Великий огляд світового абсурду: товариш Сі будує школу в Іркутську, Куба бомбить Флориду російськими дронами, а НАТО програло війну

Це взагалі анекдот, придуманий вашою оглядачкою, але, як заведено говорити в таких випадках - заснований на реальних подіях.

Поки в Пекіні з помпою організовували офіційні прийоми для Володимира Путіна, жителі мікрорайону Березовий під Іркутськом продемонстрували власне, суто практичне розуміння «повороту на Схід».

Як повідомляє «Настоящее время», відчаявшись отримати обіцяну ще у 2021 році школу на 1500 місць, сибіряки записали відеозвернення до МЗС РФ із проханням... залучити голову КНР Сі Цзіньпіна до добудови соціального об'єкта.

Будівництво давно заморожене, а в регіональному бюджеті на найближчі роки грошей немає — усі ресурси «великої держави», як слушно зауважили автори ролика, зараз витрачаються на нове метро в Москві та фінансування шкіл у Таджикистані (не кажучи вже про бездонні воєнні видатки).

У безвиході жителі Сибіру прямо заявили про готовність масово вчити китайську мову, якщо Пекін допоможе їм із базовою інфраструктурою.

Російська глибинка де-факто капітулювала перед Китаєм, визнавши повне банкрутство місцевої та федеральної влади.

Традиційна для Росії форма чолобитної еволюціонувала: замість царя в Москві, який роками ігнорує скарги, піддані тепер воліють апелювати напряму до «старшого брата».

 Ментальна інтеграція Сибіру в піднебесну геополітику відбулася без жодного пострілу — просто через відсутність нормальних доріг, теплих туалетів та шкільних класів.

Міжнародна агенція Reuters, посилаючись на конфіденційні звіти трьох європейських розвідок та двомовні документи, розкрила схему таємного навчання російських військових на території КНР.

Поки товариш Сі публічно тисне руки західним лідерам і говорить про «мирне врегулювання», вищі офіцери РФ та Китаю ще в липні 2025 року підписали в Пекіні конфіденційну угоду.

 За даними розслідування, близько 200 російських військовослужбовців — від молодших сержантів до підполковників — пройшли секретні тримісячні курси у військових академіях Пекіна, Нанкіна та інших міст.

Європейські спецслужби вже зафіксували, що частина цих підготовлених у Китаї фахівців повернулася на фронт і безпосередньо керує операціями БПЛА в окупованому Криму та на Запоріжжі.

Тут виникає закономірне питання: чому теоретично "друга армія світу", яка понад чотири роки веде інтенсивну технологічну війну, поїхала вчитися у Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), котра останній раз реальний бойовий досвід отримувала під час війни з В'єтнамом у 1979 році, а решту часу відточувала майстерність на парадах?

- Відповідь криється не в тактиці, а в інженерній школі, – сказав «Громаді»  полковник у відставці Федір Дорошенко. – Китайцям нема чого вчити росіян у плані окопної війни чи штурмів. Але КНР сьогодні — це світова фабрика БПЛА та мікроелектроніки.

Російських інструкторів туди відправили не за бойовим духом, а за технічними алгоритмами: як "прошивати" дрони, як інтегрувати ШІ в системи наведення, як обходити західний РЕБ на рівні китайського софту, і як працює заводська логістика Пекіна.

Це не тактичні курси, це передача інженерно-технологічних ключів напряму від виробника.

…Матеріал Reuters чітко деконструює чергову масштабну китайську ІПсО про «рівновіддаленість Пекіна».

Китай не просто постачає росіянам верстати чи мікросхеми. Пекін напряму інвестує свій технологічний та військовий досвід у ведення війни.

Договір суворо забороняв будь-яке висвітлення цих візитів у ЗМІ — класичний почерк гібридної взаємодії. Проте «шило в мішку» не втаїли, і тепер чергове розкланювання Путіна перед Сі в Пекіні виглядає не як візит рівноправного партнера, а як звіт васала, який приїхав подякувати за «майстер-класи» з нищення європейської безпеки.

Міжнародна агенція Reuters опублікувала великий аналітичний матеріал про те, що масштабна кампанія Сил оборони України із нанесення ударів середньої дальності («middle strikes») паралізувала наступальний потенціал Росії на фронті та відкрила «вікно можливостей» для нищення НПЗ у глибокому тилу ворога.

За даними українських командирів та західних військових аналітиків, саме зміщення фокусу на знищення цілей в операційній глибині від 30 до 180 км стало ключовим фактором, який сповільнив темпи просування окупаційних військ до найнижчих показників за останній час.

Журналісти розкривають тактику «подвійного удару» (double blow). Посилена увага до середнього радіуса дозволила ЗСУ системно вибивати російські радари, вузли зв'язку, склади БК та зенітно-ракетні комплекси Тор, Бук і Панцир.

Командир Сил безпілотних систем Роберт Бровді («Мадяр») у коментарі агенції зазначив, що роль цих «середніх ударів» наразі є вирішальною.

Випалювання російської ППО на операційній глибині створило діри у ворожому небі, крізь які українські далекобійні дрони тепер значно легше прослизають на відстані до 1500–2000 км, методично мінусуючи нафтопереробні заводи РФ (як-от Рязанський НПЗ чи об'єкти в Пермі).

Головний біль російських генералів зараз полягає в тому, що "мідл-страйки" ламають їхню класичну доктрину постачання. Старший науковий співробітник Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI) Джастін Бронк слушно зауважує: щоб захистити свої тилові заводи, Кремль змушений відтягувати дефіцитні системи ППО з лінії фронту вглиб Росії.

Як наслідок, армійська логістика окупантів розтягується і тріщить. Вони більше не можуть накопичувати техніку та БК за 50–70 кілометрів від передової — усе це миттєво згорає. Ворогу доводиться везти снаряди "з колес" за сотні кілометрів, що критично знижує щільність вогню на полі бою.

Reuters також акцентує на важливому технологічному аспекті: ця кампанія є продуктом суто українських інновацій. Фронтові підрозділи (зокрема, батальйон «Бродяги» та бригада «Мадяра») використовують вітчизняні дрони на кшталт «Чаклун V» або «В-2».

Зворотний зв'язок між операторами та українськими інженерами триває лічені дні, що дозволяє миттєво адаптувати софт під ворожий РЕБ. Таким чином, поки Росія випрошує технології в Пекіні чи Тегерані, Україна створила автономну та гнучку систему середнього радіуса, яка системно знекровлює російську воєнну машину за межами досяжності звичайної артилерії.

Американське видання Axios, посилаючись на розсекречені дані розвідки США, повідомило, що Куба таємно закупила понад 300 військових безпілотників і розглядає можливість їхнього застосування для атак на американську базу в Гуантанамо та місто Кі-Вест у штаті Флорида, розташоване всього за 150 км від Гавани.

 Така інформація викликала серйозне занепокоєння у Вашингтоні: високопосадовці Білого дому вже заявили, що подібні дії кубинського режиму можуть стати підставою для «військового реагування» з боку Пентагону.

На тлі загострення директор ЦРУ Джон Реткліфф жорстко попередив місцеву владу: острів більше не буде «платформою для противників, які намагаються просувати ворожі інтереси в Західній півкулі».

Офіційна Гавана очікувано пішла в глуху відмову. Міністр закордонних справ Куби Бруно Родрігес Паррілья поспішив заявити, що країна «нікому не загрожує», а кейс із дронами сфабрикований США, щоб виправдати жорсткі санкції або навіть інтервенцію.

 Але, як кажуть, «ложечки знайшлися, а осад залишився». Розвідка чітко фіксує, що весною Куба активно просила безпілотники в Ірану та Росії. І якщо іранські судна з портів зараз щільно заблоковані американцями, то російський слід виглядає більш ніж реалістичним.

Нещодавно США пропустили на Кубу великий російський танкер. Що там було в трюмах, окрім задекларованого дизелю — питання риторичне. Схоже, Москва вирішила повторити «фінт Хрущова» зразка 1962 року, підкинувши Білому дому вибухонебезпечний подарунок прямо під ніс.

А для України тут відкривається чудове вікно можливостей. Замість великої війни Вашингтон із союзниками, найімовірніше, почне показово шмагати кремлівську "стару крису" в її латиноамериканському підчерев'ї.

Як то кажуть, запасаємося поп-корном.

Авторитетне американське видання Foreign Policy опублікувало резонансний матеріал військового аналітика Франца-Стефана Гаді, який брав участь у закритій військовій симуляції в Університеті Бундесверу в Гамбурзі.

Варгейм (від англ. wargame — військова гра) моделював потенційну кризу в Балтії наприкінці жовтня 2026 року — одразу після гіпотетичного заморожування війни в Україні.

За сценарієм, РФ зберігає контроль над окупованими українськими територіями і, використовуючи накопичені сили в Білорусі та Калінінграді, завдає блискавичного удару через Сувалкський коридор. Головний висновок гри шокує: європейські союзники виявилися тотально не готовими до швидкості та рішучості «червоної команди».

Унікальність цієї симуляції полягала в її реалістичності. Франц-Стефан Гаді (асоційований співробітник IISS – це Міжнародний інститут стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies) грав роль начальника Генштабу РФ, очільник Центру Карнегі Олександр Габуєв координував стратегію, а колишній німецький дипломат і розвідник Арндт Фрайтаг фон Лорінгховен перевтілився в Сергія Лаврова.

«Російська сторона» зробила ставку на досвід української війни: замість масованого утримання територій великими силами, вони застосували тотальну розвідку БпЛА, дистанційне мінування та миттєву зв'язку дронів з артилерією, створивши зони повного вогневого контролю.

Європейська політична нерішучість, критична залежність НАТО від США у придушенні ППО та панічний страх ескалації дозволили «Росії» досягти всіх цілей ще до того, як Альянс спромігся організувати контрнаступ.

«Цей варгейм — не прогноз неминучої катастрофи, а жорстке препарування головної ілюзії Заходу. Метою Кремля в Балтії буде не банальне загарбання землі чи класичний "прорив Сувалок".

Стратегічна ціль Путіна — руйнація самої статті 5 та розвал НАТО без прямого втягування США. Операція планується як швидка й обмежена: достатня для повноцінного військового прецеденту, але недостатня для початку Третьої світової.

Гаді прямо закликає європейців забути про мантри та проповіді про "відданість Альянсу". Стримування — це не лише кількість танків, яких у Європи і так бракує. Стримування — це те, що ворог думає про вашу рішучість. Якщо Берлін не знайде відповіді на це питання до початку кризи, реальний конфлікт закінчиться поразкою НАТО на перших же годинах.

Катарське видання Al Jazeera опублікувало масштабний аналітичний матеріал про те, що найбільші світові технологічні гіганти (Big Tech) фактично збудували нову форму колоніалізму XXI століття, підпорядкувавши собі ресурси, працю та дані країн Глобального Півдня.

Дослідники та активісти б'ють на сполох: сучасна цифрова економіка повторює лекала класичних колоніальних імперій минулого. Тільки замість вивезення золота, цукру чи нафти, кремнієві корпорації викачують «нову нафту» — персональні дані мільярдів людей, залишаючи країнам, що розвиваються, лише екологічні збитки та низькооплачувану ручну працю.

Журналісти розкривають цинічну анатомію цього процесу. Глобальний Південь у цій схемі виконує роль сировинного придатка та дешевого цеху.

По-перше, саме там, часто в жахливих умовах (наприклад, у конголезьких шахтах), видобувають кобальт та літій для акумуляторів і мікросхем.

По-друге, тисячі бідних мешканців Кенії, Уганди чи Філіппін за копійки працюють «цифровими сміттярами» — вручну маркують дані та модерують найжорстокіший контент у мережі (вбивства, насильство), щоб штучний інтелект із Каліфорнії ставав «чистішим і розумнішим».

При цьому прибутки, патенти та готові інтелектуальні продукти залишаються на Заході, а місцеві ринки монополізуються американськими чи китайськими платформами, знищуючи локальний бізнес.

«Термін "цифровий колоніалізм" — це не просто красива метафора, а діагноз сучасній геополітиці. Якщо у XIX столітті імперію визначали території та гармати, то сьогодні її визначають сервери, алгоритми штучного інтелекту та підводні інтернет-кабелі.

Корпорації на кшталт Meta, Google чи Microsoft мають більший політичний та фінансовий вплив, ніж десятки суверенних держав разом узятих.

Вони не просто збирають дані — вони формують інформаційний порядок денний, контролюють те, що люди бачать у стрічках новин, і можуть впливати на результати виборів чи стабільність у цілих регіонах.

Для країн Глобального Півдня це пастка: вони не можуть відмовитися від цих технологій, бо опиняться на узбіччі прогресу, але, приймаючи їх, вони добровільно віддають свій цифровий суверенітет новим "білим сахібам" із Кремнієвої долини».

Французький тижневик Шарлі Ебдо нагадує, що до чемпіонату світу з футболу в США залишилося лише три тижні. І висловлює підозру, що Трамп запросто може змінити правила його проведення. Карикатура створена художником під псевдонімом Biche.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.

Читайте також:

Палаючий театр Карабасів-Барабасів: як намагаються врятувати морду Путіна

Якщо Ви хочете бути в курсі, про що пише світова преса, читайте наші щотижневі огляди щосереди.