«Увага! Мотор!». «Обережно, двері зачиняються». Пам’яті режисерки Нелли Гунченко, яка майже 50 років вчила працювати з радіословом

Нелла Олексіївна Гунченко ставила на крило багатьох радіо- і тележурналістів і писала власні передачі про музику і митців. Сама поза радіодомом була  Снігуркою, ведучою болгарських дегустацій вина  і харківських паркових свят,  начитувала з неймовірними імпровізаціями переклади фільмів у кінотеатрах.

 «Маленький павучок ніде не навчається плести павутиння. Ніщо не починається із досконалості».  Рядки із книжки Нелли Олексіївни.

 Її голос, поради і дотепи можна тепер почути тільки в записах. 25 листопада вона пішла від нас.

Режисер (ми її ще не називали режисеркою) Нелла Гунченко майже півстоліття вчила працювати з радіословом.

Неллу Олексіївну часто називали неформальною лідеркою обласного радіо.  Вона залюбки включалася у різноманітні забави після роботи в студії до Дня радіо і Нового року. Все-таки її  спеціальність у Харківському інституті культури називалася «режисер народного театру».

Напередодні події  в редакції влаштовували анонімне анкетування, купували жартівливі призи, а я писала веселі куплетики. Дещо збереглося.

ОДА  НА ПРИШЕСТЯ  ДНЯ РАДІО  ДО  ХАРКОВА РОКУ 2008-го

Віват, народе! Серед психопатів

Парламенту та інших рад і зрад

У нас є лідери овацій і симпатій.

Ми починаємо наш творчий хіт-парад.

НОМІНАЦІЯ РАДІОМУЗА

«Радіомуза»  –  радіо-Пегас.

Це Нела – і везе, й ганяє нас.

(Вручається пегасик)

НОМІНАЦІЯ «ЗА БАГАТОГРАННІСТЬ НАТУРИ»

А ще багатогранністю натури

Вражає всіх оця кандидатура.

Ох, не один той запис є,

Що в позу лотоса нам Гунченко стає.

(кришталевий лотос)

ЛІДЕРИ СИМПАТІЙ ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ

Вони щодня в глибинах океану

(ефіру тобто) воду не товчуть –

Живуть без блиску, десь позаекранно,

Та зоряність – то справжня їхня суть.

Це Гунченко, Онищенко і, звісно, Захарчук.

Їм від Нептуна подарунки – з перших рук!

(Олі – справжня морська зірка, Нелі і Валері-

справжні морські мушлі)

Від 2010 року щонеділі звучала в ефірі авторська програма «Ретро».

Збираючи матеріали про історію Харківського радіо, я зберегла анотацію цієї передачі. Текст  готувала як заставку Нелла Олексіївна.  

У пісні, як у людини, є своя доля, своє призначення. Одна, голосно заявивши про своє народження, безслідно зникає. Інша, навпаки, западає у пам’ять і на довгі роки залишається у серцях людей.

Про пісні, які пройшли крізь роки і навіть століття – у щонедільній програмі Харківського державного радіо «Ретро» о 18-тій 30-ть.

Під час Другої світової війни заповзятливий радянський цензор так викреслював назви військових підрозділів, що у статті про літературні твори, сповнені мотивів героїзму,  скрізь замінив «Слово о полку Игореве» на  «подразделение». І літературознавець, виходить, мав  згадувати багато разів невідомий твір далекого століття  «Слово о подразделении Игоря».     Нелла Олексіївна виховала не просто «підрозділ», а радіополк. Чи й не один. Її  інформаційні бомбардувальники й винищувачі та легкі художньо-мистецькі «кукурузники» ставали власкорами різних видань і каналів, прессекретарями обласного і міського керівництва, улюбленими телеведучими, професорами – від філології до біології. 

Найодержиміші не покинули рідний ефірний полк навіть після тотального скорочення або перейшли до подкастів, що теж передбачає  роботу з голосами і музикою, шумами і всім, що відтворює світ.

Радіо паралельно з Великим Німим (тобто кіно) називали у пору його становлення,  понад 100 років тому, Великим Невидимим. Від «бійців невидимого ефірного фронту» ще задовго на реальних сучасних фронтів,  2011 року  До дня радіо, тобто 16 листопада, на честь Нелли Олексіївни прозвучало таке редакційне привітання з мотивами пісень минулого.

         Замість епіграфу – ось ці рядки.

«Я с детства не любил овал,

Я с детства угол рисовал».

Павло Коган, загинув у 1942 році на фронті 24-річним

«Я с детства не любил овал» –

це написали не про Вас.

Нехай підтвердять всі присутні –

Вам неприємні тупокутні,

а ще – байдужі і ледачі.

У Вас пташина, інша вдача.

Радійці – це не біомаса.

Від Гунченко виходять аси.

В хатинці нашій екзотичній

Ви – наш днювальний у фонічній.

Хай час пливе, немов вода

«во все века, во все года» –

«и  вновь продолжается бой» –

Нела всегда с тобой!

Спогади  Нелли Олексіївни.

Федір Антонович Приходько, керівник Харківського радіокомітету, приймав мене на роботу, коли я прийшла після інституту. Ми довго тоді розмовляли. Він говорив українською мовою, хотів, щоб новий режисер володів українською. Я до цього жила недовго в Сокирянах на Буковині, там навчилася вільно говорити. Це 60-ті роки.

На перший погляд, Федір Антонович здавався суворим, але ближче знайомство доводило, що душа в нього добра. Пригадую, транслюють футбол. Наші хлопці вболівають, кричать, аплодують, стрибають, а внизу – кабінет Приходька. Він іде до них на другий поверх лаятися, що не працюють та й іншим заважають. А потім тихо перепитує: «А рахунок який?»

Коли вийшла книжка Федора Антоновича, ми з Юрієм Вірченком підготували для ефіру один епізод із неї. Відчувалося, що писала людина, яка знає війну не за переказами. Радіокомпозицію ми робили, коли він уже пішов на іншу роботу. Але кому пропонували дрібні репліки у тій міні-виставі, ніхто не відмовився. Можливо, тому що багатьом Федір Антонович допомагав, іноді власні гроші діставав, коли говорили, що важко захворів хтось із батьків. Знав добре, яка в кого родина, як кому живеться. 

Рано приходив на роботу, а йшов додому пізно. До неможливості був відповідальним. Питає хтось: «Федір Антонович на місці?» Та куди ж він міг подітися. Завжди на роботі. Умів вислухати. З ним можна було порадитися. Хоча розумію, що комусь він і не подобався. Наші молоді хлопці тихцем щось відзначали, бо пити на робочому місці – то вважалося великим порушенням. Навіть після роботи, але в кабінеті. Отож вони поховають закуску-випивку під столи та в шухляди. Сидять, ніби працюють. Заходить Федір Антонович. Вони голови посхиляли, роблять вигляд, що запрацювалися. «Ви чого досі тут? Не лякайте мене». Звичайно, ногами не тупав. І вже тихенько, ніби аж змовницьки: «У кого день народження?»

Спільних застіль на радянський День радіо, 7 травня, у 70-х роках і не пригадую. Готували велику стінгазету про колег. Вона висіла в коридорі. Потім уже у великій студії нарізали якісь бутерброди. Любила бабуся Сусанна, наша випус кова Сусанна Геннадіївна Розова,  свята. Чомусь не згадаю, щоб вона випила чарочку горілки. Так само не згадаю, щоб Федір Антонович  випивав з нами на свято. Хоча й танцювали, старий рік разом проводжали.

Мені здається, що найбільше йому подобалося писати прозу.

Якось я захворіла, а він прийшов навідати мене в Інституті ортопедії. Він уже за віком був у відставці. Раптом мені кажуть: «До Вас якийсь дідусь прийшов». Виходжу. Сидить він у фойє, трішки горбиться. Сиве волосся. А в руках – сіточка-авоська. З яблуками. Розгубилася від несподіванки, ніби й не впізнала одразу. «Нелю, ідіть сюди… Нелю, це я Вас кликав. Тільки потихеньку йдіть». Обійняв мене. У мене сльози на очах. Навіть не спитала, звідки дізнався, де я. Згадали радіо. «Я Вас усіх любив. Хоча іноді був занадто суворим. Але зі мною працювали на радіо тільки ті люди, яким я довіряв».

У мене за багато радіороків зібралася ціла бібліотека книжок з автографами авторів. Усіх записувала в студії, щось підказувала.

Разом з іншими стоїть і книжка прози Федора Антоновича. Треба знайти, перечитати».

Запис зроблено у січні 2022 року.

Знайдете книжку Нелли Гунченко  «Увага! Мотор! Дивовижна сила живого слова»  –  прочитайте. Уже зараз можна почути її голос у подкасті «Градусник».

Там використано запис  листопада 2018 року в Харківському радіодомі. То були останні ефірні гостини Нелли Олексіїіни в радіостудії при мікрофоні.

 Слухайте тут: 

Нелла Гунченко. Льотна школа для ефірних голосів