Ювілей видавця і прозаїка Анатолія Стожука майже збігається з ювілеєм видавництва «Майдан»

Від 1990 року в Україні фіксувався спад випуску друкованої продукції.  Він тривав до 2000 року, коли на душу населення припало 0, 89 цього товару, а вже наступного року почалася позитивна динаміка. Ледь помітна. Стало  всього 0,9 (тобто одна десята зрушень), але щось же перестало зсуватися у прірву.

Улюблене порівняння для багатьох секторів минулого – скільки чого вироблялося/споживалося до початку Першої світової війни.

У російській імперії  до 1913 року на душу населення видавали по дві книжки. Щоправда, електронний Енциклопедичний словник України не конкретизує, чи бралося до уваги все населення, разом з тими, хто й вивіски прочитати не міг, а в документах ставив замість власного підпису хрестика.

В союзі відштовхувалися від щорічних чотирьох «друкованих одиниць», розвинуті країни Заходу називали 14 – 16.

В Україні 2000 року вийшло близько восьми мільйонів книжок, тобто на мільйон менше, ніж 1999 року. Книжковий ринок України був перенасичений цим товаром з рф.

Ось у таку пору й було засноване в Харкові видавництво «Майдан».

Уже  існувало «Фоліо», яке випускало книжки (особливо художню літературу) переважно російською. «КСД (Клуб сімейного дозвілля)» теж  після старту 2000 року  за кілька років дотримувалося балансу – 20% українською мовою і 80% російською.

Від 1995 року за спільною з «Майданом» адресою в центрі Харкова на вулиці Чернишевській працювало видавництво «Крок», яке очолював незрячий поет і багаторічний керівник обласної літературної студії Віктор Тимченко. Молодші письменники умовили Віктора Петровича після студійної роботи взятися за видання книжок переважно недавніх його учнів. «Крок»  задовольняв бажання  авторів їхнім або спонсорським коштом.

Довго кабінети двох видавництв були в одному коридорі письменницького особняка на Чернишевській.

 Заснував і очолив «Майдан» письменник Анатолій Стожук.

Він закінчив Літінститут у Москві, від 1997 року належав до Національної Спілки письменників України. Народився на Волині.

Волове око називають одним із наймальовничіших озер Волині. Якщо дивитися на карту нашої країни, то між Харковом і селом Кустичі – майже вся Україна. Нині – Ковельський район, Турійська селищна громада. Майже поряд із українсько-польським кордоном. Кустичі за переписом 2001 року нараховувало менше 300 мешканців. Рідні місця Анатолія Петровича.

Видавець і прозаїк, а з  весни 2012 року – ще й голова Харківської обласної письменницької організації, він  на творчих вечорах і презентаціях не поспішав до президії чи на трибуну. Сідав ближче до дверей або каміна, до якого сам приносив дрова, поправляв їх. Чому пишу в минулому часі?

Будинок на Чернишевській від листопада 2024 року стоїть поранений-перебинтований. Ракета впала у дворі, тому руйнування значні. Але видавництво не завмерло. Нижче згадаю про одну з новинок 2025 року. Та спершу – про самого Анатолія Петровича.

«Філософ з головою хлопчика». Так назвав статтю до попереднього, 60-літнього ювілею Анатолія Стожука критик і професор Каразінського університету Ігор Михайлин. Він писав:

«Людина питомої української національної свідомості, ще задовго до знаменитих українських Майданів, які потрясли світ своєю волелюбністю, шляхетством, мужністю, готовністю йти до кінця в репрезентацій й досягненні народних прагнень, Анатолій Стожук  дав своєму видавництву програмову назву «Майдан».

Отже, для прози часу не вистачало. Але Анатолій Петрович не залишився без творчої праці. То один, то другий письменник просив його написати передмову до своєї книжки. І Анатолій Петрович, як правило, не відмовляв. Він перетворився на літературного критика».

Доки видавничі й спілчанські справи не поглинули остаточно, А.Стожук устиг видати дві книжки історичної прози.

Далі була збірка літературно-критичних статей та есеїв  «Легенда слова».  Серед харківських імен – Василь Боровий,  Степан Сапеляк, Іван Мірошниченко, Микола Возіянов, Леонід Тома.

Повернімося у 2000 рік. До 10-річчя   побратимських зв’язків між Харковом і Нюрнбергом у видавництві «Майдан» вийшла українсько-німецька антологія «Два міста». Упорядкував її  26-річний Сергій Жадан. За алфавітним і родинним законом в антології поряд Сергій і його рідна тітка й активна помічниця у створенні тієї антології  – поетеса й перекладачка Олександра Ковальова. Більшість її книжок вийшли у «Майдані».

Свою прозу Олександра Прокопівна підписувала псевдонімом Олеся Шепітько. Передмову до її книжки історичної прози «Овлур та інші повісті», яка вийшла наприкінці 2014 року, написав Анатолій Стожук і назвав «Коли спустяться янголи радості?»  Він писав:

 «Головні битви людини проходять у її серці… Минуле — не позаду, воно випереджає людину, прокладає їй дорогу».

Видавнича діяльність Анатолія Стожука відзначена міською творчою премією. Мають відзнаки і  видані ним книжки.

Укладена Леонідом Ушкаловим   повна академічна збірка текстів Григорія Сковороди, видана «Майданом», дістала у 2010 році гран-прі  «Книжки року». 

2013 року «Майдан» видав книжку  поета і науковця Ростислава Мельникова «Літературні 1920-ті. Постаті».  Видання розраховане на студентів і викладачів, може бути використане як посібник для вищої та середньої школи. Згодом вийшло нове видання цих нарисів.

  Окремо варто розповідати про 2014-й, важкий перший рік повзучої агресії проти України. Від майдану Свободи, який став не тільки простором антагоністичних мітингів, а місцем, над яким здіймали окупантський триколор, до «Майдану»  –  рукою подати.  Саме тоді й увиразнилися позиції тих «працівників пера», яким подавати руку перехотілося. Не нагадую, хто саме радів у соцмережах «Наши в городе!»  Про інше  пишу сьогодні.

Не про ті події, але афористично висловився наш земляк Валерій Замєсов:

«Якась падлюка потиснула руку,

А серце досі болить».

Згадаю рік 2015, коли в Харкові вперше пройшла українсько-польська поетична весна. До міста приїхало троє поетів з різних міст Польщі. «Майдан» підготував чергову двомовну антологію (після кількох спільних з німцями).

В інтерв’ю «Українській літературній газеті» Анатолій Стожук тоді говорив:

«Історія польсько-українських  зв’язків на Слобідщині має кількасотлітню тривалість. Ще від  поета Яна Орновського (автора першої відомої книжки про Харків «Багатий сад» 1705 року – І.М.).

У слобідській землі знайшла свій останній спочинок велика частина польської військової еліти, яку винищив сталінський режим за часів Другої світової війни».  

За роки російської агресії проти України вийшло у «Майдані» дві колективні книжки антивоєнної тематики. Один із постійних «майданівських» авторів – військовослужбовець  Олег Бородай  відзначений всеукраїнською премією імені Василя Симоненка.

У 2023 році видавництво надрукувало книжку «Тінь війни» журналіста й поета Леоніда Логвиненка. Це фотороботи і вірші, створені після повномасштабного вторгнення рф в Україну.  

Лауреатом І-го ступеня всеукраїнської  літературної премії імені Анатолія Криловця в номінації «Філософська лірика» став  поет-харківець Олександр Бобошко з новою збіркою «Per aspera», виданою «Майданом» 2025 року.

Тож з нагоди ювілею видавця і письменника Анатолія Стожука процитую  для нього й для нас усіх рядки Олександра Бобошка:

Кожен  харківець  вартий  аж трьох  небитих,

що  не  знали  салтівських  негараздів.

Навесні  зеленітиме  ще  трава — і

будуть  мир  і  воля, і  зникне  втома.

  ***

Зазирнути  в  майбутнє? Не  факт, що  побачиш жадане.

Очі — долу. І  просто  іди  по  дорогах  занедбаних:

чи ad astra, чи  просто per aspera...

(у перекладі з латини – до зірок крізь терня).

Читайте також:

Редакторка Харківського пресклубу посіла перше місце на всеукраїнському конкурсі в Києві