумайте: а чи треба вам лити воду на цей «млин»?

Коли на моніторі з'явилися кадри з виходом із зали переговорів у Женеві російської делегації, а журналісти кремлівського пулу кинулися до переговорників з мікрофонами, в камері великим планом з'явилася фізіономія Мединського. Дивіться, на ньому, як то кажуть, обличчя не було!

Замість самовпевненої морди, яка заявляла про те, що Росія «воюватиме хоч 20 років», світові з'явилася викривлена втомленим відчаєм гримаса.

За його спиною тихо прошмигнув другий член російської делегації – заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін. А слідом широко крокував, посміюючись, довгов'язий адмірал Ігор Костюков.

На тлі пригніченого Мединського та Галузіна, що «прошмигнув», адмірал Костюков (ГРУ) виглядає єдиною живою людиною, — коментує для «Громади» психолог Ангеліна Тимченко.

Широкий офіцерський крок — це хода тріумфатора. Він не «грає на камеру» — його радість природна. Для нього глухий кут у переговорах — це зелене світло для його ведомства на продовження війни.

У той час як політики болісно підбирають вирази обличчя, Костюков світиться зсередини.

Він перебуває у своїй стихії: коли слова закінчуються, починається час спецслужб та артилерії. Найкрасномовніший момент — це реакція журналістів «России-1», «Звезды» та «Первого канала». Той факт, що вони дозволили собі єхидні вигуки, типу: «А запитання з історії були?» (натяк на псевдоісторичні екскурси Мединського), – сигналізує про повне обрушення статусу переговорників.

Зазвичай придворна преса дотримується пієтету. Тут ми бачимо відверте знущання. Журналісти відчувають, що Мединський та його «історичні екскурси» більше не мають ваги.

Такі питання від офіційної преси не ставляться випадково. Це індикатор того, що делегацію «списали». Їх виставили під софіти як декорацію, з якої можна посміятися.

Ця сцена — вирок класичному переговорному процесу. Коли адмірал сміється «на весь рот», а державні канали відверто стібуться з глави делегації, стає зрозуміло: епоха слів закінчена. Настала епоха «широкого кроку» та тих самих «гармат», про які Костюков, здається, думає із задоволенням.

У жовтні 2022 року Європейський союз ввів санкції проти Костюкова за кібератаки на Бундестаг у 2015 році.

До цього, у січні 2019-го, Костюков потрапив до санкційного списку ЄС через отруєння колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки Юлії у Солсбері.

Як йшлося в офіційному журналі ЄС, Костюков, обіймаючи на той момент керівну посаду першого заступника начальника ГРУ, був визнаний відповідальним за володіння, транспортування та використання токсичного нервового агента «Новачок» офіцерами ГРУ у Солсбері 4 березня 2018 року. Росія завжди заперечувала свою причетність до нападу.

Коли за одним столом опиняються люди, відповідальні за «Новачок» та представники «еліти», це вже не просто порушення протоколу, у такій системі «токсичність» стає валютою: чим більше на тобі санкцій, тим вищий твій статус в очах тих, хто вважає закон пережитком минулого. Це створює середовище, в якому чесність і дотримання права починають сприйматися як слабкість або дурість, а готовність «труїти та зламувати» — як ознака державного розуму.

На минулому тижні всі, хто цікавиться в нашому суспільстві, вже почули, збудилися, обговорили і навіть пересварилися через інтерв'ю посла України у Великій Британії, екс-головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного всесвітньо відомому американському агентству Associated Press.

Розбирати матеріал не будемо. Оскільки це зовсім не інтерв'ю «запитання-відповідь», а такий собі переказ бесіди, що нібито відбулася в посольському кабінеті в Лондоні. Вільний переказ означає, що за текст повністю несуть відповідальність журналісти, які написали його.

За даними AP, Залужний сказав, що навесні 2025 року до нього звернувся «досить відомий» американський політичний консультант.

 «Я подякував йому за увагу, але сказав, що мені не потрібні його послуги», – сказав Залужний.

Посадовець, близький до Залужного, який говорив на умовах анонімності, оскільки не мав права коментувати публічно, повідомив AP, що це був Пол Манафорт, який обіймав посаду голови президентської кампанії Трампа 2016 року, перш ніж його було засуджено у 2018 році за злочини, що включали таємне лобіювання колишнього проросійського президента України Віктора Януковича.

Пол Манафорт (1949 р.н.) – американський лобіст та політичний консультант. Скандально відомий своєю роботою як політтехнолог (2004-2012) Віктора Януковича та таємним отриманням від нього грошей; 30 жовтня 2017 року Манафорту було пред'явлено звинувачення.

Серед 12 пунктів і такі, як "змова проти США", відмивання коштів, несплата податків, приховування фінансових даних, неправдиві та оманливі свідчення американським органам влади та робота лобістом іноземної установи без реєстрації, що є кримінальним злочином у США.

У серпні 2018 року у справі про податкове та банківське шахрайство суд засудив Манафорта до 3 років та 11 місяців тюремного ув'язнення, хоча звинувачення вимагало 24 роки в'язниці.

У грудні 2020 року Президент США Дональд Трамп помилував 26 осіб, включно з Манафортом та екс-радником Роджером Стоуном. Їх було засуджено в рамках розслідування про втручання Росії у вибори в США 2016 року.

Стало цікаво: де зараз Пол Манафорт і чи він «при справах»?

Виявилося, що Пол Манафорт офіційно повернувся у велику гру, хоч і з певними обмеженнями.

За даними американських джерел (зокрема, The Washington Post та CNN), у 2024–2025 роках Манафорт знову став розглядатися як важливий радник в оточенні Дональда Трампа. На відміну від 2016 року, коли він офіційно очолював штаб, зараз він діє скоріше як тіньовий консультант зі стратегії та міжнародних зв'язків.

У 2024 році обговорювалося його призначення на роль організатора партійного з'їзду Республіканської партії, проте через шлейф кримінальних справ та зв'язків з проросійськими силами в Україні, його роль залишили непублічною, щоб не давати козирів демократам.

У Вашингтоні Манафорта, як і раніше, сприймають як головного експерта республіканців з «внутрішньої кухні» України.

Американські аналітичні центри вказують, що Манафорт може стояти за деякими концепціями «швидкого завершення війни», які циркулюють в оточенні Трампа.

Його досвід роботи з Медведчуком та російськими елітами дозволяє йому пропонувати канали неформальної комунікації.

Хоча немає прямих доказів того, що Манафорт особисто пише темники для соцмереж Медведчука, американські експерти з дезінформації відзначають разючу схожість методів:

• Акцент на «корупції еліт»: улюблений прийом Манафорта ще з часів боротьби Януковича проти Тимошенко.

• Дискредитація підтримки Заходу: теза про те, що «Захід використовує Україну», була центральною у його кампаніях у 2000-х.

•  

• Експлуатація культурного розколу: саме Манафорт свого часу активно просував поділ України на «три сорти» та педалював мовне питання для перемоги Януковича.

Пол Манафорт — це «старий лис», який не пішов на пенсію. У 2024–2026 роках він виступає як сполучна ланка між радикальним крилом Республіканської партії та тими старими елітами Східної Європи, з якими він працював десятиліттями. Він не пише пости в TikTok, але він формує стратегічну рамку, в якій ці пости з'являються.

Читайте також:

X-фактор: якщо завтра війна «Росія vs Європа». Ймовірність прямого зіткнення…

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.