Замість бізнесу — сигарети, макарони та пальне для військових

Хлопці, яким доводиться співпрацювати з цією жінкою, позаочі називають її не інакше як «генерал у спідниці». Хоча власне спідницю вона за останні два роки вдягала від сили разів три, бо з першого дня — у  військовій формі.

Ми познайомилися в Задонецькому на початку лютого 2024 року завдяки Аліні Желтобрюх. Їхні чоловіки служать в одному батальйоні. Задінчани та лиманці зібрали гуманітарний вантаж, який волонтерка приїхала забирати Там і розговорилися.

Родина Яворських — власники однойменної торгової марки.  «Yavorsky» — це бренд жіночого одягу та головних уборів. Харків’янки (і не тільки) з задоволенням носили якісний одяг від українського виробника.

До повномасштабної війни бренд мав працююче швейне та в’язальне виробництво, магазини в рідному Харкові та в інших містах Україні, виходили на міжнародний ринок.

Любили подорожувати, а ще — щотижня ходили під вітрилами на Печенізькому водосховищі, бо закохані в парусний спорт.

Так склалося, що саме 24 лютого 2022 року Анжела мала відзначати свій ювілей. Планувала в ресторані — в колі друзів та колег. А вийшло — як вийшло.

Її чоловік абсолютно цивільна людина — вже в перший день вторгнення зібрався іти на фронт. О 4-й ранку, почувши перші вибухи, він став збирати наплічник. Але Анжела вмовила його провести цей день із нею, розуміючи, що завтра вже все буде по-іншому.

«Він мені сказав: або я приймаю його вибір і допомагаю, або мені треба відійти у бік і не заважати йому робити чоловічу справу. Бо це — його вибір і його обов’язок: стати на захист своєї батьківщини і своєї родини», — розповідає Анжела.

25 лютого з самого ранку її чоловік та троє його друзів вирушили до військкомату та добровольцями вступили до лав тероборони. 

А з наступного дня почалися дзвінки: «Привези мені пасок, знайди шкарпетки, потрібні теплі речі, що в нас є вдома поїсти…». Бо ніхто ж не знав, що треба з собою брати. А з’ясувалося, що потрібно багато чого — від білизни до продуктів. Причому не тільки йому, а й усім його побратимам.

Ось так і почалося волонтерське життя «Янгола».

За перший місяць великої війни жінка витратила більш ніж пів мільйона гривень своєї родини, щоб якось забезпечити хлопців найнеобхнішим.

Хто пам’ятає перші дні повномасштабного вторгнення, пригадає, що в Харкові не працювало майже нічого — великі магазини і маленькі крамниці зачинилися, в очікуванні найгіршого. «Найгірше» не змусило себе довго чекати — уже в березні росіяни обстріляли торговий центр «Барабашово», у вогні згорів і фірмовий магазин «Yavorsky» з одягом.

«У мене подруга працювала в кіоску з сигаретами — одному з небагатьох в Харкові, який не розікрали, — пригадує волонтерка. — З сигаретами в армії була біда, тож подруга зателефонувала своєму керівнику та повідомила: є людина, що хоче викупити все, що в цьому кіоску залишилося. Цілий день рахували залишки, переписували вручну. Ввечері я завантажила повну машину, потім ще одну ходку зробила. Тоді на сигарети ми більше 180 тисяч гривень витратили, і не шкодуємо! Адже наші хлопці 2 місяці не мали проблем з куривом».

Таким же чином вирішувалися питання з пошуком продуктів. Спочатку жінка соромилася, але виходу не було — треба було цей бар’єр подолати, щоб хлопцям допомогти. Їздила по супермаркетах, які поволі відчинялися в Харкові, купувала необхідне, вистоюючи величезні черги. З часом вона познайомилася з менеджерами великих торгових мереж міста і почала замовляти товари, просто скидаючи їм списки — щоб не витрачати дорогоцінний час. Жінка називає це «великою наглістю» зі свого боку, але ця наглість дуже спрощувала процес допомоги хлопцям харчами та засобами першої необхідності.

Наступною проблемою став брак пального. Нагадаємо, що в березні-квітні 2022 року на працюючих автозаправках у Харкові були колосальні черги, а пальне «давали» по 20-літровій каністрі в руки. 

«Тоді я зрозуміла, що треба щось робити, бо немає часу на очікування», — згадує Анжела. 

Друзі допомогли їй заснувати благодійний фонд «Допомога Янгола». Від фонду написали запит керівництву мережі «ОККО». На запит відреагували, виділили окрему колонку. Різ на два дні Анжела та два її перевірених друга Сергій і Влад на своїх машинах приїжджали заправлятися.

За словами волонтерки, водії в черзі погано розуміли, хто, куди й навіщо заправляється в таких об’ємах, але хлопці хоч трохи були забезпечені пальним.

З цією жінкою з позивним «Янгол», який дали їй хлопці, я познайомилася в Задонецькому на початку лютого 2024 року завдяки Аліні Желтобрюх.

Волонтерка забирала гуманітарний вантаж, зібраний жителями цього села, а також сусіднього Лимана — 800 кілограмів картоплі. Говорить, що картопля в її хлопців є, але й зайвими овочі не будуть, тому попросила про допомогу. Але ж хіба одну картоплю в селі збиратимуть? Поклали й мед, і капусту квашену, й ласощі.

Чоловіки Анжели і Аліни служать в одному підрозділі — 125-му батальйоні 113-ї бригади Чугуївського ТРО, де є багато хлопців саме з Харківської області.

Алінин чоловік Ілля пішов до військкомату теж на самому початку великої війни — 24 лютого 2022 року.  До цього дня він займався абсолютно мирною справою — працював будівельником. 

Чугуїв, Кочеток, Печеніги, Ізюм, Білий Колодязь і багато інших міст і сіл… Батальйон брав участь у деокупації Харківщини у вересні 2022 року, а нині хлопці боронять кордон на півночі області.

І, до речі, звідусіль хлопці привозили тварин, які теж страждали від окупації.

Одна з них — кіт Тигра — живе тепер в Задонецькому. Маленька пухнаста грудочка покаталася з бійцями по лінії фронту у «сєпарській» касці. А потім Анжела привезла кота з зони бойових дій, вручила Аліні і сказала: «Люби». Кіт, як виявилося, бійцівського характеру не мав, тож йому довго довелося знаходити спільну мову з трьома собаками, які живуть у цій родині.

Повномасштабна війна змінила життя Анжели повністю. Відомий бренд, який раніше випускав ексклюзивний одяг для жінок, довелося поставити на паузу, бо без чоловіка вести справи дуже складно, і взагалі на це немає часу. Що далі — поки що невідомо.

Залишки товару розпродуються, тканина зі складів пішла на маскувальні сітки та ковдри для шпиталю, пряжа — на теплі в’язані шкарпетки, які всю війну в’яже ще одна задінчанка — Людмила Олексіївна Крячко.

Анжела говорить, що думала й сама піти в ЗСУ, але чоловік віджартувався. Мовляв, давно шукав привід втекти з дому хоч на якийсь час. Так і сказав: «Тільки не в наш батальйон, дай від тебе відпочити!» Сама ж жінка говорить, що єдиний, на кого не має впливу «генерал в спідниці», — це її власний чоловік.

Жарти жартами, але в неї на руках — літні батьки. Тому жінка вирішила, що має стати міцним тилом і працювати всіма силами на волонтерському фронті.

За два роки повномасштабної війни волонтери Харківщини дуже згуртувалися, говорить «Янгол». Як тільки надходить запит, не має значення на що, одразу всі починають шукати: хто — ліки, хто — продукти, хто збір відкриває, хто сітки плете...

Звісно, в «Янгола» є вірні помічники. Щонайперше, це — її родина. Мама чоловіка, сестра зі своєю сім’єю, чоловіків брат і його дружина. Куми, друзі, серед яких уже згадані Сергій та Влад, а також Оксана, з якими вона з першого дня — плече до плеча.

І, до речі, ця війна показала, хто є справжній друг, а хто — просто знайомий. Наприклад, деякі друзі з яхтклубу виявилися саме такими — справжніми, які пройшли перевірку вогнем.

На жаль, «Янгол» вже відчула й гіркоту втрати: у січні 2023 року під Кліщіївкою, на Донеччині, зник безвісти її брат.

«Говорити про мене легко, бути мною важко», — гасло волонтерки з позивним «Янгол». Працювати задля перемоги — це справді важкий труд. І на фронті, і в тилу.

Фото надані  героїнею публікації.