Володимир Бєлий: «Ворог атакує в першу чергу цивільні об’єкти»

Сьогодні Богодухівська громада — постійний учасник програм національних новин. Щоправда, ці новини здебільшого сумні: обстріли, вибухи, поранені, загиблі… Тут дуже часто лунають сигнали тривоги, але місцева спільнота продовжує жити, працювати, захищатися. Громада — це одне місто (Богодухів), 13 селищ та 64 села, загалом — по довоєнним підрахункам — 37,5 тисяч осіб. Очільник громади каже, що мешканці Богодухівщини вдячні Героям-Захисникам, завдяки яким у місцевого населення залишаються надії на майбутнє.

В 2022 було тяжко, але зараз — не легше

Олександр Швець згадує, що нещодавно спілкувався з мешканцем Богодухова, і той поскаржився, що у буремному 2022 було тяжко, але й зараз не легше. Володимир Бєлий погодився з цим твердженням:

— На жаль, зараз не легше. Чимало об'єктів критичної інфраструктури пошкоджено. Є загиблі, є постраждалі. Центр нашої громади знаходиться на відстані 20 кілометрів від державного кордону з агресором, а землі громади починаються десь в 1-2 кілометрах від цього кордону. Тому і раніше, починаючи з 22-го року, у нас було небезпечно. Траплялися окремі прильоти, були руйнування і приватних підприємств, і підприємств критичної інфраструктури, промисловості. Був практично знищений один з м'ясокомбінатів на нашій території. Але починаючи з середини квітня цього року кількість обстрілів «зашкалює», та й кількість руйнувань. І на жаль, жертв вже більше, ніж за чотири попередніх роки війни. Буває більше 50 «прильотів» безпілотних літальних апаратів за добу. Переважно це були дрони «Молнія», які руйнували АЗС (всі 14 станцій нашої громади були або зруйновані, або пошкоджені), об’єкти критичної інфраструктури, енергетики, житловий сектор, промисловість. Навіть по центральній частині міста Богодухів в денні часи були «прильоти».

— Як ви оцінюєте оці атаки на невійськові об'єкти з моральної та правової точки зору?

— Дивіться, чотири роки війни показали, що вони не можуть захопити наші території. І тому вони починають «кошмарити» населення е таким чином, щоб налякати, щоб посіяти паніку, і, оскільки були вже вкиди в анонімні інтернет-канали, щоб у людей було обурення владою. Тобто їх мета — посіяти паніку, недовіру до влади, недовіру до військових, замість того, що треба нашим захисникам та захисницям дякувати за те, що вони нас боронять. Були такі вкиди і деякі люди, які не можуть мислити по-справжньому, скажемо так, вони підтримували ці настрої. Тобто була якимось чином створена ця панічна ситуація, але військові впорались і достатньо за короткий термін закрили, скажемо так, небо над Богодуховом і кількість прильотів десь в 10 разів зменшилась. Хоча прильоти трапляються і зараз, і сьогоднішній день — не виключення. Вже за сьогоднішню добу їх було декілька. Один з них — «Молнія» прилетіла в наш центральний парк, який розташований у самому центрі міста. Що вони могли в парці зруйнувати? Дерева…

— Я дивився кілька ваших звернень за останній місяць до мешканців громади. В кожному з них ви просили людей бути спокійними, допомагати один одному, допомагати людям старшого покоління. Скажіть, будь ласка, ця взаємодопомога серед українців існувала завжди, чи вдалося її відродити у вашій громаді?

— Взаємопідтримка, взаємовиручка рідше трапляються в мирний час. А от у воєнний час — це однозначно дуже актуальне питання. Приходиться людей заспокоювати, приходиться людям об'ясняти, що винен саме ворог, який на нас напав, а не влада, яка в цей час не втекла і старається допомогти людям з евакуацією, з забезпеченням тими послугами, які надаються, дякуємо їм за це, комунальними службами. Навіть незважаючи на обстріли. Я не скажу, що було легко. Я не скажу, що ніхто не поїхав, бо злякався, або заради безпеки своїх дітей. Але ці люди поїхали, слава Богу, недалеко і ненадовго. Здебільшого це відбувалося, коли було дуже небезпечно. Вони виїжджали не далі, ніж за межі, наприклад, міста Харків. Хтось у Валки, Красний Кут, Ахтирку. І повертались навіть на роботу на другий або третій день, або після вихідних. Але є й такі, які прийняли рішення і покинули нашу громаду. І, на жаль, саме болюче для нас було те, що ми вимушені були після цих подій, які, як я вже сказав, відбулись у середині квітня, прийняти рішення про обов'язкову евакуацію ще шести населених пунктів, тобто розширити зону від п’ятикілометрової, яка була до тих пір, до 10-тикілометрової, і додати шість населених пунктів… За цей час, тобто, з квітня по сьогодні, з тих населених пунктів евакуйовані 627 чоловік, з них 76 дітей, а залишилося на місці 43 особи. Всі — дорослі. Дітей там вже немає. В тих населених пунктах, які ми додатково вирішили евакуювати, на сьогодні залишилось 275 людей, із них 229 — дорослі і 46 дітей. Евакуація триває, канали зв'язку працюють, комунальні служби працюють, світло, зв'язок на території цих додаткових шести населених пунктів поки є. Але ми тим рішенням, яким приймали обов'язкову евакуацію, не просто попереджали людей, ми їм доводили, що ситуація в будь-який день може змінитись, тобто різко погіршитись. І тому треба бути до цього готовими, що далі трапиться — буде відсутній або зв'язок, або електрична енергія, або навіть газ — невідомо. І тому треба приймати, поки що є можливість, в плановому порядку рішення про евакуацію, бо приїхати налагодити ту чи іншу послугу фахівцям в населені пункти, які були раніше евакуйовані, наприклад, Івано-Шейчине, або Братениця, або Тимофіївка, — зараз майже неважливо. Це дуже небезпечно. Ніхто не зможе налагодити постачання електричної енергії, якщо поруч тривають бойові дії, коли навіть військові не можуть забезпечити безпеку енергетикам, ніхто туди вже не поїде налагоджувати електромережі. Тільки в період якогось там перемир'я, наприклад, або, якщо дозволять погодні умови — вони роблять певні спроби для цього. Тобто, щоб від відновити зв'язок або енергопостачання. Але це дуже-дуже складно.

— Володимире Миколайовичу, 46 дітей залишилося в селах, які підлягають обов'язковій евакуації. Скажіть, будь ласка, що говорять батьки цих дітей? Це що, безвідповідальність? Крім того, вони підлягають кримінальній відповідальності... Чим вони мотивуються і що говорять?

— Поки що про кримінальну відповідальність мова не йде, адже при обов'язковій евакуації вони повинні протягом певного часу залишити дану територію. Но говорять по-різному. Кожен приймає власне рішення, тільки деякі чомусь роблять це повільно... І тільки коли ускладнюється ситуація, тоді вже винуваті стають винуватими всі навколо. Навіть зараз є люди, які готові надати і надають розписки в тому, що вони беруть відповідальність на себе. Хоча ми постійно проводимо бесіди, наприклад, дві останні доби ми проводили зустрічі в сім'ях, де є діти або мало мобільні люди. Обов'язково роз'яснювали людям, що територія небезпечна, треба її покинути. І всі умови для цього є: і транспорт, і можливості… Якщо людини немає куди їхати, є відповідні служби, є хаб у місті Харків, який пропонує житло, відповідні служби пропонують ви виплати тим, хто бажає евакуюватись. На жаль, це стосується не тільки нашої громади. Я спілкуюсь з міськими головами, , які давно вже займались евакуацією, раніше нас. У когось ситуація набагато складніша, наприклад, Вовчанськ або Куп’янськ або навіть наші сусіди у Золочівській громаді. Це завжди так: поки ситуація не загостриться до неможливого, тоді винуваті всі, і тоді треба всім допомагати. Але, на жаль, можливостей тоді вже дуже обмаль.

Куди їдуть люди?

— Ви сказали, що в Харкові ви відкрили хаб…

— В Харкові відкритий хаб для тих, хто бажає евакуюватись. І там в плановому порядку кожну людину, яка проходить через них, реєструють, беруть на облік, пропонують міста, куди вони далі, якщо є бажання, отримують можливість переселитись. Там надаються всі умови: і харчування, і транспорт, і таке інше.

— Скажіть, будь ласка, а куди люди переселяються?

— Пропонуються гуртожитки, починаючи з міста Харків і закінчуючи Західною Україною. Пропонуються різні регіони України.

— Під час найбільших обстрілів місцеві мешканці скаржилися, що не було інтернету та телефонного зв'язку. Скажіть, будь ласка, вдалося вирішити це?

— Так, після обстрілів, як я вже казав, не працювали автозаправочні станції, бо вони були розбиті, не працювали торгові точки, бо було небезпечно. Тоді в місті горіли магазини, кафе, банки (один із банків згорів), людей на вулицях не було, машин — теж, тобто було дуже небезпечно. Звичайно, коли ситуація була стабілізована, не всі, але, скажемо так, більшість інституцій відновили роботу. Працюють деякі заправочні станції, які були пошкоджені, але не зруйновані вщент. Працюють торгові точки, супермаркети, ринки. Вони продовжують працювати. Всі послуги надаються. Зв'язок був відновлений миттєво, електропостачання, хоча воно майже кожен день зазнає обстрілів, але енергетики відновлюють мережу, за що я їм дуже вдячний. Це стосується усіх населених пунктів громади, також і тих, де ще залишилися люди. Крім тих, де евакуація була оголошена раніше, там, на жаль, проблеми із електропостачанням залишаються дуже серйозними. Туди неможливо доїхати… Наприклад, це Тимофіївка, там жодної людини, слава Богу, немає. Одна остання людина там проживала, але вже евакуювалася. А є ще два населених пункти: Івано-Шейчино і Братениця, там на сьогодні залишились 43 людини.

— Як триває процес відновлення житла? Я маю на увазі юридичний супровід сімей, у яких втрачено або по пошкоджено житло. В цьому плані все вдалося налагодити?

— Є процедура. Ми сьогодні кажемо не про відновлення житла. У нас є комісія, яка фіксує пошкодження або руйнування, а потім ця інформація подається на Євідновлення. Ця програма — державна, вона працює, виплати отримуються е своєчасно. У нас нема жодної скарги по процедурі Євідновлення. Однак ті пошкодження або руйнування, які завдані на територіях населених пунктів, де оголошено обов’язкову евакуацію, звичайно, обстежити неможливо,отже, неможливо й подати на відновлення.

— Чи вдається вам, чи є для цього матеріальні та людські ресурси, щоб швидко ліквідувати наслідки «прильотів», як це, наприклад, робиться в Харкові. Де вночі відбуваються «прильоти», а вже зранку усі постраждалі вікна принаймні забивають?

— Для статистики скажемо: за цей рік у нас пошкоджено 72 приватних домовладіння і 45 квартир в багатоквартирних будинках. Процедура організована так само, як і в місті Харків. В той же день, якщо це було зранку, приїжджають комунальні служби, а також гуманітарні місії, які працюють на нашій території. Вони привозять будівельні матеріали: брезенти, плівку, і разом з нашими комунальниками, з нашою технікою, яка надається (вишки, підйомники, тощо) забивають пошкоджені вікна і налагоджують тимчасове накриття на даху, щоб не було пошкодження будівлі через опади. Ця робота ведеться щоденно, як по приватним будинкам, так і по адміністративним будівлям. В нас були обстріли адміністративних будівель, постраждали пенсійний фонд, міська рада, військова адміністрація, податкова, поліція і приміщення, які знаходяться поруч з ними. І всі працювали над усуненням наслідків цих пошкоджень. Я хочу подякувати гуманітарним організаціям, які працюють з нами. Це, в першу чергу, координаційний гуманітарний центр. Також надає необхідні матеріали гуманітарна місія Проліска. Завдяки цій допомозі робота по закриттю периметрів проводиться доволі оперативно.

— Багато керівників громад скаржаться, що матеріали є, але не вистачає людей, кадрів саме комунальних служб. А як у вас?

— Я не можу так сказати. У нас з цим проблем поки що немає. Я хочу, користуючись можливістю, подякувати комунальникам. У нас всі комунальники працюють. У нас «Молнії» літають, а вони не бояться, хоч ми забезпечуємо їх підрозділи «Чуйками», стараємось якось огородити від небезпечних моментів. Але ж не бояться водії, всі їздять, надають послуги і по вивезенню твердих побутових відходів, і інші. Всі комунальники прибирають після прильотів, вони приходять і прибирають буквально через півгодини після того, як трапилась така біда. 10 днів тому назад у нас трапилася резонансна подія: о 9 ранку, коли люди переходили через центральний майдан, хтось паркував автомобілі, хтось навпаки — вже сідав у автівки, щоб їхати додому… Коротше кажучи, самий центр міста — і раптом прилетіла «Молнія» і впала навколо головного входу на Меморіал Перемоги. Вибухом пошкодило 15 автомобілів, поранило 13 осіб, на жаль один з поранених, 66-річний чоловік, який перебував поруч зі своїм авто, до наступного ранку не дожив, хоч медики й боролися за його життя… Так ось, через декілька хвилин туди приїхали комунальні служби, щоб зібрати оці всі уламки, все скло від автомобілів і таке інше. Приїхала поліція фіксувати пошкодження. І тут в 10 годин, тобто рівно через годину, — другий «приліт» на те саме місто. Ще додалося пошкоджень, додалося поранених і таке інше. В таких умовах працювати дуже небезпечно і дуже непросто. І тому комунальники, вони теж, як і медики, як і поліція, як і ДСНС, — вони всі сьогодні герої, які виходять на ліквідацію пошкоджень або руйнувань. А повторні прильоти вони відбуваються майже завжди, через півгодини, через годину і ніхто не знає, скільки їх іще буде.

— Може, це дивна тема, але, незважаючи на загострення обстрілів, ви постійно приймаєте переселенців. Приймали їх у 22-му році, коли були важко. Ну і зараз, коли дуже важко, також ви все одно приймаєте переселенців. А в чому тут логіка, адже у вас всього 20 кілометрів від кордону, чому люди не їдуть подалі, туди, де безпечніше?

— Це неможливо пояснити. Є такий населений пункт, Писарівка, там десь 3 кілометри від кордону. Її мешканці довго не приймали рішення кудись переїхати в більш безпечні місця. І тільки коли трапилось те, що сотня керованих авіабомб накрила Писарівку, люди побігли звідти в Ахтирку, в Богодухів, деякі встигли з собою взяти тільки документи — і все… Чому вони в нас зупиняються — я теж не можу зрозуміти. Бо в нас — 20 кілометрів від кордону, чому б не проїхати хоч б на 50-100 кілометрів і далі… Я не можу пояснити також, чому вже через тиждень-два вони вже поверталися додому. Їх бомбили на початку травня, а в середині та в кінці травня вони вже поверталися, хоча їхні оселі були, в основному, зруйновані. Вони повертались для того, щоб… посадити картоплю. Це взагалі незрозуміла позиція. У нас у 2022 році було офіційно зареєстровано 18500 ВПО, зараз їх 17000, тобто кількість трішки зменшилась, але а зараз вона росте за рахунок тих людей, які відселяються з наших населених пунктів, де оголошена евакуація. Мабуть, люди, які корінні наші мешканці, не можуть далеко від'їхати від дома. Головне, що, мені так здається, вони сподіваються на покращення ситуації. Вони просто вірять Збройним силам і в Господа Бога, вірять в те, що все буде добре.

Підземні школи — єдиний вихід

— Кілька днів тому в вашій громаді та по всій Україні пройшов день останнього дзвоника. Як він у вас пройшов, чи вдалося випускникам шкіл вийти і мирно провести цей вечір?

— Ні, на жаль, не вдалося. На жаль, чотири роки ми проводимо всі заняття тільки онлайн. У нас недостатня кількість укриттів для безпечного навчання офлайн. В нас на сьогодні 2978 учнів. Це враховуючи тих, хто переїхав в інші безпечні регіони, але вони займаються онлайн, як і займалися, коли перебували в нашій громаді. Ми виділили додаткові кошти на те, щоб дообладнати навчальні заклади і надати їм більше можливостей для дистанційних занять. З цим проблем нема. Спочатку ми працювали над створенням безпечних про просторів там, де це можливо. зробити. Ми зробили шість таких просторів на території нашої громади: це Гути, Губарівка, місто Богодухів. А зараз ми спільно з обласною військовою адміністрацією працюємо над тим, щоб створити на базі ліцею номер три, де було протирадіаційне укриття, практично підземну школу. Зараз роботи тривають, є плани закінчити її до вересня. Тоді у нас відкриється можливість офлайн-навчання за окремим графіком майже всіх учнів громади, принаймні міста Богодухів. Бо я знаю цю ситуацію на прикладі мого внука, який навчається в п'ятому класі, а в школі він був тільки півроку — з 1 вересня до лютого, а решту навчання проходив онлайн. Вже п’ятий рік вони зовсім не навчаються, як колись ми з вами: ходили у школу, бачили один одного, бігали на перерви, брали участь у активних заняттях, в тому числі по фізкультурі… На жаль, зростає покоління, яке поки що не бачило школу.

— Керівники сусідніх з вашою громад розповідали мені про те, що, в принципі, провели весняні польові роботи, посіяли, але люди сідали на трактори з рушницями в руках, щоб в відбиватися від дронів. Як у вас ситуація з сільським господарством? Чи змогли фермери посіяти? І як виглядає безпекова ситуація для аграрного сектору?

— Сіяли дуже важко. Важко як ніколи, тому що цими «Молніями» били кожен день і продовжують бити по ангарам, під якими знаходиться техніка, під якими знаходиться насіння, добрива і таке інше. Вчора-позавчора, кожен день «прилітає» по складським і ангарним приміщенням, були удари по техніці, яка працювала в полі, але люди під цими обстрілами, як би складно не було, в основному все посіяли. Посіяли, тому що вірять: декілька місяців пройде, і, якщо не посієш, війна може закінчитися, а потом будеш сам собі нарікати в тому, що не повірив, що все буде гаразд. І люди дійсно вірять в те, що мир скоро настане і вони зможуть зібрати врожай. Якщо б люди не вірили, що вони цей урожай уберуть, вони б його не сіяли.

— Свого часу ваша громада була однією з найпотужніших економічних центрів Харківщини, всієї Слобожанщини. Як на сьогоднішній день? Ваші підприємства десь релокувалися? Хто залишився, хто працює?

— Так, складно і тим, хто працює на землі, і промисловим підприємствам. Місту Богодухів і Богодухівській громаді дуже поталанило. В нас є два потужних мясокомбінати. У нас молокозавод, у нас консервний завод «Екватор», у нас завод «Лекорна». Багато таких дуже потужних підприємств. Їм, звичайно, війна теж заважає працювати. Люди бояться йти на роботу, люди бояться працювати. Тому приходилось і мені в тому числі їхати на ці підприємства, заспокоювати їх, доводити ту інформацію, якою володію я, що ситуація покращиться. Щоб люди працювали, бо це — перше — робочі місця, — друге — це податки. Якщо люди поїдуть, злякаються, підприємства стануть, то, ви ж самі розумієте, громада не зможе існувати. Є дуже відповідальні керівники і власники цих підприємств. І тому ми спільно з ними вживаємо всіх заходів для того, щоб покращити ситуацію, в тому числі безпекову. Ніхто з з керівників промислових підприємств не наважився релокуватися. Ніхто й сам не втік. Всі знаходяться в Богодухові, ми з усіма спільно працюємо, спільно вживаємо заходи для покращення ситуації.

Енергетична безпека — завдання для кожного

— Я згадую цей опалювальний сезон, особливо дуже важку зиму для нас, для всіх українців, не тільки для Богодухова. Дуже важко нам довелося. Скажіть, що робити для того, щоб, витримувати такі зими надалі, бо ворог може повторити спробу заморозити нас, залишити без світла, без води, і ймовірно це зробить, якщо війна продовжиться?

— Ще у 20-му році, коли починалася наша каденція, ніхто з нас не підозрював, що може бути війна. Ніхто в це не вірив. Але ми тоді прийняли дуже правильне, на мою думку, рішення перевести всі котельні на тверде альтернативне паливо. І ми планували з 20-21-го років і до 22-го завершити цю роботу. Ми не все встигли, але в основному попереводили наші котельні з газу на пелети або на дрова, на вугілля. І цим ми ситуацію, скажемо так, забезпечили на той випадок, якщо не буде газу. Це перше, що ми зробили і продовжуємо робити. І друге — ми взяли напрямок (хоча тоді й не мали на увазі війну) готуватися до випадків, коли не буде світла. Ми знали, що електроенергія буде дорожчати. От і ми почали встановлювати сонячні електростанції, сонячні панелі, акумулятори до них, накопичувачі електричної енергії. Ми практично перші, я думаю, в Україні зробили електростанцію на лікарні, на поліклініці, 13 станцій поставили на нашому водоканалі. Завдяки цьому у нас на сьогодні, слава Богу, нема перебоїв з водопостачанням та електропостачанням лікарні. І вони можуть працювати в ті часи, коли руйнуються або пошкоджуються об'єкти енергетичної інфраструктури. Бюджетні адміністративні будівлі вже переведені у нас на сонячну енергію. Налічується 31 сонячна станція, мережа забезпечена акумуляторами. Люди працюють, і навіть не догадуються про те, що навколо них відсутня електрична енергія. І ми цю роботу продовжуємо. Там, де треба, у нас уже є аналіз цієї роботи, там, де треба збільшити потужність — ми збільшуємо. Там, де треба додати акумуляторів — ми додаємо. Ми навіть зробили наступний крок від цього. Ми запитуємо, наприклад, світлофор працює тільки від акумуляторів, і в його роботі взагалі немає перебоїв. Ми зараз починаємо підключати вже вуличне освітлення, бо раніше ми його задля економії вимкнули, а тепер у нас є можливість витрачати на нього енергію наших сонячних панелей, які накопичують вдень, а вночі — направляють енергію з акумуляторів.

— Тобто ви зараз збільшуєте потужності альтернативної енергетики?

— Так. Зараз збільшуємо. Навіть вчора комунальне підприємство "Богодухівода" встановило додаткову, ще одну станцію. Я знаю, що через декілька днів вони встановлять ще одну. Тобто в них було 12, зараз 13, а скоро буде 14 станцій. І цю роботу ми продовжуємо з нашими бюджетними установами. Наша музична школа зараз посилює свою електрогенерацію, в них вона була, зараз вони нарощують цю станцію. І таку роботу ми проводимо і будемо проводити далі. Ми за минулий рік заробили, якщо не помиляюсь, близько 5 млн таким чином. В цьому році сума буде вищою, адже станцій побільшало. А якби не сонячна енергетика, ми мали б навпаки, заплатити за електроенергію…

— Але це ж великі інвестиції. З яких вони джерел?

— Я не хочу сказати, що це дешево, але я хочу всім порадити: візьміть калькулятор і порахуйте, за скільки воно окупається. Але треба врахувати, що сьогодні електрична енергія в мережі є, скажемо так, нестандартною. Замість 220-230 В напруги там зараз є 150-160. Обладнання не працює. Наприклад, насоси не качають воду. Навіть в домашніх умовах пральна машина або ще яки якесь обладнання працювати не буде. Якщо купити накопичувач електричної енергії, який забере оцю нестандартну енергію, а потім віддасть підприємству стандартну, це теж зекономить багато коштів. Ми порахували дизельне паливо, те, яке ми, на яке ми тратимо великі кошти. И вийшло, що два місяця роботи генератора окупає станцію по накопиченню електричної енергії. Тобто все потрібно рахувати. Ми порахували, — це вигідно. Обладнання, яке ми закуповували в 20-му, 21, 22му роках, уже окупилось. Воно вже працює безкоштовно на користь наших громад.

— Що ви порадите приватним домогосподарствам, які хочуть встановити батареї, яку схему їм найкраще обирати?

— Аналогічно. Я всім раджу, і багато хто до мене прислухався. Зараз існує дуже, дуже багато державних програм. Заходите будь-який банк, берете умови, там держава всі відсотки бере на себе, і можна цю програму застосувати. Енергозабезпечення і для ОСББ, до речі, — там дуже гарні умови. Можна отримати безкоштовно і генератори, і сонячні панелі, і акумулятори, і різне інше обладнання для того, щоб стабільно працювали хоча б місця загального користування багатоквартирних будинків. Це дуже вигідно. Практично немає затрат від населення. Тобто держава про нас думає, нам треба тільки цим скористатись. А хтось повинен цю рекламу робити і казати, що є така можливість, користуйтесь. Адже ми розуміємо, що швидко енергетики не зможуть відновити ситуацію в енергосистемі і налагодити її так, як це було до війни. Навіть коли війна закінчиться, проблеми ще залишаться на деякий певний час. І тому треба самим думати про свою енергобезпеку теж.

Громадам варто об’єднуватися

Голова громади вважає, що реформа децентралізації була зроблена із запізненням, на його думку, було б краще, якби вона пройшла на 3-5 років раніше. А ще — він впевнений, що при створенні громад не обійшлося без помилок:

— Я вважаю дуже великою помилкою, що створили багато дрібних громад. Тобто той район, який колись був, був, він розколовся на дві або на три громади. Часто вони виявляються неспроможними. Ось побачите, все закінчиться тим, що вони будуть об'єднуватись, бо вони не в змозі утримувати всю ту інфраструктуру, яку повинні утримувати. Оптимізація і була задумана для того, щоб об'єднати зусилля, об'єднати кошти і зекономити на тих загальних витратах, які є. До речі, про це ми говорили буквально нещодавно з архітектором реформи децентралізації Юрієм Ганущаком. Ми поговорили і про інший напрямок, про те, що на сьогоднішній день закон поки що не передбачає об'єднання чи зміну кордонів громад, меж громад. Військовий період, військовий час призводить до того, що ми починаємо розуміти, що чимало громад стануть неперспективними. Наприклад, люди звідти виїхали, школи розбиті, люди повертатися не будуть, тому що немає шкіл. Це все зв'язано і громади не матимуть бюджету для того, щоб відновитися.

— Як ви вважаєте, чи готова ваша громада прийняти до себе, об'єднатися із сусідніми слабкими громадами? Що повинен зробити для цього законодавець?

— Дивіться, Юрій Ганущак цим питанням займається, наскільки я знаю, з 2006 року. І, як я вже сказав, якщо б це зробили хоча б у 2010-му році, ефект був би набагато більшим, ніж е зараз. Але маємо те, що маємо… І закінчиться все одно тим, що всі неспроможні маленькі громади, які на сьогодні є, вони все одно об'єднаються. Треба зробити критерії і вивести той процент ефективності роботи громади, прийняти відповідне рішення на рівні держави. І на цьому поставити крапку. Є певні завдання, які громади повинні робити для жителів. І не треба кожному бути професором для того, щоб проходити цей шлях, набивати там шишки і потім від цього страждали люди… Тому що неспроможні громади не можуть надати якісні послуги своїм мешканцям. Куди в них дівається, наприклад, сміття, що вони з ним роблять? Для того, щоб цю роботу проводити, повинні бути кошти. Для того, щоб кошти були, громада повинна бути спроможною. Інакше їй не побудувати сміттєпереробний, сміттєсортувальний заводи. Або вона не зможе купити сміттєвози, або вона не зможе придбати навіть баки для збору сміття, або створити для цього якусь організацію. От з чого треба починати: вода, сміття, а не політика і популізм. Популізм і політика понастворювали громад. А ви відкрийте закон, почитайте обов'язки, задайте одне питання. Де ви діваєте сміття? Крапка. Далі не треба йти.

Очільник громади зізнається, що в нього і його однодумців є багато планів:

— У нас є багато планів, у нашої громади. На жаль, деякі плани ми «звернули» в 2022-му році. Як я вже казав, ми багато запланували в енергетиці, в котельнях, в сонячних панелях, в будівництві, в покращенні доріг і таке інше. На жаль, ці плани ми поки що призупинили і чекаємо на Перемогу. Ми в неї віримо, постійно допомагаємо військовим…

Залишається тільки додати, що проєкт «Голос громади» здійснюється в межах співпраці з Інститутом масової інформації та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Переглянути більш повну відео-версію цього спілкування можна за посиланням.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм