«Вже сидить в печінках недомир. Здаватись не місце й не час». Збірка віршів мінометника теж воює

«Мій найкращий день – народився син». Як же важко йти до того дня, коли сину можна буде сказати: «Я повернувся, вже війни немає».  Позивний «Позитив» римує автор  з простими, але важливими дієсловами: «Писав, співав, стріляв, любив». Позивний з великою війною змінився на «Поет». Радісного поменшало. «Дедалі важчають слова».

У збірці «Солоніє сльозами Оскіл» чимало українських назв, які для багатьох звучать трагічно. Травень 2024, Харківщина, Липці:

«Хай відпустить війна на хвилину, / не арта щоб, а блискавка з громом./ А  вологі пелюстки жасміну/ пахнуть згадкою мирного дому».

«Як зупиняться «жорна»,  - опісля/ цінуватиму більше, ніж є».

Олег – колилній харківський учитель фізики, родом із Полтавщини, про яку любили писати як про край найкращих чорноземів. «Не скоро буде тут рілля»,  – це погляд поета на інші  українські землі, де зараз точаться бої.

«Романтика війни, адреналін! Огиду, клята, викликає зблизька».

«Із амбразури кулемет – тримає сектор./ Дратує мушку силует, як церкву секта». Лаконічний підпис – «Луганщина».

Лірична документалістика – таке визначення можливе, коли  йдеться про вірші з війни? Костянтинівка, Берестова і Черкаські Тишки  на Харківщині. Зрештою, Бахмут із лаконічним «вмирає місто». Стислі до кількох строф історії міст і сіл, людей і навіть безпородного Бровка, який намагається вижити в потопі, спричиненому підривом нашими ворогами Каховської  греблі.

«У надії потрапити згодом до раю/ однією ногою у пеклі стою».

Хіба не із Шевченковими думами перегукується рядок «Думи, неначе гирі»?

Кілька фінальних сторінок займають уривки із прозової трилогії «Вогневий вал». Тож фінальна фраза – місточком до нових книжок Олега – коротке риторичне запитання: «Скільки ще триватиме ця проклятуща війна?»  

Культурний десант – це  об'єднання артистів, яке в роки повномасштабного вторгнення  виступає

перед бійцями українського війська. Виступають всюди, де це можливо: в навчальних центрах, госпіталях, у фронтовій зоні чи безпосередньо "на нулі". Іноді навіть за 350 метрів до позицій ворога. Щомісяця музиканти, поети та співаки проводять приблизно 200 таких подій. 

"Зазвичай виступ починається з незацікавлених поглядів. Але ми шукаємо правильні слова й композиції та граємо доти, поки не побачимо вогонь в очах бійців", – каже старший лейтенант Миколай Сєрга, засновник та керівник проєкту.

Колись давно – Коля Сєрга, відомий у країні музикант, ведучий тревел-шоу "Орел та решка", співак і шоумен. Тепер – військовослужбовець ЗСУ, який свої таланти та вміння використовує для того, щоб підтримувати бойовий дух та ментальне здоров'я українських бійців. 

Загалом 90% учасників Культурного десанту мають бойовий досвід.

Культура має впливати не лише на слух. Саме тому в 2022 році на Харківщині Культурний десант створив понад 200 муралів у селах та містах, які були визволені: Куп'янську, Вовчанську, Балаклії, Ізюмі.

Отак знову повертаємося до солоного від сліз Осколу.

Візуальний ряд збірки нашого земляка-захисника «Солоніє сльозами Оскіл» має свій магнетизм, притягує погляд. Книжка вийшла у харківському видавництві «Майдан» (засновник і директор – письменник Анатолій Стожук). Обкладинка – Євгена Бондаря, малюнки Беати Куркуль. Художниця і волонтерка Беата має литовське-польське походження, відома своєю серією картин про українських військовослужбовців. Штучний інтелект, комп’ютерна графіка  допомагають їй у роботі.

Верстка і художнє оформлення – Лариси Вировець – дизайнерки і поетеси, засновниці популярного у Харкові літературно-музичного клубу «Апостроф». На апострофських зустрічах іноді бував під час коротких відпусток і тодішній АТОвець-доброволець Олег Бородай.

Юлія і Марина – давні подруги  Олега, його постійні читачки. Юлія допомагала з оформленням його трилогії «Вогневий вал». Традиційно на такі зустрічі вони приходять з маленькими ляльками-оберегами. На знімку може роздивитися в руках Олега ляльку-бійця з гітарою. Авторські ляльки наші землячки часто передають на благодійні ярмарки. Вилучені від продажу кошти йдуть на потреби ЗСУ, шпиталів.

Сайт «Громада.груп»  розповідав про це у матеріалі Ляльки Юлії Соловйової   –  текстильні скульптури, які допомагають долати стрес. Подкаст «Градусник»

У Національному музеї літератури України в межах програми «ритМи і риМи війни…» відбулася творча зустріч із захисником України, поетом та бардом Олегом Бородаєм. Автор презентував свої нові книги – третю частину трилогії «Вогневий Вал» та поетичну збірку «Солоніє сльозами Оскіл».

Як розповів автор, у третій частині художньо-документальної повісті «Вогневий вал» –реалістична розповідь про нелегкі окопні будні, сповнені переживань, розчарувань, сподівань і віри в неодмінну перемогу над російськими загарбниками, варварами. Збірка «Солоніє сльозами Оскіл» – ліричніша, писалася напередодні та в період повномасштабного вторгнення. Серед відгуків у соцмережах читаю:  «У ній – усе. І надійність воєнних побратимів, і кохання, і туга за родиною. І неймовірно гарні небесні пейзажі, і невеселі, спотворені війною, – земні.

Світла й тепла зустріч відбулася, бо лунали ліричні пісні під гітару про кохання, рідних та близьких, про побратимів. Кожен вірш Олег Бородай супроводжував розповіддю про час написання, місце та події, що відбувалися в той момент. Поетичне слово та правда про війну з перших вуст воїна звучали надзвичайно щемливо».

Після кількох презентацій, що поєднувалися з лікуванням і реабілітацією,  Олег дістав звістку: в Києві його прийняли до Національної Спілки письменників України. По-різному ставляться у нашому суспільстві до цього  осередку. Навіть дехто дивується: а таке ще є?! Нинішній стиль роботи НСПУ (а частіше – його відсутність) викликає у молодших бажання покинути таку  творчу організацію, що вони й роблять. Олег  –  не юнак-романтик, тож такі, як він, поети і прозаїки уже зараз своїми книжками і навіть своїм членством  у колись державотворчій спільноті сприяють змінам у суспільному уявленні про українську літературу та її важливість.  

Оріхівський напрямок  залишається складним і восени. Та й не тільки він. Тож процитую вірш нашого захисника, поета і барда Олега Бородая. Їх він називає оптимістично «вірші про  життя».

* * *Так, -- на війні, як на війні:

свистить розпечений метал.

І очі в матері сумні...

У кожній драмі є фінал.

В руїнах губляться міста.

Або -- вони, або -- ми їх:

не діє істина проста

біблійна, що вбивати гріх.

Війна закінчиться колись, 

--в труну заб'ють останній цвях...

Ще довго, певно, у бджоли

грім викликати буде страх.

4.05.24 м.Оріхів         #віршіпрожиття