Усе моє життя — в них

Кицин дім

— а так місцеві називають куточок рідного мікрорайону, назва якого походить від колишнього досить оригінального на вигляд мінімагазину, хоча той давно вже не працює та й, на жаль, утратив початкову архітектурну привабливість.

Утім, цілком символічно, що саме поруч розташувався перший у Чугуєві притулок для тварин — народна назва місцини виявилася пророчою й наразі цілком виправданою.

Господиня тутешньої оселі Тетяна Кравцова використовувала приватне обійстя як дачу, а сама з рідними жила неподалік у багатоповерхівці. У родині завжди любили й опікувалися хатніми тваринами, тож вона п’ятнадцять років тому без найменших вагань погодилися перетримати двох котиків своєї знайомої, яка пообіцяла, що згодом забере хвостатих улюбленців.

Але та жінка слова не додержала, і грайливі мишоловці назавжди змінили прописку, оселившись на Тетяниній дачі. Згодом сюди стали потрапляти й інші безпритульні тварини — одних жаліслива господиня підбирала сама, інших їй підкидали. З часом налагодила тісний зв’язок із тутешніми волонтерами, які також опікуються братами нашими меншими. Відтак у місті з’явився неформальний звіринець, а до котів додалися ще й собаки. Поступово їх кількість зростала, і практично всі гроші, що заробляла родина, витрачалися на утримання цієї галасливої зграї.

Це мій біль, що не вберегла улюбленців…

У 2018 році в дачному будинку Кравцових, цілком відданому у володіння котів, сталася масштабна пожежа, внаслідок якої частина хвостатих загинула. За висновками експертів причиною займання міг стати навмисний підпал, будинок при цьому зазнав значних руйнувань. Тетяна надзвичайно вразливо сприйняла жахливу трагедію, звинувачувала себе й заприсяглася будь-що продовжити благодійну діяльність, ще ретельніше доглядати за чотирилапими улюбленцями.

На подив Кравцових, тоді відгукнулося багато небайдужих, і більшість урятованих тварин люди розібрали по домівках, а добровольці допомогли розгребти згарище й упорядкувати територію, меценати виділили кошти на ремонт кициного дому. Тетяна самостійно шпаклювала, клала плитку, а клеїти шпалери допомагала знайома Олена, і саме тоді господиня твердо вирішила, що друге народження притулку має зробити його якомога ближчим до цивілізованих європейських стандартів. Тепер тут обладнано чудові ігрову кімнату та бокси для утримання різних категорій підопічних, вольєри та майданчики для вигулювання собак, а також зроблено огорожу садиби — жодних прикрощів для сусідів численне тутешнє різношерсте і надзвичайно зворушливе сімейство не завдає.

Осатаніла лють рашистів

Вранці 24-го лютого, вже першого дня повномасштабної війни, розпочатої кровожерливою кремлівською ордою, Чугуїв зазнав значних бомбардувань і руйнувань. Подружжя Кравцових змушене було чимшвидше втікати з п’ятиповерхової домівки, усі вікна і двері якої винесла потужна вибухова хвиля, а затишна оселя в одну мить перетворилася на згарище з горою битого скла, уламків меблів та інших хатніх речей… Ледь оговтавшись від раптового жахіття, Тетяна з чоловіком поспішили до власної дачі-притулку і найперше, що прихопили з собою з колишньої квартири, були дев’ятеро кішок. Відтепер усі живуть разом — кицьки у відремонтованому будинку, а господарі — у флігельку поруч…

Під час численних обстрілів міста тварини надзвичайно нервували, деякі навіть загинули від розриву серця… Налякані вибухами і сиренами собаки ламали вольєри, скаженіли, ладні були забігти галасвіта. У місті розпочалася інтенсивна евакуація, люди поспіхом покидали свої оселі, іноді — й хатніх улюбленців. У Чугуєві різко зросла кількість безпритульних тварин.

Критична ситуація змусила Тетяну Кравцову та її багатьох однодумців-волонтерів звернутися із закликом про допомогу. На щастя, знайшлися меценати, які посприяли евакуації численної партії безпритульних тварин із гарячої прифронтової зони до притулків безпечніших регіонів.

 За покликом серця

У нашому місті перед війною активно здійснювався процес регулювання бродячих котів та собак за сприяння переважно громадських організацій зоозахисників, регулярно оброблялися і стерилізувалися не лише бродячі, а й хатні тварини — за попереднім записом, безкоштовно, — ділиться спогадами активна багатолітня волонтерка Світлана Марченко. — Під час війни ситуація значно погіршилася, проте не опускаємо рук і намагаємося спільно не залишати без уваги братів наших менших — підгодовуємо, лікуємо, знаходимо їм нових господарів. Витрачаємо на благодійність не лише сили і час, а й власні кошти та передусім вкладаємо душу, до того ж робимо це зовсім не заради піару, а справді за покликом серця. Можу годинами згадувати щемливі й радісні історії, пов’язані з хвостатими створіннями, проте категорично не поважаю тих, хто зраджує беззахисних милих істот, яких самі ж приручили, а потім, награвшись, кидають напризволяще хворими, старими, немічними… Тетяна Кравцова — унікальна особистість, навколо якої згуртувалося чимало однодумців — Анастасія Онімченко, Яна Салтьєвська, Людмила Колянда, Олена Фурсова, Юлія Фоміна, Ірина Мургіна, Анастасія та Євген Стародубови, Галина Єрмошенко, Марина Рунчева, Роман Шморгун, Олександр Грищенко та інші (деякі під час війни вимушено евакуювались). Разом дбаємо про тварин, допомагаємо їм у ці нелегкі для всіх часи.

Також варто відзначити позитивну тенденцію — рух екозахисників у рідному краї однозначно шириться, вони активно діють в інтернет-просторі, залучають до своїх лав юне покоління, безпафосно, але результативно культивують людяні гуманістичні ідеали, норми життя цивілізованого світу.

Алергія переросла в любов

Нині у притулку подружжя Кравцових мешкають 102 коти та сім собак, багато з них — старі, хворі, немічні, тож потребують особливого догляду. За весь час існування з притулку до нових господарів влаштовано понад тисячу чотирилапих та й зараз, попри лихоліття та війну, краяни, хай і рідше, ніж зазвичай у мирний час, усе ж обирають собі хатніх улюбленців-психотерапевтів. Зокрема, цього року майже півсотні лагідних котиків знайшли свої родини.

Не повірите, але раніше в мене була алергія на пух тварин. Пила ліки, а згодом, що більше ставало в мене хвостатих, хвороба сама де й ділася. Тож упевнена: алергія перетворилась на любов, — з усмішкою зізнається кицина матуся.

…Щодня о шостій ранку Тетяна починає куховарити, аби двічі нагодувати галасливих підопічних — собаки потребують 15 літрів каші та 3 кг м’ясовідходів, для котів — 6 кг сухих і 40 пакетів м’яких кормів, а ще спеціалізовані індивідуальні — для окремих тварин. Деяких малят доводиться годувати за допомогою піпетки, крім того потрібно всіх оглянути, когось обробити, комусь надати первинну медичну допомогу, а ще погратися-поспілкуватися, розв’язати інші нагальні питання. А також вимити 30 горщиків, 50 тарілок, обов’язково помити підлогу, прибрати вольєри та бокси, щоб підтримувати у них належний санітарний стан. І так день у день, без жодного вихідного… Як ви гадаєте, важко?

Перед війною доросла донька вирішила зробити мені подарунок і організувала відпочинок далеко від рідної домівки, вперше за багато років. Та вже за кілька днів мусила повернутися, бо безперервно відповідала на численні дзвінки щодо діяльності власного притулку і надавала рекомендації, що та як треба робити. Зрештою зрозуміла: я геть-зовсім невиїзна і з цим «діагнозом» уже нічого не вдієш. Але це мій свідомо обраний життєвий шлях, я ні про що не шкодую, просто не можу інакше, — констатує скромна героїня.

Господиня місцевого притулку милосердя жваво цікавиться передовим світовим досвідом утримання хатніх улюбленців і сподівається на якнайшвидше втілення саме таких принципів і у нас. Тому прагне поліпшити умови для власних підопічних —насамперед терміново потрібно обладнати кицин дім сучасною енергоефективною системою теплозабезпечення, а для цього треба понад сто тисяч гривень і без допомоги меценатів проєкт годі реалізувати. А ще подружжя Кравцових сподівається модернізувати та утеплити вольєри для собак, зробити для них басейн, облаштувати в притулку комфортний медичний мінікабінет. А найбільше мріють, аби поменшало безпритульних хатніх улюбленців, тоді б залюбки займалися їх тимчасовою перетримкою або розведенням породистих пухнастих красенів.

Певна річ, я б нізащо не впоралася самотужки, якби не численні волонтери, добровільні помічники й меценати, котрі в міру своїх сил і можливостей допомагають робити добру справу, жертвують на утримання притулку, — коментує пані Тетяна. — Я всім їм надзвичайно вдячна! Щаслива, адже поруч надійний та чуйний чоловік Валерій, мріємо, що донька Яна, коли повернеться з евакуації, продовжить нашу спільну родинну справу. Щодо себе особисто, то наші милі тваринки не лише вилікували мене від алергії, але й щодня стимулюють до життя, відповідальності, взаємоповаги. У їхньому оточенні відчувається особлива, надзвичайно цілюща аура, у цих божих створінь нам треба багато чому навчитись, аби стати мудрішими та людянішими. 

Лише волонтери проблему не вирішать

Тетяна Кравцова з гіркотою відзначає, що власних зусиль групи місцевих добровольців-ентузіастів, що намагаються допомогти безпритульним, травмованим та хворим чотирилапим, кількість яких стрімко зростає під час війни, явно недостатньо.

Коли лунають вибухи, чується канонада, тварини особливо гостро реагують на такі стреси, в них стрімко розвиваються й прогресують хвороби, до речі, ті ж самі, що й серед людей. Переважна більшість (до 80 відсотків) моїх підопічних — з фронтової зони, їх щодня стає все більше. Один мій притулок, а також декілька менших подібних родинних, зокрема Вікторії Крулековської, на весь Чугуїв — це крихта, мізерно мало, розумієте?! Стає все більше нестерилізованих тварин, вони стрімко розмножуються, дичавіють, розносять інфекції серед тварин (які не поширюються на людей), стають загрозою для оточуючих. З цим треба щось терміново робити на владному рівні, створювати комунальний сучасний притулок європейського зразка. Інакше нас чекає серйозна біда, — стверджує віддана зоозахисниця.

Щодо останньої тези — конкретна пропозиція. На околиці Чугуєва, на Преображенці вже багато років занепадає велика, раніше доглянута — із фруктовим садком, теплицею садиба, що належала районному відділу освіти. Як на мене — ідеальне місце для майбутнього міського зооприхистку.