Війна очима українських дітей

Вже біля року я збираю матеріали в свою майбутню книгу з такою назвою: «Війна очима українських дітей». Розбита рашистською ракетою лікарня «Охматдит», нажаль, - лише черговий злочин проти людяності. Зло з путінським обличчям не може перемогти, це очевидно, але може завдати невиправні травми усій нації. Ми не можемо знати, як і в чому поточні воєнні події відіб’ються на психіці дітей. І для мене, як журналіста, як письменника важливо перекинути місток у майбутнє. Я хочу показати війну очима дітей, як вони переживали окупацію у повсякденному житті протягом багатьох місяців: що робили щодня, чи грали в ігри та в які, що знали і думали про війну до її початку, як змінилася їхня думка про війну. після окупації тощо. Тобто, мета – показати не дітей-героїв, а звичайних підлітків у їх повсякденності.

Щоб наблизити свідчення дітей до об’єктивної реальності, я записую їх у формі інтерв’ю, ніякого вимислу, тільки факти. Це діти з Ізюму, Вовчанська, Балаклія та інших населених пунктів, які або були в окупації, або стали свідками проведення військових операцій в зоні бойових дій. 

Цього року Валерія Меркулова закінчила 5 Б клас ліцею №5 в місті Ізюм. Під час окупації їй було 9 років. Життерадісна дівчинка дуже комунікабельна, їй хочеться багато усього розповісти. Але – не про війну. Ця тема викликає якісь спогади, і вона одразу закривається, намагається переключитися на сьогодення. Інтерв’ю перекладено з російської.

Про героїню інтерв’ю

— Дякую, Валеріє, що погодилась відповісти на деякі питання. Скажи, будь ласка, коли у школі запитували хто згоден на інтерв’ю, чому ти погодилась? Адже майже всі відмовились…

— Не знаю, як сказати… Просто хотіла розказати, як мені жилось в окупації.

— Ну тоді розкажи про себе. До війни ти ходила в цю саму школу?

— Ні. Два класи я вчилась в шостій школі, третій і четвертий клас навчалась в четвертій школі. А тепер, коли Ізюм звільнили, я пішла у п’яту школу.

— Це тому, що твою четверту школу розбомбили, так? Далеко від школи живеш?

— Так, у мою школу прилетіла ракета. А живу я на Поворотке (назва зупинки в центрі міста — авт.)

— До війни які предмети полюбляла?

— Математику і інформатику. Труди і образотворче мистецтво.

— Невже? Рідко зустрічаю дітей, які люблять математику. Зараз в інтернеті важко вчитися?

— Ні, зовсім ні. А що там вчити — повідповідала на питання і все, можна йти гратися.

— Ясно. Так ти чудово знаєш математику!

— Зараз — ні. До війни — краще. Тоді особисто вчитель розповідав, якщо було щось незрозуміло — можна було запитати… А на трудах можна було щось робити своїми руками, фігурки різні і все таке інше. Ми працювати з картоном, папером, пластиліном… На образотворчому мистецтві мені більш за все подобалось малювати натюрморти.

— Чому саме натюрморти? Тому що бачиш об’єкт, який треба намалювати?

— Ні, не зовсім. Я можу і з голови малювати. Просто, коли малюєш пейзажі і треба показати тварин або птахів, то мені це важко, фантазія мені не підказує як вони виглядають.

— Ну так нехай вчитель принесе вам кішку або зайця, ти будеш бачити і намалюєш все правильно.

— Ні, я хочу щоб малюнок був авторський, ну це, наприклад, коли я можу яблуко намалювати синім кольором…

— А які у тебе стосунки з літературою? Любиш читати?

— До війни не дуже. А потім, в окупації, було багато вільного часу. Малювала і багато читала книжки про різних тварин.

Про окупацію

— Ти пам’ятаєш, як почалась війна?

— Да. Ми вдома були. І коли бомби падали, ми під одіяло ховалися.

— Уявляю як тобі страшно було! У вас же в молодших класах навіть не було такого предмету – «Історія», вам про війну ще не розповідали…

— Я навіть не знала, що таке війна. Ну, як, знати — знала, але не уявляла яка вона страшна насправді. І не думала, що вона буде. Коли війна почалась, пам’ятаю, недалеко від нас великий магазин АТБ. Тоді там все розкупалось — хліб, консерви, ковбаси, все-все! І коли падали бомби хотілось куди-небудь побігти, сховатись.

(Голос стає схвильованим)

— Подруги є? Спілкуєшся з ними?

— Так, у школі є подруги. Лера Ніколаєнко і Ліза. Одна мешкає на Гончарівці, а друга після окупації  виїхала кудись в Європу, в Швейцарію, чи що…

— Тобто, спілкуватися можеш тільки на заняттях в інтернеті.... А на уроках особливо не поспілкуєшся. Співчуваю. Адже, коли порозмовляти ні з ким — це важко.  

— До війни було добре… Пам’ятаю, ми ходили усім класом до річки, варили там кашу козацьку, хот-доги їли, типу на пікнік ходили. А зараз всі поїхали…

— Співчуваю, правда. Часу багато, робити нічого…

— Ну не зовсім, насправді, справ багато! Наприклад, малювати. Танцювати. Ось я недавно полюбила танцювати. З осені пішла займатися в гурток, де можна і малювати, і танцювати. Туди можна ходити кожен день. Там гарний вчитель.

— Добре, що знову гуртки з’явились. А чим же займалась під час окупації?

— Малювала, читала…

— Окупантів бачила?

— Ні, але я їх дуже боялась. Саме військових. Боялась, що вони мене вкрадуть.

— Зараз вже нічого не боїшся?

— Іноді боюсь. Особливо коли я йду по одній вулиці, на якій зруйнований дім. Там дах розбитий. І коли я дивлюсь у вікна мені страшно стає. А ще біля нас в дорогу врізалась ракета і не вибухнула. Половина ракети довго стирчала з землі. Це страшно виглядало.

— Там, на Поворотке, сильно обстрілювали?

— Так, дуже сильно… (пауза) А знаєте, кого я бачила на Повороткє?

— Кого?

— Щеня! У нас дома є кішка. Але я мрію про щеня! Тому що собака — кращий друг людини! Я можу з ним гуляти кожного дня, гратися з ним. З ним не страшно нікуди ходити…

— Ким мрієш бути, коли станеш дорослою?

— Мені подобається робити зачіски і манікюр.

— Ти хочеш працювати в салонах краси?

— Ага. А у вільний час буду малювати картини на замовлення або просто для себе.

Про майбутнє

— Якби тобі сказали: загадай три бажання, які обов’язково здійсняться. Що б ти загадала? 

— Перше — щоб війна скоріше закінчилася. Друге, щоб я навчання підтягнула так, нормально… Ой ні, ні, друге — щоб грошей у мене достатньо було. Третє — щоб я далі розвивалась у мистецькому напрямку.

— О! Яке цікаве останнє бажання. Ну, щоб досягти визнання треба багато і самій працювати! Тут одного бажання замало…

— Я знаю і стараюсь. У нас гарний вчитель з малювання!

— Ну, тоді у тебе все вийде! Нехай тебе завжди чекають тільки приємні новини! 

   Контакти автора можна запросити у редакції порталу.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах!

Телеграм   Фейсбук   Фейсбук   Інстаграм