Відлуння минулого: як половецькі баби зберігають історію Ізюма

У світі дуже багато історичних пам'яток, які хочеться зберегти для нащадків. Одна з таких- Половецькі баби в Ізюмі , що на Кремянці. У цієї пам'ятки дуже багата історія.

Фото : ukrinform.ua

А що таке Половецькі баби?

Полове́цькі ба́би — намогильні кам'яні статуї половців (кипчаків, куманів), пам'ятки сакрального мистецтва IX—XIII ст. Символізували предків і ставилися в спеціально споруджених для них святилищах. Їх зводили зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів. Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих в нім предків. Частіше за інших ставили дві статуї обличчями, оберненими на схід, — чоловіче і жіноче: родоначальників коша. Зрідка попадалися святилища з скупченням статуй — в кожному не менше 12-15. Біля підніжжя статуй знаходили кістки баранів. Також — половецькі боввани, половецькі скульптури , половецькі антропоморфні скульптури, антропоморфні стели тощо.

Половецькі баби є таких типів:

Антропоморфні фігури із спеціально підібраних подовжених каменів ;

Зображення чоловіків з вусами і невеликою бородою.

Зображення чоловіків переважно без шапок, іноді з однією або декількома косами до поясу. На деяких фігурах одне або обидва вуха прикрашено сережками, зрідка на шиї гривна або намисто.

Зображення чоловіків одягненими в каптан з трикутними одворотами і вузькими рукавами. У талії — пояс з набором прикрас, пряжок і бляшок. Рідше просторий одяг з широкими рукавами без поясу і зброї.

Фігури з кинджалом або шаблею.

Фігури жінки із підкресленими дітородними органами. «Чорнухинська мадонна» (знайдена у Чорнухино Луганської області) тримає на руках дитину.

Кам'яні баби із судинами, які тримають у правій руці, рідше в обох руках. Форми судин різноманітні: кубки, чаші, циліндричні судини. Відомо кілька випадків, коли на правій руці показаний сидячий птах.

Переважна більшість подібних кам'яних фігур зосереджена в степу на правому березі Сіверського Дінця. У місті Ізюм Харківської області половецькі баби знаходяться на горі Крем'янець.

Фото: suspilne-media

З часом на фігурах з'явилися руки, що тримали на рівні живота чаші, й круглі опуклості, що зображали груди. Другий тип зустрічається не тільки уздовж Сіверського Дінця, але просунувся на південь від в цьому регіону — на Дон і в Приазов'я.

Але потім настала війна та окупація міста Ізюм, половецькі баби було демонтовано для реставрації.

За  словами директора облдепартаменту культури та туризму Едуард Павленко, скульптури евакуювали у безпечне місце, щоб вони могли зберігатися, поки воєнний стан, щоб паралельно могли працювати реставратори.

«Стан у них дуже різний. Одна баба була дуже пошкоджена ще у період окупації Ізюма. Декілька баб постраждало. І взагалі, їхній стан — це стан, викликаний часовими факторами, тому що вони досить довго там розташовані», — розповів Едуард Павленко.

 

Фото : suspilne-media

Як стверджує Марина Коловоротна, під  наглядом реставраторів були розроблені спеціальні дерев'яні конструкції, які були встановлені на кожну бабу окремо. Був засипаний пісок всередину кожної й обмотані вони кількома шарами спеціальної плівки, щоб не було промокання і розбухання цього дерева.

Вона розповіла, що після деокупації міста восени минулого року з'ясувалося, що росіяни обстрілами повністю зруйнували одну з дев'яти половецьких баб. Пізніше виявилося, що ушкоджень уникли лише дві з них. Тому до Ізюма прибули спеціалісти й законсервували їх: «Вони замазали всі ці тріщинки, пошкодження закрили, спеціально обробили. Працювала спеціаліст з каменю, бо вони з піщаника виготовлені й потребують необхідної технології, згідно з якою вони це зробили».

Фото : pravda-com-ua

Начальниця Управління культури розповіла, що від ідеї перевезти баб до Харкова, яку попередньо озвучував міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, вирішили відмовитися.

«Це була попередня інформація, зараз їх убезпечили саме в Ізюмі, на горі Крем'янець, де вони і є. Пам'ятки дуже дорогі громаді, тому їх хотілося максимально зберегти на місці, щоб їх нікуди не транспортувати, щоб не відбулося якихось пошкоджень, щоб не зробити гірше», – пояснила Коловоротна.

Також є дуже багато легенд про цю пам'ятку.

Божа кара. Кам’яні баби, кажуть, були колись такими ж людьми, як і ми, але покам’яніли. Сталося це так: Бог створив людей раніше сонця, і жили вони в темряві, харчувалися плодами рослин. Але ось явилося сонце. Люди сполошилися і, щоб спекатися сонця, почали виходжати на високі могили і плювати на нього. Бог прокляв за це людей – і вони, де стояли, там і скам’яніли. Та в цих скам’янілих людей, кажуть, є надія знову перетворитися, зробитися такими ж живими, якими їх Бог створив.

Кам’яні баби – із жінок. То були колись живі жінки, і жали вони літом у степу хліб, та саме в той день мінилось сонце. І дуже довго мінилось; перебило жінкам роботу – показалось уже перед самим вечором. Побачили його жінки та й давай на нього плювати і лаяти його: «А щоб тобі і таке, і сяке! Через тебе ми втратили багато часу!». От за те вони й скам’яніли, й посліпли.

Сторожі на могилах. Колись у степу було більше могил, і стояли на них мамаї. А менше тих могил стало, бо їх розсунули плугами. Тільки глиняні пагорби залишились… Ще до Христового народження був потоп. У тих місцях, де вода людей застукала, вони насипали могили і рятувалися на них. Чи воно правда, чи ні – Бог його знає. А мамаїв на могилах понаставляли татари. Вони всі стояли обличчям на схід сонця. Це були їхні боги або сторожі. Стояли мамаї тільки на великих могилах. Воно, може, коли й на всіх стояли, та було знято і позакопувано в землю.

Пригода гаймана. Їхали, кажуть, якось чумаки з Криму і, не дійшовши Нікопольської переправи, зупинилися на горішньому степу біля високої могили, щоб заночувати. Отаборилися, наварили кулешу, повечеряли та й повкладалися спати, хто де попало. Той під возом примостився, той біля погаслого вогнища, а один молодий гайман подався ночувати на могилу. Постелив свитку біля кам’яної баби, ліг та й почав уже засинати. Коли це увижається йому, що баба ворухнулася, ожила, простягає до нього руки і давай підбивати на грішне діло. Ех, він як закричить не своїм гласом, так усі чумаки й прокинулися. Посхоплювалися – та на могилу до гаймана. Дивляться і очам своїм не вірять: біля баби лежить мовби їхній товариш, а тільки кам’яний.

– Е-е, погане діло, – каже чумацький отаман. – Ліг біля ідоляки та, може, ще й не перехрестився перед сном, то ото в нього і перейшла ідольська нечиста сила, ото він і скам’янів. Тепер йому, бідолашному, тільки в церкві можна одробити.

Поклали чумаки кам’яного гаймана на воза і вдосвіта рушили до Дніпра. А як переправили, знайшли в Нікополі батюшку, розповіли йому все, і той одслужив у церкві молебень – так зараз же й ожив нещасний гайман. Ну, а ту могилу, де приключилася ця пригода, люди назвали Гаймановою. Буває, що звуть її ще й Гайманкою.

Сподіваємося, що пам'ятку  архітектури половецькі баби буде відреставровано та її вдасться зберегти для майбутніх поколінь.

Фото: pravda-com-ua

   Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів