«Війна як великий адронний колайдер…» Діди і Онуки: прозаїки - номінанти на Шевченківську премію-2025

Як казав Андре Моруа, у літературі - як у коханні: нас дивує чужий вибір. Але перед нами той випадок, коли вибір журі не дивує.

Майже всі письменники, які пройшли перший тур конкурсного відбору, представлені романами, інтуїтивно пройнятими вічної темою життя і смерті, ворожості й любові, складним особистісним вибором.

Звісно, на конкурсі Шевченківської премії вже хотілося б побачити зразки сучасної української військової прози. Але її час, мабуть, ще не настав...

Як сказав один із номінантів із покоління «онуків» Маркіян Камиш, «я є і буду письменником передусім – це не про соціальні ролі, амплуа чи кредо. Це шлях довжиною в життя і метод сприйняття світу».

«Діди» рефлексують про те, що пережили десятки років тому, і в їхньому особистому досвіді світової війни минулої ми бачимо дзеркальне відображення війни сьогоднішньої в багатьох її проявах.

А «онуки» сьогодні воюють на фронті, і написане ними зовсім недавно пройняте трагічними передчуттями.

Хіба що роман-біографія Соломії Крушельницької письменника з умовного покоління «батьків» - Олександра Балабка переносить нас у світ України в канві великої європейської цивілізації. 

Однак Друга світова війна і по долі прекрасної Саломеї прокотилася безжальним катком...

Олександр Балабко. «Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької». Видавництво «Букрек» (Чернівці), 2023. Висунуто Київською організацією Національної Спілки письменників України.

Олександр Балабко (1955, Чернігівська область) - знаний в Україні та за її межами майстер подорожньої прози, есе, оповідань, віршів.

Своїми повістями “Римське щастя Миколи Гоголя”, “Острів Капрі: відкриття Коцюбинського”, “Володимир Винниченко: забута могила в Провансі” (2005-2006 рр.) він започаткував цикл повістей, есе і нарисів “Стежками українців у світах”.

Це видатні постаті Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Марія Башкирцева, Серж Лифар, Леся Українка…

Новий роман «Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької» написано після тривалих подорожей автора місцями, пов’язаними з героїнею в Україні та Європі, роботи в архівах і музеях.

Кілька примірників роману було передано відомій у Європі диригентці Оксані Линів, яка дала високу оцінку роману і за дорученням автора під час ювілейних заходів 2022 року подарувала книжки усім мистецьким осередкам і музеям Італії, де, власне, і народжувалася ідея цього неординарного твору.

Загадкою лишається і досі малознана стаття раннього Гоголя «Роздуми Мазепи», де чи не вперше в історіографії вжито термін українська нація…

Могутній голос Гоголя свого часу всю Європу змусив замилуватися Україною й водночас – захопитися безстрашними лицарями її в боротьбі за волю. Естафету цю від Гоголя і його спадкоємців на початку вже наступного століття із честю перейняв Коцюбинський, перекладений всіма найпоширенішими мовами Європи.

 

Українсько-італійські зв’язки мають давню історію, — це і подорожі сюди Лесі Українки, яка жила у Сан-Ремо; і світова слава Соломії Крушельницької, яку й досі тут шанують: вона була дружиною мера міста Торредель Лаго, де народився Джакомо Пуччині й де дотепер, навіть у приватних садибах, можна побачити портрети незрівнянної Соломії. Тут у великому залі, який щороку приймає міжнародний оперний фестиваль, встановлено нашій співачці погруддя, як і в славнозвісному міланському театрі «Ла Cкала»…

Та головне, — італійці своєю вдачею багато в чому подібні до українців.

Зіновій Легкий. «Час каяття і розплати», видавництво «Камула» (Львів), 2023. Висунуто Львівською обласною універсальною науковою бібліотекою.

Зіновій Легкий (1940, Івано-Франківська область) - патріарх української літератури. Автор сотні новел, десятка повістей і тридцяти романів. Викладав українську мову та літературу від 1958 року, в Мурованській школі (під Львовом) пропрацював від 1971 до 2012.

Нова книга З. Легкого «Час каяття і розплати», в яку ввійшли три романи – «Стогін ріки», «Розірвана пастка» і «Розплата», є своєрідним підсумком його дотеперішньої творчості. З висоти прожитих років автор повертається до складних і трагічних подій XX століття в Галичині.

Герої стикаються з моральними дилемами нелюдської тоталітарної системи і не всі виходять переможцями в протистоянні з нею.

Об’єктом спостереження тут, як завжди, є душевний всесвіт Людини, скрупульозне виписування внутрішнього сокровення. Моральна чистота та гідність, на думку автора, це квінтесенція нашої сутності й приявності під українським небом. За відступ від цих засад тяжка розплата…

…На жаль, жодного інтерв'ю Зіновія Легкого вашій оглядачці знайти не вдалося - ні в «Українській літературній газеті», ні на популярному книжковому сайті «Читомо».

Тріо романів «Час каяття і розплати» немає в продажі на інтернет-сайтах популярних книжкових крамниць «Книгарня Є» та Yakaboо.

В оцифрованому вигляді немає творів письменника минулих років. Наприклад, на популярному сайті української літератури «Чтиво» пошуковик за запитом «Зіновій Легкий» - видає статтю письменника «Учитель на селі» перебудовного періоду в старій збірці.

Дивно, але й сайт видавництва «Камула» в інтернеті знайти не вдалося.

У новинах трапляються лише рідкісні короткі повідомлення про автограф-сесії письменника та його зустрічі з читачами.

Але можна звернутися до докладної рецензії львівського літературознавця Володимира Микитюка «Авірони у вишиванках. Про дванадцятий роман Зіновія Легкого «Се мого серця драма» про Івана Франка та його добу.

Художні тексти З. Легкого мали і мають визначних критиків і поціновувачів. Згадати б хоча імена Івана Дзюби, Олеся Гончара, Романа Іваничука, Миколи Петренка, Євгена Гуцала, Юрка Коваліва, Романа Гром’яка, Василя Гориня, Левка Різника...

Легкий – справжній моволюб і майстерний мовотворець. Архаїзми у нього зовсім не звучать застаріло, історизми розширюють до безмежжя омонімічну палітру української мови, здебільшого використані із певним емоційним забарвленням. Діалектизми і провінціалізми охоплюють чи не половину України, їхнє стилістичне навантаження у текстах Легкого дуже посутнє.

 

Особливо цікаво спостерігати за органічною українізацією германізмів та полонізмів, що є неминучим для відтворення мовного образу Франкової Галичини.

Маркіян Камиш. «Хазяїн», видавництво «Фоліо» (Харків), 2024. Висунуто видавництвом «Фоліо» (Харків).

Маркіян Камиш (Артем Вікторович Сопронюк, 1988, Київ). Народився в сім‘ї ліквідатора. Чотири роки вивчав історію в Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. З 2010 року досліджував Чорнобильську зону як сталкер. Учасник Мовного Майдану і Революції Гідності з перших днів. Військовий, учасник оборони Бахмута.

Роман «Хазяїн» українського письменника Маркіяна Камиша є послідовним розширенням досліджень темного боку українського Полісся, які Маркіян Камиш послідовно реалізує в своїх творах вже більше десяти років: у нелегальних паломництвах він перевідкрив Чорнобильську зону відчуження в романі «Оформляндія або прогулянка в Зону» (2015) і оповіді «Ряска» (2014), відкрив читачам тамтешні племена збирачів радіоактивного металу в повісті «Чормет» (2017).

Будучи портретом України до вторгнення, роман «Хазяїн» містить в собі дослідження феномену ностальгії і травми й того, як вони призводять до аутсайдерства і поразок. Окремо варто зауважити унікальний стиль і авторську редактуру роману. Це детальний портрет епохи і місця, які забрала війна».

Роман «Хазяїн» Маркіяна Камиша високо оцінений франкомовною пресою. Французькі і швейцарські медіа називають його «поліською Одіссеєю та притчею про спустошення».

Le Monde нарікла твір «яскравим текстом», Le Nouvel Observateur зазначив, що «Подорож оповідача повертається в „Серце пітьми“…», а France Culture оцінили текст, як «Необхідне екопослання, написане в стилі поетичного реалізму».

Тому видавництво «Фоліо» видало цей автентичний твір, який є надбанням сучасної української літератури, і з почуттям громадянського обов’язку колектив видавництва висунув роман «Хазяїн» Маркіяна Камиша на найвищу літературну відзнаку Національну премію імені Тараса Шевченка.

…Я залишався в Києві з чітким розумінням, що писатиму про облогу, але вірив у перемогу водночас. Я хотів зберегти дім. Дім у сенсі Україну, так і персональний дім, в якому ми жили з моєю дружиною і який так любили.

Війна – це ще й міфогеографічний прискорювач, як великий адронний колайдер. Зона бойових дій безперервно генерує динамічний "туман війни", нові версії terra incognita, а також необхідність оперативно концептуалізувати нерозвіданий простір, форма якого постійно міняється.

Якщо для Полісся й історії картографії сама terra incognita та уявлення про неї можуть залишатися сталими протягом цілих епох, то бойові дії безперервно генерують нові її версії, навіть у випадку позиційного протистояння.

 

Важливо не втратити можливості, які дала нам ця жахлива війна. В культурі теж…

Артем Чех. «Пісня відкритого шляху», видавництво «Meridian Czernowitz» (Чернівці), 2024. Висунуто видавництвом «Meridian Czernowitz» (Чернівці).

Артем Чех (Артем Олександрович Чередник, 1985, Черкаси) — письменник, військовослужбовець Збройних сил України.

З травня 2015 по липень 2016 — солдат Збройних Сил України. 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, повернувся до лав ЗСУ.

Автор понад п’ятнадцяти прозових і нон-фікшн книжок. Окремі твори перекладено німецькою, чеською, польською, англійською мовами. Здобув низку нагород, серед яких Літературна премія імені Миколи Гоголя (2018), Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2019).

У 2021 році у видавництві «Meridian Czernowitz» вийшов роман Артема Чеха «Хто ти такий?», за яким його дружина, режисерка Ірина Цілик зняла ігровий фільм «Я і Фелікс», головну роль у якому грає український поет Юрій Іздрик.

«Пісня відкритого шляху» це роман про колишнього кріпака з українського села Гната Ружковського, який після служби на Кримській війні потрапляє в Америку і воює на боці Півночі у громадянській війні.

Там він знаходить собі друга, колишнього раба Сема, з яким разом відправляється в подорож Америкою, що перетворюється на пошуки власної ідентичності.

Читаючи цю книжку про геть чужу війну іншої країни з далеких часів, мимоволі виникає відчуття, що все це не так про них, як про нас.

З перших сторінок ми вирушаємо у дорогу і зупиняємось лише на останній сторінці. Неймовірна динаміка, що простягається на п’ять сотень сторінок, якимось дивним чином не втомлює, останні кроки вже близьких тобі героїв робиш з приємною втомою і навіть сумом.

Місяць тому я зробив те, що робити у найближчий час не збирався – написати невеличку таку книжку про біль, страх і відчай. Про кляті дороги, милі стежки, залиті туманом шляхи. Про мою музику на нашій війні та про страх втратити те, що мав до війни. Про що думалося тоді, як проживалося найпростіше, хто був поруч, і чому це було так важливо.

Коротко кажучи, два тижні відпустки дозволили мені попрацювати та навіть втомитися. Коли пишеш по-справжньому. І коли думаєш. І відчуваєш те, про що пишеш. Коли хуяриш по клавіатурі, нехтуючи стилем та правилами письма, забуваючи, що пишеш не лише для себе. А отямившись, дивишся на текст і гадаєш: чи не занадто відверто?

Не занадто.

Юрій Тарнавський «Теплі полярні ночі», видавництво «Темпора», 2019. Висунуто Громадською організацією «Культурно-видавничий проект Читомо».

Юрій Тарнавський (1934, Львівська область)— український та американський письменник, співзасновник Нью-Йоркської поетичної групи, перекладач та лінґвіст-кібернетик; свої твори Тарнавський пише українською та англійською мовами.

З раннього віку живе у США, але ніколи не поривав зв’язок з українською культурою. Через загрози Другої світової війни, він разом з родиною змушений був покинути територію України й опинився спершу у таборі для переміщених осіб у Німеччині, а згодом і в еміграції за океаном.

Тарнавський нині стійко асоціюється з формалістичними новаціями у літературі. Це ж стосується і його прозової творчості, у межах якої автор поєднує елементи автобіографізму з неконвенційними способами побудови оповіді. Його романи «Шляхи», «Три блондинки і смерть», а також збірки короткої прози отримують численні позитивні відгуки в українській та світовій пресі.

Саме автобіографічний елемент стає основною домінантою найновішого з доступних українським читачам романів Тарнавського «Теплі полярні ночі».

На матеріалі своїх дитячих спогадів і вражень, автор відтворює дійсність міжвоєнної Польщі, а потім і Західної України 30-40 років XX ст.

Головний герой книжки, прототипом якого є сам Юрій Тарнавський, стає свідком масштабних ідеологічних зрушень, воєнних злочинів, німецької й радянської окупацій.

Читачі отримують унікальну можливість побачити складні історичні злами з точки зору дитини, що схильна до фантазування і своєрідної інтерпретації довколишньої дійсності. Війна, яка приносить втрати, руйнації, Голокост, у контексті роману стає прелюдією до не менш травматичного еміграції та біженства, з чим, на жаль, українці змушені зіштовхуватись і сьогодні у час вже російсько-української війни, і це безперечно додає тексту Тарнавського нової актуальності.

…Ніколи не думав, що таке відбудеться. Хоч я побоювався, що Путін може за щось взятися, але не думав, що буде воно на таку скалю.

Руйнування, нищення міст та довкілля – я думаю, такої війни ще не було, хіба що може у В’єтнамі.

Я не розумію, як Україна відбудується, скільки часу це забере, і беручи мій вік, я не думаю, що я побачу, як воно виглядатиме.

Це унікальна війна, коли одна велика нація воює проти іншої нації і каже:  “вас немає, ми вас знищимо”.

Щодо роману “Теплі полярні ночі” – дуже добре, що я зв’язався з [перекладачем] Максимом Нестелєєвим.

Він давав мені коментувати лексику (скажімо, я не хотів вживати слово “солдат” і вживали ми “вояк”), і тому вийшла у нас дуже гарна мова.

Якби я сам писав, воно вийшло б дещо емігрантське, а так воно органічне, нерусифіковане. Я дуже задоволений з цього перекладу і я вдячний “Темпорі”, що вони видали цю книжку, хоча вона не набула розголосу – люди якось на неї не реагують.

Як я знаю, це єдиний роман з описом Другої світової війни в Західній Україні і втечі на захід. Там були якісь радянські художні твори, але про те, що сталося з людьми, які потім еміґрували, – такого не було.

Читайте також:

Що очікувати від енергетики українцям цієї зими та у 2025 році? Три основні сценарії…