В своє свято герої-рятувальники Борівщини планують чергувати як завжди

Капітан служби цивільного захисту Віталій Сернецький несе службу на Борівщині. Він є начальником караулу Державної пожежно-рятувальної частини №60 Шостого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Харківській області. Саме ця пожежна частина обслуговує Борівську громаду.

Кількість пожеж підрахувати неможливо

Питаємо у Віталія Івановича:

— Скажіть як фахівець, яка зараз протипожежна ситуація у Борівській громаді, що викликає у вас занепокоєння?

— Звісно, оскільки ми знаходимось на території, що наближена до бойових дій, велика небезпека пов’язана саме з цим. Але проблем додає те, що люди, які залишилися в громаді, все одно спалюють траву та сміття. Це викликає додаткові ризики виникнення пожеж. Тобто час від часу відбуваються «прильоти» — і ми виїжджаємо на місця вибухів, щоб загасити полум’я та врятувати людей. А ще додають роботи ось такі безглузді підпали, коли мешканці спалюють щось на своїх городах або подвір’ях, а все навколо сухе через спеку та посуху, — і починається пожежа. Багато людей повиїжджали через бойові дії, в них позаростали і городи, і подвір’я — і полум’я поширюється на великі відстані, перекидається з сухої трави на житлові будинки… Також через посуху горять ліси. Всі бійці ДСНС району виїжджають на допомогу працівникам лісового господарства. В нашому районі виїзду багато торф’яників, а їх дуже тяжко загасити. Всі ці фактори складаються разом, і тому в зоні нашого виїзду відбувається дуже багато пожеж. Ось це і викликає моє занепокоєння…

— А як ви почали свою службу в ДСНС?

— В 2011 році я закінчив Національний університет цивільного захисту України. Потім пішов до лав Збройних сил України, відслужив, і повернувся на службу в ДСНС. Сам я — борівчанин, тому був направлений служити в Борівський район. Став провідним інспектором. 10 років я працював на цій посаді. А після деокупації Борівщини у 2022 році — перевівся у начальники караулу.

— Пам’ятаєте свою першу пожежу?

— Так. Це було село Нижнє Солоне, горів житловий будинок. Коли ми приїхали на місце події — вже палала покрівля. Ми підключили водопостачання, відрізали електродроти від будинку, і швидко почали гасити пожежу.

— Когось вдалося врятувати з того будинку?

— На щастя, мешканці вийшли з охопленої вогнем хати самостійно ще до нашого приїзду, і знаходилися поруч. Ми змогли погасити палаючу покрівлю, тобто врятували селянам домашні речі. Це була моя перша пожежа, тому я пам’ятаю усі деталі…

— А ви можете підрахувати, скільки всього пожеж ви погасили за свою кар’єру?

— (Сміється) Ні, це неможливо. Ми зараз чергуємо «дві на чотири», тобто дві доби — на чергуванні, потім чотири — відпочинок та відновлення. Так ось, за минулі дві доби чергування ми погасили дев’ять пожеж! Тобто, якщо врахувати, що в нашій частині на бойовому чергуванні знаходиться дві машини, ми дві доби практично не поверталися в будівлю частини. Тільки закінчували гасіння однієї пожежі — вже треба було їхати вгамовувати іншу! Якщо і вдавалося заїхати назад в частину — то лише на декілька хвилин, не більше. І так майже кожного разу. Тут вже не до підрахунків…

Врятованих людей зустрічаю на вулицях

— А чи можете підрахувати, скільки людей ви врятували за ці роки?

— Безпосередньо я десь чотирьох врятував. Це так, щоб прийшлося виносити з палаючого будинку чи витягувати з-під завалів. Наскільки я можу пригадати зараз…

— В деяких народах є традиція, що коли ти когось врятував, ти стаєш цій людині немов би ріднею, береш участь у її житті, підтримуєш братні стосунки. Чи є таке у вас з врятованими? Чи приходять вони в частину, щоб подякувати за порятунок?

— В нашій громаді всі один одного знають. І що до порятунку ми підтримували сусідські стосунки з цими людьми, що після нього. Тут всі спілкуються один з одним, всі цікавляться життям інших борівчан, різниці великої нема, врятував ти людину, чи ні, ставлення від цього суттєво не змінюється. До початку війни у Боровій проживало десь 5 тисяч осіб, а в громаді — десь біля 15 тисяч. Зараз тут проживає набагато менше мешканців. І між тими, хто залишився, зараз дуже теплі відносини. Я сам до цього факту, що когось врятував, маю спокійне відношення, адже це моя робота, мій обов’язок. Виконав те, що мав виконати.

— А яка надзвичайна ситуація чи пожежа, в ліквідації якої ви брали участь, вам найбільше запам’яталася?

— Була така подія. І запам’яталася вона не через складність, а через надзвичайне емоційне навантаження, з яким довелося працювати. Це сталося 31 грудня 2023 року. Відбувся ворожий обстріл, в результаті нього на вулиці Центральній пролунали «прильоти» по двох будинках. В одному будинку загинула одна людина, в другому — дві. Ми виїхали по першій адресі, нас було два відділення. І раптом ми з’ясували, що в будинку троє чи четверо поранених та один загиблий. Ми їх витягли з будинку, доставили до «швидкої», а потім дізналися, що в погребі цього будинку ще є люди. Вони там сховалися від обстрілу, а погреб завалило. І люди десь годину знаходилися в заблокованому стані. Ми намагалися їх визволити, а вони звідти, з підземелля, також старалися звільнитися, вийти з цієї пастки. Там зсередини були встановлені дошки, і вони намагалися розпиляти ці дошки, щоб вийти на волю. Врешті ми принесли бензопилу та випиляли ці кляті дошки квадратом, зробили прохід, і повитягували їх звідти. Так, ця розповідь звучить не дуже драматично, але насправді все було значно гостріше у ту годину, доки все це продовжувалося. Бо весь цей час була реальна загроза обвалу стіни погребу, вона час від часу сунулася, схилялася, і існувала велика вірогідність того, що стіна ця впаде, і всі люди внизу загинуть. Тому, коли вони врешті вийшли на волю, а там були й військові хлопці, вони почали брататися з нами, обіймати, дякувати, вони були так раді порятунку, немов знов народилися! Але в нас не було часу вислухувати ці подяки — треба було хутчіш їхати за другою адресою, де загинуло двоє цивільних людей… Я цю історію, мабуть, ніколи не забуду.

Не прощатися за руку та не мити одяг на ніч — традиції рятувальників

— 17 вересня — це одночасно і День рятувальника, і День українського козацтва. Чи випадковий цей збіг? Чи підтримують сучасні рятувальники старі козацькі традиції?

— Я вважаю, що традиції козацтва ми з побратимами обов’язково підтримуємо. Рятувальники — це люди, віддані народу, як і козаки минулого. Головна наша мета — допомогти людям. Всі наші бійці та офіцери — віддані своїй службі, робити народу добро — це сенс нашого життя. І коли ти робиш людям добро, рятуєш їх, це тебе надихає, робить тебе сильнішим. Саме цим відрізнялися наші пращури-козаки, які користувалися повагою в суспільстві, захищали людей від будь-якого лиха, отримували натхнення від людської вдячності та були віддані своїй справі.

— А які суто професійні традиції є у пожежних-рятувальників Борівщини?

— Наші традиції успадковані ще від пожежної охорони минулих років, а, може, й віків. Перше — ніколи не прощатися за руку, коли йдеш з чергування додому. Бо інакше буде велика пожежа і тебе викличуть з дому на її гасіння. Це таке повір’я, яке ніхто з діючих вогнеборців ніколи не порушує. А ще — не можна мити чоботи або черевики, поки ти на чергуванні. Навіть рукави якщо почнеш мити — чекай біди. Отже, пожежні-рятувальники краще на годину-дві раніше прокинуться зранку, щоб все помити наступного дня, ніж мити ці рукави на ніч, і потім всю ніч гасити вогонь… Як показує практика, ці традиції мудрі, бо закладені задовго до нашого народження.

— Чи існують якісь традиції святкування Дня рятувальника?

— Фактично, оскільки кожен з нас цілодобово знаходиться на чергуванні, частина, твій караул, стає твоєю другою родиною. І будь-які святкування стають родинними, ми збираємося, кличемо ветеранів, тих бійців ДСНС, які вже пішли на пенсію, адже це вони заклали ті традиції, які нас підтримують сьогодні, навчили нас колись тому, що ми робимо. Звісно, будь-які святкування стосуються тільки тих співробітників, які в день свята не на зміні. А 17 вересня наш караул буде чергувати, отже, для нас це буде звичайний робочий день, як і всі інші. Решта колективу частини, наскільки я знаю, планують запросити ветеранів, десь зустрітися, щоб поспілкуватися зі старожилами. А ми зустрінемося своїм караулом окремо, коли здамо чергування та будемо вільні. Мабуть, зберемося на дворі одного зі побратимів, посидимо, позгадуємо ті надзвичайні ситуації, в ліквідації яких ми брали участь…

— Я розумію, що зараз війна, і вашій службі не до свят, але якби була можливість урочисто відзначити, який би подарунок ви, як фахівець, як рятувальник, хотіли б отримати на своє свято? Матеріальне чи нематеріальне ваше найбільше бажання?

— Чесно, на даний момент найкращим мені подарунком було б почути, що війна закінчилася. Більше нічого не хочу для себе — тільки щоб більше не гинули люди, не лунали обстріли… Звістка про те, що закінчилася війна, буде мені найкращим подарунком у житті…

— Багато років сільські пожежні скаржилися на брак сучасної техніки, на жахливий стан і автопарку, і реманенту, який використовується в їхніх частинах. Як з цим зараз?

— Завдяки допомозі іноземних побратимів, роботі керівництва, участі якихось фондів, ситуація за останні роки значно покращилася. В нашому розпорядженні є 4-тонні та 8-тонні пожежні машини сучасних зразків. Але тут з’явилася інша біда — в нашій громаді та по сусідству багато замінованих територій, отже, для нас в таких умовах значно безпечніші старенькі ЗІЛи, бо в них спереду відсік для двигуна, який у разі вибуху захищає екіпаж пожежної машини від поранень. Тобто ми поки користуємось більш старою технікою з міркувань безпеки. Нам передані сучасні протигази з балонами «Драгер», нам замінили маски протигазів на сучасні, оглядові. В усіх бійців є сучасний та зручний бойовий одяг, одним словом, постачання зараз нормальне.

— Справжньою бідою на селі завжди були джерела водопостачання. Адже якщо в містах більш-менш налагоджена мережа пожежних гідрантів, в селі, а тим більш в лісі, їх нема. Чи існує така проблема на Борівщині?

— Ця проблема, на жаль, нікуди не поділася. Наприклад, ті пожежні гідранти, які є, під час перебоїв з електропостачанням не мають тиску. Тобто з них воду для гасіння пожежі взяти неможливо. Оскільки було спущене Оскільське водосховище, повисихали деякі озера, стало ще менше джерел води для гасіння пожеж. Але ми до цієї ситуації вже готові, в нас є мотопомпи, і ми можемо забирати воду там, де вона є. Ми розробили інструкції з взаємодії з іншими службами, і, коли ми отримуємо виклик на пожежу, одразу починаємо розуміти, що нас там чекає. Ми під час слідування на місце події робимо розбір пожежі, думаємо, де ми будемо набирати воду, яким чином будемо працювати. Або вистачить наших зусиль, або треба викликати підмогу. Справляємось…

— Неодноразово траплялися такі випадки, коли якийсь громадянин або машину поставить на гідрант чи біля пожежного пірсу, починається пожежа — а вогнеборці не можуть під’їхати до джерела води. Або якийсь жадібний господар пересуне паркан, щоб захопити ще землю, і відгородить тим самим гідрант від проїжджої частини…

— В цьому плані в нас все добре, таких інцидентів нема. В нашій громаді люди прислуховуються до порад фахівців ДСНС, є взаємодопомога між нами та населенням. Якщо горить пожежа, а хтось поставив машину так, що це заважатиме гасінню вогню — люди разом згуртуються та перенесуть її ще до нашого приїзду. В цьому плані люди один одному зараз допомагають. І нас підтримують.

— Як би ви порадили мешканцям Борівської громади, що треба робити, щоб не потрапити у пожежу, надзвичайну ситуацію чи іншу подібну халепу?

— Перш за все — дотримуватися правил пожежної безпеки. Не забувати про електроприлади, якщо йдеш з дому — вимикати їх з електромережі. А краще — вимикати автомати при виході з будинку, щоб під час вашої відсутності не запалала пожежа. Дуже важливо — не спалювати поблизу від свого житлового будинку сміття, траву, бадилля, тощо. Заборонено спалювати суху рослинність і на відкритих територіях. Цього неможна робити в мирний час, а зараз, коли йде війна — на це вводиться подвійна заборона. Якщо люди це зрозуміють — це зменшить навантаження на службу ДСНС, а самі громадяни збережуть життя та своє майно. Люди не розуміють, що при такій погоді трава та стерня горять як порох, достатньо іскри — і полум’я під дією поривчастого вітру може миттєво розповсюдитися на значну площу. Одна людина з таким загорянням впоратися не зможе, сусіди частково повиїжджали, отже, навряд чи хтось швидко прийде на допомогу. У наших підрозділів немає можливості миттєво опинитися там, де хтось щось запалив. Є поняття про зону виїзду, тобто до якихось віддалених сіл ми можемо добиратися 20-30 хвилин, в залежності від складності маршруту, стану дорожнього покриття і так далі. За цей час вогонь може знищити і житловий будинок, і надвірні споруди, і спричинити багато іншої біди… Зараз наближається осінньо-зимовий період, вже скоро мешканці громади почнуть опалювати свої оселі за допомогою печей. Як показує практика, піч — це також дуже поширений фактор ризику виникнення пожеж. Треба не забувати вчасно чистити сажу з димоходів, адже вона роками збирається там і створює передумови для загоряння пожежі. Раз у квартал треба вичищати цю речовину, щоб не було лиха. Якщо пічне обладнання не обмазується глиною з піском перед новим опалювальним сезоном — це також призводить до виникнення пожеж. Справа в тому, що під час експлуатації в печі утворюються мікротріщини, які потім стають тріщинами, розширюються під час нагріву. В якийсь момент через них випадає іскра і починається загоряння будинку. Також люди забувають, що заборонено ставити легкозаймисті речі поблизу від печі. Бо ці речі можуть загорітися від жару і спалити всю хату. Правила пожежної безпеки також забороняють складати дрова, вугілля або інше пічне паливо у стіни будинку. Має бути створений окремий дров’яник, який потрібно розмістити на відстані від будинку, щоб у разі його займання хата не постраждала. Це дуже важливо, щоб кожен подбав про свою безпеку, і не створював передумов для нещасних випадків. Ще одна поширена причина пожеж — коли димохід зроблений по дерев’яній балці будинку, а теплоізоляція димоходу не відновлюється роками. В якусь мить балка розігрівається від димоходу настільки, що починає палати… Це теж має пам’ятати кожен господар.

Редакція порталу «Громада Груп» вітає Віталія Сернецького та всіх його побратимів з завтрашнім професійним святом і традиційно бажає людям цієї мужньої служби «сухих рукавів».

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм