Замки на піску. Інтелектуали соціальних мереж про перемогу Трампа, його політику і мирний план...

А тим часом The Wall Street Journal уже розкрив контури мирного плану Трампа. При цьому WSJ підкреслює, що точний мирний план Трампа не знає ніхто, навіть його найближче оточення, тому це загальні пункти, в яких нібито сходяться всі члени його майбутнього кабінету.

На думку військового аналітика Яна Матвєєва, загалом план відображає ранні заяви майбутнього віцепрезидента Джей Ді Венса і не містить якогось принципово нового підходу, тут просто зібрано воєдино все, що відомо до цього моменту.

Також WSJ попереджає про проблеми, з якими зіткнеться ця стратегія (у будь-якій зі своїх варіацій). Більшою мірою тут містяться пункти щодо примусу України, а не Росії, і жодні важелі впливу на Путіна в плані не згадуються.

• Заморожування війни, яке закріпить за Росією контроль над 20% української території.

• Примус України до тимчасової відмови від членства в НАТО (три людини з кабінету Трампа кажуть, що Україна повинна взяти на себе таке зобов'язання на 20 років).

• В обмін на відмову від членства в НАТО США погоджується продовжувати підтримку України озброєнням, яке має запобігти повторному російському нападу.

• Обидві сторони мають погодитися на 1300-кілометрову демілітаризовану зону (це єдиний пункт, який містить вимогу до Росії, - прим.).

• При цьому, ні США, ні ООН (!) не візьмуть на себе роль миротворців.

WSJ цитує одного з членів кабінету Трампа, який нібито заявив таке:

Ми можемо навчати і підтримувати, але стволи мають бути європейськими. Ми не пошлемо американських чоловіків і жінок утримувати мир в Україні. Ми не будемо платити за це. Нехай поляки, німці, британці та французи роблять це.

 

Як важіль для примусу України до переговорів радники Трампа часів його першої каденції Кіт Келлог і Фред Флейц розглядають варіант утримання від поставок військової допомоги Україні, поки вона не піде на умови миру. Цю саму ідею напередодні виборів озвучив радник держсекретаря при президенті Джорджі Буші-молодшому Річард Хаас.

Автори матеріалу підкреслюють, що Росія, яка повільно, але впевнено просувається на фронті, не показала жодних намірів іти на переговори, натомість показавши прагнення до ескалації в Європі через гібридні атаки та операції з саботажу.

Аналітик зазначає, що його, як і авторів видання, найбільше бентежить, що члени кабінету Трампа говорять про важелі примусу України, але нічого не кажуть, як вони збираються примушувати до переговорів Росію. WSJ прямо пише, що примусити Зеленського куди простіше, ніж Путіна.

 

Поки кабінет Трампа не озвучить механізму примусу Росії (ну або не зробить якихось дій для цього), усі ці мирні плани - замки на піску.

Битва за майбутнє США ще не завершилася, вибори стали прелюдією до головної битви. Деякі зауваження з приводу результатів виборів у США запропонував своїм друзям міжнародний аналітик Володимир Воля.

Вибори не були референдумом з приводу підтримки України, з приводу питань зовнішньої політики.

Екзитпол, проведений CNN у день виборів, показав: 4% опитаних виборців вважають зовнішню політику пріоритетною темою для виборів, але 66% опитаних вважають пріоритетними питання економіки та демократії.

Республіканці отримують впевнений контроль над обома палатами американського парламенту (конгрес і сенат),  президентом обраний кандидат-республіканець. Це означає, що в цей важливий час, коли відбуваються епохальні геополітичні зміни, історичну відповідальність за долю США несе виключно Республіканська партія. 

До виборів доля США вирішувалася у боротьбі між законодавцями Республіканської і Демократичної партій (у конгресі та сенаті). Тепер полем битви за майбутнє держави стає сама Республіканська партія, в якій є дві потужні частини, що мають суттєві розбіжності щодо зовнішньої політики, особливо – щодо підтримки України.

Хоча для 66% американських виборців пріоритетними є питання економіки і демократії, доля США вирішиться саме через зовнішню політику Республіканської партії (адміністрації президента Трампа, республіканської більшості у конгресі та сенаті).

Доля США вирішиться в Україні і в політиці з приводу України. Можливі загострення на Близькому і Середньому Сході, у Східній Азії відіграватимуть лише допоміжну роль.

 

Тривала гостра політична боротьба між демократами і республіканцями тепер може переміститися всередину Республіканської партії і за певних обставин привести її до серйозної кризи.

Трамп погрожував закінчити цю війну мало не за один день. Хоча, чіткого плану своїх дій так і не представив, звертає увагу соціальний і політичний психолог Тетяна Віллард.

Гаразд, припустимо, у нього є якийсь план. У чому він може полягати?

Оскільки Трамп насамперед (ментально) - бізнесмен, а не політик, то виходити він буде, найімовірніше, з критеріїв т.зв. «комерційної угоди» між Києвом і «бункерним».

У чому така угода може полягати, виходячи зі способу мислення бізнесмена Трампа?

Найімовірніше, він пропонуватиме модель, за якої "бункерний" забирає окуповані вже ним українські території, а решта України залишається суверенною, йде в ЄС і НАТО, ухвалює свої незалежні рішення, не озираючись на психопата-сусіда тощо.

Або, більш м'який варіант - заморожування конфлікту на окупованих українських територіях з їхнім контролем з боку РФ на цей час (читай, невизначений). Решта, як у першому варіанті.

Принаймні, виходячи з логіки Трампа як бізнесмена ментального - це найімовірніше бачення т.зв. «завершення війни». Найімовірніше, в його розумінні - це і є компроміс, за якого не буде того, хто явно програв.

Однак, якщо розклади приблизно такі в розумінні Трампа, то він не врахував кількох дуже важливих і принципових моментів, які ламають всю цю конструкцію.

По-перше, Київ за жодних умов не буде готовий добровільно поступитися своїми законними територіями агресору. Навіть якби політичне керівництво нашої країни було на це готове (а ознак таких поки що немає), то більша частина нашого суспільства цього б не зрозуміла, не підтримала і відреагувала б відповідно. Включно з армією.

По-друге. Сам «бункерний» не піде на т. зв. «мирову» за такого підходу. Бо бункерний категорично не погодиться, щоб Україна була незалежною, стала членом ЄС і НАТО.

Для «бункерного» - це принципові питання. Набагато більш принципові, ніж територіальні. Відповідно, Трамп і по цей бік підтримки не отримає, якщо його план приблизно такий.

І тоді що? Тоді глухий кут у цьому підході. Трамп у нього упреться неминуче.

Що може бути далі?

• Уявімо, що Трамп увімкне максимальний тиск на Україну і перекриє нам постачання озброєння/фінансову допомогу. Ну, або постарається це зробити (там ще парламент є, не забуваємо + друге т. зв. «рейганівське крило» республіканців + тиск демократів).

Якщо він таки перекриє Україні кисень, то (зрозуміло) нам буде дуже важко, м'яко кажучи. Ми зможемо закривати питання оборони, але не наступу.

• Але, з іншого боку, як ми бачимо в останні півроку, Європа серйозно спантеличена можливим приходом до влади Трампа і вже почала консолідуватися, зокрема і в питаннях підтримки України.

Наші європейські партнери пішли на випередження і стали думати про це заздалегідь. Тепер, мабуть, цей процес у Європі буде тільки набирати обертів, що логічно. Зокрема, і в питаннях щодо України.

Бо Європі наша війна ближча, має більше для них ризиків з усіма наслідками, що з цього випливають. Логічно припустити, що європейська допомога Україні зростатиме, особливо в разі її скорочення від Штатів.

Тут ще одне цікаве питання виникає. Наскільки за такого розкладу (зміцнення ЄС і більш виражений його відхід від впливу/контролю Штатів) сподобається Трампу, американській еліті, американському народу?

У Штатів незмінна амбіція - бути світовим лідером, тією самою наддержавою, яка «веде світ до демократії». Втрата позицій у Європі для Америки - втрата їхньої «величі», ролі світового лідера. Як Трамп до цього поставиться (з огляду на його его)? Як до цього поставиться їхня країна?

• Можливо, у перший період після інавгурації Трамп, таки, віритиме в «шедевральність» свого плану швидкого закінчення нашої війни.

Однак, коли він почне переговори, то неминуче на нього чекає, кажучи популярними словами, «облом». Я б дала на це 95%+.

І тоді, гадаю, за категоричної відмови «бункерного» від умов Трампа, останній розвернеться в бік підтримки України.

На кшталт, «я зробив усе, що міг для миру, але... якщо Кремль не хоче, мені нічого не залишається, як прийняти позицію підтримки Києва...»

Або щось у цьому роді. До того ж не забуваємо, що внутрішній тиск на Трампа з боку т. зв. «рейганівського крила» республіканців триватиме.

Трампу не вдалося «замирити» сторони конфлікту в нашій війні і він умив руки, зосередившись на внутрішніх проблемах Америки.

Але!

Тут ми повертаємося до питання про втрату Америкою лідерської ролі у світі, враховуючи всі геополітичні процеси. Чи буде готовий до такої репутаційної втрати Трамп (як особисто, так і на рівні своєї країни, світової громадськості)?

Дуже сумніваюся.

• Останнє. Якби Трамп допустив поразку України в цій війні, то, як би це позначилося на його внутрішній і міжнародній репутації?

Навіть попри те, що Байден - ще той волинщик, який тягне кота за хвіст постійно (з усіма наслідками, що випливають для нас), навіть він не допустив нашої поразки.

Думаєте, его Трампа дозволить у цьому пункті йому втратити своє реноме на тлі того ж Байдена? Дуже сумніваюся.

• І найостанніше. Зараз у Байдена вже розв'язані руки. Вибори закінчилися. Тепер у нього є останній шанс за ці кілька місяців нарешті ухвалити вольові рішення щодо України. Починаючи з дозволу ЗСУ бити вглиб території агресора по стратегічних об'єктах, закінчуючи виділенням коштів, що залишилися від тієї багатостраждальної допомоги в 60 млрд дол., яку мусолили півроку (дали нам поки що тільки 10% від них).

Хоч так Байден міг би встрибнути в поїзд, що йде, своєї профуканої репутації. Хоча б частково.

Питання: чи зробить він це і чи скористається цим останнім для себе шансом?

Подивимося, як піде. Але, щось мені підказує, що катастрофи для України не буде.

Хоча, підсумки виборів у Штатах розчарували, дуже м'яко кажучи.

Трамп не виграв. Програв Джо Байден, констатує відомий політик Степан Гавриш. Виграти Гарріс у Трампа було ілюзією. Саме у президента і його команди. Республіканцям безжалісно, між жорсткими атаками на Байдена, вдалося це зробити ще задовго до виборчої кампанії – перетворити у «кульгаву качку», а потім і зовсім «позбавити ніг». 

Вони змусили «сонного Джо» припинити боротьбу і вийти з кампанії. Це - 50% перемоги.

Камала Гарріс додала ще 10-12%. Як і Гілларі Клінтон їй не наважились довірити лідерство імперією. Тепер не скоро жінку будуть висувати на посаду США. 

Трамп досить в грубій, сексистській манері зробив Америку знову чоловічою.

Є дві очевидних причини й мотиватори перемоги Трампа. 

• Перша – Джо Байден. Слабкий, нерішучий, невпевнений, надмірно обережний, правильний аристократичний, у футлярі традиційного американського чиновника, професійний бюрократ. 

• Друга - Америка країна суцільного шоу. Попкультури, яка народжує, підносить до небес і виколисує зірок. Трамп – професійний шоумен, зірковий майстер створення сценічних ілюзій. Його зустрічі з виборцями на мітингах, телевізійних програмах – це талановито зрежисовані, театралізовані постановки. 

У Гарріс не було ані такої харизми, ані часу на створення якогось культового образу американської амазонки в стилі Жанни Д'Арк. 

Трамп говорив те, в що вірять американці, просинаючись і засинаючи з телевізійними «мильними операми» і тисячами надуманих історій про те, що вони з попелюшок стають принцесами й виходять заміж за принців. Або чоловіків, які в лотерею виграють 100 млн доларів. 

Це і підштовхнуло Ілона Маска запустити щоденні розіграші по мільйону доларів серед виборців у ключових штатах за підпис його онлайн-петиції щодо свободи слова та права на зброю. 

Голосуючи, американці не підіймали голову, а дивились під ноги. Чекаючи, що там скоро буде багато чеків. 

Реальність зовсім інша, аніж Трамп як президент, бачив глобальну політику в час першої каденції. Вона повністю змінилась за останні 4 роки, і немає жодної окремої точки, на яку можна натиснути й змінити ситуацію. 

Це зовсім нова шахова партія. 

І Америка білими не грає. Наївно думати, що вона може телефонним дзвінком, введенням обмежень проти Китаю чи черговими особистими переговорами з Ином та поступками Ірану зупинити перебудову глобального світу в старому форматі, де Америка домінує.

А заява Трампа, про припинення воєн по всьому світу, свідчить якраз про розвиток глобальної війни, яка може статися не через угоди Путіна і Сі, а зміцненням євроатлантичної системи та їх союзників в Індо-Тихоокеанському регіоні. 

І головне. Чи зрозуміє Дональд Трамп, що точка припинення глобальної фази війни – Україна?

Здача її Путіну – тільки прискорить багаття нового типу світової війни, в якому зброєю стає все, що впливає на держави, народи і їх психіку, ілюзії й бажання жити з відкритими очима.

Бачити світ, який він є, а не який суспільству показують в телевізорі.

Цим ироничным вопросом задается історик і політичний оглядач Андрій Попов.

Просто вже 26 листопада заплановано оголошення вироку у справі порнозірки Стормі Сандерс, якій Трамп передавав гроші за мовчання про їхній зв'язок і офіційно оформляв їх як «плату за юридичний супровід».

Принаймні, так цю ситуацію трактував суд і визнав уже обраного президента винним. Але... відклав оголошення вироку на «після виборів». Посадити в кутузку обраного президента - це був би оригінальний результат справи?

В інших кримінальних справах у Трампа визнали «частковий імунітет» або виправдали, тож важлива зараз саме справа Стормі. Хоча, звісно, шанси на в'язницю сьогодні вже мінімальні.

...Свою першу телефонну розмову як «обраного президента» Трамп провів із Макроном.

Чому не з Путіним?

Якщо серйозно, то Макрон усе робить правильно - одразу застовпив за собою статус «лідера Європи».

Дійсно, а хто ще? У Шольца з дня на день розвал коаліції (і дострокові вибори вірогідні), у всіх інших теж внутрішні проблеми, а Макрон усіх всередині Франції перехитрив і, програючи вибори, отримав і свого прем'єра, і підконтрольну більшість.

 І нам це загалом вигідно, оскільки нинішній скривджений на Путіна і по-хорошому зухвалий месьє Еммануель уже давно боровся з безпросвітною «деескалацією» Байдена-Шольца.

Якщо французький президент знайде підхід до Трампа, то ми побачимо набагато сильнішу у військовому і політичному сенсі Європу.

Проблема тільки в тому, що Трамп нестабільний і сьогодні говорить одне, а завтра - повністю протилежне. Але подивимося, як піде. До 20 січня (інавгурація) у нього буде ще багато дзвінків і «паломників».

Читайте також:

Генерал, який став ганьбою Чугуєва, і полковники, які віддали наказ бомбити ядерну установку в Харкові