У своєму колі

Дружина військового… Скільки сили, терпіння та тривоги в цих словах. Як складно чекати, переживати та тримати все в собі, в повній мірі може зрозуміти  тільки людина, яка сама переживає подібне. Щотижня в харківському просторі “ХАБ 057” дружини військовослужбовців збираються разом, аби дати раду одна одній, поділитися наболілим та послухати порад психолога. І поступово ці зустрічі дають позитивний ефект.

Про особливості роботи груп підтримки дружин військовослужбовців в «ХАБі 057» кореспонденту «Громади» розповіла ведуча цих груп - кандидат психологічних наук, доцент, психолог-психотерапевт, спеціаліст по роботі з втратою Катерина Маннапова.

- Пані Катерино, розкажіть, будь ласка, про ідею створення груп підтримки дружин військовослужбовців. Чим саме і як вони можуть допомогти жінкам наших захисників?

- По-перше, ці групи розраховані на допомогу дружинам саме діючих військовослужбовців, тобто тих, хто наразі перебуває на службі в українській армії. По-друге, це саме групи підтримки, а не терапевтичні. Вони спрямовані на  формування кола людей, які точно зрозуміють одне одного, бо знаходяться в схожих життєвих обставинах (чекають чоловіків з війни), відчувають схожі емоції і мають схожі потреби в психологічній підтримці.

Наразі дружини військовослужбовців стикаються з тим, що оточуючі їх не розуміють, дехто може задавати дивні питання типу «Для чого ти його відпустила?», «Чому не заборонила йти воювати?», «Коли війна закінчиться?», «Чи вбиває він людей?» тощо. Такі питання не знаходяться в контексті переживань дружини і спонукають її ухилятися від подальшого спілкування з цими людьми.

Дуже часто дівчата на зустрічах в групах підтримки розповідають, що в колі їхнього спілкування мало саме дружин військовослужбовців. І, коли вони намагаються розповісти комусь про свої переживання, їх не завжди розуміють навіть давні подруги чи родичі, у яких чоловіки не служать в армії. І це, на жаль, може призводити до бажання взагалі ізолюватися від спілкування.

До того ж, дівчата іноді просто не мають сил на спілкування з кимось, оскільки за відсутності чоловіків, вимушені виконувати і сім'ї і чоловічі, і жіночі обов’язки, бути і за маму, і за тата. А ще ж треба підтримати чоловіка, якому на службі також не легко, бути для нього опорой, надійним тилом, берегинею родинного гнізда… І це в сукупності призводить до того, що у жінки не залишається сил ні на що. Постійна тривога, очікування сигналів у телефоні, які означають що він живий, що пішов на завдання, повернувся з завдання тощо - зрештою все це просто знесилює.

Пояснювати такі речі людині, яка не має приводу для подібних переживань, досить складно. А от в колі дружин військовослужбовців це чудово розуміють. До того ж, ці жінки можуть не тільки співчувати та розуміти одна одну, але і давати поради з власного досвіду – якщо наприклад, хтось вже стикався з певною проблемою і знайшов рішення, напрацював певний механізм. Це є надзвичайно сильною підтримкою. Ось такою є ідея створення цього кола.

Втім, зустрічі груп підтримки не відбуваються спонтанно. На них завжди присутній психолог, який є ведучим, він спрямовує, задає теми для обговорення. Ми працюємо з внутрішніми і зовнішніми опорами, обговорюємо особливості життя з військовослужбовцем, особливості спілкування на відстані.  Говоримо про конфлікти і про шлях їх вирішення. Навіть про інтимні складові також ми розмовляємо на наших зустрічах. Звісно, говоримо про майбутнє – тобто про те, як підтримати і зрозуміти чоловіка, коли він повернеться.

Наші бесіди – це не просто розмова про будь-що. Це тематично заплановані зустрічі. Вони побудовані таким чином, щоб трішки заглибитися у стосунки, в розуміння самої себе і на виході мати напрацьовані методи самостабілізації, самопідтримки - тобто все те, на що може спиратися жінка, щоби бути опорою для свого чоловіка.

- Як давно виникла ця програма? На який термін вона розрахована?

- Сам простір «ХАБ 057» працює з грудня минулого року, а програма підтримки дружин військовослужбовців в ньому розпочалася три місяці тому. Ми зустрічаємося раз на тиждень наживо безпосередньо в укритті ХАБу. Там є можливість почаювати, поговорити, поспілкуватися, відчути тепло і присутність іншої людини. Робота однієї групи розрахована на 12 зустрічей.

Я особисто маю дворічний досвід роботи як ведуча груп підтримки для дружин діючих військовослужбовців, але раніше працювала в інших проектах. Я також проводила зустрічі онлайн, але дійшла висновку, що наживо зустрічатися краще. За моїми спостереженнями, якщо дівчата зустрічаються в групі особисто, то після 12 зустрічей вони відчувають себе більш інтегрованими в суспільство, більше довіряють людям, і їм хочеться продовження роботи групи, хочеться подальшого спілкування між собою.

А якщо це зустрічі в форматі онлайн, то після завершення роботи групи ми бачимо дефіцит спілкування.

Ще один вагомий плюс особистих зустрічей полягає в тому, що в приміщенні ХАБу жінки можуть приєднатися до багатьох інших цікавих активностей – гуртків, майстер-класів тощо. Наприклад, займатися йогою, іншими рухливими заняттями, навчатися каліграфії, відвідувати арттерапевничні зустрічі і багато ще цікавого, що пропонують спеціалісти ХАБу.

Отже, після закінчення роботи групи або навіть під час роботи дівчата можуть знайти собі ще якісь заняття до душі. І це також сприяє більшій інтеграції їх в суспільство, у взаємодію з іншими, більшій відкритості, пошуку інших ресурсів, які можуть стабілізувати психічний стан або наповнювати новими сенсами. Це і є метою нашої роботи – залучати, інтегрувати, повертати дружин військових до взаємодії з іншими, до спілкування, до відчуття себе частиною цього суспільства.

- Якого віку жінки до вас більше долучаються? Питаю про це, бо служать зараз і 20-річні, і 60-річні чоловіки, відповідно їхні жінки також різного віку. Чи знаходять вони між собою спільну мову на ваших зустрічах?

- Це питання про внутрішню готовність. Коли людині вже так важко, що вона сама не може собі допомогти, вона розуміє, що потрібно шукати допомогу ззовні. Так формується внутрішня готовність, і людина шукає спільноту, де вона може отримати певну підтримку. Учасниці наших груп підтримки надзвичайно різні за віком – від 23 до 65 років. За моїми спостереженнями впродовж цих двох років – чим різноманітнішою є група за віком учасниць, тим краще ці учасниці працюють одна для одної.

У нас були випадки, коли жінки старшого віку приходили і думали, що не знайдуть спільної мови з молодими дівчатами. Але ні! Чим різноманітніший вік учасниць групи, тим більша можливість побачити різні погляди, різні способи допомоги собі і допомоги чоловікові.

Так само надзвичайно продуктивно працює група, де є жінки з різним досвідом. Наприклад, де є учасниці, чоловіки яких служать вже 11 років, і учасниці, чоловіки яких служать один рік. Це також дає можливість поділитися досвідом і отримати нові знання, нові думки, погляди. Така різність групи не лякає, а, навпаки, є продуктивною і допомагає учасницям бути ще більш корисними одна для одної.

- Ще питання щодо самого суспільства. Насправді більшість українців зараз дуже переживають за наших військових, співчувають їхнім сім’ям. Але не всі здатні це висловити і показати. До того ж, не всі люди делікатні в таких питаннях, тобто форма, в якій висловлює свої переживання одна людина, іншій може здатися грубою і некоректною. Отже, чого не варто казати або про що не варто питати у дружин військовослужбовців? Або якщо ти хочеш підтримати дружину військового, яка живе по сусідству чи працює поруч, як це зробити, щоб це виглядало природно і прийнятно для цієї жінки?

- Зазвичай наше суспільство більше уваги фокусувало на самому захисникові. А на рідних, особливо на дружинах, фокус уваги менший. Тому ви можете просто цікавитись життям цієї жінки. Можливо, просто слухати, що вона розповідає про чоловіка, про свої хвилювання – без оціночних суджень, без питань про гроші, вбивства, перекладання відповідальності за якісь дії… Тобто просто слухати, хотіти почути про неї, бо про нього питають постійно, а про її переживання і проблеми питають рідше. Чудово, якщо ви просто можете спитати, чим ви можете їй допомогти. Можливо, це якась прикладна допомога: прополоти город чи відремонтувати електроприлад, посидіти з дитиною або просто кудись вийти разом прогулятися.

- Ви особисто вже два роки працюєте з дружинами військовослужбовців, регулярно спілкуєтеся з ними на дуже особисті теми і переживання. За Вашими спостереженнями впродовж цих двох років, чи змінилося щось в потребах цих жінок, в їхній взаємодії з суспільством?

- Дуже добре, що зараз вже існують багато різних організацій займаються інформаційними та просвітницькими заходами, на яких розповідають про потреби родин військовослужбовців, про їхні переживання в певних ситуаціях, про те, як можна підтримати родини загиблих захисників, що може бути корисним, а чого не варто робити.

Такі інформаційні формати – зараз вони називаються модним словом психоедукація - дозволяють підвищувати психологічну культуру суспільства. Якщо людина краще розуміє певну проблему чи якусь категорію людей, то їй легше спілкуватися. Тому така психоедукація дозволяє зменшувати напругу в суспільстві, краще розуміти один одного і бути корисними одне одному, бо ми всі  тут знаходимося зі спільною метою: перемога над ворогом. Тому треба підтримувати один одного, в тому числі дружин наших воїнів, бо вони нас захищають.

- Чи набираєте ви нові групи?

- Звісно, ми постійно набираємо учасниць у нові групи і запрошуємо всіх дружин військовослужбовців, які зараз знаходяться у війську, приєднуватися до цього кола, де  їх зрозуміють і розділять їхні почуття такі самі жінки. Ви можете опертися на чиєсь плече і так само підставити своє плече іншій учасниці. 

Зареєструватися можна за посиланням: https://forms.gle/t8XpvaMf354r8ia68 

Наші телефони:

+380 57 716 03 29

+380 95 742 67 65

+380 99 00 55 057

- Чи можуть долучатися до цих груп підтримки мешканки громад, які знаходяться в області?

- Якщо жінки можуть приїжджати на наші зустрічі – будь ласка, ми всіх приймаємо до свого кола. Щодо віддалених громад, з яких важко їздити у Харків – ми готові набирати учасниць і проводити такі зустрічі онлайн – звісно, якщо буде запит на таку роботу.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм

Даний матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.