За все, що пережили й досі страждаємо, заслуговуюємо на щасливе майбуття

— Пані Олено, передусім цікаво дізнатися, наскільки безболісно чи ні відбувся перебіг адаптації очолюваної вами адміністративно-територіальної структури? Чого найбільше бракувало — досвіду, кваліфікованих кадрів чи, може, чогось іншого, та чи задоволені досягнутим?

— Найбільше турбували вкрай стислі терміни, протягом яких треба було встигнути виконати всі офіційні вимоги щодо дієздатності нової спільноти, що налічувала на час становлення 9 грудня 2020 року 17 тисяч мешканців у десяти населених пунктах. Лишень за два тижні мали зареєструвати всі необхідні відділи, все це узгодити, затвердити кандидатури на керівні посади (які повинні обиратися за конкурсом упродовж місяця!), здійснити багато інших процедур. Тож на терміново проведеній позачерговій сесії місцевих депутатів призначили тимчасово виконуючих обов’язки керівників структурних підрозділів, своєчасно впоралися з рештою вимог.

У підсумку з початку нового 2021 року громада вже регулярно отримувала всі надходження, у тому числі державні субвенції на зарплати вчителям і лікарям, компенсації за енергоносії тощо, що дало змогу відразу діяти планомірно, без зайвого клопоту.

Щодо кадрового потенціалу, то з цим особливих проблем не відчувалося. Бо були об’єднані одразу три попередні селищні та одна сільська ради, кваліфіковані фахівці яких переважно продовжують успішно працювати й дотепер. Щиро завдячую досвідченішим колегам у царині самоврядування, адже сама — педагогиня з двадцятирічним стажем. Відтепер щоденно збагачуємось один від одного й маємо злагоджений та боєздатний управлінський колектив.

Відверто зізнаюся, що початок діяльності в 2021 році виявився дуже важким не лише через зловісний коронавірус, а й через труднощі, пов’язані з розміщенням та забезпеченням необхідним обладнанням персоналу, іншими причинами.

І якщо за мирного часу не мали особливих кадрових проблем, то з початком повномасштабної війни зіткнулися з цією перешкодою…

— Зрозуміло, що з початком повномасштабної війни перебування в нашій тоді вразливій прифронтовій зоні (ворог був менш ніж за 20 кілометрів) водночас кардинально змінилося. Як пережила це піврічне лихоліття ваша громада, перш ніж ЗСУ відігнали кацапських ординців до попередніх кордонів?

— Про це боляче згадувати… Уже першого дня війни гучно бомбили сусідній Чугуїв, у нас це чули, виникла певна паніка. Відразу зачинились усі крамниці, аптеки (єдина з останніх працювала лише в Есхарі), інші заклади звичної сфери побуту, всі були налякані та знервовані. Дорогу до Харкова біля Рогані агресор обстрілював з відстані п’яти кілометрів, рух тут обмежили, обабіч стояли ущент розбиті машини…

Вже на другий день 25 лютого дісталася до хлібокомбінату в Куліничах, де неймовірними благаннями вдалося придбати лише три лотки (на 17 тисяч населення!) хліба. Тож розподілили той справжній скарб лише серед тих, хто не мав змоги самостійно пересуватися (переважно люди похилого віку та важкохворі). Невдовзі домовилися з цим виробником та щоденно отримували й самостійно розвозили аж до літа до торговельної мережі 1700 буханок. Отямившись від першого шоку, відкрили власні крамниці місцеві підприємці, потроху люди оговтались, активізувалися волонтери, напруга значно спала.

У критичний момент просто геройськи виявили себе наші мужні медики під орудою Людмили Ємець. Навіть коли не було змоги доправити хворих до лікувальних закладів Чугуєва та Харкова, вони самостійно, без шпиталізації рятували земляків, робили все можливе та неможливе. Надзвичайно тоді посприяв перший заступник голови Чугуївської РВА Костянтин Козлітін, завдяки зусиллям якого в найжахливіші перші дні війни до нас надійшла велика партія найнеобхідніших ліків, включно з інсуліном та дитячим харчуванням. Це була неоціненна допомога!

Найбільш з усіх у громаді потерпає від рашистських бомбардувань селище Есхар, де повністю знищені обидва корпуси місцевої школи (однієї з кращих у районі),

постійно руйнується об’єкт критичної інфраструктури, крім того дістало серйозне ушкодження й інше місцеутворююче підприємство — Новопокровський комбінат хлібопродуктів. Внаслідок війни надходження до місцевого бюджету значно скоротилися, але найтрагічніше те, що маємо невинно загиблих людей…

З початку війни за межі громади виїхало десь з пів тисячі мешканців, а згідно з відповідним реєстром у нас тимчасово переміщених осіб — близько одинадцяти тисяч. Реально ж тут перебуває хіба що половина з цього списку, переважно літніх харків’ян у дачних оселях численних садових товариств. Вони мають змогу користуватися медичними, освітянськими, іншими соціальними послугами, хоча ніяких компенсацій органам місцевого самоврядування з цього приводу не надається..

Яка подальша доля сумнозвісних недобудованого спортзалу та вже, мабуть, заіржавілих, проте так і не введених в експлуатацію мініочисних споруд у Новопокровці? Адже на першому об’єкті використані 29 з 33 мільйонів гривень з передбаченого проєкту, а другий, вартістю 3,5 мільйона, реалізовано начебто повністю вже понад п’ять років тому. Між тим вони псуються, а їх подальша доля  примарна. Чи війна все спише?

— Коментувати дії попередників з мого боку неетично, а розбиратися з подібними ганебними фактами повинні відповідні органи. Лише додам, що стикнулася з будівництвом спортзалу, практично, вже на його фінішному етапі й категорично не погодилася на компроміси з непорядними підрядниками.

— Які найактуальніші проблеми нині відчуваються у Новопокровській територіальній громаді, як зимуватимуть краяни, що робиться, аби запобігти найгіршим варіантам розвитку подій?

Украй несприятливою залишається ситуація з обігріванням есхарівців. Уже втретє, схоже, нам доведеться зимувати без централізованого опалення й перспектив щодо його відновлення через відомі причини, на жаль, немає. За нашого активного сприяння вдалося, по-перше, добитися виплати субсидій абонентам, змушеним користуватися електрообігрівачами, а по-друге, нарешті домогтися виготовлення та затвердження проєкту вартістю близько 19 мільйонів гривень задля збільшення тиску в селищній газомережі. Заради цього планується замінити частину газогону протяжністю 3 км (на трубу більшого діаметру) та додатково змонтувати дві розподільчі шафи. Робимо все можливе, щоб пришвидшити цей процес, адже тоді всі охочі абоненти (на сьогодні їх близько 700) матимуть змогу встановити газові котли у власних оселях. Загалом Есхар залишається найпроблемнішим населеним пунктом, адже середній вік тутешніх понад 90 багатоквартирних будинків перевищує 80 років. Отож їхній стан давно потребує докорінної модернізації, коштів на це катастрофічно не вистачає (абсолютно всі населені пункти, що увійшли до об’єднаної громади, були й до того дотаційними, а під час війни й поготів), тож про місцеві негаразди — то окрема гірка сповідь.

Але вдалося всі соціальні об’єкти, насамперед заклади освіти, медицини, культури на теренах громади облаштувати автономними системами опаленнями (в Есхарівському БК котельня запрацює з початком опалювального сезону).У цьому ж осередку готовий комфортний центр незламності, а на другому поверсі створені чудові умови в кількох своєрідних класах для очних консультацій старшокласників з педагогами.

Утеплені обидва корпуси дитячого садка, в одному з яких відтепер розташовуватимуться шість дошкільних груп.

Найближчим часом обов’язково капітально відремонтуємо дахи в амбулаторії сімейної медицини в Терновій та у Новопокровському БК.

Значно масштабнішого ремонту потребує дитсадок «Колобок» у Новопокровці, й у цьому напрямі активно намагаємось залучити кошти потенційних інвесторів.

Наш вічний біль — стан доріг за межами населених пунктів. Дійшло до того, що деякі перевізники відмовляються від пасажирських маршрутів, зокрема через Василів Хутір, боїмося, що гірка доля спіткає й Тернову, де міст у жахливому стані…

Нагадаю й про запланований мегапроєкт, принаймні районного масштабу — будівництво нової, найсучаснішої школи в Есхарі, саме на місці зруйнованої рашистами рідної альма-матер. Проєкт, завдяки іноземним донорам, розроблено та затверджено, тож сподіваємось на його скоріше та успішне втілення. Нині в селищі енергетиків проживають 420 дітей шкільного віку.

 — Треба ще обов’язково порушити сумну тему кладовищ у громаді. В Есхарі цвинтар розрісся впритул до узбережжя Сіверського Дінця, у Введенці та Новопокровці також от-от не буде вільних місць для поховання…

 — Саме це — надзвичайна проблема, бо вільної, нерозпроданої або не переданої у довгострокову оренду землі у минулому в громаді катастрофічно бракує. Нині виділено велику рівнинну територію поміж Есхаром та Старою Покровкою для облаштування нового цвинтаря. Дорогу до нього від селища підсипали, в тому числі й уламками від зруйнованих корпусів школи, зрівняли грейдером, але ніхто з місцевих поки не воліє першим здійснити тут жалобну церемонію. Втім, це неодмінно станеться…

 — Ви вже неодноразово згадали про використання позабюджетних коштів на потреби громади. Відомо, що в цьому напрямі очолювана вами спільнота — безперечний лідер на Чугуївщині. Якими спокусами заохочуєте потенційних інвесторів?

— Особливих секретів не маємо, просто одними з перших розпочали результативно діяти щодо залучення донорів, передусім іноземних, доказово обґрунтовуємо актуальні потреби та бездоганно й своєчасно виконуємо власні зобов’язання. Успішно курирує цей процес моя креативна заступниця Світлана Альошина, активно долучені до нього всі служби та відділи громади.

Зокрема, відзначу очільницю КП «Вода Есхара» Марину Петровську, якій вдалося залучити мільйонні інвестиції в розвиток підприємства, завдяки чому значно зменшено енерговитрати та підвищено ефективність, надійність виробництва.

— На теренах громади досить уваги приділяється розвитку спорту і культури, вагомі здобутки та заслужені звитяги місцевих аматорів добре відомі, але особисто для мене приємною новиною стало визнання серед найкращих в області осередку первинної медицини вашої громади.

— Так, цим вагомим здобутком пишаємося й намагаємось постійно підтримувати та вдосконалювати рівень надання якісних медичних послуг. Я вже згадувала героїзм наших медиків під керівництвом головної лікарки Людмили Ємець на початку війни, так само відповідально вони діють повсякчас.

Усі наші чотири сімейні амбулаторії — у Новопокровці, Есхарі, Терновій та Введенці, а також ФАП у Старій Покровці капітально модернізовані останнім часом, наповнені сучасним обладнанням, там створені комфортні умови для персоналу і пацієнтів. Відгуки земляків про їхню діяльність схвальні, тож треба так тримати й надалі.

— Спілкуючись, досі не згадали кілька населених пунктів вашої громади. Там усе гаразд?

— Без проблем, тим паче під час війни, погодьтеся, не обійтися. Нам просто не вистачить часу згадати про всі. Тут важливо розуміти, що у Новопокровці розташовано головний центр громади (зовсім скоро відкриється ще власний ЦНАП), а такі ж самі послуги надаються у трьох старостатах, розташованих у найбільших населених пунктах — Есхарі, Терновій та Введенці. Також маємо досвідчену заступницю старости в Старій Покровці. Ми досі не згадували про Зелений Колодязь, Роздольне, а також зовсім малі Світанок, Зауддя та Поди. Чого-чого, а проблем скрізь вистачає, але намагаємося їх своєчасно розв’язувати, адже саме для цього й працюємо.

— Що б хотіли додати на завершення діалогу?

 — Мешканці Новопокровської територіальної громади разом з усіма українцями найбільше бажають якнайшвидшої перемоги над лютим ворогом, сприяють їй, активно допомагають ЗСУ. За цей рік громада вже перерахувала 10 мільйонів гривень на потреби захисників Вітчизни, постійно організовує збір коштів на конкретні запити земляків-військовослужбовців у соціальних мережах. Численні волонтерські групи виготовляють окопні свічки, маскувальні сітки, збирають для фронту гігієнічні засоби, ліки, спорядження, продукти тощо.

Землякам-армійцям единоразово перераховуємо по 10 тисяч гривень із місцевого бюджету, їхні родини забезпечуються усіма пільговими програмами, переживаємо та дбаємо за них.

Надзвичайно вдячні мужнім бійцям на фронті й продовжимо їх підтримувати до нашої спільної Перемоги!