Фото поділився Володимир Колій
Сирота із Шевченкового активно займається волонтерством, спонсорує дитячу команду й місцеву газету, ініціює відпочинок дітей за кордоном та в 35 років продовжує феєрити на футбольному полі.
Примхлива доля
До тридцяти років Володимир Колій перебував під опікою інтернатських закладів, понад двадцять з них — у Шевченковому. Рідну матір розшукав уже в дорослому віці, проте їхнє спілкування виявилося нетривалим, бо невдовзі та відійшла у засвіти…
У дитинстві дуже мріяв знайти батьків, а коли вже дорослим зустрівся з матір’ю, на жаль, зрозумів, що доля була до мене прихильнішою, визначивши інтернатський шлях. Бо інакше просто пропав би, — сумно констатує Володимир...
Також зізнається, що нікому не радить опинитися у казенних стінах, бо найкраще — таки нормальне родинне виховання, але якщо вже так трапилося, радить не опускати руки та щосили долати перешкоди до омріяного майбуття.
У рідному інтернаті в Шевченковому завдячую вчителям, вихователям і друзям за щиросерду допомогу, небайдужість та водночас перепрошую за дитячі кривди, нестерпність, щиро визнаю вади тодішнього власного характеру, що обумовлені, як розумію тепер, гострим почуттям образи на весь світ за відсутність рідних, теплого родинного кола, — аналізує вже дорослий, збагачений життєвим досвідом чоловік.
Перезавантаження
Володимир вважає, що кардинально змінився внутрішньо понад десять років тому з початком співпраці з благодійним фондом «Єдина родина», представницю якого — Наталю Сергієнко вважає хрещеною матір’ю. Адже в тамтешньому середовищі до хлопця з інтернату ставилися так само поважно, як і до інших, розгледіли та мотивували розвиток неабияких лідерських здібностей.
Відтак Володя зрозумів, що може значно більше, ніж уявляв, бо коло його знайомств, інтересів та можливостей зростає й спонукає діяти активніше, ефективніше.
Ще перебуваючи в інтернаті (нагадаймо — до 30 років!), він добровільно опікувався тамтешніми юними вихованцями, допомагав викладачам та вихователям, свідомо й віддано був другом, порадником та захисником дітей з певними особливостями розвитку.
Згодом твердо вирішив торувати подальший життєвий шлях уже цілком самостійно, і п’ять років тому, зібравши чималу власноруч зароблену суму (у Шевченковому він став відомим фотографом і до того ж започаткував мінібізнес із фотодруку), за додаткової фінансової допомоги вже численних друзів придбав та облаштував власну однокімнатну квартиру.
Фронтове волонтерство
Кацапи-агресори окупували Шевченкове на самому початку повномасштабної війни. Протягом перших двох місяців Володимир Колій чим міг допомагав найбільш нужденним землякам, доки його відверта (маскуватися не вміє) проукраїнська позиція не стала муляти рашистам. Тоді, аби запобігти можливому лиху, встиг дістатися Харкова, де цілком занурився у волонтерство разом із побратимами зі згаданої «Єдиної родини».
Рятівники доправляли продукти, ліки, засоби гігієни, різноманітне обладнання та устаткування в найгарячіші регіони Слобожанщини, а також Донбасу, неодноразово потрапляли під обстріли, ризикуючи життям. Володимир досі зі щемливим болем згадує надзвичайно вразливі жахіття руйнувань у Бахмуті, Ізюмі, на Північній Салтівці, в інших місцях, зізнається, що особисті прикрості не йшли ні в яке порівняння з поневірянням місцевих мешканців та мужністю наших захисників-воїнів.
Я не відчував утоми, адже завантажувати й розвантажувати гуманітарні вантажі доводилося тоннами, траплялося — під акомпанемент ворожих вибухів. Ми були вкрай необхідні та намагалися чимскоріше допомогти людям. Деякий час перебував у відрядженні в Польщі, де у величезному логістичному хабі формувалися партії, що надходили на Батьківщину, — спав лише до трьох годин щодоби, аби своєчасно доправляти гуманітарку до прифронтових територій.
Класний гравець, улюблений тренер, умілий організатор
Щодо футболу, улюбленого захоплення Володимира Колія, то це, беззаперечно, особлива і найяскравіша не сторінка, а принаймні розділ, що обов’язково має перерости надалі в об’ємний змістовний том його життя. Сам він стверджує, що з раннього дитинства відчув нестримний потяг і природні здібності до цієї гри, увесь вільний час проводив на спортмайданчику, добре опанував також малу тенісну ракетку, завдяки такому хобі свідомо цілком байдужий до шкідливих звичок для здоров’я.
Володя змалку виділявся просто неймовірною енергією, яка дуже органічно трансформувалась на майданчику в його самобутню футбольну майстерність. Він був кращим на полі, справжнім лідером-бомбардиром, а наша команда — абсолютним фаворитом регулярної всеукраїнської першості серед профільних інтернатних закладів, доки в її складі виблискував Колій, — з неприхованою гордістю згадує поважний ветеран, лікар-невропатолог Шевченківського дитячого інтернату Володимир Щербак.
У дебютному для команди шевченківців тогорічному, умовно зимовому чемпіонаті Чугуївщини з мініфутболу, сенсаційною стала її перемога в регулярці. А засновник, натхненник, спонсор та лідер сусідів із Куп’янщини Володимир Колій справив неабияке враження на чугуївську футбольну спільноту як своєю грою, так і поведінкою, належним ставленням до однодумців. Тож не випадково цьогоріч, коли команда шевченківців розпалася, її лідера запрошено підсилити склад малинівського «Олімпу», в якому вправний бомбардир у 35 років регулярно забиває, зокрема, п’ять (!) голів лише в матчі останнього туру суперникам із новопокровської «Зорі». Приємно також перетинатися в дитячих турнірах з очолюваною ним командою з їхнього селища, чудово, що маємо таку яскраву, віддану спорту та вихованню юного покоління особистість, — характеризує колегу також фанатично відданий футболу дитячий тренер з Есхара Олександр Скідін.
Уся моя любов — дітям!
Уже згадана доросла футбольна шевченківська команда розпалася тому, що її єдиний спонсор і натхненник — людина з інвалідністю, сирота Володимир Колій останні півтора року спрямовує всі власні зусилля заради функціонування дитячої футбольної секції на малій батьківщині. Наразі невтомний ентузіаст опікується майже 70-ма юними земляками, серед яких близько десяти дівчат, що регулярно тренуються і гартуються в обласних турнірах, мало того — оздоровлюються, та не будь-де, не повірите — у Пальма-де-Мальорці! А ще у Лодзі! Лише за останні пів року!
Два тижні в Іспанії, тиждень у Польщі — відпочинок, екскурсії, розваги, все, за винятком квитків у обидва боки, за рахунок благодійників (величезний респект передусім журналістці Тетяні Доцяк) — хто цей казковий чарівник?! А сприяють Володимиру справжні друзі й бездоганна репутація щирої та щедрої на добро особистості.
При знайомстві Володимир Колій вражає відвертістю та доброзичливістю, усім єством випромінює позитивне світосприйняття, тож відразу відчуваєш симпатію до такої усміхненої, скромної та напрочуд цікавої людини. Адже він, крім того, що постійно витрачає більшість власного невеликого бюджету на участь у змаганнях, транспорт, форму, інвентар тощо, ще й десять років регулярно організовує січневий дитячий турнір з нагоди дня свого народження і все це — лише заради радісних дитячих облич!
Наше селище лишень за сорок кілометрів від гарячого фронту, багато громадських об’єктів зруйновано, діти вчаться дистанційно, загальна атмосфера не з кращих, бо ворог поруч і повсякчас лютує, — описує місцеву обстановку в Шевченковому Євгенія Кормилець. — У мене двоє синів — Михайло та Кирило, які з величезним задоволенням тренуються та беруть участь у турнірах під орудою Володимира Колія, за що і юні вихованці, і ми, їхні батьки, надзвичайно вдячні йому. Бо це, в такий скрутний час, одна з небагатьох нагод соціалізувати підростаюче покоління, гармонійно його виховувати, адже неможливо повсякчас переховуватися в укриттях. Маємо дбати про гідне наступне покоління, дотримуватись необхідних пересторог під час лютої війни, і разом з тим гартувати фізично та морально майбутнє нашої Батьківщини.
А ще мужній та безкорисливий Колій власним коштом допомагає місцевій друкованій газеті «Краєвид», яку, крім нього, з початку повномасштабної війни більше ніхто не підтримує…
Хоча б дещицю такої вдачі можновладцям!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз