Здійснив у Харкові першу в світі пересадку нирки, рятував поранених у 40-х, але вулиці на честь Юрія Вороного в місті немає

Найважливіші десятиліття у долі цього медика припали на дві Світові війни та міжвоєнний складний період. Юрій (за метрикою Георгій) Вороний третього квітня 1933 року в Харкові уперше в світі здійснив пересадку нирки. Тож варто переповісти важливі факти з його біографії. Юрій Юрійович (або ж Георгій Георгійович) Вороний народився 1895 року в селі Журавка під Прилуками (нині Чернігівська обл.) у родині професора Варшавського університету, математика. Дід  майбутнього медика Феодосій Вороний  походив із козацького роду, закінчив Київський університет як філолог,  очолював засновану ним гімназію у Прилуках. Ще студентом Київського університету Феодосій підтримував просвітницькі ідеї, зокрема, створення безкоштовних недільних шкіл для молоді, яка працює, але залишається неписьменною. Він став одним із організаторів і активним педагогом у першій в Києві чоловічій недільній школі.

Син просвітника Георгій Феодосійович (28.04.1868–20.11.1908)  став науковцем-математиком. Існує термін «діаграма Вороного». Він навчався в столиці  російської імперії, але хотів викладати в Києві. Місце для молодого математика із проукраїнськими поглядами знайшлося аж у Варшаві, тобто в тодішній  бездержавній Польщі.

Хоча й народився син математика в селі Журавка під Прилуками, де була родинна садиба, виростав Юрій-молодший у Варшаві. Навчатися поїхав до Києва. І обрав фах не діда-філолога й не батька-математика, а медицину.

Добровільно вступив до перев’язувального медичного загону військ Української Центральної Ради. Цей підрозділ брав участь у бою під Крутами 29 січня 1918 року. Загін мав мінімальні втрати. У його складі Юрій Вороний разом із колегами-медиками відступив до Києва. «Завдяки Крутам УНР визнали державою». Так лаконічно пояснив значущість бою наш сучасник,  доктор історичних наук Володимир Сергійчук.

Обраниця Юрія Вороного Віра Нечаївська брала активну участь у революційній роботі у складі Української жіночої спілки.

«Віра Нечаївська агітувала бійців  імперської армії переходити на бік УНР. Так вона й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Юрієм Вороним, студентом-медиком університету св. Володимира, який уже мав досвід роботи в перев’язувальному загоні Червоного Хреста  Південно-Західного Земського союзу під час Першої світової війни.

Юрій побачив Віру під жовто-блакитним прапором, що майорів над вікном, з якого вона виступала, закликаючи людей іти на фронт і захищати молоду Українську державу. Закохався з першого погляду, і незабаром вони одружились. Невдовзі Юрій пішов добровольцем у військо й брав участь у бою під Крутами. Того ж року в них народився син, а 1926 року – дочка».

Так писала про свою бабусю онука, Марина Ворона-Косенко. Як і її далекий предок Феодосій Вороний, Марина обрала філологію, стала перекладачкою з італійської й французької мов. «Хоч і запізно, все ж моя бабуся реалізувала свій літературний хист, придумуючи казки для мене. Це були фантастичні історії про життя у вигаданій країні, куди головні герої – брат і сестра потрапляли, слідуючи за небесною птицею до чарівного пагорба, всередині якого відбувались захоплюючі пригоди».

У молодого подружжя Вороних пригод, точніше випробувань, часто майже смертельних, вистачало. Доводилося переїздити, щоб не зацікавити чекістів походженням та причетністю до української революції. Тож диплом Київської державної медичної академії (Київського медичного інституту) Юрій  Вороний отримав 1921 року, а з 1923 року працював в академії ординатором. Він намагався знайти спосіб допомогти людям із хворобами нирок, бо від цього помер його батько. Далі його кар’єра вибудовувалася вже у Харкові. Родина жила на території Харківської міської лікарні в окремому будинку.

Операція 3 квітня 1933 року, здійснена Вороним, була ризикованою і навіть у наші дні її порівнюють з польотом людини у космос – таке значення вона мала для подальшого розвитку медичних науки й практики.

Однак подію тривалий час замовчували. Медична громадськість довідалася про неї лише з доповіді англійських трансплантологів на Всесвітньому конгресі, а також з публікації звіту про операцію в італійському журналі «Vinerva Chirurgica», у якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Юрій Вороний довів на практиці, що живій людині можна пересаджувати в клінічних умовах не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи. Саме від покійного незнайомця й була пересаджена нирка молодій жінці, яка через крах у коханні випила отруту. Щоправда, довго прожити вона не змогла.

Насувався період тотальних політичних репресій, тож Вороний з родиною покинув Харків і переїхав до тихішого Херсона.

Дозволю собі колоритну цитату із спогадів Марини Вороної-Косенко: «Дотримуючись своїх ідей рівності жінок з чоловіками, моя бабуся Віра Нечаївська влаштувалася на роботу за фахом економіста в Херсонську міськраду (свого часу закінчила Інститут народного господарства, колишня назва – Комерційний). Але, будучи натурою творчою й невгамовною, їздила на роботу білою цирковою конячкою, запряженою в бричку (конячка належала міській лікарні, де її чоловік, тобто мій дід, працював головним лікарем)».

Згодом талановитий хірург знову повернувся  до міста, яке втратило столичний статус, але не розгубило давніх медичних традицій. Під час Другої світової війни  Юрій Вороний опинився на окупованій території. Він зробив ще одну унікальну операцію — пришив дівчині майже повністю відірвану вибухом снаряда праву руку. Через роки його знайшов лист тієї пацієнтки із словами вдячності: «Пишу Вам правою рукою».

У  лютому 1942 року  Юрій Юрійович  перебрався з Харкова до селища Нова Водолага Харківської області. За деякими свідченнями, там жили родичі його дружини. Окрема історія, як визволяли селище  взимку 1943 року, але невдовзі  червоноармійські підрозділи знову відступили. У місцевій лікарні перебувало багато поранених. З ними залишився хірург Вороний та медсестри – місцеві дівчата, які встигли закінчити перед війною чи в перші її місяці курси Червоного Хреста. Серед них була й Варвара Водолажченко, рідна сестра мого діда. Від неї та ще з тому «Історія міст і сіл України. Харківська область» знаю про важкий період, коли табличка на дверях лікарні «Тиф», написана ще й німецькою мовою для окупантів, зупинила їх від обстеження палат і неминучого розстрілу беззбройних бійців. Фронт тоді був близько. Тих, хто одужував, місцеві мешканці забирали додому або допомагали зв’язатися з партизанами. 

Про подальшу долю Ю. Вороного на окупованій території кожна з доступних публікацій  примножує серіальні несподіванки. Гітлерівці відступають і забирають із собою лікаря. Як полоненого чи за іншою версією – санітара при пересувному лазареті.  Він опиняється в Житомирі, де підконвойно працює з іншими полоненими. Його втечу описувала всесоюзна «Медицинская газета». Разом з іншим бранцем Юрій Юрійович розрахував, коли конвой займеться обідом (суворо за розкладом, як і в попередні дні). Вони взяли невелику колоду і на очах в охорони ніби понесли її на інший куток, а самі вийшли на вулицю. Так і несли непоспіхом ту колоду аж до околиці. Червона армія наступала, це було добре чути, але зимову ніч Вороному довелося провести в засніженому лісі.

За перебування у полоні Вороному  заборонили на певний період проводити операції. До 1950 року він працював у медичних установах Житомира, зрештою провів ще чотири операції з трансплантації трупної нирки. У травні 1950 року хірург переведений до Києва в Інститут експериментальної біології і патології ім. О.О. Богомольця завідувачем відділення експериментальної хірургії.

Юрій Вороний захистив докторську дисертацію. Відтоді й до смерті у 1961 році він працював у Київському інституті гематології і переливання крові. Помер 1961 року раптово, коли повертався додому з роботи. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Пам’ять про Юрія Вороного увічнена у топонімах Херсона і Житомира. Вулиці з такою назвою у Харкові, на жаль, немає.

Уже в новому тисячолітті на вулиці Чернишевській (названа ще в 19 столітті на честь харківського архітектора Чернишова) було відкрито меморіальну дошку  на честь видатного медика-експериментатора. Скульптурний портрет Юрія Вороного роботи нашого незабутнього земляка Сейфаддіна Гурбанова.

Я не проти вулиці Ромашкової чи Сливового провулку. Хай собі залишаються вулиця Старий куток і провулок Прохолодний. Але чому в місті, де пройшла 1933 року перша в світі пересадка нирки, не вшанований хірург, який це здійснив,  –   Юрій Вороний?

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti https://www.facebook.com/gromada.grp

Інстаграм: https://www.instagram.com/gromada.group.news/

Читайте також:

Telegram: Contact @gromada_group