Вірші війни стали материнськими піснями (відео)

Війна в Україні така довга й жорстока, що написані під час неї пісні часто стають одноденками. Прозвучали й поступилися новим. Інакше відбувається з тими, які пише піснярка із села Чернещина  Зачепилівської громади Красноградського району Зоя Іванова (творчий псевдонім – Журавка). Зоя Миколаївна працює у сільській бібліотеці. Доля подарувала їй зустріч і творчу дружбу із заслуженою артисткою України Оленою Білоконь. Співачка добирає під свій голос мелодію до слів тепер уже доброї своєї знайомої, бо Зоя Миколаївна часто приїздила на великі концерти Олени Білоконь до Полтави й Києва.

У липні 2024 року відбулася прем’єра офіційного відео пісні «Жінка-воїн». Музика і виконання – Олена Білоконь, слова – Зоя Іванова.

Аранжування до пісні зробив Олександр Федоренко. У зйомках брали участь особовий склад 23 (ОМБР) окремої механiзованої бригади.

Якийсь диванний критик може просичати: «Показуха». Але мені запам’яталося молоде й навіть трішки знічене обличчя дівчини в камуфляжі, з якою на відео говорить Олена Білоконь. Кадри змінюються, і усвідомлюєш: юній красуні звичніше  тримати зброю, показувати співачці, як перезарядити автомат, аніж  виліплювати губки «качечкою» перед камерою. Окрема вдячність відеорежисеру кліпу  Олександру Шуліці за професійну зйомку, за деталі в кадрі.

Прем’єра пісні відбулася 2 липня 2024 року, поступово додаються тисячі переглядів. Хтось із рідних впізнає на кадрах захисників і захисниць із 23-ї ОМБР. Сотні коментарів адресовані обом авторкам.

Вони постійно перетинаються із  долями воїнів. 

Волонтерство, благодійні концерти, нові пісні про жіночу долю під час війни.

 «Молитва за солдата», «Моє село», «Журавлі»  – пісні, які  змушують замислитися різні аудиторії. Доля подарувала Олені Білоконь можливість завітати до наших захисників та захисниць, які перебували на сході країни.

Зоя Миколаївна пише про себе у проєкті «140 історій українок», який приурочений до 140-річчя жіночого руху в Україні: «Для мене війна почалася в 2014 році, коли загинув син моєї подруги Павло Ніконов. Юнак-десантник згорів у літаку над Луганським аеропортом, а з ним 49 десантників. У той день я написала вірш «Журавлі», вилила на папір думки про біль, страждання і втрату. Відразу вирішила, що це буде пісня, яку мають почути всі, почала шукати співачку. Олена Білоконь, заслужена артистка України відразу погодилась на мою пропозицію. Ця пісня особлива, тому мелодія з’явилась не відразу. І коли в Чугуєві розбився літак з десантниками, народилася мелодія, і тепер під час повномаштабного вторгнення ця пісня стала реквієм.

Це не просто пісня – це гімн материнського болю».

Зоя Миколаївна не поспішила в евакуацію. Волонтерила з перших днів, допомагала воїнам продуктами, домашньою випічкою.  Прихистила вдома незнайомих людей із Харкова, до них додалися ще й родичі. У такому вулику було не до римування. Як сама вона говорить, «думки не ставали віршами». Але одна зустріч змінила все.

Знайомство з молодим воїном із позивним «Писатель». Їхні життєві дороги перетнулися в Чернещині. Хлопець тоді серйозно попросив Зою Миколаївну в разі чого допомогти його батькам видати  фронтові щоденники. Ніби передчував, що скоро загине. На похороні мама Євгена  Пономарьова віддала Зої Івановій синові зошити. Зоя Миколаївна розшифровувала записи, зроблені іноді олівцем, на коліні в окопі. Так 2023 року вийшла книжка «Щоденник війни. Окопні будні»  навіки 29-річного добровольця із Яковлівки Лозівського району.

Материнська тема під час війни стала ключовою для Зої Миколаївни. 2023 року стартував черговий міжнародний поетичний конкурс. Вірш не автобіографічний, рідної доньки у Зої Миколаївни немає, але домашнє відео подолало складний відбір і привернуло увагу глядачів, на голоси яких і покладалося журі.

 «І ми з тобою, рідна моя доню,

Ранкову каву вип'ємо не раз,

Коли повернешся додому із полону».

На старті було понад сімсот поетів із ста чотирьох країн.  До гранд-фіналу проходило 50 учасників. Головний приз – видання книжки у Європі. 

UKR - ZOYA IVANOVA (ZOYA ZHURAVKA) - Mili Dueli (відео) 

За можливість видати власну книжку в Європі змагалися й інші представниці України. Зокрема, Марина Зозуля із Зміївщини. У неї 13-та позиція у гранд-фіналі 50-ти авторів і авторок. Перемогу здобула молода поетеса з Болгарії. На згадку про довгі творчі перегони  Зоя  Іванова отримала   навесні 2024 року два дипломи. Один засвідчував її присутність у десятці кращих поетів (9-та позиція).

Другий диплом підтверджує її лідерство серед учасниць з України.

Із написаного Зоєю Івановою: «Війна забрала в мене спокій, щасливе, стабільне, радісне життя, мрії про спокійну старість. Але це не найстрашніше, бо є знайомі та родичі, які ніколи не вийдуть на зв`язок, бо вони, як у моїй пісні, журавлями полетіли в небо. Але війна дала можливість усвідомити силу мого віршованого слова, зробила сміливішою, упертішою, впевненішою, змусила не здаватися перед труднощами, познайомила з цікавими людьми, які стали друзями».