Від «Боже мій, що ми накоїли?» — до «Допомогти видворити легіони Сталіна». 80 років після Хіросіми – всесвітній страх

Ця річниця викликає шквал  емоцій.

І, як це не дивно, знову оголює аргументи не лише «проти» місії американського полковника Пола Тіббетса, який скинув «Малюка» з літака B-29 «Енола Гей» над Японією серпневим ранком.

Жодна розсудлива людина не змогла б аплодувати скиданню першої бомби, а тим більше другої, яка знищила Нагасакі 9 серпня.

Але ваша оглядачка, гортаючи світову пресу, знаходить різні аргументи…

Бомбардування мали негайні наслідки для війни на Тихому океані. 9 серпня о 1 годині ночі Радянський Союз розпочав Маньчжурську наступальну операцію "Серпнева буря".

Радянські генерали місяцями планували вторгнення до окупованої Японією Маньчжурії. Коли Японія похитнулася, вони побачили свій момент для удару.

«The Economist» цитує свою статтю від 11 серпня 1945 року:

 «Поточний момент явно ідеальний. Японці настільки ослаблені та відчайдушні, що оголошення війни Росією може стати останньою краплею, необхідною для придушення їхнього опору. Це може не спричинити серйозних військових зобов'язань. Це накладає на Британію та Сполучені Штати зобов'язання, які вони лише зараз готові визнати. І це переводить Росію з ролі спостерігача на роль принципу врегулювання на Далекому Сході».

Дні після бомбардувань та вступу Росії у війну на Тихому океані були сповнені невизначеності.

Не можна було виключати, що Японія, чия поразка була практично гарантованою з самого початку війни, все ще утримуватиметься від капітуляції.

Однак, — писав The Economist , — є докази того, що повне спустошення — чотири квадратні милі в Хіросімі — спричинене атомною бомбою, переконало лідерів Японії в тому, що необхідно шукати вихід з війни.

Після бомбардування Хіросіми лідер Японії, імператор Хірохіто, отримав від своїх радників інформацію про масштаби руйнувань. Він та його радники нарешті були змушені готуватися до капітуляції.

 Згідно з аналізом BBC Verify, Росія більш ніж удвічі збільшила кількість дронів і ракет, випущених у бік України з того часу, як президент Дональд Трамп повернувся до Білого дому у січні – незважаючи на його заклики до припинення вогню.

Атаки вже почастішали за колишнього президента Джо Байдена у 2024 році, але різко зросли після перемоги Трампа на виборах у листопаді. З моменту його повернення на посаду в січні зафіксовано рекордну кількість повітряних атак з боку Москви за весь час війни.

Під час своєї передвиборчої кампанії Трамп неодноразово обіцяв покласти край бойовим діям лише за один день, якщо повернеться до Білого дому. 2024 року він стверджував, що бойових дій Росії та України можна було б уникнути, якби на посаді перебував президент, якого Кремль «поважав».

Путін не вірить у погрози Трампа та продовжує війну.

Макс Гейстінґс — колумніст Bloomberg Opinion, автор історичних розслідувань «Пекло: світ у війні, 1939–1945», «В'єтнам: епічна трагедія 1945–1975» та «Безодня: Карибська криза 1962 року».

Близько 20 років тому він написав книгу про битву за Японію 1944-1945 років.

Працюючи над книгою, Гейстінґс  витратив місяці вивчення спорів навколо Хіросіми.

І автор зізнається, що написання глави про це виявилося для нього одним із найскладніших випробувань, з якими йому колись доводилося стикатися як історика, оскільки військові, політичні та моральні питання були неймовірно складними.

Боже мій, що ми накоїли? — цитуються у книжці слова капітана Роберта А. Льюїса, іншого пілота «Енола Гей».

І все ж я захищаю президента Гаррі Трумена і тих з його оточення, хто розділив відповідальність за це,

- стверджує Гейстінґс.

Багато сучасних критиків вважають, що бомби були найгіршим можливим результатом війни.

Гейстінґс пише, що при тій швидкості загибелі людей у Японії, особливо в полоні у японців, кількість жертв перевищила б 100 000 (за найскромнішими підрахунками) загиблих у Хіросімі та Нагасакі, якби війна тривала хоча б на кілька тижнів довше.

Більше того, в перші місяці 1945 року звичайні бомбардування японських міст літаками B-29 вже забрали життя понад 300 000 людей, третина з них під час бомбардування Токіо 9 березня.

Серед невеликої групи сучасних істориків існує думка, яка має підтримку невеликої групи сучасних істориків, про те, що в серпні 1945 року японці були готові здатися.

Це неправда. Токійське керівництво, в якому домінували військові, безумовно, хотіло покінчити з цим. Але воно вимагало умов, які б не прийняв жоден уряд США.

Незважаючи на катастрофічні поразки в кількох Тихоокеанських битвах поспіль, токійська військова партія вважала, що Японія все ще має важливий козир — здатність знищити вторгнення на материк, завдавши втрат, які педантичні американці вважатимуть неприйнятними.

Вони хотіли зберегти японську гегемонію над Кореєю та Маньчжурією.

Президент Росії Володимир Путін навряд чи підкориться ультиматуму щодо санкцій, висунутому президентом США Дональдом Трампом, термін дії якого закінчується цієї п'ятниці, і зберігає за собою мету повністю захопити чотири регіони України, повідомили Reuters джерела, близькі до Кремля.

Рішучість Путіна продовжувати рух вперед зумовлена його вірою в перемогу Росії та скептицизмом щодо того, що чергові санкції США матимуть значний вплив після послідовних хвиль економічних санкцій протягом 3,5 років війни, повідомляють три джерела, знайомі з обговореннями в Кремлі.

 «Якби Путін зміг повністю окупувати ті чотири регіони, які він вважає своїми російськими, він міг би стверджувати, що його війна в Україні досягла своїх цілей», – сказав Джеймс Роджерс, автор книги «Повернення Росії», яка має вийти в майбутньому. Путін вклав свою політичну репутацію та спадщину у війну в Україні.

Генеральний штаб Збройних сил Росії повідомив Путіну, що український фронт розпадеться через два-три місяці, повідомила перша особа.

Однак, нещодавні здобутки Росії залишаються відносно незначними з точки зору суто територіального масштабу: з початку минулого року Росія захопила менше 1% від загальної території країни, згідно з червневим звітом Центру стратегічних та міжнародних досліджень, вашингтонського аналітичного центру.

Українські та західні військові джерела визнають, що Росія досягає успіхів, але лише поступово та з великими втратами.

Російські військові блогери стверджують, що сили Москви загрузли під час свого нинішнього літнього наступу в районах, де рельєф місцевості та густий міський ландшафт сприяли Україні, але оцінюють, що інші райони слід захопити швидше.

Є й інший, неприємніший аспект цієї історії. Він випливає з технологічного детермінізму — того, якою мірою рішення про скидання бомби було прийняте зрештою завдяки існуванню зброї, її купівлі та оплаті.

Особливо огидна розмова відбулася в липні 1945 року, коли угорський учений Лео Сілард (1898 – 1964) вирушив до держсекретаря Джеймса Бірнса, щоб люто виступити проти використання зброї, у створенні якої Сілард брав участь.

Джеймс Ф. Бірнс (1879-1972) був державним секретарем Сполучених Штатів протягом двох років після Другої світової війни, що стало важливим періодом у розвитку політики Холодної війни.

Бірнс, обурений його бурхливою тирадою, відповів двома зауваженнями, які не роблять честі.

По-перше, він заявив, що Конгрес США «був би дуже промовистим, якби з'ясувалося, що 2 мільярди доларів були витрачені на Манхеттенський проект без будь-якої практичної мети».

Він додав, що бомба могла б навіть допомогти видворити легіони Сталіна із рідної країни Сіларда.

Як і більшість вчених, які працювали над Манхеттенським проектом, Сілард роками був одержимий страхом перед тим, що Гітлер може отримати ядерний пристрій раніше за союзників. Вони вважали свою роботу оборонною. Коли Німеччина впала, а разом із нею і загроза нацистської бомби, навіть думка про її застосування стала огидною.

Їм було важко довести свою правоту, оскільки вони були пов'язані найсуворішою секретністю і не могли відкрито висловлюватись.

Деякі досі стверджують, що американці ніколи не застосували б атомну бомбу проти європейців. Це майже напевно неправда, вважає Гейстінґс.

Німецькі генерали, які стверджували, що якби Гітлер послухався їхньої поради, то вони могли б продовжити війну в Європі ще на кілька місяців, ігнорували майже неминучий факт: за таких обставин перший ядерний удар припав би на Берлін.

 

Сталін знав про американську ядерну програму через своїх агентів на Заході, але був пригнічений звісткою про Хіросіму, побоюючись негайного падіння військ Токіо, позбавивши його можливості поводитися агресивно та захопити обіцяні йому територіальні трофеї.

Гейстінґс приходить до висновку, що моральні аргументи Трумена були б більш вагомими в очах нащадків, якби США публічно попередили Японію у разі продовження бойових дій. У липні 1945 року союзники справді загрожували тяжкими наслідками, але не уточнили, якими саме.

Financial Times від 5 серпня 2025 повідомляє про таємний візит іранських ядерних експертів до російських інститутів. Це вказує на можливу співпрацю в галузі ядерних технологій між Іраном та Росією, що може мати значні геополітичні наслідки.

На думку експертів, які відстежують ядерну діяльність Ірану, стратегія країни ґрунтується на «навмисній двозначності». Так Тегеран уникає явних порушень норм нерозповсюдження, але використовує наукові дослідження для розвитку ноу-хау, які могли б стати в нагоді, якщо Іран вирішить створити ядерну зброю.

FT нагадує, що Росія публічно виступає проти створення Іраном ядерної бомби. Один колишній американський чиновник заявив, що "це не означає, що вони не погодяться на деякі технічні обміни". 

На думку деяких експертів, на тлі повномасштабної війни проти України країна-агресор могла «охоче послабити дотримання норм нерозповсюдження у відносинах з Іраном».

 

Коли йдеться про тритії, я кажу: „Це пістолет, що димить“, — заявив колишній голова Центру НАТО з контролю над озброєннями Вільям Альберке.

 

Є вагомі підстави вважати, що Хіросіма і Нагасакі з того часу зробили величезний внесок у збереження людства.

Грибоподібна хмара, страшні картини жахів ядерної війни не залишають сумнівів: якщо якась країна вдасться до такої зброї, ми приречені. Навіть найпідліші диктатори світу визнають це.

Найбільша боєголовка в сучасному арсеналі Америки, B83, має вибуховий еквівалент 1,2 мегатонни (1,2 мільйона тонн тротилу) і може миттєво вбити понад мільйон людей.

Вважається, що російський «Сармат-2» здатний перевозити 10 мегатонн ядерного корисного вантажу.

Вони призначені для ураження кількох цілей одночасно, але якби всі вони були скинуті на таке місто, як Київ, від його майже чотирьох мільйонного населення залишився б попіл.

Ми повинні бути вдячні, що мільярди сучасних людей, хоч і мало знайомих з історією, принаймні знають, що сталося в ті серпневі дні 80 років тому, і таким чином розуміють, що повторення подій означало б кінець життя на Землі.

Але через 80 років після Хіросіми відчуття ядерної загрози зростає. Зовсім нещодавно президент США Дональд Трамп, після суперечки в соціальних мережах з колишнім президентом Росії Медведєвим, похвалився, що наказав розгорнути два підводні човни в напрямку Росії .

Колишній Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО Джеймс Ставрідіс публічно висловив стурбованість зростанням розповсюдження ядерної зброї, стверджуючи, що це також збільшує ризик її застосування.

Наразі ядерну зброю мають Сполучені Штати, Росія, Китай, Франція, Велика Британія, Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея. Ставрідіс оцінює, що до них можуть приєднатися Польща, Німеччина, Туреччина, Саудівська Аравія, Південна Корея та жертва атомної бомбардування Японія.

Ситуація особливо напружена в Азії. Три ядерні держави – Китай, Росія та Північна Корея – виступають проти американських союзників Південної Кореї та Японії. Якщо Південна Корея отримає ядерну зброю, це може викликати ефект доміно. Тоді Японія також може закликати до ядерної зброї.

Пол Мідфорд, експерт з безпеки японського університету Мейдзі Гакуїн, стверджує, що Японія має всі технологічні можливості, щоб швидко стати ядерною державою. Навіть попри те, що країна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, її певною мірою можна назвати латентною ядерною державою.

Країна керує великою цивільною ядерною програмою, побудувала завод з переробки, є майстром зі збагачення ядерного палива та, за власними даними, на кінець 2023 року мала 44,5 тонни плутонію, з яких 8,7 тонни зберігаються в Японії, а решта — у Великій Британії та Франції. Цього достатньо для сотень, якщо не тисяч, бомб.

Читайте також:

Радіоактивне осине гніздо не тільки як метафора: 8 серпня Москва знову висуне умови?

У наш складний і важкий час, коли інформації багато, а часу на її осмислення мало, професійна журналістська діяльність є вкрай важливою.  Один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас.