Який чудесний світ новий! Шпигун повертається в холод…

«Який чудесний світ новий!»  (англ. Brave New World) - антиутопічний сатиричний роман англійського письменника Олдоса Гакслі, опублікований в 1932 році.

Роман був відповіддю на «Люди як боги» Герберта Уеллса, автор надихався роботою філософа Бертрана Рассела «Науковий світогляд» (1931), що застерігала від можливого приходу до влади інтелектуалів-технократів.

Здійснилося, але не точно! Є купка технократів, яких важко назвати інтелектуалами...

Але книга, яка захоплювала і жахала не одне покоління читачів, залишається й дотепер на диво актуальною своїми застереженнями і пророцтвами, що збуваються і стають життєвими реаліями сучасного світу.

Телефонна розмова глав Білого дому та Кремля, а також тема найжорстокіших санкцій проти країни-агресора займає перші смуги світових видань.

У США розроблено два потенційно великі пакети санкцій проти Росії — один урядом, інший протрампівським сенатором Ліндсі Гремом — але «незрозуміло», чи підпише Трамп якийсь із них. Про це йдеться в українському документі, в якому міститься прохання Києва щодо посилення санкцій проти Росії.

Україна закликає 27 країн блоку зайняти агресивнішу і незалежнішу позицію щодо санкцій, оскільки майбутня роль Вашингтона залишається невизначеною, констатує агентство Reuters.

Серед 40 сторінок рекомендацій є заклики ухвалити законодавство, яке прискорить конфіскацію Євросоюзом активів осіб, підданих санкціям, та передачу їх Україні. Особи, піддані санкціям, зможуть потім вимагати компенсації від Росії.

 

ЄС пропонується запровадити санкції проти іноземних компаній, які використовують технології ЄС для надання допомоги Росії, та «вторинні санкції щодо покупців російської нафти».

У документі також міститься заклик до ЄС розглянути можливість ширшого використання принципу прийняття рішень щодо санкцій на основі більшості голосів, щоб запобігти блокуванню заходів окремими державами.

Україна стурбована тим, що відхід Вашингтона від західного консенсусу щодо санкцій може також спричинити коливання в ЄС, який традиційно вимагає консенсусу для прийняття важливих рішень.

Вихід Америки з режиму санкцій (буде) величезним ударом по єдності ЄС. Величезним,

– заявив агентству Reuters високопосадовець українського уряду.

ЄС не може повністю замінити вплив Сполучених Штатів у здійсненні економічного тиску на Росію. Значна частина впливу санкцій США зумовлена ​​домінуванням долара у світовій торгівлі, з яким євро не може зрівнятися.

Однак, послаблення санкцій США проти Росії не стимулювало б значного повернення іноземних інвесторів та інвестицій, якщо Європа буде непохитною, сказав Крейг Кеннеді, експерт з питань російської енергетики з Центру Девіса при Гарварді.

У Європи в руках набагато більше карт, ніж ви думаєте,

– сказав він.

Президент Дональд Трамп — не та людина, яку можна запідозрити у терпимості чи поблажливості до тих, хто опирається його волі. Але коли йдеться про російського диктатора Володимира Путіна, який продовжує зривати ключову ініціативу Трампа — припинення війни в Україні — президент США, на думку оглядача Макса Бута, демонструє дивовижну витримку, великодушність та розуміння.

Зважаючи на те, яке значення Трамп сам надає закінченню війни між Росією та Україною — не забули ж, як він обіцяв закінчити її «за 24 години» — можна було б очікувати, що така впертість Путіна викличе в нього лють.

Але ні. Замість того, щоб дорікати російському диктатору (як він робив це з Зеленським), Трамп заявив, що його безплідна розмова з Путіним пройшла «дуже добре».

Якщо Україна припинить битися — її як держави не стане. Якщо ж зупиниться Росія — війна закінчиться негайно.

 

Якби Трамп і справді хотів закінчити війну, він міг би зробити три конкретні кроки, щоб різко посилити тиск на Кремль.

• По-перше, домогтися, щоб європейські країни передали Україні заморожені російські активи на суму щонайменше 300 млрд доларів.

   

• По-друге, посилити санкції проти російського нафтогазового експорту, обваливши економіку Росії.

   

• І, по-третє, пообіцяти передати (чи хоча б продати) Україні все необхідне озброєння, щоб вона могла захищатися як завгодно довго. Тоді Путін зрозумів би: перемога йде з його рук, і настав час серйозно сідати за стіл переговорів.

   

Но пока у Путина есть надежда на военное превосходство — в том числе потому, что он явно рассчитывает на прекращение американской помощи Украине.

Росія вже втратила близько 900 тис убитих і поранених — жахлива ціна за наступ, що затягнувся, — але у Кремля, як і раніше, у строю близько 640 тис бійців. Крім того, Москва отримує відчутну допомогу від КНДР, Ірану та Китаю. Який сенс Путіну йти на поступки?

Втім, ситуація може змінитись уже цього року — за умови, що Україна зможе стримати весняний наступ Росії.

Для оптимізму є підстави, зокрема, завдяки стрімкому зростанню українського оборонного виробництва.

Як пише Wall Street Journal, за три роки війни обсяги продукції ВПК України зросли з одного мільярда доларів до 35 мільярдів, незважаючи на постійні ракетні обстріли заводів.

Наразі головною ударною силою на фронті стали дрони — а Україна майже повністю забезпечує себе ними сама.

Минулого року було випущено понад два мільйони одиниць, а цього року планується виробити 4,5 млн. Загалом, за словами Зеленського, Україна виробляє 40% фронтового озброєння та може збільшити цей показник за підтримки європейських інвестицій.

Це не означає, що Україні більше не потрібна американська допомога — особливо важливими є розвіддані та боєприпаси для систем ППО, які рятують міста від майже щоденних нальотів. Але українці все впевненіше почуваються навіть без нових пакетів військової підтримки із США.

І нехай дипломатична невдача Трампа ще не прирекла Україну на поразку, вона точно розвінчала його імідж великого переговорника. У разі російської жорсткості він систематично порушує головний закон ефективних переговорів: треба вміти використовувати важелі тиску. Але поки що Путін водить Трампа за ніс, а той, схоже, навіть не усвідомлює цього.

ДОВІДКА "Громади"

Автор: Макс Бут - оглядач Washington Post і старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин. Фіналіст Пулітцерівської премії у категорії «біографія», він є автором книги «Рейган: його життя та легенда», яка стала бестселером New York Times і увійшла до десятки найкращих книг 2024 року за версією цього видання.

… У коментарях до цього матеріалу на сайті WP читачі майже одностайно критикують підхід Трампа до переговорів із Путіним щодо російсько-української війни. Багато хто називає Трампа «корисним ідіотом» або просто «дурнем», яким Путін спритно маніпулює, — при цьому думки розходяться лише в одному: чи це Трамп робить по дурниці чи свідомо.

Широко поширене переконання, що американський президент більше стурбований особистою вигодою та прагненням здобути схвалення Путіна, ніж реальними спробами врегулювати конфлікт.

Деякі коментатори висловлюють припущення, що Трамп залежить від Путіна — чи то через фінансові зв'язки, чи то через можливий компромат.

Загалом тон коментарів сповнений скепсису з приводу здатності Трампа вести ефективні переговори. Більше того, його поведінка сприймається як шкідлива не лише для інтересів США, а й для глобальної стабільності загалом.

У доларовому вимірі оборонний бюджет Америки все ще перевищує інші — він більший, ніж у дев'яти наступних країн разом узятих.

Але такі порівняння, на думку The Economist мало що показують про те, що можна купити за ці гроші.

Озброєний свіжими оцінками SIPRI , аналітичного центру зі Стокгольма, щорічний рейтинг відання порівнює військові витрати трьома способами: загальні суми в доларах США, частка ВВП та паритет купівельної спроможності військових (military PPP – укр. ПКС ). Цей останній показник враховує різницю в заробітній платі та цінах, щоб зробити витрати інших країн більш порівнянними з витратами Америки.

Аналіз The Economist показує, що перевага Америки не така велика, як показують первинні цифри.

Після Америки Китай, Росія та Індія є наступними за величиною військовими витратами. Усі вони збільшили свої бюджети за останні кілька десятиліть і всі отримують значну користь від коригування на військовий ПКС . З урахуванням витрат, бюджети Китаю та Росії разом узяті майже дорівнюють бюджету Америки.

Україна очолює рейтинг за витратами як частку ВВП . За цим показником, Україна витрачає на оборону значно більше, ніж будь-яка інша країна, – 34,5%.

Минулого року країна витратила 65 млрд доларів у доларовому еквіваленті, або 199 млрд доларів на військове ПКС.

Крім того, країна отримує військову допомогу від своїх союзників. За даними Кільського інституту, німецького аналітичного центру, у 2024 році було оголошено про 45,3 млрд доларів такої допомоги (така військова допомога враховується SIPRI як частина витрат цих союзників).

 Але навіть попри це, цей показник перевершений Росією, яка, за оцінками SIPRI , минулого року витратила 149 млрд доларів на оборону та наступальні заходи, що дорівнює 7% ВВП країни, та 430 млрд доларів у військовому еквіваленті ПКС .

У НАТО збільшили витрати на 24% за останні два роки у постійних цінах. З урахуванням військового ПКС їхній сукупний бюджет зараз еквівалентний 76% від бюджету Америки. Минулого року 18 з 32 країн НАТО досягли цільового показника альянсу в 2% ВВП , порівняно з лише одинадцятьма у 2023 році.

Додайте витрати Японії, Тайваню та Південної Кореї, і після коригування різниці у вартості бюджети союзників Америки майже дорівнюють витратам Америки. Але, незважаючи на це збільшення, Америка та її союзники все ще становлять дещо меншу частку світових витрат, ніж десять років тому.

і зростанням геополітичної напруженості витрати, ймовірно, зростатимуть ще більше. Вартість підготовки до мирного часу може бути високою, але, як показує війна в Україні, ціна реальної війни значно вища.

Відхід Джо Байдена — це не лише особиста історія занепаду, а й симптом кризи всієї Демократичної партії та прогресивної преси, яка надто довго ігнорувала очевидне.

За даними опублікованих біографічних матеріалів, The Economist зазначає, що Байден уникав обговорень про переобрання, не чув своїх соціологів і йшов у приватні покої вже о 17:15.

Помічники приклеювали флуоресцентну стрічку, щоб спрямовувати президента до трибуни…, 

 

— розповідають автори книги Fight, описуючи, як команда намагалася замаскувати фізичну недугу Байдена під час заходів.

З цієї причини зосередження уваги на здоров'ї пана Байдена зараз корисне не стільки для того, щоб розповісти повчальну історію про його власний занепад, який став ще більш меланхолійним через діагноз раку, скільки для того, щоб розповісти історію про занепад його партії та преси.

Багато демократів, які засуджують конгресменів-республіканців за брак сміливості виступити проти пана Трампа та викрити його брехню, могли б натомість зупинитися та замислитися над власною слабкістю, розрахунком чи неуважністю.

Партія, ймовірно, не висуватиме старшого кандидата знову найближчим часом. Незважаючи на це, висунення молодого кандидата не вирішить плутанину партії.

Складні питання для демократів стосуються не віку пана Байдена, а того, як їм слід вирішувати інші виклики, з якими він боровся, включаючи імміграцію, дефіцит та реалізацію його власного плану розвитку інфраструктури.

Колись оголосивши себе мостом до нового покоління, він натомість став лише мостом «від одного терміну Трампа до наступного», роблять висновок автори книги про Байдена. Це може бути не просто історія про занепад людини, її партії та ЗМІ. Вона може виявитися історією про занепад самої американської демократії. 

Війна Росії в Україні знову розпалила «стратегії холодної війни», за словами сина Джона ле Карре , який оголосив, що театральна вистава класичного роману його батька «Шпигун, який прийшов з холоду» вперше виходить на Вест-Енд.

ДОВІДКА «Громади»

«Шпигун, що прийшов із холоду» (англ. The Spy Who Came In from the Cold) — детектівний роман  Джона Ле Карре 1963 року. Сюжет побудований навколо історії британського агента МІ-6 та його роботі на території НДР.

Джон ле Карре (1931 -2020) після успіху свого першого роману "Шпигун, що прийшов з холоду" залишив роботу в контррозвідці і став письменником.

Нік Гаркавей (син письменника, який пише романи під таким псевдонімом, - ред.), який минулого року опублікував «Вибір Карли», продовження трилера 1963 року, сказав, що нинішня геополітична ситуація має відлуння напруженого повоєнного періоду.

- З огляду на конфлікти, в яких ми перебуваємо, складається враження, що всі розмови про холодну війну та геополітика, що лежить в основі холодної війни, всі стратегічні речі, залишаються тими ж самими», – сказав він. - Вони не змінюються.

На запитання, що б його батько сказав про стан світової політики сьогодні, Гаркавей відповів, що він був би в жаху.

Він був оптимістом, він вірив у людей і в те, що ми можемо побудувати кращий світ», – сказав він. «Усі книги, тією чи іншою мірою, розповідають про когось, хто знаходить у собі сміливість зробити щось, що змінить речі на краще. Завжди йдеться про те, що якщо ми не знайдемо цієї сміливості, ми будемо котитися вниз по спіралі.

Для Етель Кейтерхем секрет довгого життя — а в її випадку це справді так — полягає в тому, щоб не сперечатися.

За даними Дослідницької групи з геронтології, на які посилається агентство Associated Press, Кейтерхем, якій зараз 115 років, стала найстарішою людиною у світі після того, як у "ніжному віці" 116 років померла сестра Іна Канабарро, бразильська черниця та вчителька.

Я ніколи ні з ким не сперечаюся, слухаю та роблю те, що мені подобається,

 

— розповіла вона у своєму будинку для літніх людей у ​​Сурреї про секрет свого довголіття.

Вона народилася 21 серпня 1909 року у селі Шиптон-Беллінджер на півдні Англії, за п'ять років до початку Першої світової війни.

Читайте також:

Топ-ІПСО тижня (12.05. - 18.05. 2025): з Харкова вони погрожуватимуть... шведам; як танки згоріли у лютневій багнюці; посилки з вибухівкою з Німеччини; що нюхають Захарова з Дмитрієвим...

Якщо Ви хочете бути в курсі, про що пише світова преса, читайте наші щотижневі огляди щосереди.

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: