Тростянець: відбудова не «як було», а «краще, ніж було». Унікальний підхід та досвід Юрія Бови

Про цей шлях в ефірі проєкту «Голос громади» Харківського прес-клубу журналісту Олександру Швецю розповів міський голова Юрій Бова — людина, яка керує громадою вже шосту каденцію і бачила її і депресивним райцентром 2005 року, і випаленою прифронтовою землею 2022-го, і тим, чим Тростянець намагається стати сьогодні —  містом-прикладом.

Є міста, чия біографія вимірюється роками. А є ті, чия доля різко переламується за один-єдиний місяць. Тростянець на Сумщині належить до других.

Цифри, якими відкривається ця історія, самі по собі говорять більше за будь-які епітети. За час окупації в громаді пошкоджено чи знищено близько ста об'єктів, збитки за різними оцінками сягнули 120 мільйонів доларів, зруйновано майже 900 житлових будинків і квартир.

Але, як уточнює Бова, ці цифри — лише видима частина катастрофи: під час окупації були розграбовані всі підприємства, малий і середній бізнес, вся комунальна техніка — від сміттєвозів до швидких допомог, — а бюджетні установи залишилися без жодного вцілілого комп'ютера чи принтера.

Найбільше постраждала міська лікарня — росіяни розстрілювали її з танків і мінометів, вибивши 480 вікон.

Причина, за словами голови громади, проста і страшна водночас: медики відмовилися співпрацювати з окупантами.

За це заплатили і будівлею, і, головне, життями: 49 мешканців громади загинули під час окупації, ще близько десяти людей досі вважаються зниклими безвісти. Катування відбувалися просто в центрі міста — у котельні під залізничним вокзалом, яку окупанти перетворили на катівню.

І попри все це — місто чинило спротив. Партизанили, пекли хліб для військових, запускали дрони, щоб фіксувати пересування ворожої техніки і передавати розвіддані. Саме завдяки цим даним, за словами Бови, стало можливим звільнення — 26 березня 2022 року Тростянець став першим звільненим українським містом, а не просто селом.

Тоді ж окупанти втратили тут 142 одиниці техніки і кинулися тікати — це, як зазначає голова громади, була перша втеча Кантемирівської танкової дивізії з України. У штабах, які росіяни розгорнули просто в кабінетах міської ради, згодом знайшли плани подальшого наступу — на Охтирку, Лебедин, Суми.

Звільнене місто опинилося на межі гуманітарної катастрофи: без світла, без води, без ліків, без інтернету. Перше, що зробила влада, — почала завозити десятки тонн гуманітарних вантажів щодня, аби, за словами Бови, «з першого дня звільнення Тростянець не був голодний».

Лікарню, розбиту і, здавалося, приречену на консервацію за рекомендацією ДСНС, вирішили не закривати. Медикам дали місяць на відпочинок, а тим часом залатали ті приміщення, де пошкоджень було менше, — і вже за місяць лікарня знову приймала перших пацієнтів.

Показова деталь: коли невідома тоді голові громади громадська активістка з Києва Анна Гулевська запропонувала 10 тисяч доларів на медичне обладнання, Бова попросив натомість профінансувати вікна для лікарні — обладнання ставити було ще нікуди.

 Гроші прийшли не одразу, але завод узявся за замовлення на слово, і вже за кілька днів вікна везли до Тростянця. Це, за словами голови громади, і є той людський вимір відбудови, який не завжди помітний у сухих звітах про мільйони гривень допомоги.

Загалом за чотири роки, за оцінкою громади, держава спрямувала на відновлення Тростянця близько мільярда гривень, приблизно стільки ж — міжнародні партнери. Про масштаб втрат нагадує книга «Тростянець. Хроніка нескореного міста», яку написав сумський письменник Євген Положій за спогадами лікарів, вчителів, бібліотекарів і військових, які пережили окупацію.

Ключовий принцип, який, за словами Бови, сформулював особисто президент під час візиту до міста в березні 2023 року, — build back better.

Не відновлювати зруйноване в тому вигляді, в якому воно було, а робити краще: безпечніше, енергоефективніше, інклюзивніше.

Приклад — залізничний вокзал, який раніше не мав жодного пандуса для людей з інвалідністю, а тепер перебудовується з урахуванням доступності. Або ремонт доріг, під час якого повністю замінюють усі підземні комунікації — від зливової каналізації до освітлення, — а не просто латають асфальт.

Для системного підходу громада замовила у консалтингової компанії IC Consulting майстер-план — документ, який європейські міста складають на 5–30 років наперед, з чіткими розрахунками: скільки сонячних панелей можна встановити на дахах, у що обійдеться реформа поводження з побутовими відходами.

Саме завдяки такому підходу Тростянець потрапив до державного пілотного проєкту комплексної відбудови — єдине місто серед п'яти населених пунктів, решта учасників якого — села і селища.

Найбільш показовий об'єкт експерименту — п'ятиповерховий житловий будинок, який громада разом із німецькою екологічною організацією Greenpeace перетворила на майже повністю енергонезалежний.

Вартістю близько 230 тисяч євро проєкт передбачає дві системи опалення — повітряну і ґрунтову теплові насоси, а також сонячні панелі на даху, які живлять цю систему. Влітку будинок узагалі не споживає зовнішніх ресурсів.

Ще до повномасштабної війни, у 2017 році, Тростянецька лікарня стала першою в Україні, яку місцева громада забрала з районного підпорядкування — і саме її досвід узяли за приклад для загальнодержавної медичної реформи 2018 року.

Принциповий підхід голови громади: відмовитися від радянського нормативу «два санвузли на поверх» на користь окремих санвузлів і душових у кожній палаті — за зразком приватних лікарень Польщі, — менше ліжок, більше комфорту, wi-fi, холодильники.

Я заборонив розмазувати фарбою мільйони гривень коштів,

— каже Бова про рішення відмовитися від косметичних латок на користь капітального ремонту, який можна прозоро перевірити за кошторисом.

За офіційними даними, у Тростянець повернулося 95–98% населення, а додатково громада прийняла 2600 внутрішньо переміщених осіб — пропорційно це порівняно з показниками Харкова. Окрема соціальна програма — виплата 7500 гривень кожній породіллі, яка народжує в місцевій лікарні, незалежно від того, звідки вона приїхала.

Понад 300 самотніх літніх людей перебувають під опікою соціальних служб громади, які регулярно відвідують їх удома. А діти з родин загиблих військових чи постраждалих від обстрілів їдуть на реабілітаційний відпочинок до французького міста-партнера Женев'є — на чотири тижні, які, за словами Бови, повертають їм «посмішку на обличчі і жагу далі жити».

Ще один приклад гнучкого рішення в умовах кризи — вибір транспорту. Отримані від партнерів із міста Берн (Швейцарія) автобуси Тростянець свідомо вивів на маршрути на метані, а не на дизелі чи бензині.

Після того як окупанти повністю знищили заправні станції в місті, метан залишився єдиним стабільним паливом, яке подається трубопроводом. Це приклад того, як прифронтова громада прораховує логістику виживання на кілька кроків уперед.

Голова Тростянської громади прямо заявив, що дуже мало міжнародних донорів усвідомлюють необхідність оновлення комунального транспортного парку прифронтових міст — переважна основна програма зосереджена на гуманітарної допомозі, повербанках чи ковдрах, тоді як техніку — екскаватори, автобуси, машини комунальних служб — фонди фінансують одиницями.

Ще різкіше прозвучала його оцінка географії розподілу тієї техніки, яка все ж надходить. За словами Бови, нові автобуси чи пожежні машини нерідко потрапляють до міст на заході України, які взагалі не постраждали від бойових дій, тоді як прифронтові Суми, Чернігів, Миколаїв, Харків, чия інфраструктура щодня руйнується, такої допомоги не підтримується.

Прикладом він навів свіжу новину про те, що посольства Латвії й Литви передають Львову значну кількість генераторів та електротрансформаторів — тоді як логічно, на його думку, було б спрямувати цю техніку саме туди, де є руйнування.

«Пріоритети відбудови мають бути чітко сформовани державою», — впевнений голова громади, додавши, що це питання потрібує елементарної координації допомоги на рівнях профільного міністерства, яке має заздалегідь сформувати пріоритети для донорів ще на етапі перших перемовин з фондами.

...Розмова, що тривала майже дві години — рекорд для проєкту «Голос громади» — залишає враження не тріумфального звіту, а вкрай практичного, майже інженерного погляду на відбудову: без пафосу, зате з конкретними кіловатами, кошторисами і термінами окупності. І, можливо, саме в цій прагматичності — секрет того, чому місто, яке місяць було в окупації і втратило десятиліття розвитку, сьогодні наздоганяє втрачене швидше, ніж могло здаватися можливим навесні 2022 року.

Читайте також:

Втрата, яку важко осягнути: знов палає українська книга у Харкові

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.