Вікно на Держпром і вікно на Хрещатик світилися рідним теплом (відео)

Танець і вірші –  в чому зв’язок? У міжнародний день танцю, який відзначається 29 квітня,   озирнімося на поетичну онлайн-презентацію, яку влаштувала кафедра історії української літератури Каразінського університету. Ритмізовані рядки так само можуть притягувати, як повтори  певних рухів у вальсі й танго, гопаку чи рок-н-ролі.  У них існують спільні принципи виразності. Відчуєте, коли будете слухати запис нашої зустрічі.

Пишу «нашої», бо у довоєнні часи народилася традиція влаштовувати у квітні зустрічі університетських випускників різних років на майдані Свободи й на самих факультетах Каразінського університету.

Онлайн-життя ще від часів ковідного карантину призвичаїло багатьох  до презентацій, конференцій і зустрічей друзів (іноді навіть із келихами вина кожен біля свого ноута чи телефона). Отак Харків подолав відстань до Києва за лічені секунди.

Головна учасниця зустрічі  - колишня харківська радіо- і тележурналістка, а нині киянка Людмила Живолуп уже 20 років працює в Національній раді з питань радіо і телебачення.  Вікно її службового кабінету справді виходить на Хрещатик. Але для тривалого презентаційного спілкування вона  обрала інші стіни – Публічну бібліотеку імені Лесі Українки.

Доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури Олена Матушек  розповіла, що такий формат презентацій книжок уже став традицією для філфаку Каразінського університету.

«Нам усім не вистачає спілкування і того середовища, яке ми завжди мали на факультеті і в університеті. Зрозуміли, що це середовище маємо створювати онлайн. Упродовж трьох семестрів запрошуємо науковців, письменників, журналістів, учителів –   тих, хто формує сучасний простір Харкова».

Олена Матушек  назвала зустрічі нинішнього семестру більш ліричними у порівнянні з епічними торік.

Про збірку Людмили Живолуп вона сказала:

«З одного боку тут багато предметного, а з другого ця поезія глибоко екзистенційна. Вона про життя і цінності. Там багато маркерів часу. Представлені всі пори року, але вони завжди виходять поза інформативну функцію. Наприклад, «Літо як ліки в краплях, краплинках, крапельках»  –  про набуття рівноваги, перепочинку перед випробуваннями. Пані Людмила пише про оптимізм, коли підстав для нього немає. «Підсніжник з порізаним пальчиком переконував нас у весні». Мені здалося, що це про весну 2022 року. У книжці є гра слів і значень. Дуже добре, що поезія Людмили Живолуп дарує надію».   

«Харкове, ми з вами серцем щодня в ці важкі дні»,  –  сказала Ольга Романюк.

«Бібліотека завжди тішиться історіями успіху, до яких вона причетна. Успіх Людмили Живолуп ми трішечки на себе «потягнули», бо вона перемогла в започаткованому нами конкурсі «Поетична зима Миколи Сома». Нині пора, коли невдовзі бузок вистрілить тисячами сердець.

Як написала пані Людмила, «ще великий антракт й терпнуть пальці щоночі в бузку».

Окрім віршів із збірки «Вікно на Хрещатик» та однойменного вальсу на слова Людмили Живолуп (музика і  спів ще однієї каразінської випускниці –  поетеси, перекладачки, співачки Люцини Хворост, яка зараз живе і працює у Варшаві) звучали рядки із антології  «До Григорія Савича». Вона вийшла 2022 року в Харкові у видавництві «Майдан».  Авторка передмови і упорядниця – теж випускниця Каразінського університету, факультету іноземних мов, германістка, письменниця незабутня Олександра Ковальова.

Природним, хоча й трагічним продовженням до віршів Людмили Живолуп з епіграфами Сковороди (текст прочитав молодий письменник-киянин Віталій Білозір) став лірично-публіцистичний вірш, написаний нею одразу після нищення російською ракетою музею у Сковородинівці. Там колись гостювала вона в однокурсниці. Той дім напроти музею теж постраждав у ніч проти 7 травня 2022 року. У відео наприкінці публікації  – вся історія, особиста й близька багатьом.

Це фото під час онлайн-зустрічі супроводжувало  написану в Харкові пісню Людмили Живолуп про місячного кота і трамвай, який «доброзичливо кліпне».

На фото – складова останнього святкування Дня міста перед великою війною. Під час обстрілів Салтівського депо екскурсійний ретро-трамвай не вцілів разом із численними його молодшими «нащадками».

Розмова балансувала між сумом і радістю. Звучали фрагменти радіопрограми 2016 року «Харківські зустрічі», у якій тодішня радіожурналістка Юлія Ільницька згадувала перше знайомство з Людмилою (тоді ще Опанасенко) на студентському збиранні кавунів і цибулі в Херсонській області.

Прозвучала й історія  балерини Ярослави Живолуп – доньки поетеси. Яся спершу навчалася балету в Харкові, а потім вибудовувала освітню й сценічну кар’єру в Києві. Наразі вона в Гаазі. І тут римується-танцюється.

Поетеса Надія Позняк долучилася до спілкувння із Сум:

«Вчуся у Люди концентрації образів. І вони світлі, а це рідкість у наш час»

«Ми навчилися сонце в найменшу щілинку бачити», - через кілька років після закінчення університету Людмила присвятила подрузі Юлі ці рядки.

 Колишня харківська радіожурналістка Юлія Ільницька вийшла на зв’язок  із Польщі.

«Є у Люди рядок  - про вікно на Хрещатик «дивних збігів початок». Це не дивний збіг, а дарована згори радість – наше знайомство і тривала дружба. Папа Римський Франциск невипадково сказав:

 

«Для збереження людяності необхідні поезія і любов»

Із відгуків у соцмережах:

Олена Долгопол,

доцент кафедри психології, педагогіки та мовної підготовки Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова

«Щойно переглянула відео зустрічі, на якій через роботу не змогла бути. Щемно, лагідно, ніжно увірвалися спогади про юність. Дякую за атмосферу. Здається, у моєму 7 класі писали диктант про Улянку-кульбабку. То я час від часу вдивлялася в людей, шукала схожість із дівчинкою із диктанту. Аж ось філфак. І Людмила  –  ось моя кульбабка, така тендітна і світла! Ми вчились в одній групі. Після закінчення університету пам'ятаю зустріч на вул. Тобольській, зараз Вартових неба, там є школа, де Яся мала старт кар'єри балерини. Тоді коротко поговорили про життя. Після розмови я довго думала, наскільки Люда мужня, цілеспрямована і стійка жінка, бо в 90-ті всі виживали, а вона будувала майбутнє, це велика різниця. Наша зустріч на дні випускників Каразінського лише підтвердила мої думки. Вірші Людмили зараз, напевно, як ніколи, особисто мені потрібні: вони тримають, дають жагу до життя»

Приєднуйтеся до перегляду відеозапису цієї зустрічі.

Людмила Живолуп:

Це була не просто онлайн -презентація збірки, яка поєднала міста, країни і виміри пам'яті, а справжній документально-художній фільм у реальному часі, де кожен зіграв самого себе! Нехай ця надзвичайно позитивна хвиля творчого спілкування додає нам тепла, надії і віри у весняність нашого буття!

 Людмила Живолуп

*****

Я, напевне, могла б

утекти від кульбаб,

та вони попросили – не йди!

Наче зорі денні

у земній площині

засвітились крізь морок біди.

Я, здається, змогла б

стерти відблиски фарб

від веселки,

що зводить мости.

Та благають згори

пломінкі кольори

не здаватись в полон

чорноти…

Нам, що втратили час

в пік чужинських проказ,

в безкінечності як?.. і коли?..,

простягає весна

рятівного весла,

щоб на хвилях надії

пливли.